Фінансовий контроль і його роль у забезпеченні фінансової дисциплін

                                                                                                                  Таблиця 12

     Роль Рахункової палати України у здійсненні фінансового контролю

    Контрольні  функції Президента України в  сфері фінансової діяльності випливають з його статусу як глави держави  і глави виконавчої влади в  Україні. Президент України безпосередньо здійснює свої контрольні функції, наприклад коли він підписує закони України про регулювання фінансової діяльності. Водночас необхідно відзначити, що президентська вітка державного контролю за фінансами в Україні ще остаточно не сформувалась.

      Ще одним структурним підрозділом Національного аудиторського комітету України є департамент аудиту і фінансових розслідувань. Він не має вертикальної структури. Його основне завдання — проведення аудиторських перевірок всіх без виключення міністерств і відомств. Це особливо важливо для парламенту і глави держави у випадку, коли виникає питання про підтвердження правильності витрачання бюджетних коштів. Адже в цивілізованих державах завжди до документа Міністерства фінансів про витрачання бюджетних коштів обов'язково додається довідка Національного аудиторського комітету країни, що підтверджує правильність чи неправильність витрачання цих коштів. Крім того, в пакеті з цими документами, як правило, іде довідка про достовірність балансових рахунків міністерств і відомств.

    Кабінет Міністрів України здійснює контроль за державними фінансами в ході: безпосередньої практичної реалізації фінансової політики України, державної політики в галузі ціноутворення і оплати праці, складання і виконання Державного бюджету України і звіту про його виконання, здійснення загальнодержавних і міждержавних економічних програм, створення і керівництва діяльністю різних фондів і т.д. Вся щоденна діяльність Кабінету Міністрів України нерозривно пов'язана з управлінням державними фінансами, а, значить — і з контролем за їх найбільш раціональним витрачанням.

    В межах своїх повноважень здійснюють відомчий державний контроль за фінансами міністерства і відомства загальної компетенції з точки зору управління державними фінансовими ресурсами. Наприклад, Міністерство освіти України не рідше одного разу в рік перевіряє звіт університету про витрачання виділених йому на рік бюджетних ресурсів, а також зароблених університетом в ході своєї діяльності позабюджетних коштів.

    На  місцях фінансовий контроль здійснюється Верховною Радою і Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, іншими регіональними і місцевими органами самоврядування при розгляді проектів і затвердженні відповідних бюджетів і звітів про їх виконання, при внесенні в ці бюджети змін і корективів в ході їх виконання, при заслуховуванні інформацію і звітів голів постійних комісій про витрачання бюджетних ресурсів, керівників інших органів з питань фінансової діяльності.

    Особлива  роль в здійсненні державного фінансового  контролю належить спеціалізованим органам державної виконавчої влади по управлінню фінансами, для яких сама фінансова діяльність є основною. Як уже відзначалося вище, ці органи   створені спеціально для здійснення фінансового управління і складають собою внутрішньо єдину підсистему фінансово-кредитних органів.

    Ця  підсистема органів очолюється Міністерством  фінансів України. До неї входять  також Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові управління обласних. Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, фінансові відділи районних, районних в містах Києві і Севастополі державних адміністрацій. Вони діють на підставі відповідних Положень про них.

    Міністерство  фінансів України є центральним  спеціалізованим органом державної виконавчої влади по управлінню фінансами, а значить — і по контролю за рухом та витрачанням державних фінансових ресурсів. Воно здійснює контроль за виконанням державного бюджету, за дотриманням установами Національного банку і комерційних банків правил касового виконання державного бюджету по доходах. Крім цього, Міністерство фінансів України встановлює порядок ведення бухгалтерського обліку і складення звітності про виконання Державного і місцевих бюджетів, кошторисів витрат бюджетних установ, встановлює форми обліку і звітності з касового виконання бюджетів.

    Міністерство  фінансів України також здійснює контроль за випуском і обігом цінних паперів, веде загальний реєстр випуску цінних паперів в Україні, видає дозволи на здійснення діяльності по випуску і обігу цінних паперів. Міністерство фінансів контролює також зберігання і ефективність використання закріпленого за підприємствами, установами і організаціями державного майна.

    Система нагляду НБУ спрямована на скорочення зовнішніх внутрішніх банківських ризиків. До зовнішніх ризиків відноситься ризик ліквідності (нездатність банку забезпечити безперебійну оплату своїх зобов'язань перед клієнтами); валютний ризик (збитки від несприятливої зміни валютного курсу в умовах наявності відкритої валютної позиції); ризик облікового процента (збитки від зміни кредитної ставки, що встановлюєтсья по кредитах НБУ за умови фіксованої кредитної ставки по наданих кредитах); ризик по цінних паперах (збитки від зміни курсу цінних паперів, що перебувають в портфелі банку).

    В практиці роботи НБУ по нагляду основна  увага приділяється зниженню ризику ліквідності. Валютний ризик незначний у зв'язку з обмеженням можливостей здійснення комерційними банками валютних операцій за власний рахунок. Також порівняно невеликий ризик по цінних паперах зумовлений поки що недостатнім розвитком фінансового ринку в Україні, а низький рівень ризику облікової ставки — її встановленням НБУ на рівні, значно нижчому від рівня інфляції.

    До  внутрішніх ризиків відносяться «комерційні ризики», пов'язані з людським фактором (кваліфікація персоналу і ділові якості керівників, виконавська дисципліна, якість аудиту і т.д.), а також «операційно-технічні ризики», що забезпечують внутрішню роботу банку: системи безпеки, бухгалтерського обліку, матеріально-технічних засобів і засобів зв'язку і т.д.

    Робота  у сфері банківського нагляду  диференційована по трьох основних напрямках: загальний нагляд, інтенсивний  нагляд і нагляд високого ступеня.

    Загальний нагляд поширюється на банки, що працюють стабільно, фінансово благонадійні та дотримуються економічних нормативів, норм чинного законодавства і вказівок НБУ, мають добру ділову репутацію. Його здійснюють обласні установи Національного банку України.

    Зміст загального нагляду полягає в  контролі за дотриманням економічних нормативів та перевірках інших звітів, що подаються банками. Інформація про виявлені порушення подається Правлінню для прийняття відповідних рішень.

    Інтенсивний нагляд поширюється на банки, які періодично порушують економічні нормативи, а також чинять інші незначні порушення і не характеризуються фінансовою стабільністю.

    Нагляд  високого ступеня застосовується по відношенню до банків, які систематично (два і більше разів у квартал) порушують економічні нормативи та допускають інші грубі порушення чи мають незадовільний фінансовий стан.

    За  статистикою Національного банку  України, протягом останнього року кожен  третій комерційний банк мав серйозні фінансові ускладнення і працював в режимі інтенсивного нагляду з боку НБУ, 21 банк було реорганізовано, 12 — збанкрутували і ше 17 перебували у стадії закриття. До 77 комерційних банків України застосовувались санкції, «режим фінансового оздоровлення» був застосований до 13 банків'. Внаслідок такої ситуації в комерційних банках Національним банком України підготовлено цілий ряд нових нормативних актів про створення страхових і ризикових фондів, що дозволить зміцнити платоспроможність комерційних банків України.

    Приймаючи рішення про застосування інтенсивного нагляду і нагляду високого ступеня, Департамент банківського нагляду НБУ здійснює інспектування банків, їх відділень, філій, представництв, спрямоване на з'ясування причин порушень і недоліків в роботі банку. Інспектори НБУ перевіряють законність операцій, що здійснюються, діяльність внутрішнього і зовнішнього аудиту, стан обліку, достовірність звітів, установчих і інших документів. За підсумками інспектування керівництву банку направляється інформація, в якій зазначаються причини виявлених недоліків, оцінюється фінансовий стан банку, його можливості і шляхи виходу із складної ситуації. Вимоги НБУ обов'язкові для виконання.

    На  основі одержаної інформації про  порушення в діяльності комерційних банків Національний банк України організовує наради з керівництвом банків, на яких виявляються причини недоліків та виробляються заходи по їх усуненню. Про зміст заходів і строки їх реалізації керівництво банку інформується письмово.

    Має місце і відомчий фінансовий контроль. Це контроль (міністерств, інших органів державного управління за діяльністю підвідомчих підприємств, установ, організацій. Його здійснюють функціонально самостійні структурні контрольно-ревізійні підрозділи (управління, відділи, групи) міністерств і відомств, підпорядковані безпосередньо керівникам цих органів. Робота контрольно-ревізійних підрозділів перебуває під постійним наглядом Міністерства фінансів України. Не рідше одного разу на рік міністерства та відомства інформують про стан контрольно-ревізійної роботи Кабінет Міністрів України.

    Основними завданнями відомчого контролю є: контроль за виконанням державних завдань, економічним витрачанням матеріальних і фінансових ресурсів, зберіганням державної власності, правильністю постановки бухгалтерського обліку, станом контрольно-ревізійної роботи, боротьба з приписками, безгосподарністю, марнотратством та надмірностями.

    Основними формами відомчого фінансового  контролю є ревізії і перевірки. Ревізії і перевірки фінансово-господарської  діяльності призначаються в кожному  окремому випадку керівником відповідного органу. Вони здійснюються в комерційних організаціях один раз на рік, в інших організаціях та установах — один раз у два роки. При проведенні ревізій ревізори зобов'язані спиратися на трудові колективи, брати участь у виробленні пропозицій по усуненню виявлених порушень.

    В рамках відомчого контролю здійснюється повсякденний, систематичний внутрішньогосподарський фінансовий контроль, тобто контроль, що здійснюється на конкретних підприємствах, в установах і організаціях їх керівниками та функціональними структурними підрозділами (бухгалтерією, фінансовим або фінансово-плановим відділом, відділами планування та нормування заробітної плати і т.д.). 
 

4. Основні напрямки  вдосконалення фінансового  контролю в умовах  кризи.

     Система державного фінансового контролю, яка  побудована в Україні, не забезпечує на належному рівні фінансово-бюджетну дисципліну як в цілому в державі, так і на регіональному рівні зокрема. Це є наслідком низки проблем, які створюють тенденції щодо зростання кількості та обсягів основних фінансових порушень.

     Однією  з основних причин несформованості  цілісної системи можна виділити недосконале законодавство. Система  державного фінансового контролю України  функціонує без існування базового закону, який би вносив ясність, визначав основні поняття у цій сфері, чітко розподіляв би завдання, функції та повноваження між органами державної та місцевої влади, регламентував відносини між суб'єктами та об'єктами контролю, визначав відповідальність та незалежність відповідних уповноважених посадових осіб.

     Бюджетний кодекс України не врегульовує цих питань. Норми діючих законів та нормативно-правових актів у сфері державного фінансового контролю не завжди узгоджуються між собою. Методичні рекомендації та інструкції охоплюють лише окремі аспекти. У вищих навчальних закладах фактично відсутній системний навчальний курс з підготовки та перепідготовки відповідних кадрів у цій сфері. На жаль, і Національна академія державного управління при Президентові України не опікується у своїх навчальних програмах цими актуальними питаннями.

     Наслідком безсистемності у правовому полі стала розбалансована система органів, що забезпечують державний фінансовий контроль та аудит. Діяльність державних  органів, що здійснюють контрольні, контрольно-ревізійні, наглядові і фіскальні дії щодо бюджетних коштів регламентується окремими спеціальними законами і нормативно-правовими актами. Хоча у Конституції України (стаття 98) лише Рахункову палату визначено, як орган, що здійснює контроль за використанням коштів державного бюджету. Верховною Радою України було прийнято зміни до цієї статті значно розширивши повноваження Рахункової палати у частині парламентського контролю за формуванням державного і місцевих бюджетів та виконанням місцевих бюджетів. Проте Президентом України було застосовано право вето щодо цього закону.

     Одночасно слід відмітити, що постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування  структури місцевих державних адміністрацій" не передбачено у структурі апарату  адміністрацій окремого підрозділу на який би покладалися функції проведення внутрішнього фінансового контролю. У результаті місцеві органи влади не зацікавлені в організації внутрішнього фінансового контролю в регіонах, що призводить до існування малоефективного внутрішнього контролю за витрачанням коштів місцевих бюджетів та трансфертів.