Фінансові механізми

2. Основи організації  фінансів підприємств. 
Перехід до ринкової економіки зумовлює посилення ролі фінансів підприємств у системі господарювання. Конкурентоспроможність та платоспроможність підприємств визначаються раціональною організацією фінансів. Організація фінансової діяльності підприємства має бути побудована так, щоб це сприяло підвищенню ефективності виробництва. Функціонування фінансів підприємств здійснюється не автоматично, а з допомогою цілеспрямованої їх організації. Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їх кругооборотом для досягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами. 
В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний розрахунок. За ринкової економіки господарський механізм саморозвитку базується на таких основних принципах: саморегулювання, самоокупність та самофінансування. Цим принципам відповідає комерційний розрахунок, тобто метод ведення господарювання, що полягає в постійному порівнюванні (у грошовому вираженні) витрат та результатів діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімально можливого ризику. Питання про те, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти, за ринкових умов для підприємств визначається основним орієнтиром - прибутком. 
Комерційний розрахунок справляє значний вплив на організацію фінансів підприємств. Він передбачає, що фінансові відносини підприємств регламентуються державою в основному економічними методами - з допомогою важелів відповідної податкової, амортизаційної, валютної, протекціоністської політики. Збитки (в тім числі втрачена вигода), що їх зазнало підприємство внаслідок виконання вказівок державних органів та посадових осіб, які суперечать чинному законодавству, повинні бути відшкодовані відповідними органами. 
Суб'єкт господарювання має справжню фінансову незалежність, тобто право самостійно вирішувати, що і як виробити, кому реалізувати продукцію, як розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитися прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Повна самостійність підприємств не означає, однак, відсутності будь-яких правил їхньої поведінки. Ці правила розроблено та законодавче закріплено у відповідних нормативних актах. Ясна річ, що підприємства можуть приймати рішення самостійно тільки в рамках чинних законів. 
Суб'єкти фінансових відносин несуть реальну економічну відповідальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов'язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми зобов'язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. За невиконання зобов'язань підприємством до нього застосовується система фінансових санкцій. Справді самостійне підприємство покриває свої втрати та збитки за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за рахунок власного прибутку. Воно зобов'язане компенсувати збитки, завдані нераціональним використанням землі та інших природних ресурсів, забрудненням навколишнього середовища, порушенням безпеки виробництва. Джерелом формування фінансових ресурсів підприємств є реально зароблені доходи від реалізації продукції та від фінансових інвестицій. Економічна відповідальність підприємства настільки велика, що його можуть оголосити банкрутом у разі завеликих збитків та неспроможності виконати зобов'язання перед кредиторами. 
У підприємств формуються партнерські взаємовідносини з банками та страховими компаніями. Підприємства й банки є рівноправними партнерами, які організовують фінансові взаємовідносини з метою одержання прибутку. Банки не надають підприємствам безкоштовних та безстрокових кредитів. Підприємства, у свою чергу, за зберігання грошових коштів на банківських рахунках одержують певні відсотки. Страхові компанії страхують численні ризики, пов'язані з підприємницькою діяльністю суб'єктів господарювання, створюючи певні гарантії стабільності виробничої діяльності. У підприємств формуються взаємовідносини з бюджетом та державними цільовими фондами, створеними для підтримання комерційних засад в організації підприємництва. Держава встановлює податкові платежі, обов'язкові збори та внески на такому рівні, щоб не підірвати заінтересованості підприємств у розвитку виробництва та підвищенні його ефективності. Бюджетні асигнування виділяються підприємствам у вигляді цільових субсидій та субвенцій, що виключає можливість паразитування за рахунок державних коштів.Перехідний до ринкової економіки період характеризується багатоукладністю господарювання. Тут репрезентовано всі форми власності: державну, комунальну, колективну, приватну. Це зумовило появу різних організаційно-правових форм господарювання.Ринкова економіка зовсім не виключає присутності поряд з іншими і державної власності. До державного сектора належать ті установи та організації, які повністю або частково фінансуються з державного бюджету. Створюються також підприємства зі змішаною формою власності, що в них держава є основним держателем корпоративних прав, - електроенергетика, вугільна промисловість, машинобудування та ряд інших. Державна власність, проте, не зменшує ні самостійності, ні матеріальної відповідальності суб'єктів господарювання. На організацію фінансів впливають організаційно-правові форми господарювання, сфера та характер діяльності підприємств. Це проявляється в процесі формування капіталу (статутного фонду), розподілу прибутку, утворення грошових фондів, внутрішньовідомчого розподілу засобів, у взаємовідносинах з бюджетом тощо. У ринковій економіці основною формою господарювання є акціонерне товариство. Розрізняють акціонерні товариства закритого та відкритого типів. Акціонерне товариство закритого типу засновує обмежена кількість акціонерів. При цьому будь-який член товариства не може продати свого паю без згоди інших акціонерів, які мають переважне право на придбання цього паю. Акціонерне товариство відкритого типу орієнтовано на більшу кількість акціонерів через встановлення відкритої передплати на акції. При цьому акціонер має право на власний розсуд продавати, дарувати чи заставляти свої акції. Акціонерне товариство організується на добровільних засадах фізичними та юридичними особами. У статутний фонд вони можуть вносити не тільки відповідні кошти (у тім числі в іноземній валюті), а й робити внески у вигляді нерухомості, обладнання, інтелектуальної власності, інших основних фондів. Законом України "Про господарські товариства" передбачено можливість реєстрації різних видів товариств. Особливо поширеним є товариство з обмеженою відповідальністю. Кожен із учасників такого товариства вносить визначений пай у статутний фонд і згідно з ним одержує частку в доходах та майні товариства. Надалі відповідальність учасника товариства обмежується його паєм або внеском. Члени товариства за зобов'язаннями товариства не відповідають. Товариство відповідає за своїми боргами тільки тим майном, яке є в його активі. Майно формується за рахунок внесків учасників, доходів, одержаних від підприємницької діяльності та інших законних джерел. Товариство з обмеженою відповідальністю є юридичною особою, має свій статут. У статуті визначено порядок розподілу прибутку й ту його частку, яку розподіляють між членами відповідно до їхніх внесків. Товариства з обмеженою відповідальністю створюються у формі кооперативів, колективних та орендних підприємств. Характерним для них є те, що власність товариства - це спільна власність усіх його учасників. Організація товариств з обмеженою відповідальністю є однією з найпоширеніших форм проведення приватизації, що дає змогу створити значну кількість невеликих підприємств з небагатьма учасниками, причому не вдаючися до акціонування. 
Організація фінансів підприємств відбиває галузеві особливості, специфіку виробництва, рівень його технічного забезпечення та рівень технологічних процесів, склад і структуру виробничих витрат, вплив природно-кліматичних факторів на виробництво. Так, наприклад, у сільськогосподарському виробництві, гірничодобувній промисловості, капітальному будівництві дія природних та кліматичних факторів зумовлює особливості розподілу прибутку, необхідність формування фінансових ресурсів для протидії ризику, забезпечення страхового захисту засобів виробництва та результатів праці.

3.Фінансові ресурси  підприємств та джерела їх  формування.

Основою фінансів підприємств  є фінансові ресурси – кошти, що знаходяться в розпорядженні  підприємств і призначені для  виконання ними певних фінансових зобов’язань. До фінансових ресурсів належать грошові  фонди підприємства, а також частини  грошових коштів, які не входять  до складу фодів.

Складовими фінансових ресурсів підприємства є:

· статутний капітал;

· додатково вкладений  капітал;

· резервний капітал;

· нерозподілений прибуток;

· амортизаційні  відрахування;

· забезпечення подальших  витрат і платежів;

· довготермінові і  короткотермінові кредити банків;

· відтерміновані податкові  зобов’язання;

· кредиторська заборгованість усіх видів (зі страхування, за авансами одержаними, за векселями виданими, з оплати праці, по розрахунках з  учасниками тощо).

Фінансові ресурси  підприємств класифікують за такими основними ознаками

· за джерелами формування;

· за етапами формування;

· за використанням;

· за формою реалізації.

Основними джерелами  формування фінансових ресурсів підприємств  є власні та залучені кошти. Власні фінансові ресурси формуються за рахунок власних джерел фінансування. Вони утворюються уже під час  організації підприємства при формуванні його статутного капіталу. В процесі  воробничо-господарської діяльності власні фінансові ресурси підприємства поповнюються завдяки отриманим  доходам і прибуткам. Ці фінансові  ресурси називають власними внутрішніми  фінансовими ресурсами. Водночас, підприємство може отримувати фінансові ресурси  у власне використання від емісії своїх акцій, отримання дотацій, субсидій, дивідендів, відсотків на ціні папери інших емітентів тощо. Такі фінансові ресурси називають  власними зовнішніми фінансовими ресурсами.

Часто підприємству не вистачає власних фінансових ресурсів і тоді воно залучає їх на фінансовому  ринку у формі банківських  кредитів, коштів від емісії облігацій, інших видів цінних паперів, кредиторської заборгованості тощо. Такі фінансові ресурси називають залученими. Залучені фінансові ресурси формують з залучених джерел фінансування..

За етапами формування фінансові ресурси поділяють  на:

початкові, тобто  ті, з якими підприємство розпочинає свою діяльність (статутний капітал);

набуті (прирощені) –  отримані підприємством в результаті його діяльності у формі чистого  доходу (прибутку та амортизації), субсидій, дотацій тощо.

За використанням  фінансові ресурси підприємств  поділяють на:

матеріалізовані фінансові  ресурси (вкладені в основні засоби, запаси, виробництво, готову продукцію  тощо);

матеріальні (вкладені в основні засоби, запаси, незавершене  виробництво тощо);

За формою реалізації фінансові ресурси підприємств  поділяють на:

грошові фінансові  ресурси (грошові кошти та їх еквіваленти).

нематеріальні (вкладені в нематеріальні активи);

фінансові (вкладені у фінансові активи).

Фінансові ресурси  підприємства використовують для придбання  основних засобів, нематеріальних активів, матеріальних запасів, для покриття витрат на виготовлення і продаж продукції (виплату заробітної плати, сплату податків, орендної плати, страхових платежів тощо). Зрозуміло, що обсяг виробництва, технічна, трудова, матеріальна забезпеченість підприємства, його соціально-економічний  розвиток залежать від величини, складу та структури фінансових ресурсів підприємства.

Одним з найважливіших  завдань фінансових служб підприємств  є пошук ефективних джерел формування фінансових ресурсів, оптимізація їх структури та напрямків інвестування.

4. Фінансова діяльність  підприємств. Зміст і організація  фінансової роботи.

Фінансова діяльність займає особливе місце в управлінні підприємством. Від неї залежить повнота фінансового забезпечення поточної виробничо-господарської  діяльності та розвитку підприємства.

Фінансова діяльність – це діяльність, направлена на забезпечення підприємства фінансовими ресурсами, досягнення ним визначених цілей  економічного і соціального розвитку. Фінансова діяльність зумовлює зміни  як величини, так і складу власного та залученого (позикового) капіталу підприємства.

Фінансова діяльність підприємства спрямована на вирішення  таких основних завдань;

забезпечення фінансовими  ресурсами поточної операційної, фінансової та інвестиційної діяльності підприємства;

пошук резервів збільшення доходів, прибутків і рентабельності підприємства;

забезпечення виконання  фінансових зобов’язань перед діловими партнерами (постачальниками, підрядниками, банками, страховими та інвестиційними компаніями тощо), бюджетом і цільовими  фондами;

фінансове забезпечення виробничого і соціального розвитку підприємства;

контроль за ефективним розподілом і цільовим використанням  фінансових ресурсів.

Ефективність фінансової діяльності забезпечується формуванням  оптимального фінансового механізму  підприємства. Фінансовий механізм підприємства – це сукупність форм і методів  формування та використання фінансових ресурсів з метою забезпечення фінансування діяльності підприємства. Фінансовий механізм підприємства включає систему  фінансових методів (фінансове прогнозування, планування, фінансові показники  і коефіцієнти, нормативи, ліміти, резерви, система розрахунків, кредитування, інвестування, оподаткування, страхування, стимулювання тощо) та фінансових важелів (дохід, прибуток, ціна, норма амортизації, ставка податку, ставка дисконту, відсотки, нормативи фінансових санкцій тощо). Фінансовий механізм вітчизняних підприємств  формується на основі правового (Закони України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, накази, розпорядження, листи міністерств  і відомств, статутні документи підприємства), нормативного (інструкції, норми, нормативи, методичні вказівки тощо) та інформаційного (звітні бухгалтерські і статистичні  документи, дані вибіркових спостережень тощо) забезпечення.

Фінансову роботу на підприємстві здійснюють за такими основними  напрямками:

1) фінансове планування  і прогнозування, тобто розробляння  перспективних, поточних і оперативних  фінансових планів підприємства, бізнес-планів реалізації окремих  підприємницьких проектів та  угод;

2) аналіз і контроль  фінансово-господарської діяльності  підприємства, з метою діагностики  його фінансового стану, виявлення  резервів зниження витрат, збільшення  доходів і прибутків;

3) оперативна (поточна)  фінансово-економічна робота –  робота з постачальниками стосовно  розрахунків за сировину, матеріали,  паливо та з покупцями по  розрахунках за реалізовану продукцію,  забезпечення своєчасної сплати  податків і податкових платежів, погашення банківських кредитів  і сплати відсотків, своєчасних  виплат заробітної платні тощо.

Для ведення фінансової роботи на великих підприємствах  створюють фінансовий (фінансово-економічний) відділ. Зазвичай, окремі ланки фінансової роботи у фінансовому відділі  виконують окремі сектори і групи. Слід зазначити, що на підприємствах  зі значним обсягом зовнішньоекономічних операцій може бути створена група (сектор) валютних розрахунків і валютного  контролю.

На невеликих підприємствах, де немає самостійного фінансового  відділу, фінансову роботу виконує  фінансовий сектор (група) у складі бухгалтерії. На малих підприємствах  функції фінансиста виконує головний бухгалтер або бухгалтер, якому  доручається ця ділянка роботи.

Фінансова служба на підприємстві виконує такі функції:

а) на основі аналізу  резервів зниження витрат і збільшення доходів підприємства розробляє  перспективні, поточні та оперативні фінансові плани;

б) організовує оперативний  контроль за надходженнями грошових коштів від продажу продукції, товарів  робіт чи послуг;

в) контролює розподіл і цільове використання фінансових ресурсів;

г) забезпечує роботу щодо виконання фінансових зобов’язань  підприємства перед державним бюджетом, цільовими фондами;

д) здійснює розрахунки з контрагентами;

е) організовує розрахунки з працівниками підприємства;

є) разом з економічним, виробничим і технічним підрозділами комплексно аналізує фінансову діяльність підприємства;

ж) вивчає стан фінансового  ринку країни і регіону, приймає  рішення та здійснює планування інвестиційній  сфері.

Висновки

Фінанси підприємств  – це складна економічна категорія. У вітчизняній економічній літературі прийнято вважати, що фінанси підприємств  – це економічні грошові відносини, які виникають в процесі формування, розподілу і використання грошових фондів і доходів підприємств. Ряд  сучасних вітчизняних і зарубіжних вчених вважають, що фінанси підприємств  – це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які створюються і використовуються задля здійснення виробництва і  реалізації продукції, робіт, послуг. Фінанси  підприємств займають основоположне  місце у фінансовій системі держави. Вони обслуговують процес створення  нової вартості, яка знаходить  своє відображення у вартості валового внутрішнього продукту, і забезпечують формування фінансових ресурсів країни через бюджет і позабюджетні фонди.

Фінансові ресурси  необхідні підприємству для фінансування виробничого процесу. Їх формують під  час організації підприємства і  поповнюють протягом періоду його функціонування.

Фінансову роботу на підприємстві здійснює фінансова служба. Завдання фінансиста – раціонально  організувати фінансову роботу на підприємстві, вибирати оптимальні форми фінансування поточної, фінансової та інвестиційної  діяльності; ефективно управляти  наявними фінансовими ресурсами  з метою забезпечення зростання  доходів, прибутків і рентабельності підприємства.