Фiнансове планування i прогнозування

     Оскiльки за допомогою фiнансового планування треба досягти фiнансового забезпечення загальнодержавних програм економiчного i соцiального розвитку, тобто визначити джерела фiнансування, обсяг i структуру витрат, а також кiнцевий результат, на сьогоднi є пiдстава стверджувати, що в Українi ще не опанованi достатньою мiрою наукова метододогiя i технiка загальнодержавного фiнансового планування.

     Методологiя фiнансового планування створює складний комплекс наукових уявлень про його предмет i метод, логiчну структуру i взаємозв`язок проблем, що розв`язуються. Вона збагачується та вдосконалюється разом iз розвитком суспiльства.

     В умовах нестабiльностi економiчного середовища необхiднiсть вдосконалення методологiї фiнансового планування i прогнозування зумовлена особливостями сучасного соцiально-економiчного розвитку: суттєво ускладнилася структура цiлей розвитку економiки та її спiввiдношення з фiнансовими структурами; тривають змiни у фiнансовому потенцiалi держави за джерелами, структурою й динамiкою. Це потребує нових пiдходiв до методологiчних рiшень при здiйсненнi фiнансового планування й прогнозування.

     У фiнансовому плануваннi i прогнозуваннi надзвичайно важливим є застосування принципiв наукового обґрунтування показникiв плану i забезпечення їх стабiльностi. Принципи фiнансового планування – це основа його успiшного застосування.

     До  принципiв фiнансового планування належать наступнi принципи.

1. Принцип наукового обґрунтування планiв. Передбачає реальнiсть прогнозних розрахункiв, їхню економiчну обґрунтованiсть, використання прогресивної методологiї, норм i нормативiв, а також вибiр ефективних методiв забезпечення прогнозних завдань необхiдними ресурсами з урахуванням кiнцевих результатiв.

Реальнiсть прогнозiв досягається на основi пiзнання й використання закономiрностей розвитку суспiльства, об`єктивної оцiнки потреб i наявностi фiнансових ресурсiв, глибокого обґрунтування всiх розрахункiв, їхнiх взаємозв`язкiв iз натуральними показниками. Застосування прогресивних норм i нормативiв є однiєю з найважливiших умов зниження суспiльних витрат працi, зростання її продуктивностi, формування оптимальних матерiальних i вартiсних пропорцiй в економiцi.

2. Принцип комплексного пiдходу до основних параметрiв економiчного i соцiального розвитку в тiсному взаємозв`язку з наявними фiнансовими можливостями.
3. Принцип рацiонального визначення джерел одержання фiнансових ресурсiв i їхнього розподiлу на такi сфери фiнансової системи як державнi фiнанси, фiнанси пiдприємницьких структур, фiнансовий ринок.
4. Принцип оптимального використання фiнансових ресурсiв з метою першочергового забезпечення фiнансовими ресурсами прiорiтетних напрямкiв економiки й cоцiальної сфери.
5. Принцип єдностi. Цей принцип проявляється в єдностi фiнансової полiтики, єдиному розподiлi валового внутрішнього продукту і національного доходу, єдиній методології фінансових розрахунків, у використанні фінансових показників, застосуванні єдиної методології прогнозування тенденції і напрямків використання різних видів ресурсів у просторі та часі.
6. Принцип безперервності. Даний принцип означає взаємозв¢язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів.

     До  перспективних фінансових планів належать довгострокові плани терміном понад один рік (наприклад, бюджетна концепція).

     До  поточних фінансових планів належать фінансові плани терміном дії на один рік (наприклад, державний бюджет, місцеві бюджети, зведений баланс фінансових ресурсів держави, зведений баланс фінансових  ресурсів території тощо).

     До  оперативних фінансових планів належать планові документи, що розраховані на короткостроковий (до одного року) період (наприклад, бюджетний розпис, платіжний календар).

7.    Принцип стабільності. Даний принцип полягає у незмінності показників фінансових планів.

8.    Принцип гнучкості. Даний принцип вимагає, щоб розроблена система планів мала можливість корегування при зміні фінансово-економічних умов у суспільстві. Особливого значення принцип гнучкості набуває в умовах кризових явищ в економіці, нестабільності зовнішнього та внутрішнього економічного середовища.

     Для реалізації принципу гнучкості необхідно  здійснювати перегляд планів з урахуванням  змін зовнішнього і внутрішнього економічного середовища, використовувати систему створення достатніх резервів для непередбачуваних подій.

     Фінансове планування і прогнозування стає важливим елементом державного регулювання  економічних і соціальних процессів  тільки при застосуванні усіх означених принципів. 

     3. Методи фінансового  планування й прогнозування 

     Діяльність, пов¢язана зі складанням кожного фінансового плану, передбачає виконання певних видів робіт із використанням відповідних методів.

     Фінансове планування зможе виконувати покладені на нього завдання тільки тоді, коли воно базуватиметься на спеціально розроблених наукових методах.

     Метод планування – один із способів розробки фінансових планів спеціалістами на рівні держави, місцевих громад та окремих суб¢єктів господарювання.

     За  своїм змістом метод фінансового планування – це сукупність способів і прийомів розрахунку фінансових ресурсів і напрямків їх використання на прогнозний період.

     Метод планування – органічна частка методології, один із способів розробки фінансових планів.

     Методика  планування – це сукупність правил, якими потрібно керуватися при вирішенні окремих питань фінансового планування. На цих правилах досить часто грунтуються і відповідні розрахунки.

     У теорії та практиці використовуються різноманітні методи прогнозування:

• методи експертних оцінок;
• методи обробки просторових та часових сукупностей;
• методи ситуаційного аналізу й прогнозування, включаючи методи імітаційного моделювання, моделі росту;
• методи пропорційних залежностей показників, включаючи виробничі функції та функції витрат.

     За  економічним призначенням і роллю  в процесі розширеного відтворення  фінансове планування поділяється  на дві самостійні й одночасно  органічно взаємопов’язані сфери.

     По-перше, це сфера зведеного фінансового  планування. Вона включає зведене фінансове планування в масштабах держави, зведене фінансове планування в межах певних господарських об’єднань (промислово-фінансових груп, концернів, асоціацій тощо), зведене територіальне планування.

     По-друге, це сфера індивідуального фінансового планування на рівні господарської структури, бюджетних установ.

     Кожній  із вказаних сфер властиве особливе використання методів планування, проте у фінансовій літературі питання про методи планування трактується по-різному.

     На  думку більшості авторів, до методів, що використовуються, належать наступні методи.

     1. Метод коефіцієнтів або екстраполяції означає перенесення на майбутні періоди встановлених у минулому тенденцій або розповсюдження вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об’єктів, які самі не були досліджені.

     Цей метод полягає у визначенні фінансових показників на підставі виявлення їх динаміки у розрахунках, виходять з показників звітного періоду, корегуючи їх на відповідно стійкий темп. Він інакше називається методом планування від досягнутого рівня і використовується при індексації вартості основних фондів, дооцінки товарно-матеріальних цінностей, планування прибутку тощо.

     Єдина перевага цього методу - простота у  використанні, а головний недолік - разом з коефіцієнтами на майбутнє механічно переносяться усі недоліки попереднього періоду та не вишукуються внутрішні резерви. 

     2. Нормативний метод передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлення норм і нормативів.

     Нормативи бувають двох видів:

     - нормативи, застосовані на матеріальних нормах, що представляють грошовий вираз натуральних норм (наприклад, при визначенні видатків бюджетних установ);

     - нормативи як самостійні розрахункові  величини, які відображають процеси  формування і розподілу доходів,  відрахувань тощо (наприклад, податки, єдиний соціальний внесок).

     Цей метод позбавлений недоліку методу коефіцієнтів і є більш ефективним при умові, що норми і нормативи  мають бути науково-обґрунтованими, орієнтованими на кращій досвід, тривалої дії і стабільними.

     При нормативному методі фінансового планування використовують різні за ознаками і способами розрахунку економічні норми і нормативи. Це нормативи утворення фондів грошових коштів, норми амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрачання коштів в бюджетних установах тощо.

     Водночас  норми - це лише елемент вихідних даних, які безпосередньо самі ще не визначають прогнозних показників.

     В багатьох випадках норми самі є результатом  прогнозів.

     Нормативний метод застосовується переважно  при плануванні діяльності бюджетних установ і організацій. За допомогою норм і нормативів регулюються фінансові взаємовідносини господарюючих суб’єктів з державою.

     Фінансування  витрат на нормативній основі розповсюджується перед усім на бюджетні видатки на освіту, культуру, охорону здоров`я, соціальну політику, житлово-комунальне господарство тощо. Наприклад, в галузі освіти існують наступні нормативи:

     - нормативи поточних фінансових  витрат на надання послуг освіти  у розрахунку на одну людину, що навчається на рік;

     - нормативи поточних фінансових витрат на забезпечення функціонування освітніх установ різних типів і видів на рік тощо.

     Застосування  фінансових норм і нормативів придає економічним відносинам стійкий  характер, визначеність та дозволяє державі  і окремим суб’єктам господарювання мати реальну оцінку своїх фінансових можливостей.

     3. Метод економіко-математичного моделювання базується на побудові фінансових моделей, що імітують реальні економічні та соціальні процеси.

     Метод економіко-математичного моделювання  дозволяє заощаджувати фінансові ресурси за рахунок прийняття альтернативних рішень стосовно фінансування окремих напрямків та певних видів діяльності.

     Цей метод ґрунтується на розробленні  математичної моделі фінансової діяльності підприємства або держави в плановому періоді. він дає змогу розрахувати декілька варіантів плану за допомогою змінних вхідних показників і знаходити оптимальні рішення.

     Економіко-математичне  моделювання уможливлює знаходження  кількісного вираження взаємозв’язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають.

     Економіко-математичне  моделювання - це точний математичний опис факторів, які характеризують структуру та закономірності зміни  даного економічного явища і здійснюються за допомогою математичних прийомів (рівнянь, нерівностей, їх систем, таблиць, графіків тощо).

     Моделювання може здійснюватися за функціональним і кореляційним зв’язком, дає змогу  перейти в плануванні від середніх величин до оптимальних варіантів.

     Підвищення  рівня наукової обґрунтованості  планування потребує розробки кількох варіантів планів, що базуються на різних умовах та шляхах розвитку економіки держави, розвитку кожного суб’єкта господарювання, з наступним вибором оптимального варіанту фінансового плану.

     Методи  економіко-математичного моделювання  необхідно використовувати для прогнозування значення показників та оптимізації планових рішень за критеріями.

     Так, наприклад, на рівні підприємства такими критеріями є: максимум прибутку (доходу) на одиницю вкладеного капіталу; мінімум фінансових чи поточних витрат; мінімум вкладеного капіталу за максимально ефективного результату.