Еволюція теоретичних концепцій державних фінансів

2) капіталістична економіка не може повністю саморегулюватися. В умовах величезного усуспільнення праці й капіталу втручання держави є неминучим. Державне регулювання має істотно доповнити механізм автоматичного регулювання економіки з допомогою цін;

3) економічні кризи надвиробництва виступають на поверхні явищ як недолік попиту, тому проблему рівноваги в економіці варто розв'язувати з погляду попиту. Для цього Дж. Кейнс уводить термін "ефективний попит", що виражає рівновагу між споживанням і виробництвом, доходом і зайнятістю;

4) головним інструментом регулювання економіки є бюджетна політика. На державний бюджет і фінансову політику в цілому покладаються завдання забезпечення зайнятості робочої сили й ефективного використання основного капіталу14.
Завдяки ідеї про "ефективний попит" була переглянута вся фінансова концепція. Основним інструментом урядового втручання в циклічний розвиток і подолання криз є державні видатки. їх формування, структуру і зростання Дж. Кейнс вважав досить важливим фактором досягнення "ефективного попиту".

Урядовий попит, забезпечений податками й позиками, повинен пожвавити підприємницьку діяльність та зумовити зростання національного доходу й зайнятості. За Дж. Кейнсом, зміни в податковій політиці істотно впливають на основні компоненти попиту — особисте й інвестиційне споживання. Новим є й уведене ним у теорію державних фінансів положення про необхідність зростання^державних видатків, що фінансуються з допомогою позик, яке послідовники видатного економіста назвали
"принципом дефіцитного фінансування". На думку Дж. Кейнса, державні інвестиції й поточні витрати можна фінансувати в борг; урядові інвестиції, профінансовані з допомогою позик, приведуть до розширення "схильності до інвестування", а фінансування поточних витрат — до збільшення "схильності до споживання". Відтоді обов'язкова відповідність бюджетних видатків доходам стала вважатися анахронізмом, із концепцією "здорових" фінансів було покінчено. Ринок позикових капіталів стає одним із інструментів досягнення "ефективного попиту", а дефіцит державного бюджету перетворюється на спосіб державного регулювання.

Таким чином, Дж. Кейнс розробив принципово нову теорію фінансів, спрямовану на регулювання економіки в умовах державно-монополістичного капіталізму.

Відповідна фінансова політика була реалізована на практиці його послідовниками (у США — Р. Харродом, А, Оукеном, У. Хеллером, у Великобританії — Дж. Вайсманом, у Франції — Ф. Перру, в Японії — К. Емі, X. Іто та ін.). У 1940—60-ті роки вона мала успіх і певні позитивні результата.

Екстенсивному типу економічного розвитку відповідав кейнсіанський постулат про необхідність зростання державних видатків. У низці країн Західної Європи було впроваджено соціал-реформістські форми державного регулювання. На цій основі збільшували видатки на оборону, охорону здоров'я, сформувалася ефективна система соціального забезпечення. Фінансова теорія і практика більшості провідних західних держав базувалися на вихідних положеннях.теорії Дж. Кейнса аж до 1970-х років.

Унаслідок розвитку економіки, переходу до інтенсивного типу господарювання в умовах НТП та інтернаціоналізації модель функціонування державних фінансів Дж. Кейнса застаріла. Постала потреба в сучасній теорії державного регулювання.
Під впливом зміни умов розширеного відтворення формується концепція "неокласичного синтезу" — теорія рівноваги за неповної зайнятості. Ця нова версія кейнсіанської теорії була розвинена у працях лауреатів Нобелівської премії Дж. Хікса й П. Самуельсона. Кейнсіанські ідеї фіскалізму поєдналися з концепцією неокласиків, що передбачала регулювання економіки з допомогою грошово-кредитної політики (зміна дисконтної ставки, проведення операцій на відкритому ринку, регулювання норм обов'язкових резервів).

Пол Самуельсон впроваджує термін "суспільний товар", під яким розуміються товари й послуги, що надаються державою членам суспільства. "Суспільний товар" має три властивості: неподільність серед членів суспільства, загальну доступність та надання державою (тобто оминаючи ринок, наприклад інформація). Ставиться питання про розподіл ресурсів між державним і приватним секторами: на державний сектор покладається фінансування економічної й соціальної інфраструктур, які в остаточному підсумку максимізують прибуток. На думку П. Самуельсона, завдання фінансової політики полягає в тому, щоб забезпечувати регулювання сфери пропозиції "суспільного товару". При цьому головною метою втручання держави в мікросвіт є досягнення оптимальності урядових видатків, ефективного розподілу й перерозподілу ресурсів між державою, підприємствами та окремими членами суспільства.

З кінця 1970-х років у основу фінансової політики Великобританії, США, ФРН і ряду інших країн була покладена неоконсервативна стратегія, пов'язана з неокласичним напрямом економічної думки. Вона знайшла відображення в теорії пропозиції, одним із головних положень якої є обмеження економічної ролі держави, її втручання в господарське життя, й особливо в соціальну сферу. У числі заходів цієї концепції — реприватизація частини державної власності, посилення ринкового механізму конкуренції, перенесення центра ваги в економіці на проблему зростання
пропозиції, стимулювання виробництва, його ефективності. Головне місце приділяється підприємцеві, в інтересах якого повинні вироблятися стимули, що підвищують його активність і продуктивність.

У фінансовому плані неоконсервативний напрям (М. Фрідмен, В. Ойкен, Е. Маленбо, Л. Столерю) виходить із необхідності скорочення обсягу перерозподілу національного доходу через фінансову систему, зниження обсягів соціальних видатків, стимулювання зростання заощаджень як джерела виробничого інвестування. Велике значення надається податкам: ставиться завдання їх скорочення і зменшення ступеня прогресивності. Обґрунтовується потреба в боротьбі з бюджетним дефіцитом і породжуваною ним інфляцією.

Теоретики неокласичної школи розглядають категорію державних видатків із точки зору співвідношення факторів виробництва, пропонуючи скоротити загальний обсяг державних інвестицій та змінити їх структуру, зокрема збільшити частку витрат, пов'язаних із заохоченням НТП, розвитком суспільства, науки; при цьому особливе місце відводиться "інвестиціям у людину".
Окрему увагу в теорії неоконсервативно! школи приділено податкам. Вони розглядаються як засіб впливу на формування заощаджень, що визначають розмір капітальних вкладень і, в кінцевому підсумку, пропозицію, тобто обсяг виробництва товарів. Податкова політика повинна бути "нейтральною" щодо економіки, що сприяє розвиткові ринку.

Неоконсерватори відновлюють принцип "здорових" фінансів, тобто обов'язкової щорічної рівноваги між бюджетними доходами й видатками, оскільки дефіцитність державного бюджету є серйозною перешкодою для стійкого розвитку економіки, причиною зростання державних боргів та інфляції. Загалом фінансова політика неоконсерваторів мала на меті створення довгострокових стимулів економічного зростання, досягнення довгострокової ефективності суспільного розвитку.

Наприкінці XX ст. фінансова наука характеризувалася активним розвитком, по-перше, теорії корпоративних фінансів, по-друге, теорії інвестицій або інвестиційного аналізу. Треба сказати, що деякі сучасні автори під теорією фінансів розуміють науку про закономірності функціонування фінансових ринків і методи оцінки цінних паперів17.1 справді, якщо до початку XX століття юна розвивалась як теорія державних фінансів, то починаючи з другої його половини — як теорія ринків капіталу.

Водночас провідні науковці й надалі звертають увагу на проблеми державних фінансів, що відбивається в розвитку теорії суспільних благ (Р. Масгрейв, Е. Лін- даль, Т. Гроувз), теорії державних підприємств (В. Баумоль, Д. Бредфорд), економічної теорії конституції та правил прийняття рішень (Дж. Б'юкенен, Г. Туллок), економічної теорії демократії (А. Даунз, У. Нордгауз, Б. Фрей), теорії оптимального оподаткування (П. Даймонд, Д. Мірліс) та інших18. Проблематика питань,
які розглядаються представниками цих теорій, дає підстави стверджувати, що теорія державних фінансів є динамічною й сьогодні. Про це свідчить, зокрема, теорія суспільного вибору Джеймса Б'юкенена.

Дж. Б'кженен досліджує проблему, що лежить на перетині двох теорій — економічної й державного управління. Внаслідок дедалі активнішої участі держави в бізнесі й господарському регулюванні постає питання про адекватність прийнятих законів, встановлених податків, розподілених бюджетних коштів, інших рішень владних органів потребам суспільства, а не окремих осіб чи бізнес-груп. Дослідник вважає, що мову слід вести не про пріоритет чи вибір певної політики (неокейнсі- анської, монетарної або іншої), а про пошук оптимального рівня державного регулювання й регламентації.

На думку Дж. Б'юкенена, теорія суспільного вибору допомагає визначити принципи створення такої фіскальної системи, з якою могли б погодитися всі громадяни. Одна з найважливіших її переваг полягає в тому, що вона доповнює теорії як державних витрат, так і оподаткування. Податки та бюджетні асигнування повинні розглядатися спільно двома сторонами одного й того ж акту обміну податкових платежів на державні послуги, здійснюваного між державою та одержувачами благ, виборцями (платниками податків).

Особливої актуальності ця теорія набуває в умовах фінансової нестабільності, коли держава потребує підтримки інших учасників ринкових відносин (домо- господарств, юридичних осіб), а вони, у свою чергу, очікують від держави захисту власних інтересів та відповідного обсягу суспільних благ.

На нашу думку, на разі можна виокремити дві основні тенденції розвитку теорії державних фінансів. Це математизація економіки, тобто намагання описати її закони в модельній формі, що потребує визначення и точних параметрів, та використання результатів теоретичної економіки у практиці, тобто в управлінні економічними процесами (як на рівні держави, так і на рівні інших суб'єктів ринкових відносин).

Бурхливий розвиток фінансових ринків викликав посилений інтерес до них із боку науковців і зменшення досліджень у сфері державних фінансів. Але нинішня фінансова криза, каталізаторами якої стали саме світові фінансові ринки, засвідчила доцільність розробки нових теорій фінансів, які розглянули б і поєднали ефективні регулятивні заходи держави з ринковими механізмами.

Крім того, ще гостріше постала потреба в теоретичній основі реалізації фінансової політики держави.

Слід наголосити: саме з допомогою фінансової політики, стратегія й тактика якої змінюються залежно від характеру і спрямованості панівної економічної доктрини, здійснюється багатосторонній регулюючий вплив на ринкові відносини та процес розширеного відтворення. Тому правильно вибрана теоретична основа й побудована на ній стратегія державної фінансової політики є запорукою реалізації всіх економічних і соціальних зрушень у країні.