Державне регулювання інвестиційної діяльності

ЗМІСТ

 

ВСТУП

ОСНОВНА ЧАСТИНА………………………………………………………...5

1. Теоретична сутність регулювання інвестиційної діяльності…………….5
2. Оцінка інвестиційної діяльності в Україні………………………………15
3. Основні засади оптимізації державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні………………………………………………………26

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………32

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….34

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

В Україні ж дотепер  не створено обґрунтованої системи  державної підтримки інвестиційної  діяльності підприємств. Важливу роль у забезпеченні стабільного розвитку економіки держави відіграє позитивна динаміка капітальних інвестицій, які є витратами на придбання або створення матеріальних і нематеріальних необоротних активів. Це інвестиції, які спрямовують у будівництво, виготовлення, реконструкцію, модернізацію, придбання, створення необоротних активів (враховуючи необоротні матеріальні активи, призначені для заміни діючих, і устаткування для здійснення монтажу), а також авансові платежі для фінансування капітального будівництва.

Важливу роль відіграє вдосконалення  правового, організаційного та економічного механізму управління інвестиційними процесами. Натомість в Україні  існують обтяжливі регуляторні  процедури, зокрема: складність адміністрування  податків, кількість та складність отримання дозволів, технічне регулювання (сертифікація та стандартизація). Наявний також високий податковий тиск на економіку, нерозвиненість інституційних механізмів інвестування, таких як державно-приватне партнерство та залучення інвесторів на умовах угод про розподіл продукції, відсутність індустріальних (промислових) парків, слабкі інституційні механізми забезпечення гарантій прав власності (рейдерство).

Питанням щодо проблем  та шляхів поліпшення інвестиційної діяльності, умовам підвищення ефективності спеціального режиму інвестиційної діяльності, розвитку інвестиційних процесів та виявленню їх впливу на структурні зрушення в економіці України, управлінню інвестиційною діяльністю та питанням щодо умов та перешкод для іноземного інвестування в Україні присвячені праці С. Губанова, Б.М. Данилишина, М.Х. Корецького, О.І. Дація, В.Р. Жукова, М.І. Крупки, П. Гайдуцького, О.М. Невелєвої, В. Жарова, Н. Максимової, О.І. Амоші, С.М. Василенка, В. Василенка, С.Г. Галуза, К.Д. Гурової та багатьох інших.

Мета курсової –  поглиблення теоретичних та практичних навичок з приводу державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні.

Предметом роботи є механізм державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні.

Об'єктом роботи є система економічних відносин,яка виникає з приводу механізму державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні.

Відповідно до мети поставлено ряд завдань:

• розглянути сутність регулювання інвестиційної діяльності;
• оцінити стан інвестиційної активності суб’єктів ринку;
• надати рекомендації оптимізації державного регулювання інвестиційної діяльності.

Інформаційну базу дослідження  склали теоретична та практична інформація, нормативно-правові акти, статистичні  дані Національного банку України, Державного комітету статистики України, офіційні інтернет-ресурси, електронні бази даних.

 

ОСНОВНА ЧАСТИНА

1. Теоретична сутність регулювання інвестиційної діяльності

 

В Україні створено правову базу для здійснення інвестиційної діяльності, яка охоплює понад 100 правових і нормативних документів (законів, постанов, указів, положень, інструкцій). Законодавчу базу державного регулювання іноземних інвестицій становлять: Закон України "Про інвестиційну діяльність" (перший нормативний акт, у якому викладено загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України), Закон України "Про захист іноземних інвестицій" та Закон України "Про режим іноземного інвестування"¹.

Державне управління інвестиційною діяльністю можна  визначити як підзаконну, юридично-владну виконавчу та розпорядчу діяльність відповідних органів виконавчої влади по здійсненню покладених на них функцій управління, необхідних у процесі управління економічним розвитком країни. За змістом принципи державного управління інвестиційною діяльністю можна розділити на соціально-політичні, організаційні та спеціальні.

Державне управління інвестиційною діяльністю має базуватися на таких спеціальних принципах, як:

• принцип взаємної відповідальності інвесторів і держави;

• принцип дотримання основних прав і свобод інвесторів;

• принцип юридичної  відповідальності інвесторів за порушення  вимог законодавства України або міжнародних договорів;

• принцип послідовної  децентралізації інвестиційного процесу  та розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;

• принцип залучення іноземних інвестицій переважно для реалізації державних пріоритетних програм (проектів), спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки та надання переваги завершенню раніше розпочатих будівництв, технічному переоснащенню та реконструкції діючих підприємств;

• принцип вдосконалення  законодавства про інвестиційну діяльність.

Зміст державного управління економікою визначається характером функцій, які реалізуються у процесі цієї діяльності. Функція — слово латинського походження, що означає “діяльність”. Будь-яка управлінська діяльність є діяльністю по реалізації різноманітних за змістом, призначенням, обсягом функцій управління. Функції управління необхідно розглядати як дії, види, напрями діяльності суб’єкта управління відносно об’єкта, функція — це частина діяльності з управління, що характеризує його зміст.

Під функціями державного управління необхідно розуміти об’єктивно обумовлені дії, складову частину виконавчо-розпорядчої  діяльності органів виконавчої влади (їх посадових осіб), що здійснюються від імені держави з метою реалізації її завдань в економічній, соціально-культурній та в адміністративно-політичній сферах суспільного життя².

У процесі управлінської  діяльності здійснюються різноманітні за своїм змістом та призначенням функції, які можна об’єднати у три групи: загальні, спеціальні та допоміжні.

До загальних функцій  управління належать: інформаційна, керівна, прогнозування, планування, організація, координація, контроль.

Інформаційна — одна із функцій, яка дає можливість мати уяву про характер і стан об’єкта управління, своєчасно приймати необхідні рішення по досягненню поставлених цілей управління.

У зв’язку з цим  жоден керуючий орган не може здійснювати діяльність по управлінню, не маючи відповідної інформації. Ця функція передбачає збирання, фіксацію, обробку, аналіз інформації та передачу її іншим органам.

У процесі виконання  цієї функції при здійсненні державного управління інвестиційною діяльністю є необхідним створення реєстрів інвестиційних проектів, інформаційних банків даних про обсяг, види, форми та об’єкти інвестування. Необхідно мати банки даних з інформацією про потенційних інвесторів та про тих, хто вже здійснює інвестиційну діяльність, про проміжні результати здійснення інвестиційних проектів.

Прогнозування має велике значення при визначенні можливих наслідків іноземного інвестування в країні загалом й інвестування на рівні окремих галузей, територій, підприємств.

Планування знаходиться  в тісному взаємозв’язку з  прогнозуванням, а в ряді випадків переплітається з ним і є, по суті, формою його вираження. Як функція, планування знаходить своє вираження в актах державних органів, у яких відображаються кількісні та якісні планові показники розвитку економічних процесів на певний період.

Необхідно відзначити, що така функція, як планування, у процесі державного управління інвестиційною діяльністю може здійснюватися при визначенні обсягів залучення іноземних інвестицій за певний проміжок часу, встановленні переліку пріоритетних сфер та об’єктів іноземного інвестування, визначенні обсягів інвестування в конкретні галузі економіки, інші об’єкти інвестування та встановленні інших параметрів інвестування³.

Організація — функція, за допомогою якої створюється, формується система, що управляє, та система, якою управляють. Цю функцію можна розглядати у двох аспектах: по-перше, як діяльність з побудови та вдосконалення структури

якої-небудь системи та, по-друге, як діяльність із упровадження в життя управлінських рішень у рамках функціонування визначеної та достатньо стабільної системи. Завдяки цій функції створюються, ліквідуються та реорганізуються суб’єкти державного управління інвестиційною діяльністю, встановлюються та реалізуються їх функції, права та обов’язки, визначається їх структура і т. д.

Керівництво характеризується як функція, за допомогою якої спрямовується діяльність, поведінка об’єкта управління з метою досягнення запланованих результатів. Через керівництво здійснюється безпосередній зв’язок між суб’єктом та об’єктом управління.

Координація — це функція, що дає змогу узгоджувати дії різних органів, підприємств та організацій при досягненні будь-яких спільних цілей, наприклад, по залученню та використанню іноземних інвестицій в Україні.

Контроль — одна із загальних функцій управління інвестиційною  діяльністю. За допомогою контролю визначається ступінь відповідності процесу функціонування об’єктів інвестування прийнятим управлінським рішенням, виявляються результати впливу органів державного управління на процес інвестування та відхилень від управлінських рішень у цій галузі.

Особливістю державного правового регулювання діяльності інвесторів на території України є те, що поряд із зазначеними Законами, які регламентують виключно інвестиційну сферу в нашій державі, використовують положення низки міжгалузевих Законів та підзаконних нормативних актів, а також те, що законодавча база у сфері регулювання інвестиційної діяльності з року в рік змінюється, впливаючи на притік (відтік) іноземних інвестицій та на варіацію рівня ефективності їх використання. Зокрема, це стосується: ускладнення (спрощення) процедури внесення іноземних інвестицій; дозвільної системи; надання (або скасування) податкових пільг для іноземних інвесторів; конкретизації напрямків вкладень інвестицій та обмежень (заборони) діяльності іноземних інвесторів в окремих сферах економіки; гарантування незмінності законодавства щодо діяльності нерезидентів протягом тривалого періоду; обґрунтування відміни наданих гарантій та ін⁴.

Так, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про  режим іноземного інвестування", державна реєстрація іноземних інвестицій могла здійснюватись до моменту фактичного внесення іноземної інвестиції, тобто фактично реєструвалися наміри здійснення іноземного інвестування. Таке упущення було спростоване Законом України "Про режим іноземного інвестування", згідно з яким державна реєстрація іноземних інвестицій може здійснюватись лише після фактичного їх внесення. Порядок і процедуру реєстрації фактично внесених іноземних інвестицій, а також договорів (контрактів) на спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора визначено у постановах КМ України "Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій" і "Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора". Прийняття у 2009 р. змін до Закону України "Про режим іноземного інвестування", викладених у Законі України "Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи" стало значною перешкодою для залучення іноземних інвестицій. Зазначені у цьому документі зміни не узгоджувались із чинним порядком реєстрації іноземних інвестицій, окрім цього, потребували прийняття Національним банком України окремого порядку державної реєстрації іноземних інвестицій у вигляді валютних цінностей, що взагалі унеможливлювало внесення прямих іноземних інвестицій в економіку України у грошовій формі (хоча ця складова у структурі прямих іноземних інвестицій на цей час є найбільшою – 90,7 %). Цю, встановлену Законом у 2009 р., адміністративну перешкоду для входження іноземного капіталу в Україну було усунуто Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання іноземних інвестицій та кредитування", згідно з яким було знято обов'язковість окремого порядку державної реєстрації іноземних інвестицій у вигляді валютних цінностей. Вважається за необхідне поряд з формами державного регулювання виділяти і нерегуляторну форму державного керівництва (організації) інвестиційної діяльності – сприяння інвестуванню. Згідно з усталеною світовою практикою сприяння інвестуванню (англ. investment promotion) являє собою самостійний напрям діяльності держави в царині залучення інвестицій, насамперед прямих іноземних. Усталеним є таке визначення сприяння інвестуванню: це – діяльність щодо поширення інформації або створення іміджу об’єкта інвестування та надання послуг, пов’язаних з інвестиціями, потенційним інвесторам. Хоч залучення іноземних інвестицій вимагає скоординованих зусиль у багатьох сферах, саме технології сприяння забезпечують донесення усіх цих зусиль до їх адресатів.