Аналіз ліквідності комерційного банку в механізмі попередження банкрутства

Стандартизувати сценарії тестування так, щоб вони враховували умови роботи всіх банків, практично неможливо. Тому можна запропонувати методологію стрес-тестування, яка складається з наступних етапів:

-   аналіз інформації про найбільші фактичні втрати за визначений період часу і порівняння їх з рівнем втрат, визначеним за допомогою внутрішньої системи виміру ризику банку. Такий аналіз подає інформацію про максимальні втрати, виявлені шляхом розрахунків VAR;

-   моделювання вкрай складних умов, включаючи тестування
поточного портфеля на умови минулих періодів, у яких були значні відхилення. таке тестування повинне включати великі коливання цін і різкі скорочення ліквідності, звичайно характерні для подібних умов;

-   оцінка ступеня чутливості потенційного ризику ліквідності банку до змін параметрів нестійкості і кореляції. іншими словами, поточна позиція банку повинна бути зіставлена з наявними в минулому періоді екстремальними показниками нестійкості та кореляції;

-   проведення специфічних для даного банку тестів, враховуючих конкретні характеристики його портфеля активів і виходячих з найбільш несприятливих умов.

Банкам необхідно розробляти специфічні (specific) і ринкові сценарії (market scenarios). Специфічний сценарій відбиває зниження кредитного рейтингу банку, який встановлює зовнішнє рейтингове агентство, на два-три пункти. Ключовий фактор, що визначає твердість стрес-тесту це не число пунктів, на які понизився рейтинг банку, а наслідки цього зниження для балансу і потоків готівки [41, с. 39]. Ринковий сценарій включає або один з факторів – зміни в макроекономічному оточенні чи в ситуації на ринку, або обидва ці фактори. У сценарії враховуються зміни в рівні процентних ставок, фондових котируваннях і темпах інфляції, тобто в макроекономічних факторах, що впливають на пропозицію та попит на ліквідні кошти. Банкам, що працюють на ринку цінних паперів обов’язково необхідно при стрес-тестуванні розробляти специфічні сценарії.

Сценарії банків у першу чергу повинні стосуватися насамперед основного ризику ліквідності – ризику вилучення депозитів. При моделюванні кризової ситуації використовуються історичні дані про діяльність банку, зведення про попередні кризи у галузі, гіпотези більш сприятливого розвитку подій. Враховуються такі фактори, що визначають масштаби вилучення депозитів, як міцність зв’язків банку з клієнтами, частка депозитів зі страховкою, структура балансу, тривалість кризи. Відсоток вилучення депозитів відповідно до кризового сценарію звичайно виражається однозначною цифрою. Невисокий відсоток вилучень в основному відноситься до юрисдикцій, де роздрібні вкладники упевнені в ефективності захисту своїх заощаджень через систему страхування депозитів.

Комерційні банки зайняті операціями з цінними паперами, у своїх сценаріях стрес-тестування повинні моделювати наступні головні ризики ліквідності:

а) нездатність продовжувати одержувати платежі по незабезпечених довгострокових боргах для підтримки неліквідної частини балансу;

б) запити на додаткове забезпечення для продовження фінансування ліквідних активів.

Результати тестів повинні періодично розглядатися вищим керівництвом і Радою банку і використовуватися для корегування методів управління ліквідністю. Якщо тестування в стресовому режимі виявляє особливу уразливість банку, необхідно негайно звернути увагу на відповідні ситуації і ризики.

Використання методики стрес-тестування комерційними банками України дасть змогу розробити сценарії забезпечення ліквідними коштами, підтримання ліквідності банку на заданому рівні та обрати відповідні методи та інструменти управління ліквідністю при різному розвитку подій, як з урахуванням внутрішніх чинників на які може чинити вплив сам банк, так і макроекономічних, які знаходяться поза впливом банківської установи. Тобто стрес-тестування є одним із варіантов розроблення програми управління ліквідністю банку в кризових ситуаціях, які загрожують його ліквідності.

Висновки

Комерційні банки відіграють важливу роль у відтворювальній структурі економіки, організації руху та перерозподілі грошових і капітальних ресурсів. Але, незважаючи на це, розвиток банківського сектору нерозривно пов’язаний з процесами, які відбуваються в економічному житті суспільства. У першу чергу це зумовлено тим, що банки не застраховані від наслідків фінансово-кредитних явищ, які постійно відбуваються в соціально-економічних системах: економічних криз, банкрутств, неплатежів за позичками, кон’юнктури попиту та пропозиції на ринках позичкових капіталів, цінних паперів й інших виявів незбалансованості ринкових відносин, що і довела економічна криза в 2008-2009 рр. Разом із цим, труднощі, що реально виникають на різних етапах розвитку або перетворення соціально-економічних систем, вимагають належного забезпечення базисних умов стійкої діяльності банків, основною з яких є підтримка визначеного рівня їхньої ліквідності. При цьому також слід відмітити, що втрата банком своєї ліквідності може стати причиною втрати коштів або навіть банкрутства значної кількості його клієнтів. Це робить банківську ліквідність проблемою не тільки економічного, але й суспільного значення. Тому одним з актуальних завдань банківського менеджменту є управління ліквідністю.

Проведений нами аналіз свідчить, що ліквідність комерційного банку-це можливість використовувати його активи як наявні грошові кошти або швидко перетворювати їх на такі. Банк вважається ліквідним, якщо суми його грошових коштів, які він має можливість швидко мобілізувати з інших джерел, дозволяють своєчасно виконувати зобов’язання по пасиву. Необхідно підкреслити, що в цілях підтримки своєї стабільності банк повинен мати певний ліквідний резерв для виконання непередбачених зобов’язань, поява яких може бути викликана зміною стану грошового ринку, фінансового положення клієнта або банку партнера.

Ліквідність банку складається поступово, в процесі його розвитку, збільшення кількості й обсягів здійснюваних ним активних і пасивних операцій. Ліквідність комерційного банку перебуває в тісному взаємозв’язку із його платоспроможністю. Ліквідність та платоспроможність мають спільну мету-виконання фінансових зобов’язань. Відмінність у тому, що платоспроможність передбачає виконання зобов’язань за рахунок власних коштів, тоді як ліквідність-повне виконання зобов’язань. Тобто в основі платоспроможності банку лежить його ліквідність, а сам показник платоспроможності можна розглядати як свого роду показник “критичної” ліквідності.

Централізоване управління ліквідністю полягає у встановлені НБУ єдиних для всіх банків нормативів ліквідності (Н4, Н5, Н6); здійснення регулювання ліквідності з використанням різних інструментів рефінансування; організація контролю за станом ліквідності банків; застосування заходів впливу до банків, які порушили нормативи ліквідності відповідно до чинного законодавства України. Проведений аналіз методології розрахунку економічних нормативів ліквідності дає змогу стверджувати, що найважливішим показником в системі цих нормативів є норматив миттєвої ліквідності, який характеризує ступінь захищеності банку від ризику одночасної вимоги клієнтами своїх коштів.

Децентралізове управління ліквідністю охоплює управління всіма активами та пасивами, а також позабалансовими операціями в цілях уникнення ризику незбалансованої ліквідності, а також оптимального співвідношення ліквідності та прибутковості. Система управління ліквідністю на рівні банку включає комплекс заходів по аналізу, оцінки, контролю та регулюванню ліквідності; обгрунтуванню методів та інструментів управління ліквідністю; визначення процедур відновлення ліквідності або усунення її надлишку.

Конкретна ситема управління ліквідністю банку повинна знаходити відображення у спеціальному документі стосовно управління ліквідністю, який розробляє кожен банк окремо.

Нормативи ліквідності «ПриватБанку» (станом на 01.01.2010 р. Н4 становить 53,6%, Н5-73,04%, Н6-30,23%) практично в два рази перевищують встановлені вимоги, тобто в досліджуваному банку простежується практика встановлення пріоритету ліквідності над прибутковостю. Але слід відмітити негативну ситуацію, коли значення вказаних нормативів є нижчими в порівнянні із аналогічними показниками «Фінанси та Кредит» та ПАТ «ПУМБ», а також нижче за середньобанківський рівень. Виконання нормативів ліквідності є ще одним аргументном того, що рівень ліквідності цілком контролюється менеджментом банку.

Проблема ліквідності «ПриватБанка» в першу чергу пов’язана із невисокою питомою вагою високоліквідних активів, в тому числі і коштів на коррахунку в Національному банку України, а також недостатнім обсягом капіталу банку, темпи росту якого не поспівають за нарощенням активів.

Отже, на наш погляд, в банку проводиться задовільна політика управління активами та пасивами в частині збалансування їх строків для забезпечення ліквідності банківської установи але в подальшому необхідно вирівняти структуру активів і пасиві.

Проведений аналіз системи управління ліквідністю на прикладі «ПриватБанка» дає змогу розробити наступні рекомендації її поліпшення-підвищення контролю за діяльністю усіх відділів банку, що відповідають за здійснення активних та пасивних операцій, а також координація діяльністі роботи цих підрозділів; необхідно заздалегіть передбачати (якщо це можливо), коли найбільш великі вкладники і користувачі кредитів банку планують зняти кошти з рахунку чи, навпаки, збільшити вклади, що дозволить керівництву банку більш детально планувати свої дії у випадку виникнення дефіциту або надлишку ліквідних активів.

Слід зазначити, що на макрорівні для підвищення ефективності контролю за ліквідністю комерційних банків України з боку НБУ необхідно використати прогресивний зарубіжний досвід в частині встановленння коефіцієнтів ліквідності. Так, на наш погляд, мінімальне значення показника поточної ліквідності необхідно підвищити до 50 %, а також ввести показник довгострокової ліквідності, рекомендоване значення якого складає 55-60%, що визначається як співвідношення суми активів і суми зобов’язань з початковим строком розміщення активів і погашення зобов’язань більше 1 року, як норматив.

Для підвищення ефективності аналізу лікідності в вітчизняних комерційних банках необхідною передумовою є використання рекомендацій міжнародних організацій. Головним методологічним центром щодо ефективного управління ризиками банківської діяльності на міжнародному рівні є Базельський комітет з банківського нагляду. Результатом діяльності цього комітету є документ “Міжнародна конвергенція виміру капіталу та стандартів капіталу: нові підходи” (Базель II). У Базелі II ліквідність оцінюється як умова, що має вирішальне значення для продовження існування банку. При здійсненні контролю ліквідності варто враховувати безпосередній взаємний вплив ліквідності і капіталу, який у стресових ситуаціях може мати помітний вплив на підтримання ліквідності. При цьому оцінку управління ризиком ліквідності необхідно планувати з урахуванням його агрегованого характеру у відношенні тих напрямків діяльності, де негативні варіанти розвитку подій впливають на фінансові потоки банку.

Таким чином, до проблеми аналізу ліквідності в комерційному банку слід підходити комплексно, визначаючи при цьому всі переваги та недоліки управлінських рішень.

Перелік використаних джерел

1.      Бондаренко О.С. Моделі управління поточними ліквідними активами / О.С. Бондаренко // Інвестиції: практика та досвід. - 2005. - № 18. - С. 22-28.

2.      Будник Ю.А. Управление прогнозированием ликвидности комерческого банка / Ю.А. Будник // Вісник Східноукраїнського національного університету імені В. Даля. - 2005. - № 2. - С. 12-15.

3.      Бурлай Т. Методичні підходи до прогнозно-аналітичної оцінки банківської ліквідності на макрорівні / Т. Бурлай // Банківська справа. - 2006. - № 2. - С. 22-33.

4.      Васюренко О.В., Азаренкова Г. Управління ліквідністю банку з погляду зміни швидкості його фінансових потоків / О.В. Васюренко, Г. Азаренкова // Банківська справа. - 2007. - № 1. - С. 59-63.

5.      Васюренко О.В., Волохата К.О. Економічний аналіз діяльності комерційних банків: [навчальний посібник]. - К.: Знання, 2006. – 463 с.

6.      Висоцька Л. Напрямки формування комплексної статистичної системи показників ліквідності банків / Л. Висоцька // Банківська справа. - 2007. - № 5. - С. 39-51.

7.      Волошин И.В. Оценка банковских рисков: новые подходы. - К.: Эльга. Ника-Центр, 2004. – 213 с.

8.      Волошин І. Банківські моделі та режими ліквідності / І. Волошин // Вісник НБУ. - 2008. - № 7. - С. 27-32.

9.      Волошин І. Динамічна модель грошових потоків ідеального процентного банку / І. Волошин // Банківська справа. - 2007. - № 2. - С. 20-26.

10. Волошин І. Динаміка розривів ліквідності банку за умов змінної програми розміщення та залучення коштів / І. Волошин // Вісник НБУ. - 2007. - № 8. - С. 24-27.

11. Волошин І. Перехідна динаміка розривів ліквідності банку / І. Волошин // Вісник НБУ. - 2007. - № 9. - С. 26-28.

12. Волошин І., Волошина Я. Рішення дилеми «ліквідність-дохід» для банківських ресурсів з логнормальним розподілом / І. Волошин, Я. Волошина //

Банківська справа. - 2006. - № 6. - С. 39-43.

13. Галицька Е., Висоцька Л. Удосконалення системи показників ліквідності комерційних банків / Е. Галицька, Л. Висоцька // Банківська справа. - 2002. - № 2. - С. 19-25.

14. Граділь А. Підвищення рівня ліквідності комерційного банку шляхом управління залишками грошових коштів на рахунках / А. Граділь // Банківська справа. - 2002. - № 1. - С. 17-21.

15. Дзоблюк О.В. Оптимізація управління активами і пасивами комерційного банку / О.В. Дзоблюк // Фінанси України. - 2006. - № 5. - С. 129-137.

16. Карчева Г.Т. Використання методів непараметричної статистики для оцінки ризику ліквідності банків / Г.Т. Карчева // Вісник НБУ. - 2007. - № 7. - С. 31-34.

17. Ковальчук Т.Т., Коваль М.М. Ліквідність комерційних банків. - К.: Знання, 1996. – 120 с.