Принципы биоэтики и их применение в социальной работе

Набори "точно сформульованих правил поведінки" розроблені практично  для кожної медичної спеціальності. Численні радянські видання з  медичної деонтології періоду 60-80-х  років являють собою перелік  і характеристику цих правил практично по всім медичним областям.

4) Принцип "поваги прав та гідності людини" (Біоетика)

На відміну від медичної етики на рівні деонтологічні  моделі, наприклад, в акушерстві та гінекології, де мова йде про "обережності у висловлюваннях при пацієнтках", "про завоювання довіри", "про рівному, спокійному, розумному поведінці лікаря, поєднується з дбайливим і уважним ставленням до пацієнтки "[7], в біоетиці основним стає конфлікт прав, у даному випадку,"права плода на життя" і "правом жінки на аборт". Ще одним прикладом таких проблем є ставлення до евтаназії. Тут правова свідомість пацієнта, що сходить до усвідомлення "права на гідну смерть", вступає в протиріччя з правом особистості лікаря виконати не тільки професійне правило "не нашкодь", але і заповідь - "не убий".

У сучасній медицині мова йде  вже не тільки про "допомоги хворому", а й про можливості управління процесами патології, зачаття і  вмирання з досить проблематичними "фізичними" і "метафізичними" (моральними) наслідками цього для людської популяції в цілому.

Медицина, що працює сьогодні на молекулярному рівні, все більше стає "прогностичною". Французький імунолог і генетик Ж. Досс вважає, що прогностична медицина "допоможе зробити життя людини довгого, щасливого і позбавленою хвороб". Але тільки одне "але", з точки зору Ж. Досс, стоїть на шляху цієї світлої перспективи. Це - "особа або група осіб, рухомих жагою влади і нерідко заражених тоталітарною ідеологією" [1].

Прогностичну медицину ще можна визначити як безсуб'єктні, безособистісних, тобто здатну до діагностування без суб'єктивних показників, скарг і т.п. пацієнта. І це дійсно реальний і безпрецедентний важіль контролю і влади як над окремим людським організмом, так і над людською популяцією в цілому. Ці процеси висвічують, чому в 60-70-х роках XX століття формулюється така форма медичної етики як біоетика, яка починає розглядати медицину в контексті прав людини.

Основним моральним принципом  біоетики стає принцип поваги прав та гідності людини. Під впливом цього принципу змінюється рішення "основного питання" медичної етики - питання про відношення лікаря і пацієнта. Як відомо, патерналізм працював в режимі незаперечного пріоритету або "первинності" авторитету лікаря. Сьогодні гостро стоїть питання про участь хворого в прийнятті лікарського рішення. Це далеко не "вторинне" участь оформляється в ряд нових моделей взаємини лікаря і пацієнта. Серед них - інформаційна, дорадча, інтерпретаційна, кожна з яких є своєрідною формою захисту прав і гідності людини.

Конфлікт "прав", "принципів", "цінностей", а по суті - людських життів і доль культури - реальність сучасного плюралістичного суспільства. Конкретною формою вирішення можливих суперечностей у галузі біомедицини  є біоетичні громадські організації (етичні комітети). Професор Б. Г. Юдін вважає, що "біоетику слід розуміти не тільки як галузь, а й як формується соціальний інститут сучасного суспільства" [5]. Цей інститут включає етичні комітети при лікарнях, етичні комісії в науково-дослідних установах, спеціалізовані біоетичні організації, що об'єднують поряд з медиками священиків, юристів, фахівців з біомедичної етики та інших громадян. Їхнє завдання - вирішення питань, пов'язаних з виробленням рекомендацій щодо конкретних проблемних ситуацій медико-біологічної діяльності, чи то її теоретична або практична сторона.

Введення етичних комітетів  як самостійної структури в систему  охорони здоров'я передбачено і в "Основах законодавства України про охорону здоров'я громадян" (1993 р.)."При органах державної влади та управління, на підприємствах, в установах, організаціях державної або муніципальної системи охорони здоров'я можуть створюватися комітети (комісії) з питань етики у галузі охорони здоров'я громадян і з метою захисту прав людини і окремих груп населення в цій області " 

Розділ другий. Принципи біоетики для соціального робітника

Роль біотичних  принципів в соціальній роботі.

Спробуємо представити роль біоетичних принципів у галузі соціальної роботи, тобто в які професійні моменти при спілкуванні з клієнтом соціальний працівник навмисно, або не навмисно використовує принципи біоетики по відношенню до клієнта.

Принцип “Не нашкодь”. Найдрівніший, найважливіший та найбільш вразливий принцип, порушення якого у стосунках між людьми у всі часи породило вислів “Благими намірами вимощена дорога до пекла”. Цей принцип вимагає дотримуватися себе з перших хвилин знайомства і спілкування з клієнтом. Якщо з початку цей принцип стосувався (і стосується по цей день в медицині) збереження життя та фізичного здоров’я пацієнта; то враховуючи специфіку клієнтів соціальних робітників, можна з впевненістю сказати, що ранити (нашкодити) можна не тільки ділом, але і словом. Виконання цього принципу вимагає від соціального працівника широкої освіченості у сфері проблеми клієнта, наслідків до яких призводить не виконання даного принципу, та способи подолання у разі “не навмисного” зачіпання особистого світу клієнта. Дотримання цього принципу породжує новий принцип, який можна сформулювати як “Або плюс, або нуль”, наша діяльність повинна або допомагати, або, принаймні, не шкодити нашим клієнтам.

Принцип “Роби добро”. Сама професія соціальний працівник розуміє під собою наявність бажання допомагати людям у скрутній для них ситуації на вимагаючи нічого взамін, тобто благодійність, або висловлюючись біотичною термінологією “робити добро”. Цей принцип є наступним кроком у професії соціального робітника після оволодіння принципом. “Не нашкодь”. Він говорить про т, що для того щоб надати кваліфіковану, ціленапрямлену допомогу клієнтові треба не тільки не нашкодити, але і надати йому частину своєї любові, батьківського тепла (патерналізм), створити для клієнта такі умови, щоб він відчував відверте позитивне ставлення до нього, що обов’язково створить сприятливі умови для вирішення проблеми клієнта.

Принцип “дотримання боргу”. Як і у медицині у соціальній роботі існують випадки особистої неприязні до клієнта, але це не є причиною відмовляти клієнту у допомозі. Так само як і хірургія не для хірурга, соціальна робота існує не для соціального працівника, а для допомогу тим хто потребує цієї самої допомоги, навіть у випадках коли клієнт здається соціальному працівнику повністю безнадійним.

Принцип "поваги прав та гідності людини".

Як і усі попередні  принципи, принцип “поваги прав та гідності людини” є як ніякий інший затребуваний у соціальній роботі. У той самий час він є і найрезонанснішим. Причиною тому є специфіка самих клієнтів, та велика кількість спірних моментів що до поваги між соціальним працівником та клієнтом, що можуть бути викликані навіть різним стилем життя системи “Соціальний працівник - клієнт”. Вміле дотримання цього принципу може слугувати критерієм найвищої професійності соціального працівника, так як цей принцип може вимагати навіть порушення деяких інших принципів задля досягнення спільної цілі, що вимагає від соціального працівника “пілотажу на найвищому рівні” у своїй спеціальності.

 

Висновок

Сучасною формою медичної етики є біомедична етика, яка працює нині в режимі всіх чотирьох історичних моделей - моделі Гіппократа і Парацельса, деонтологічні моделі, біоетики та інших біотичних моделях. Біомедичне знання і практика сьогодні, так само як і в попередні епохи, нерозривно пов'язане з етичним знанням, яке в просторі всеєвропейської культури невіддільне від християнських традицій. Знехтувати або спотворити, свідомо чи несвідомо, зв'язок медицини, етики та релігії(а в нашому випадку і соціальної роботи) - це означає неминуче спотворити сутність і призначення кожного з цих життєво важливих способів людського існування. Старець Нектарій Оптинський учив: "Якщо ви будете жити і вчитися так, щоб ваша науковість не псувала моральності, а моральність - науковості, то вийде повний успіх вашого життя" [7]. Сьогодні швидше за все мова йде не про успіх. Зв'язок науковості й моральності - одне з умов існування і виживання сучасної цивілізації.

Разом з тим поглиблюючись  у специфіку соціальної роботи, можна  зробити висновок, що біоетика сама того не підозрюючи дала соціальній роботі цілий розділ професійної етики, диффузуючи з соціальною роботою принципами, що були покладенні у фундамент біоетики. Таким чином ми взяли “на озброєння” до соціальної роботи чотири історичні принципи біоетики: не нашкодь, роби добро, дотримання боргу, поваги прав та гідності людини, що відграють не меншу роль у соціальній роботі ніж у біоетиці, та низки інших принципів біоетики. Міждисциплінарну спільність цих двох галузей наукового знання забезпечується на основі постійного використання, та вдосконалення володінням принципами біоетики/соціальної роботи. Дотримання та рівень мистецтва застосування соціальним працівником принципів біоетики неминуче призведе до досягнення позитивного результату у наданні спеціалізованої допомоги клієнту, що поширюються на усі сфери застосування методів соціальної роботи.

У ході дослідження проведеного  при написанні курсової роботи були підтверджені гіпотези про те, що основними принципами біоетики є принципи «не нашкодь» та «твори добро» завдяки тому факту, що вони є «найстарішими» принципами і пройшли перевірку часом, і по цей день використовується у соціальній роботі

Також знайшла своє підтвердження гіпотеза, що біоетика та соціальна робота пов’язані принципами біоетики, через те що принципи біоетики через свою актуальність на протязі часу стали міждисциплінарними принципами етики у багатьох гуманітарних та медичних науках, в тому числі і соціальній роботі.

Гіпотеза про те, що принципи біоетики поширюються на професійну сферу зв’язків соціального працівника та клієнта також підтвердилася, так як ці принципи не просто поширюються  на цю сферу, а навіть більше – вона визначає їх глибину та широту, та неустанно  контролює їх, а порушення цих  принципів з боку соціального  працівника може стати свідченням того, що соціальному працівнику потрібно підвищіти рівень власної професійної кваліфікації, або самому потрібна соціальна допомога.

 

Література

1. Ардашева Н.А. Проблеми громадсько-правового забезпечення прав особи в угоді на медичну допомогу. Тюмень, 1996, с. 128-138;
2. Бадмаєв П. Основи лікарняної науки Тибету «Худ-ши». М., 1991. С. 153;
3. Вернадський В.І. Філософські думки натураліста. М., 1988. С. 386-388;
4. Любишев А.А. Яким бути. Ул’яновск, 1990. С. 5;
5. Олексіїв С.С. Теорія права, М.БЕК, 1995, с. 32;
6. Петров М.М. Питання хірургічної деонтології, М. 1945, с. 104;
7. Соловйов В. Виправдання добра, Соч. в 2-х тт.. М. 1988, т. 1,с 448-449. 2009;
8. Сенюта І. Правові основи біоетики // Формування особистості студентів як майбутніх фахівців лікарської справи, працівників охорони здоров'я та інших соціально-орієнтованих установ у контексті біоетики: [Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. Львів, 6-7 берез. 2003 p.] - Львів, 2003. - С. 150.
9. Силуянова И.В. Биозтика в России: ценности и закони. - М.: Гранть, 2001. - 192 с.
10. Силуянова И.В. Этические основания юридической нормы о "приоритете человека" в медицинском праве // Актуальные проблемы правового регулирования медицинской деятельности: Материалы 2-й Всероссийской научно-практической конференции. Москва, 26 марта 2004 г. / Под общ. ред. д.ю.н. С.Г. Стеценко. - М.: Юрист, 2004. - С. 12-14.
11. Стеценко С.Г. Медицинское право: Учебн. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. - С. 59-81.
12. Стеценко С.Г. Медицинское право в системе социального регулирования медицинской деятельности // Правовые и этические основы медицинской деятельности: международное измерение и национальные традиции: Материалы Всероссийской научно- практической конференции с международным участием. Самара, 23-24 июня 2004 г. - Самара: Офорт, СамГМУ, 2004. - С. 217-220.
13. Стеценко С.Г. Право и медицина: проблемы соотношения. - М.: Международный университет, 2002. - 250 с.
14. Стеценко С.Г. Роль и значение врачебной этики и деонтологии в деле правовой регламентации медицинской деятельности // Научные труды ГИУВ МО РФ. - 2002. - № 1. - С. 13- 15.
15. Терешкевич Г. Розвиток біоетики в Україні (державно-управлінський аспект): Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління. - Львів, 2004.-20 с.
16. Требования биоэтики: Медицина между надеждой и опасениями: Сборник статей. / Под ред. Ф. Бриссе-Виньо, при уч. Б. Ажшенбом-Бофти: Пер. с фр. - К.: Сфера, 1999. - 248 с.
17. Этика и медицина: проблемы взаимодействия (материалы научно-практической университетской конференции) // Медицинское право и этика. - 2002. - № 4.
18. Этические комитеты в системе отечественного здравоохранения // Медицинская газета. - 1997. - № 47-48. - 25 июня.
19. Яровинский М.Я. Лекции по курсу "Медицинская этика" (биоэтика): Учебное пособие. - М., 1999.
20. Тищєнко П.Д. Феномен біоетики//Питання філософії 1992. №3. с. 104;
21. http://otherreferats.allbest.ru/ethics/00012087.html;
22. http://www.philosophy.ru/library/vopros/06.html;
23. http://h.ua/story/178873/;
24. http://pidruchniki.ws/12810419/pravo/bioetika_kompleksna_nauka_zaymayetsya_pitannyami_meditsini_ramkah_zahistu_prav_lyudini.