Дистанційна освіта. Актуальність, проблеми та перспективи

     Серед недоліків дистанційної освіти можна  виділити:

1. відсутність особистісного спілкування між викладачем та студентом (відбувається менш ефективна, безособистісна передача знань). Також не вистачає спілкування з колегами-студентами для обміну досвідом.
2. необхідність наявності у студента сильної особистісної мотивації, вміння навчатися самостійно, без постійної підтримки та підштовхування з боку викладача, а його результат залежить від самостійності і свідомості слухача.
3. відсутність можливості негайного практичного застосування отриманих знань із наступним обговоренням виниклих питань з викладачем і роз’яснення ситуації на конкретних прикладах. А коли поряд не має людини, яка могла б емоційно викладати знання, це значний мінус для процесу освіти. Складно створити творчу атмосферу в групі студентів;
4. студенти не завжди можуть забезпечити себе достатнім технічним обладнанням ― мати комп’ютер та постійний вихід у Інтернет.
5. вчитель, який не має певного досвіду, не вміє створювати електронний матеріал.
6. високі вимоги до постановки задачі згідно навчання, адміністрування процесу, складність мотивації слухачів.
7. однією з ключових проблем дистанційної освіти залишається проблема ідентифікації користувача при перевірці знань. Оскільки дотепер не запропоновано оптимальних технологічних рішень, більшість дистанційних програм як і раніше припускає очну екзаменаційну сесію. Неможливо сказати хто на іншому кінці дроту.
8. висока вартість побудови системи дистанційної освіти, самих курсів та придбання технічного забезпечення.

     Відеокасети - цей унікальний засіб для дистанційного  навчання практично по будь-якій дисципліні. Не вимагаючи великих витрат на тиражування навчальних відеоматеріалів, відеомагнітофон отримав широке розповсюдження у всіх країнах. Відеокасети використовуються звичайно як компоненти наборів навчальних матеріалів, частково замінюючи традиційні лекції.

     Електронна  пошта економічно і технологічно є найефективнішою технологією, яка може бути використана в процесі навчання для доставки змістовної частини учбових курсів і забезпечення зворотного зв’язку студента з викладачем. В той же самий час вона має обмежений педагогічний ефект через неможливість реалізації "діалогу" між викладачем і студентами, прийнятого в традиційній формі навчання. Проте, якщо студенти мають постійний доступ до персонального комп’ютера з модемом і телефонного каналу, електронна пошта дозволяє реалізувати гнучкий і інтенсивний процес консультацій.

     Оперативний доступ до інформаційних ресурсів, що розділяються, дозволяє отримати інтерактивний доступ до видалених баз даних, інформаційно-довідковим системам, бібліотекам при вивченні конкретної дисципліни. Даний режим доступу дозволяє протягом декількох секунд здійснити передачу необхідного учбового матеріалу, комп’ютерних програм за допомогою комп’ютерних систем з великих науково-педагогічних центрів, і з локальних вузлів мережі Інтернет.

     3. Сучасний стан та перспективи розвитку дистанційного навчання в Україні

     Треба зазначити, що сучасний розвиток інформатизації освіти потребує постійного впровадження нових форм і методів навчання.

     Дистанційна освіта дуже актуальна для України, бо за допомогою її можна не тільки навчатися, але й підвищувати кваліфікацію та займатися перекваліфікацією. Слід відмітити, що при інтеграції України в Євросоюз дистанційна освіта буде економічно вигідною, бо на підготовку фахівця витрачається 60% коштів порівняно з очною формою освіти. Поширення дистанційної освіти дозволить отримувати навчання не тільки в вітчизняних вузах, а й за кордоном, що підвищить авторитет вітчизняних фахівців.

     Важливо розвивати систему дистанційного навчання, яка суттєво розширить можливості і підвищить конкурентоздатність вітчизняного ринку освітніх послуг, збільшить доступність до них різних соціальних груп та категорій населення, створить передумови для прискорення розвитку всіх стратегічно важливих сфер нашого суспільства і полегшить повноцінне входження України у світовий інформаційний простір, зберігаючи при цьому високоякісний людський капітал.

     Необхідно розглядати розвиток системи дистанційного навчання у контексті створення єдиного національного освітньо-наукового інформаційного середовища, що дозволить Україні приєднатися до Європейських освітньо-наукових комп’ютерних мереж та інформаційних ресурсів і зробить побудову системи дистанційного навчання у державі більш ефективною і менш затратною у використанні кадрових, матеріальних і фінансових ресурсів.

     З метою забезпечення розвитку системи  дистанційного навчання Міністерством освіти і науки України проведено певну роботу. Зокрема, розроблено Програмку розвитку системи дистанційного навчання, яку затверджено Кабінетом Міністрів України, розроблено і зареєстровано у Міністерстві юстиції Положення про дистанційне навчання, підготовлено і розглянуто на засіданні державної акредитаційної комісії і прийнято за основу проект Ліцензійних умов надання освітніх послуг у сфері вищої освіти за дистанційною формою навчання, розроблені проект Положення про регіональні центри системи дистанційного навчання та проект Норм часу для планування і обліку навчальної роботи педагогічних та науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів, які забезпечують навчання за дистанційною формою.

     Для організаційного забезпечення з  розвитку системи дистанційного  навчання при Міністерстві освіти і науки України, створено Координаційну раду на основі Українського центру дистанційної освіти створено Український інститут інформаційних технологій в освіті Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”, формується перша черга мережі регіональних центрів системи дистанційного навчання (СДН). Крім цього, здійснюються педагогічні експерименти, що дозволило набути досвіду з питань впровадження дистанційного навчання широким колом ВНЗ, зокрема, такими як Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут”, Національний технічний університет “Харківський політехнічний інститут”, Сумський державний університет, Харківський національний університет радіоелектроніки, Хмельницький національний університет, Херсонський державний університет, Міжнародний університет фінансів, Науково-виробничий комплекс “Академія дистанційної освіти”, Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна” та інші.

     Продовжується формування трьохрівневої системи  телекомунікаційних мереж, що використовуються навчальними закладами для інформаційної  взаємодії під час організації навчального процесу та керування ним. На нижньому рівні всі з опитуваних вищих навчальних закладів створили локальні мережі, а також на їх базі регіональні, відомчі, корпоративні та інші мережі і забезпечили їх вихід безпосередньо у Інтернет-мережу першого рівня телекомунікаційної взаємодії. Другий ― національний ― рівень телекомунікаційної взаємодії продовжує формуватися на основі науково-освітньої мережі URAN, вузли якої вже є у 18 регіонах, разом з іншими науково-освітніми мережами.

     Суттєві зміни відбуваються у забезпеченні дистанційного навчання у вищих навчальних закладах. Усі вищі навчальні заклади засвідчили мінімально необхідний рівень оснащеності комп’ютерною технікою, щоб забезпечити впровадження дистанційного навчання або його елементів, а у понад 50 вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації різних регіонів практично сформовано центри дистанційного навчання, що мають відповідне технічне, програмне, методичне та кадрове забезпечення.

     У багатьох вищих навчальних закладів заявило про використання ними спеціального програмного забезпечення дистанційного  навчання ― платформ, які забезпечують комплексне управління дистанційним навчанням або його елементами. Серед них платформи загальновідомих світових виробників, адаптовані та інтегровані пакети спеціалізованого програмного забезпечення національних розробників, а також програмне забезпечення власного розроблення.

     У напрямі кадрового забезпечення дистанційного навчання зусиллями  декількох провідних вищих навчальних закладів (Національний технічний університет України “КПІ”, Національний технічний університет “Харківський політехнічний інститут”, Харківський національний університет радіоелектроніки. Київський національний економічний університет. Дніпропетровський національний університет, Національна академія державного управління при Президенті України, Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти АПН України та інші) розгорнуто підвищення кваліфікації професорсько-викладаць-кого складу. На поточний момент на спеціальних підготовчих курсах з основ дистанційного навчання підготовлено понад 3300 фахівців різної спеціалізації з навчальних закладів різних рівнів акредитації усіх регіонів України - розробників дистанційних курсів, програмістів, системних адміністраторів, методистів, менеджерів тощо.

     Розпочато роботу з впровадження дистанційного  навчання у загальноосвітніх та інших професійних навчальних закладах. Зокрема, формується телекомунікаційна мережа з виходом в Інтернет для обслуговування системи загальної середньої освіти. Вже зараз у кожному регіоні є, як правило, не менше чотирьох опорних шкіл, які підключені до Інтернету. Розроблено декілька дистанційних курсів, частина з яких розраховані на викладачів, що супроводжують навчальні комп’ютерні комплекси, які постачаються у школи за програмою інформатизації.

     Фінансове забезпечення дистанційного навчання у вищих навчальних закладах відбувається, в основному, за рахунок їх спеціальних коштів.

     Найбільш  динамічно розвивається дистанційне  навчання у системі післядипломної освіти.

     Незважаючи  на позитивні тенденції у розвитку системи дистанційного навчання, Україна суттєво відстає у  цій сфері від розвинутих країн  і не в повній мірі задовольняє  освітнім потребам суспільства.

     Таке  відставання зумовлено наступними проблемами та необхідністю їх вирішення:

     1. Запровадження інформаційно-комунікаційних  технологій в освіті і науці, включаючи систему дистанційного навчання, не визнано на державному рівні як одного з пріоритетних напрямів розвитку освіти, не координується і не розвивається на єдиній системній основі. Зокрема, відсутня координація і методичне забезпечення дистанційного навчання для різних рівнів освіти: загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої та післядипломної. Відсутня система підготовки кадрів для СДН. Не розроблені єдині вимоги та рекомендації до спеціалізованого програмного, дидактичного і методичного забезпечення дистанційного навчання.

     2. Відсутність комплексного підходу  до створення національного освітньо-наукового інформаційного середовища України, яке б включало телекомунікаційну інфраструктуру, інформаційні ресурси освіти та науки, мережі електронних бібліотек, інформаційно-аналітичні системи управління освітою і наукою, що робить розвиток системи дистанційного навчання малоефективним і високо витратним, не сприяє приєднанню до європейських освітньо-наукових комп’ютерних мереж (GEANT, GEANT 2) та інформаційних ресурсів.

     3. Відсутність бюджетного фінансування  розвитку системи дистанційного  навчання та інших складових  освітньо-наукового інформаційного  середовища. Не впроваджені механізми  комплексного багатоканального  фінансування інформаційно-комунікаційних технологій у сфері освіти і науки.

     4. Несформованість та недосконалість нормативно-правової бази дистанційної форми навчання. 

Список  використаної літератури

1. Бордовская  Н. В., Реан А. А. Педагогика. Учебник  для вузов - СПб: Изд-во “Питер”, 2008. - 304 с.
2. Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За ред. В. Г. Кременя. - К.: Освіта, 2004. - 384 с.
3. Включене дистанційне навчання англійської мови студентів вищих технічних закладів освіти: побудова курсу, методика навчання та результати / Іноземні мови. - 2000. - № 2. - С. 27-30.
4. Дистанційний навчальний курс іноземної мови: проблеми розробки / Теоретичні питання освіти та виховання: 36. наук. пр. - К.: КДЛУ, 2000. - Вип. 7. - с. 96-98.
5. Драйден Г., Вос Дж. Революція в навчанні. М., ООО "Паривне", 2003. - 672 с.
6. Журавський В. С., Згуровський М. З. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти. - К.: ІВЦ “Видавництво “Політехніка”, 2003. - 200 с.
7. Методика викладання у вищій школі: Практикум / Уклад.: С. М. Романова. - К.: НАУ, 2008. - 37 с.
8. Сучасна економічна освіта: Україна і Болонський процес / За ред. В. Д. Базилевича. - К.: Знання, 2006. - 326 с.
9. Електронне джерело: www.edu-m.ru
10. Електронне джерело: www.topcareer.ru