справжній лізинг- коли при
укладанні угоди наведена вище
мета не є основною та визначаючою.
За характером лізингових
платежів виділяють: лізинг з
грошовими виплатами- коли всі
платеж відбкваються у грошовій
формі; лізинг з компенсаційними
платежами, коли платежі відбуваються
у формі поставок продукції,
виробленої на даному обладнанні,
або у формі здійснення зустрічної
послуги; лізинг із змішаними
платежами- коли виплати відбуваються
обома вищезгаданими способами.
Треба відмітити, що у законі
України “Про лізинг” також
дається визначення такого виду
лізингу, як пайовий: це здійснення
лізингу за участю суб’єктів
лізингу на основі укладання
багатостороннього договору та
залучення одного або кількох
кредиторів, які беруть участь
у здійсненні лізингу, інвестуючи
свої кошти. При цьому сума
інвестованих кредиторами коштів
не може становити більше 80% вартості
набутого для лізингу майна.
Цей вид лізингу застосовується
у досить крупних та дорогих
угодах, що охоплюють багато сторін.
Для нього властивим є складне
багатоканальне фінансування.
Лізинг виконує такі основні
народногосподарські функції:
Фінансова функція лізингу- виражається
у тому, що лізинг є формою вкладення
коштів у основні фонди, і у
сьогоднішніх умовах лізинг стає доповненням
до традиційних джерел коштів (бюджетні,
власні кошти підприємств, довгостороковий
банківський кредит та ін.) для задоволення
інвестиційних потреб підприємств.
У сучасних умовах господарювання фінансовій
функції належить у лізингу провідна
роль. Підприємство-лізингоодержувач,
звертаючись до лізингу за фінансовими
мотивами, одержує можливість користуватися
необхідним йому майном без єдиномоментної
мобілізації для цього власних коштів
чи кредиту банку. Тому лізинг може бути
доброю альтернативою звичайній купівлі-продажу
або залучення для цього позичених коштів.
Виробнича функція лізингу
полягає у оперативному та
гнучкому розв’язку лізингоодержувачем
своїх виробничих задач шляхом
тимчасового використання, а не
придбання машин та обладнання
у власність. Він є найбільш
ефективним при використанні
дорогоцінної, з найбільшим ризиком
морального старіння техніки.
Лізинг є одним з найбільш
прогресивних методів матеріально-технічного
обладнання виробництва, що відкриває
доступ виробникам до найбільш
передової техніки та розв’язує
проблему використання такої
техніки поряд з швидким її
моральним старінням. Крім того,
лізинг дає можливість лізингоотримувачеві
використовувати у своїй виробничій
діяльності не тільки яке-небудь
окреме обладнання, а цілі укомплектовані
виробництва (наприклад, це можливе
при “мокрому” лізингу).
Якщо значення фінансової
та виробничої функції лізингу
для вітчизняної економіки не
викликає сумнівів, то його збутова
функція поки що не може
бути реалізованою до кінця,
що обумовлюється загальним падінням
рівня виробництва та розбалансованістю
ринку технічної продукції. Збутова
функція лізингу має значення
лише тоді, коли до нього вдаються
задля розширення кола споживачів
та завоювання нових ринків
збуту.
3. Банковський лізинг.
Розвиток лізингу у нашій
країні стикається з проблемою
пошуку значних за обсягом
та стабільних джерел коштів
для здійснення лізингових опервацій.
Аналіз стану вітчизняного підприємництва
дозволяє зробити висновок про
те, що сьогодні найбільш реальними
господарюючими суб’єктами, що мають
тимчасово вільні кошти або
мають доступ до таких, є
банківські установи, що обумовлює
доцільність їх включення до
здійснення лізингових операцій.
Як уже зазначалося, суб’єктом
лізингу може виступати банк.
Його участь може бути як
безпосередня, так і опосередкована.
До опосередкованих форм
участі у лізингових угодах
відносяться такі:
- створення власної дочірньої лізингової
компанії;
- створення разом з іншими банками, кредитними
установами, іншими суб’єктами господарювання
спільних лізингових компаній;
- кредитне обслуговування лізингових
компаній (включаючи факторінгове).
За кордоном для здійснення
своїх операцій лізингові компанії
переважно використовують запозичені
кошти. Таке використання лізинговими
компаніями для успішних дій
запозичених коштів свідчить
про тісний взаємозв’язок банківського
кредиту та лізингу; по суті
відбувається трансформація однієї
форм кредита в іншу.
Кредитні відносини банків
та лізингових компаній можуть
будуватися по-різному. Банки
надають гарантовані кредити,
які видаються окремо по кожній
операції окремо після вивчення
платоспроможності клієнта; та
негарантовані кредити, які представляють
собою звичайні банківські кредити
компаніїї, як і будь-якому
позичальнику.
Але разом з тим використання
лізинговою компанією кредитів
у значних розмірах робить
її надто залежною від цього
джерела. Ефективність діяльності
фірми залежить тоді від можливості
отримання банківського кредиту,
коливань позичкового проценту
та інших факторів, пов’язаних
з банківською політикою. Іншою
серйозною проблемою вітчизняних
лізингових компаній є те, що
сьогодні основною формою кредиту
комерційних банків є короткострокові,
а договор лізингу, як правило,
має довгостроковий характер. Ці
обставини вимушують лізингову
фірму при заключенні лізингової
угоди прораховувати всі її
параметри з метою узгодження
суми лізингових платежів із
здійсненими затратами на залучення коштів,
а також для забезпечення належного рівня
ліквідності та виконання виконання своїх
платіжних зобов’язань.
Задовольняючи значні потреби лізингових
компаній, кредитні установи (передусім
банки) отримують можливість впливати
на масштаби, напрями та розвиток конкретних
видів лізингу.
Виступаючи у ролі позикодавця
лізинговій компанії, а безпосередньо
як лізингодавець, комерційні банки
таким чином використовують безпосередню
форму (метод) участі банківського капіталу
у лізинговому бізнесі. У цьому
випадку банк діє відповідно до закону
України “Про банки і банківську
діяльність”, у якому сказано, що
банки можуть здійснювати таку банківську
операцію, як “придбання за власні кошти
засобів виробництва для передачі
їх в оренду (лізинг)” .
Порівняно із створюваними лізинговими
компаніями банки мають такою
важливою перевагою, як те, що вони вже
організаційно оформлені; для проведення
ними лізингових операцій потрібно тільки
виділення у їх структурі спеціального
відділу чи групи, у склад яких
повинні увійти робітники, знайомі
із специфікою даних операцій. Привабливість
для комерційних банків лізингових
операцій пояснюється тим, що крім прибутку,
ці операції дадуть можливість комерційним
банкам розширити коло своїх операцій,
підвищити якість обслуговування клієнтів
і тим самим збільшити їх кількість,
закріпити традиційні зв’язки та
налагодити нові взаємовигідні партнерські
відносини з клієнтами.
В умовах загострення конкуренції
на ринку банківських послуг
проведення банками комерційних
лізингових операцій може стати
ефективним засобом розширення
сфери банківського впливу. Виконуючи
функцію лізингодавця, банки можуть
зробити свій внесок до формування
стратегії та тактики оновлення
основних фондів, визначати напрями
розвитку лізингу, контролювати
ситуацію на лізинговому ринку.
Перевага лізингової операції
для банку полягає також у
достатньо високій її рентабельності.
Крім того, банки можуть економити
кошти за рахунок відносної
простоти обліку лізингових операцій
та платежів порівняно із операціями
довгострокового кредитування.
Разом з тим слід зазначити,
що здійснення лізингових операцій
ускладнюється тим, що лізингові
спеціалісти у банку повинні
мати глибокі знання у сфері
комерції та організації кредитування,
визначення попиту і пропозиції
нового та вже використаного
обладнання, бухгалтерського обліку,
аудиту, законодавства, оцінки ризиків,
страхування майна. Лізингова
операція відноситься до числа
досить ризикованих банківських
операцій, особливо при оперативному
лізингу, коли необхідно відшкодувати
залишкову вартість майна після
закінчення строку дії лізингової
угоди.
Розділ ІІ. Аналіз існуючої
практики проведення лізингових операцій
комерційними банками України.
1.Аналіз правової бази проведення
лізингових операцій комерційними
банками в Україні.
10 січня 1998р. набрав чинності
прийнятий 16 грудня 1997р. Верховною
Радою України Закон України
“Про лізинг”. Цим, нарешті,
здійснено прорив у правовому
регулюванні лізингу у нашій
країні, створено правові умови
для його розвитку. До прийняття
закону правові основи лізингу
в Україні були практично відсутні.
Вперше лізинг було згадано у
п.9 ч.1 ст.3 Закону України “Про банки
та банківську діяльність”, де банкам
дозвояється здійснювати “придбання
за власні кошти засобів виробництва
для передачі їх в оренду (лізинг)”.
Оскільки головним завданням банку
як лізингодавця є фінансуівання
угоди, то в положенні Національного
банку “Про кредитування” від 28.09.95
№246, лізинг розглядається як форма
майнового кредиту. У першій редакції
Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” лізинг неправомірно
розглядався як тотожна оренді, але
менш важлива порівняно з нею
господарська операція. Визначення оренди
(лізингу) було недосконалим, що перейшло
і до наступних редакцій закону.
Треба відмітити, що у Законі
України “Про лізинг” реалізований
підхід до правового регулювання
лізингу, що базується на визнанні
того, що існує особливий інститут
лізингу, норми якого не співпадають
з нормами інших інститутів
цивільного права. Дійсно, лізингоодержувач
має більшість прав покупця
за договором купівлі-продажу,
в якому він не є стороною
договору, а роль і функції
лізингодавця і лізингоодержуча
суттєво відрізняються від ролі
і функцій орендодавця і орендаря.
У законі, зокрема, наведені
визначення лізингу, фінансового
та оперативного лізингу, суб’єктів
та об’єктів лізингу, у ст.7-18
фактично розглядається зміст
договору лізингу, права і обов’язки
сторін. Зазначається також, що
майно, передане у фінансовий
лізинг, зараховується на баланс
лізингоодержувача, а за договором
оперативного лізингу- залишається
на балансі лізингодавця. Об’єкт
лізингу є власністю лізингодавця
протягом усього строку дії
договору лізингу. Право власності
на об’єкт фінансового лізингу
набувається лізингоодержувачем
після сплати повної вартості
об’єкта лізингу. У разі банкрутства
лізингоодержувача, арешту чи
конфіскації його майна, об’єкт
лізингу відокремлюється від
загального майна лізингоодержувача
і підлягає поверненню лізингодавцю.
Закон розглядає також питання
про бухоблік та звітність
щодо лізингових операцій, порядок
сплати мита, ПДВ та акцизного
збору при імпортуванні об’єктів
лізингу тощо.
Важливо, що прикінцевими
положеннями визначено, що прийняті
раніше нормативні акти діють
у частині, що не суперечить
даному Закону. У цілому закон
відповідає сучасним поглядам
на визначення та регулювання
лізингу. Він не суперечить
положенням Конвенції з міжнародного
фінансового лізингу, що дає
змогу брати участь українським
лізинговим компаніям, банкам
та підприємствам у міжнародній
лізинговій інтеграції. Проте цей
закон не позбавлений і недоліків,
про які мова піде у третій
частині даної роботи.
У “Положенні про ліцензування банків
в Україні”, затвердженого правлінням
НБУ №182 від 23.07.96р. сказано, що “ліцензія
на прво придбання за власні кошти
засобів виробництва для передачі
їх в оренду (лізинг) надається банку
при умові наявності відповідного
внутрішнього документу, строку діяльності
протягом двох років та наявності
зареєстрованого та фактично сплаченого
статутного фонду у сумі не меншої
1 млн. ЕКЮ” .
2. Етапи здійснення лізингового
процесу комерційними банками
України.
З самого початку розгляду
етапів здіснення лізингового
процесу комерційними банками
України треба відмітити, що
на практиці українські банки
частіше виступають засновниками
власних лізингових компаній- Фінансово-лізинговий
Дім банку «Україна», Укрексімлізинг,
Аваль-лізинг та ін. Окремі банки
реалізують лізингові проекти
як кредитори, рідше як лізингодавці.
Треба відмітити, що проведення
лізингових операцій банками
(при використанні безпосередньої
форми участі банку у лізингових
операціях) у своїй структурі
відрізняється від проведення
таких операцій лізинговими компаніями
тим, що при цьому особа лізингодавця
і банку “злита в одну”
(за виключенням випадків особливо
складних угод, коли у їх фінансуванні
приймають участь декілька банків),
отже, є відсутніми відносини
кредиту лізингодавця та фінансуючої
банківської установи, та відповідними
випливаючими з цього особливостями сплати
лізингових платежів (величина плати за
використані кредитні ресурси відсутня,
є тільки комісійні виплати).
Трохи нище ми дамо і
загальну схему проведення лізингових
операцій. Далі ж ми більш детально
розглянемо етапи процесу підготовки
і реалізації лізингових положень,
що їх проходять суб’єкти лізингу,
серед яких лізингодавцем виступає
банк.
Ці етапи такі:
- підготовка та обгрунтування лізингової
угоди;
- юридичне оформлення лізингової угоди;