Депозитна політика

     На  депозитну політику банку впливає не тільки загальний стан економіки країни, а й регіону, в якому банк здійснює свою діяльність. Це стосується зовнішніх ризиків, не пов'язаних з роботою банку або його клієнта. Очевидно, що в умовах кризової економіки банківська система не може бути сильною. Вона випробовує на собі всі тяготи інфляції, кризи неплатежів, бюджетного дефіциту, падіння ВВП і т. ін.

     На  регіональну специфіку функціонування банка впливають: а) сформовані у  регіоні відносини між банком та його клієнтами; б) спеціалізація банківської діяльності та прибутковості; в) співвідношення попиту та пропозиції на банківські операції та послуги в певному регіоні. Зараз, коли відбувається процес вільного перерозподілу кредитних ресурсів, кожен банк прагне до розширення своєї діяльності на ринку, залучаючи клієнтуру з різних регіонів країни та організовуючи там свої представництва, філії і відділення.

     Багато  в чому депозитну політику банку  визначає грошово-кредитна і фіскальна  політика держави. НБУ здійснює державну політику, використовуючи різні загальні та селективні методи грошово-кредитного регулювання економіки: зміну офіційної облікової процентної ставки; проведення операції на відкритому ринку з валютою та цінними паперами; встановлення економічних норм та нормативів діяльності комерційних банків тощо.

     У другій групі можна виділити внутрішні  фактори (пріоритети банку на найближчу  та віддалену перспективу з розвитку власної діяльності: прибутковість, ліквідність, розширення клієнтури, завоювання нових ринків, впровадження нових  видів операцій та послуг тощо). Одним із найважливіших факторів є величина співвідношення якісного складу витрат спрямованих на залучення позичкових коштів до загального обсягу валових витрат. У другій групі основними факторами можна назвати такі:

• стабільність депозитів; спектр (гама) операцій і послуг, що здійснюються банком;
• професійна підготовка, кваліфікація і досвід персоналу банку;
• клієнтура банку;
• цінова політика банку;
• рівень ризику-менеджменту.

     При розробці депозитної політики для більш  точної характеристики ресурсної бази банку необхідно оцінювати стабільність депозитів, характер коливань обсягу депозитів. Під час такого оцінювання визначається стабільна частина депозитів, тобто обсяг коштів, несхильних або мало-схильних до впливу коливань кон'юнктури ринку.

     Основу ефективного функціонування комерційного банку в умовах стабілізації грошово-кредитного ринку складає розробка стратегії та фінансове планування його діяльності. Депозитна політика є складовою банківської стратегії, яка реалізується через механізм фінансового менеджменту банку. Класичною аксіомою стало те, що обов’язковою умовою життєдіяльності комерційних банків є високий рівень менеджменту і наявність системи підтримки з боку наглядових органів, тобто центрального банку. Така система підтримки існує практично в усіх країнах з розвинутою економікою.

     Відповідно  до статті 4 Закону "Про банки і  банківську діяльність", банк організовує  тарифний комітет, який щомісяця аналізує співвідношення вартості послуг і ринкової конкурентноздатності діючих тарифів  і відповідає за політику банку з питань операційних доходів.

     Ефективним  інструментом успішного формування депозитної політики служить депозитний відсоток, його диференціація в залежності від терміну і суми внеску. Сучасні, спрямовані, перш за все, на мінімізацію витрат по залученню та обслуговуванню методи ціноутворення депозитів, що використовуються у світовій банківській практиці депозитних джерел коштів, та формування такого портфеля активів, доходи від якого перекривали б операційні видатки по депозитах та приносили прибуток. Відповідно до вітчизняної практики ведення банківської справи, виділяють наступні методи ціноутворення: утворення цін за методом "витрати плюс прибуток"; встановлення процентів по депозитах для забезпечення проникнення на ринок; багатофакторний спосіб ціноутворення. Процентні ставки по депозитах, як правило, встановлюються незалежно від процентних ставок на кредити та цін на інші банківські послуги. І кожна послуга по веденню депозиту оцінюється досить високо, щоб покрити всі чи більшу частину витрат, пов'язаних із наданням даної послуги.

     Ціна  послуги може бути розділена на складові частини згідно з наступною схемою ціноутворення за методом "витрати  плюс прибуток":

     Важливу роль у формуванні процентних ставок на депозити має ступінь ризику, прийнятого на себе банком, а також стратегія маркетингу і політика банку на грошово-кредитному ринку. Ставки відсотка по позикових засобах дуже рухливі. Вони виплачуються по депозитних внесках або в залежності від попиту та пропозиції, або складаються в ході прямих переговорів між банком і потенційним вкладником, або встановлюються на рівні, що може влаштовувати чи не влаштовувати вкладника. Ставка також у значній мірі залежить від доходу, який банк може одержати при інвестуванні депозиту.

     Не  менш важливу роль у ефективності управління депозитним портфелем відіграє якість обслуговування клієнтів. Банкіри укладають формальні і неформальні угоди з кращими клієнтами, щоб збільшити їх попит не тільки на кредити, але і на інші банківські послуги, що дозволяє їм одержувати додатковий дохід.

     В економічно розвинутих країнах, де в  останні 20 років склався цивілізований  ринок капіталів, на якому головними  є інтереси споживача, важливим елементом  банківського менеджменту стала  концепція, що визначає характер відносин між банком і клієнтом. Дана концепція складає основу стратегії керування депозитами. Як правило, людям подобається співпрацювати з фірмою, що має зручні, красиві приміщення і професійних, уважних службовців. Банки, що надають кращі і більш різноманітні послуги, що користуються автоматизованою чи іншою удосконаленою системою оформлення депозитів, звичайно мають важливі переваги перед банками з обмеженим набором послуг. Мірилом оцінки компетентності і якості банківського менеджменту є також ефективність кредитної й інвестиційної політики. Нарешті, неабияку роль грає і місцезнаходження банку. Як показує практика, фірми готові покрити великі відстані, щоб помістити кошти на депозит у надійному банку, тоді як індивідуальні споживачі віддають перевагу близькості банку до його місця проживання.

     Загострення конкуренції між банками й  іншими фінансовими структурами  за внески юридичних і фізичних осіб привело до появи різноманітних  видів депозитів, цін на них і  методів обслуговування. На сьогодні у розвитих країнах існує більш ніж 30 видів банківських вкладів. При цьому кожний з них має свої особливості, що дозволяє клієнтам вибирати найбільш адекватні його інтересам і можливостям форми заощаджень коштів і оплату за товари і послуги.

     Для розширення активних операцій і одержання банком прибутку найкращим способом, з погляду управління пасивами, є ріст і диверсифікованість основних видів депозитів, до яких відносяться депозити до запитання і строкові депозити.

     Ефективність  вироблення депозитної політики значною  мірою визначається забезпеченням відповідності по терміну активних і пасивних операцій. На жаль, окремі банки порушують це правило, засоби, отримані на короткий термін, використовуються як довгострокові вкладення, у результаті чого виникає невідповідність між термінами погашення по активах і термінами погашення по основних зобов'язаннях. Надходження наявних засобів від реалізації активів по термінах рідко збігається з кількістю наявних засобів, необхідних для покриття заборгованості. Проблема, що виникає у випадку розбіжності цих термінів, полягає в тому, що банки мають надзвичайно високу частку зобов'язань, що вимагають негайного виконання, таких, як вклади до запитання, позики грошового ринку. Таким чином, банки завжди повинні бути готові задовольнити невідкладно попит на кошти, що може бути дуже значним в окремі моменти часу. Готовність банку виконати свої зобов'язання визначає його ліквідність.

     Також на проблему ліквідності банків впливає  чутливість банків до зміни процентних ставок. Зміна процентних ставок відбивається як на попиті клієнтів на депозити, так і на кредити, що сильно впливає на рівень ліквідності банку. Забезпечення необхідного рівня ліквідності є одним з найбільш важливих завдань управління будь-яким банком. Банк вважається ліквідним, якщо він має доступ до засобів, що можуть бути притягнуті за розумною ціною і саме в той момент, коли вони необхідні. Це означає, що банк або має у своєму розпорядженні необхідну суму ліквідних засобів, або може швидко одержати їх за допомогою позик чи продажу активів. Ризик ліквідності, пов'язаний з депозитною базою банку, залежить від багатьох факторів: числа депозиторів, середнього розміру рахунків, географічного розташування депозитора, конкретних характеристик кожного рахунку щодо терміну погашення і ставок. Усі ці фактори диктуються клієнтами, і банки не в змозі нав'язувати свою волю при укладанні депозитного контракту. Проте вони можуть відстежити потенційний відтік депозитів, якщо знають сезонний характер залишків і час настання кредитних угод, таких, як масштабні зняття з рахунків на виплату заробітної плати і терміни погашення великих депозитних сертифікатів. Дуже важливо, що банки можуть встановлювати партнерські стосунки з великими депозиторами, повідомляти їм свої умови й одержувати дані про їхні інтереси з метою вивчення можливості реінвестування коштів депозиторів.

     В українській банківській практиці досить часто засоби, що за своєю  природою є короткостроковими, наприклад, внески населення, направляються банками  на довгострокові операції. При нестачі  чи невеликому обсязі власних засобів це веде до зниження рівня ліквідності комерційного банку.

     Таким чином, депозитна політика – це комплекс заходів комерційного банку із формування портфеля депозитних послуг, різноманітних  форм і методів здійснення цих  заходів, визначення його конкурентних позицій по даному сегменті ринку та забезпечення стійкості й надійності ресурсної бази. За допомогою залучення строкових депозитів вирішується завдання забезпечення ліквідності балансу банків, а за допомогою вкладів до запитання - одержання прибутку, тому що вони є найдешевшим ресурсом, оскільки витрати по обслуговуванню розрахункових і поточних рахунків клієнтів мінімальні. Збільшення частки депозитів до запитання у фінансових ресурсах банку зменшує процентні витрати банку і дозволяє одержувати більш високий прибуток від використання цих засобів у банківських активах. 
 
 
 
 
 
 

Висновок: 

       Банківська система України знаходиться на етапі якісного зростання, що визначається загостренням конкуренції і посиленням вимог до діяльності банківських інститутів, що визначає необхідність розробки ефективної депозитної політики з метою залучення потенційних клієнтів.  Відкриття депозитних вкладів на сьогодні є першим етапом співпраці банку і клієнта; встановлення взаємовідносин через відкриття депозитного рахунку дозволяє зацікавити клієнта в отриманні подальших послуг комерційного банку і сформувати механізм різнопланової співпраці “клієнт-банк”, який характеризується високим ступенем довіри, мінімізацією ризику та зацікавленістю сторін в ефективній діяльності кожного із суб’єктів.

       Низький  рівень власного капіталу українських комерційних банків посилює значення залучених через депозитні рахунки коштів при формуванні ресурсної бази банківських інститутів, та  визначає необхідність реалізації ефективної депозитної політики в системі банківського менеджменту. Депозитна політика повинна бути взаємопов’язаною із кредитною політикою і забезпечувати реалізацію останньої. Саме такий підхід на сьогодні може забезпечувати ліквідність, фінансову стійкість і одночасно прибутковість комерційного банку.

       Зростання конкуренції на депозитному ринку за умови одночасного зниження відсоткової ставки визначає необхідність для банківських інститутів запровадження якісно нових депозитних інструментів, використання яких забезпечує клієнтам банку можливість їх реалізації як фінансових активів при здійсненні кредитних операцій. У подальшому це стане передумовою для використання депозитних інструментів на фондовому ринку. 
 
 

Список використаної літератури: 

       1. Постанова НБУ „Про додаткові заходи щодо діяльності банків” № 319 від 11.10.2008 р.

       2. Постанова НБУ „Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України ” № 639 від 31.10.2008р.

       3. Антонюк В.В. Фінансова криза може коштувати Україні 50 млрд. дол. Економічна правда , 29 жовтня 2008 р.

       4. Васюренко О.В.Депозиты как основной источник привлечения средств коммерческими банками  // Фінанси України. - 2006. - № 11 - С. 88-92.

       5. Дмитриева Е.А. Депозитные операции в системе услуг коммерческого банка: проблемы их эффективности // Банківська справа. - 2005. - № 2 - С. 18-23.