Тарифна і безтарифна системи оплати праці

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Р Е Ф Е Р А  Т

на тему:

Тарифна і безтарифна системи оплати праці

 

ЗМІСТ

1. Тарифна система оплати праці.
2. Безтарифна система оплати праці.
3. Література

 

1. Тарифна система  оплати праці.

Важливим елементом механізму  визначення індивідуальної заробітної плати є форми й системи оплати праці. Останні виступають, з одного боку, з'єднувальною ланкою між нормуванням праці і тарифною системою, а з другого - засобом досягнення певних якісних показників. Ці елементи організації оплати праці є способом установлення залежності величини заробітної плати від кількості, якості праці та її результатів. Організація оплати праці проводиться на основі:

- законодавчих та інших  нормативних документів;

- генеральної угоди на державному  рівні;

- галузевих, генеральних  угод;

- трудових договорів.

Згідно зі статтею 96 Кодексу  законів про працю України  основою організації оплати праці  є тарифна система оплати праці, яка складається з тарифних сіток, тарифних ставок, схеми посадових  окладів і тарифно-кваліфікаційних  характеристик.

Тарифна система оплати праці — це сукупність правил, за допомогою яких забезпечується порівняльна  оцінка праці, залежно від кваліфікації, умов її виконання, відповідальності, значення галузі та інших факторів, що характеризують якісну сторону праці.

Як зазначалося вище тарифна система оплати праці включає:

а) тарифну сітку - коефіцієнти, які присвоюються робочим в залежності від кваліфікації;

б) тарифні ставки - суми, які нараховуються за певний проміжок часу (година, день) працівникам відповідної  кваліфікації (розряду). Наприклад, працівнику першого розряду за одну годину нараховується одна гривня, а працівнику шостого розряду - шість гривень.

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу  робіт в залежності від їх складності, а робітників - в залежності від їх кваліфікації та відповідальності по розрядах тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Тарифна сітка (схема  посадових окладів) формується на основі: тарифної ставки робітника першого  розряду, яка встановлюється в розмірі, перевищеним законодавче встановлений розмір мінімальної заробітної плати; міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок.

Тарифна система відображає поділ працівників за професіями та кваліфікаціями. Професія характеризує трудову діяльність і зайнятість працівника відповідно до одержаної ним підготовки, придбаних теоретичних знань і практичних навичок. Спеціальність відображає внутрішньо-професійний поділ праці. Це поняття є вужче порівняно з поняттям “професія” (наприклад слюсар-водопровідник). Отже, спеціальність потребує глибших знань і надбання практичних навичок з вужчого кола робіт. Кваліфікація – це сукупність вироблених знань, уміння, певних практичних навичок. Вона виражає ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій обумовленої складності.

Тарифна система є  основою для устаткування правильного  співвідношення між темпами зростання  продуктивності праці та середньої  заробітної плати працівників. З  її допомогою визначається необхідна кількість працівників відповідної кваліфікації чи спеціальності, а також співвідношення заробітної плати різних категорій працівників.

Основними елементами тарифної системи є тарифно-кваліфікаційні довідки робіт і професій робітників, кваліфікаційні довідки посад керівниками, спеціалістів і службовців, тарифні сітки та ставки і схеми посадових окладів, або єдина тарифна сітка. У сучасних економічних умовах кожне підприємство може самостійно розробляти тарифну систему, дотримуючись державних гарантів і вимог генеральної, галузевої, регіональної тарифних угод згідно з чинним законодавством.

Тарифно-кваліфікаційні довідники – це нормативні документи, в яких усі види робіт, що виконуються на тому чи іншому виробництві, розподіляються на групи залежно від їхньої складності. Вони служать для тарифікації робіт і встановлення кваліфікаційних розрядів робітником.

Тарифно-кваліфікаційний  довідник використовується для визначення кількості розрядів за кожною професію (спеціальністю), складності робіт, кваліфікаційних розрядів робітником; забезпечення єдності в оплаті праці робітників; які мають однакову кваліфікацію; складання програм з підготовки і підвищення кваліфікації робітників. Він складається із 72 випусків, які включають приблизно 160 розділів. За його допомогою можна здійснювати тарифікацію понад 5 тис. професій робітників і виконуваних ними робіт.

Тарифно-кваліфікаційний  довідник містить по кожному розряду  будь-якої професії характеристику, яка  дається у трьох розділах: “Характеристика  робіт”, “Повинен знати”, “Приклади робіт”. У першому розділі наведено роботи, які робітник мусить виконати, складність їх виконання; ступінь самостійності робітника під час виконання робіт, а також під час налагодження устаткування, апаратів, установок. У другому розділі міститься основні вимоги до знань робітника, котрий виконує роботи певної складності, дається перелік навичок, якими він повинен володіти, вимоги до його теоретичної підготовки з професії (спеціальності). У третьому розділі наводиться перелік робіт найтиповіших для даного розряду і професії.

Тарифно-кваліфікаційні характеристики можуть розроблятися за допомогою двох методів оцінки складності праці: аналітичний та експертний.

Сутність аналітичного методу полягає в розчленуванні процесів праці на окремі функції і виражені в балах кожної з функцій. Розрізняють чотири такі функції:

• Розрахункова, яка означає здійснення робітниками розрахунків до початку роботи і в її процесі;
• Підготовча, яка включає підготовку робочого місця роботи, підбір інструменту;
• Виконавча, основна функція, пов’язана з безпосереднім веденням робочого процесу;
• Обслуговування, або функція управління устаткуванням, пов’язана з додатковими вимогами до кваліфікації робітників.

Кожна із вказаних функцій  має три ступені складності робіт  – проста (незначна), середня (значна) і складна (дуже значна). В умовах ринкової економіки складність праці доцільно визначити через співвідношення попиту на певну робочу силу та її позиції. Процес, що потребує великої напруженості, скорочує тривалість дії робочої сили, шкідливо впливає на здоров’я робітника. На ці види робіт знижується пропозиція товару “робоча сила”. Зниження пропозиції над попитом уже свідчить про своєрідність складності праці або певної роботи.

Кваліфікаційний довідник посад керівників, спеціалістів і службовців, є нормативним документом в якому дається загальногалузеві кваліфікаційні характеристики. За його допомогою можна визначити коло виконуваних обов’язків кожним керівником, спеціалістом і службовцем, правильно установити поділ праці між керівниками і спеціалістами, забезпечити єдність у визначені їхніх посадових обов’язків і вимог, які до них ставляться. У довіднику відображено кваліфікаційні характеристики кожної посади, які складаються з трьох розділів: “Посадові обов’язки”; “Повинен знати”; “Кваліфікаційні вимоги”.

Посадові оклади службовцям встановлює власник або уповноважений  ним орган відповідно до посади і  кваліфікації працівника.

Тарифна сітка як важливий елемент тарифної системи слугує для визначення в оплаті праці робітників, які виконують роботи різної складності. Вона містить певну кількість розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів. Тарифний розряд відображає рівень кваліфікації робітника, тобто у робітника вищої кваліфікації – вищий тарифний розряд сітки. Тарифні коефіцієнти показують, у скільки разів оплата праці кожного розряду кваліфікаційних робітників вища від оплати праці робітника 1-го розряду.

Співвідношенням тарифних коефіцієнтів простих розрядів є  діапазоном тарифної сітки. Тарифна  сітка відображає також темпи  абсолютного і відносного зростання тарифних коефіцієнтів, яке може бути прогресивним, постійним і регресивним залежно від фінансових можливостей підприємства і професійно-кваліфікаційного складу кадрів (табл.1).

Прогресивне зростання  тарифних коефіцієнтів доцільне в умовах дефіциту кваліфікованих кадрів, що створює матеріальну заінтересованість робітників у підвищенні кваліфікації та переході на більш складні і високооплачувані роботи. У випадку дефіциту малокваліфікованих робітників і їхньої високої плинності доцільно підвищувати тарифні коефіцієнти нижніх розрядів.

У сучасних умовах на більшості  підприємств застосовують шестирозрядні  та восьмирозрядні тарифні сітки. Тарифні  коефіцієнти та їхні співвідношення можуть установлюватися галузевими угодами. Вирізняють чотири групи уніфікованих тарифних сіток, які диференційовані по галузях економіки:

• Восьмирозрядна із співвідношенням тарифів 1-го і 8-го розрядів 1:24 – для оплати праці робітників цехів основного виробництва підприємств чорної металургії;
• Восьми розрядна тарифна сітка із співвідношенням 1-го та 8-го розрядів 1,0:2,01 – для оплати праці робітників, безпосередньо зайнятих на виконанні відповідальних робіт підприємств машинобудування, включаючи електротехнічну , електронну, радіотехнічну, промисловість і виробництво засобів зв’язку;
• Семирозрядна тарифна сітка із співвідношенням тарифів 1-го та 7-го розрядів 1,0:2,01 – для оплати праці робітників, безпосередньо зайнятих обслуговуванням, налагоджуванням і ремонтом основного устаткування теплових та електричних систем, атомних, теплових та гідроелектростанцій;
• Шостирозрядна тарифна сітка із співвідношенням тарифів 1-го та 6-го розрядів 1,0:1,8 – для всіх інших видів виробництв та робіт.

За допомогою тарифної сітки  можна встановити рівні середньої  кваліфікації робітників заводу в цілому, цеху або дільниці характеризуються середнім тарифним розрядом. Середній тарифний коефіцієнт групи робітників обчислюється тільки в тому разі, якщо праця робітників даного цеху, дільниці, заводу оплачується по одній і тій самій тарифній сітці:

  (2)

де К_с – середній тарифний коефіцієнт;

К – тарифний коефіцієнт певного розряду;

ч_p – чисельність робітників того самого розряду;

 - загальна чисельність робітників.

Після обчислення середнього тарифного коефіцієнта визначається середній тарифний розряд за формулами:

 або

    (3)

де Р_м, Р_б – тарифні розряди, які відповідаються меншому і більшому із двох суміжних тарифних коефіцієнтів тарифної сітки, між якими знаходяться відомий середній тарифний коефіцієнт;

К_м, К_б – менший і більший між двох суміжних тарифних коефіцієнтів тарифної сітки, між якими знаходиться відомий середній тарифний коефіцієнт.

Середній тарифний коефіцієнт робіт  визначається як середня арифметична величина тарифних коефіцієнтів, зважених за обсягами робіт:

 (4)

де К – тарифний коефіцієнт відповідного розряду;

Т_р – трудомісткість робіт віднесених до даного розряду, нормо-годин;

 – сумарна трудомісткість робіт, нормо-годин.

Знаючи середній тарифний розряд, можна визначити середній тарифний коефіцієнт за формулами:

  (5)

  (6) 

Категорії і групи працівників

Тарифні розряди, відповідні їм тарифні коефіцієнти

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

1,0

1,14

1,3

1,48

1,69

1,93

2,2

2,31

2,86

3,26

3,72

4,24

4,83

5,51

6,28

7,16

8,16

І. Робітники

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х

ІІ. Службовці

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х

В тому  числі:

1. Посади службовців  – технічних виконавців, що загальні  для всіх підприємств.

Х

Х

Х

Х

2. Посади спеціалістів, що загальні для підприємств  різних галузей.

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х

3. Посади спеціалістів, що специфічні для підприємств різних галузей.

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х

4. Посади керівників  адміністративно-господарських підрозділів  підприємств, що загальні для  всіх галузей.

Х

Х

Х

Х

Х

Х

5. Посада керівників  підприємств і їх структурних  підрозділів різних галузей.

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х