Світовий ринок позичкового капіталу

Найбільш вірним способом вирішення проблеми права  власності на кредити, що надаються  суверенним боржникам, є введення застави  або забезпечення, тобто активи того чи іншого виду, котрі можуть перейти  у власність кредитора у випадку  призупинення виплат по боргу позичальника. В угодах по позиках всередині  країни юридично оформлені застава  чи забезпечення відіграють важливу  роль у підтриманні виплат по боргу  і водночас у зміцненні кредитоспроможності  боржника, дозволяючи йому отримувати позики за більш низькою відсотковою  ставкою і за більш зручною  тимчасовою схемою. В минулому країнами, що своєчасно сплачували борги, зазвичай виявлялись ті, чиї кредитори мали можливість накласти арешт на активи боржників у випадку недотримання строків виплат.

Незважаючи на прийняття зазначених вище заходів, сукупний борг країн світу у 1994 р. становив 1945 млрд. дол. Чистий приплив  боргових ресурсів становив 108 млрд. дол., або 5,5 %, від загального обсягу зовнішнього  боргу.

Основна частина  заборгованості припадає на країни, що розвиваються, а відтак проблема міжнародної  заборгованості цих країн є однією з центральних як теорії, так і  практики міжнародної валютно-кредитної  та фінансової політики.

За подібних обставин розвинутим країнам треба  було б бити на сполох, однак у  жодній з них проблема заборгованості не стояла і не стоїть на першому  плані, оскільки державний борг, якщо він за своїми розмірами не виходить за прийняті параметри макроекономіки, не є чимось загрозливим. Крім того, у високорозвинутих країнах, як правило, більшому чи меншому державному боргу  протистоїть більший чи менший борг інших країн-дебіторів.

Якщо державний  борг зростає швидше, ніж зростає  валовий внутрішній продукт, то обслуговування державного боргу може здійснюватися  і за рахунок накопичення і  споживання, тобто за рахунок зниження життєвого рівня населення.

Якщо державний  борг зростає в умовах припинення зростання ВВП або його падіння, то наслідки для країни-боржника можуть бути більш негативними. Коли борги  накопичуються з року в рік, то це може спричинити до поступового  сповзання країни в боргову кабалу і навіть поставити на порядок  денний питання про майбутню економічну незалежність та втрату політичних позицій  у світовому співтоваристві.

Досить неоднозначна ситуація із зовнішньою заборгованістю склалася на сьогодні в Україні.

Основний обсяг  державного боргу, накопиченого до 2000 року, протягом останніх років стабілізувався на рівні 14,1—14,2 млрд. дол. США.

Незважаючи на проголошений урядом намір поліпшити  протягом 2001—2004 pp. структуру державного боргу шляхом збільшення питомої  ваги його внутрішньої складової, фактично вона лишається майже незмінною  — із значним переважанням зовнішньої складової.

Міжнародна платоспроможність  України характеризується кількома макроекономічними показниками, серед  яких обсяг державного боргу, співвідношення між внутрішньою і зовнішньою його складовими, експортний потенціал економіки, стан платіжного балансу та забезпечення зовнішнього боргу валовими валютними резервами НБУ.

Загальний державний  борг України з 1992 р. поступово зростав.

Це зумовлювалося  різними чинниками, у тому числі  дефіцитністю державного бюджету та платіжного балансу, високою залежністю від імпорту енергоресурсів, неефективним використанням залучених кредитів та відсутністю належного контролю за цим процесом (у першу чергу  — щодо запозичень, отриманих під  державні гаранти), несприятливим інвестиційним  кліматом. Найбільшою мірою формування боргу було пов'язане з бюджетними дефіцитами, які мали місце до 2000 р. Прийняття бездефіцитного державного бюджету на 2000 та 2001 pp. стабілізувало  ситуацію. Так, у 2000 р. загальна сума державного зовнішнього боргу зменшилася на 2,113 млрд. дол. Але основні причини  та джерела дефіциту, насамперед незбалансованість  державного споживання і фінансових можливостей, залишилися. Це може у  перспективі призвести до подальшого зростання державного боргу. Разом  з тим рівень державного боргу  України не є критичним. Згідно з  міжнародними стандартами (наприклад, Маастрихтською угодою) критичними вважаються боргові зобов'язання держави, які  перевищують 60 % від ВВП.

Щодо управління державним зовнішнім боргом, то суттєвою проблемою тут є високий рівень валютного ризику, що зумовлено значною  питомою вагою зовнішнього боргу  в загальній заборгованості держави (70 %). Залежно від ситуації на внутрішньому і міжнародному фінансових ринках слід використовувати можливості виваженого трансформування зовнішнього боргу  у внутрішній, що у свою чергу  вимагає від уряду та НБУ вживання ефективних заходів щодо радикального удосконалення внутрішнього фінансового  ринку. Це можливо лише за належної ліквідності державних цінних паперів  та високого рівня їхньої капіталізації.

У системі управління платоспроможністю України за умов фінансової кризи важливу роль відіграє лімітування зовнішнього запозичення. Цей механізм теж має бути повністю прозорим — від стадії розгляду доцільності запозичення до останнього боргу.

Зміцнення платоспроможності  України лежить у площині загального прискорення соціально-економічного розвитку, ефективнішого використання власних матеріальних і фінансових ресурсів, поглиблення процесів ринкової трансформації економіки, а також  її детінізації. Зміцненню фінансових позицій Української держави  мають також сприяти легалізація  та повернення в Україну вивезених  коштів, удосконалення зовнішньоекономічної діяльності, її геостратегічна диверсифікація, поліпшення умов міжнародної торгівлі.

Таким чином, ми розглянули зміст, форми, структурні елементи та види міжнародного кредиту. Особлива увага приділена характеристиці світового ринку позичкового  капіталу. Центральним напрямком  цього аналізу виступають міжнародні економічні відносини, які діють  у сфері валютно-фінансових зв'язків  між країнами світу.