Світовий ринок позичкового капіталу

Світовий  ринок позичкового  капіталу

Світовий ринок  позичкового капіталу має довгу  і складну історію, і бере початок  ще з лифарського капіталу середньовіччя.

Сучасний світовий ринок позичкових капіталів, котрий сформувався на основі інтернаціоналізації  та інтеграції національних ринків на початок 60-х років, включає в себе: світовий кредитний ринок, світовий фінансовий ринок та євроринок. Всі  ці сектори світового ринку позичкового  капіталу взаємопов'язані: на практиці постійно відбувається взаємне переливання  капіталів.

Світовий кредитний  ринок — це частина ринку позичкових капіталів, де здійснюється рух капіталу на основі терміновості, повернення та сплати відсотків.

Світовий фінансовий ринок — це частина ринку позичкових капіталів, де переважно здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів, у тому числі й в євровалютах.

Розрізняють ринок  короткострокових позичкових капіталів (грошовий ринок) та ринок середньо- та довгострокових капіталів (ринок  капіталів), що включає і фінансовий ринок.

Євроринок —  це частина світового ринку позичкових капіталів, на якому проводяться  операції з кредитів та позик в  євровалюті.

Євроринки визначаються як:

• ринки вільної  конкуренції;

• світові ринки, на яких беруть участь і ведуть жорстоку конкурентну боротьбу міжнародні банки  всіх великих країн, використовуються всі провідні конвертовані валюти, функціонують всі великі фінансові  центри світу;

• новаторські: ініціатори нових фінансових інструментів та новітніх інформаційних технологій.

В наш час  світовий ринок позичкового капіталу виступає як механізм акумуляції й  розподілу фінансових ресурсів у  світовому економічному просторі і  він охоплює сукупність попиту та пропозиції на позичковий капітал позичальників  і кредиторів різних країн світу. Здійснити акумуляцію і перерозподіл фінансових ресурсів з високою якістю і без втрат можливо тільки за допомогою відповідальних посередників.

Виходячи з  попереднього аналізу і особливостей, які характеризують розвиток світового  ринку позичкового капіталу (СРПК), у ньому можна виділити декілька структурних елементів.

Розглянемо досконаліше  функціональні складові світового  ринку позичкового капіталу. До їх складу входить світовий грошовий ринок  та світовий ринок капіталів.

Світовий ринок  — це система відносин, яка формується на підставі аналізу попиту і пропозицій на капітал, що функціонує як міжнародний  купівельний та платіжний засіб.

Він є ринком короткострокових операцій, що здійснюються між банком або іншими кредитно-фінансовими  інститутами.

До світового  грошового ринку входять:

• міжнародний  ринок;

• обліковий  ринок;

• валютний ринок.

Міжбанківський  ринок — це система або сукупність відносин між банком з приводу  надання короткострокових позик.

До його функцій  належать:

• перерозподіл банківського капіталу;

• раціональне  використання банківських ресурсів;

• управління валютним ризиком;

• зниження витрат, що пов'язані з рухом капіталу.

Обліковий ринок  — це також особлива система відносин, де основними інструментами виступають казначейські та комерційні векселі.

Валютний ринок  — це система відносин з обслуговування міжнародного платіжного обігу, а також  оплатою грошових зобов'язань юридичних  і фізичних осіб та інших суб'єктів  підприємницької діяльності.

Розглянемо механізм світового ринку капіталів. По-перше, визначимо, що він виступає джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів і формує систему відносин з приводу  узгодження попиту і пропозиції на капітал для фінансування довгострокових капіталовкладень.

Світовий ринок  капіталів поділяється на:

• світовий кредитний  ринок;

• світовий ринок  цінних паперів.

Світовий кредитний  ринок являє собою систему  кредитних відносин, що розвиваються і функціонують у світовому господарстві.

Світовий ринок  цінних паперів — це також система  відносин з узгодження попиту і пропозицій на цінні папери на міжнародному рівні.

Функціональна структура світового ринку позичкового  капіталу постійно змінюється і удосконалюється  виходячи з урахувань змін, що відбуваються в світовому господарстві під  впливом різних факторів, таких, як конкурентна боротьба, регіональна  і глобальна інтеграція. На нього  великий вплив має рівень відкритості  економіки, інтернаціоналізаційні  процеси тощо.

Однак, сьогодні можливо окреслити певні тенденції, що йому притаманні.

1. Постійна активізація  і удосконалення ринку цінних  паперів завдяки майже постійному  зростанню попиту на них.

2. Відбулося  поступове переключення позичальника  з кредитних форм надання позики  на випуск цінних паперів.

Розглянемо характеристику елементів, що належать до інституціональної  структури світового ринку позичкового  капіталу.

Інституціональні  елементи в структурі ринку характеризуються системою економічних відносин, що виникають між позичальниками і  кредиторами різних країн з одного боку і посередниками — з іншого боку.

До посередників належать:

• фінансові  компанії;

• фондові біржі;

• транснаціональні та інші фінансові установи;

Позичальниками  і кредиторами виступають:

• державні установи;

• міжнародні організації;

• центральні банки  країн;

• приватні господарські суб'єкти;

• страхові компанії;

• фонди, що мають  можливість акумулювати кошти.

Інституціональна  структура світового ринку також  постійно удосконалюється і розвивається, і їй притаманні такі тенденції:

• постійне підвищення ролі потужних міжнародних фінансових організацій;

• постійне підвищення ролі держав як у регулюванні, так  і в безпосередній участі в  експорті капіталу;

• зменшення  ролі банків.

Особливий інтерес  являє собою географічна структура  світового ринку позичкового  капіталу. Її характеристика відображає рух капіталу між країнами і регіонами, інтеграційними угрупованнями. Цей  рух капіталу переважно здійснюється через міжнародні фінансові центри.

Міжнародні фінансові  центри мають довгий історичний розвиток. Початком формування таких центрів  вважався бурхливий розвиток економіки  у світі, шо був започаткований розвитком  капіталістичних виробничих відносин.

Передумовами  формування міжнародних фінансових центрів вважаються:

• вигідне географічне  розташування;

• високий економічний  потенціал і розвиток країни;

• наявність  розвинутого національного ринку  капіталів;

• висока активність країни (міста) у міжнародних економічних  відносинах;

• політична  стабільність і незалежність країни від зовнішньо-економічних факторів;

• стабільне  і стандартизоване законодавство  ліберального спрямування.

Основна частина  міжнародних кредитних операцій відбувається в міжнародних фінансових центрах. Провідними світовими центрами є Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Париж, Люксембург. Значно підвищили свій вплив на міжнародний  рух капіталу Гонконг, Сінгапур, Цюрих, Франкфурт-на-Майні. З'явилися і нові фінансові центри, такі як Бахрейн, Панама. Усі без винятку центри діють скориговано і виступають як частка єдиного світового ринку  капіталів.

Основні тенденції, що притаманні географічній структурі:

1. Збільшення  масштабів ввозу капіталу в  країни, що мають можливість втілення  в економічне життя нових високих  технологій.

2. Збільшення  обсягу руху приватного капіталу, що відбувається поміж розвинутими  країнами.

3. Збільшення  обсягів взаємокредитування в  країнах, що входять до інтеграційних  угруповань.

4. Зниження на  ринку капіталу в частці країн,  що розвиваються.

До валютного  елемента в структурі світового  ринку позичкового капіталу належать:

• міжнародні ринки;

• європейський ринок;

• національні  ринки.

Міжнародний ринок, як сукупність національних валютних ринків, в своїх відносинах використовує як національні валюти, що вільно конвертуються, а також євро і спеціальні права  запозичення (СПЗ).

Національні ринки  проводять операції виключно з національною валютою.

Євроринок включає  грошові засоби в валютах, які  функціонують як позичковий капітал  за межами країн походження. Операції на евровалютному ринку проводяться  в евровалютах.

Євроваяюта —  це іноземна валюта, в якій здійснюються операції за межами країн-емітентів  усіх валют. Наприклад, долар США  на рахунках в банках Великобританії, Німеччини чи інших країн називається  євродоларом, фунт стерлінгів на рахунках Франції, США — євростерлінгом.

Зміст операцій на євроринку полягає в тому, що банки, розміщені поза межами країни-емітента будь-якої національної валюти, приймають  за певні відсотки депозити , виражені в цій валюті, а потім надають  їх в кредит за вищі відсотки. Причому  в кредит надається не сама ця валюта, а лише її доларовий вираз, зафіксований на рахунках банку.

У євроринок  входять: єврогрошовий ринок (ринок  короткострокових кредитів); ринок  середньострокових банківських  єврокредитів; ринок єврооблігацій, або європозик.

Основними сучасними  тенденціями ринку євровалют  вважається:

1. Поступове  підвищення ролі евровалют в  міждержавних грошово-кредитних  операціях.

2. Падіння ролі  долара США на ринку євровалют,  що підтверджується постійним  зниженням курсу долара по  відношенню до курсу євро. Хоча  в деякі періоди ця тенденція  змінюється.

Серйозною проблемою  світового ринку позичкового  капіталу є заборгованість і своєчасні  розрахунки за борговими зобов'язаннями.

Головною причиною періодичної повторюваності міжнародної  кризи заборгованості є наявність  сильної мотивації як відмови  від платежів по боргу суверенними  боржниками. Якщо уряди-боржники приходять  до висновку, що виконання всіх платіжних  зобов'язань не забезпечує більш  чистого припливу коштів у майбутньому, з'являється стимул відмовитись  від частини або від усіх платежів по боргу, аби тільки уникнути відпливу ресурсів з країн. Існування такого стимулу до відмови від платежів допомагає пояснити неодноразові випадки  відмови від платежів латиноамериканських  країн на початку XIX ст., одночасні  масові відмови платити в 30-х роках  і події 1982 p., коли величина сум обслуговування боргу збільшилась до розмірів нових  надходжень капіталу, і багато боржників  вимагали перегляду строків платежів.

Причина припинення платежів суверенними боржниками допомагає  пояснити і деякі риси поведінки  міжнародних кредиторів. Одна з них  — наполегливість у встановленні більш високої відсоткової ставки в кредитах зарубіжним урядам порівняно  з кредитами приватним та державним  позичальникам у своїй власній  країні. Вимоги більш відсоткової  ставки є способом отримання своєрідної премії на випадок відмови від  виплат по боргах: поки нема кризи, кредитори  отримують цю премію, але у випадку  кризи вони мають великі збитки.

Що здатне вирішити проблему відмови від платежів? Думаємо, що не може бути традиційного продовження, яке пов'язує надходження нових  кредитів боржнику з виконанням вимоги «затягування пасків», шоб відтягти момент відмови від виплат по боргах. Нові кредити повинні щонайменше покривати суми виплат відсотків  та основної суми боргу. Але навіть тоді нові кредити настільки великі, що їх надання збільшує загальну суму боргу, через що боржник врешті-решт може відмовитись платити незалежно від того, як довго здійснюватиметься нове кредитування.