Сутність організації праці та основні її напрямки

Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Одеська національна академія харчових технологій

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему: «Сутність організації  праці та  основні її напрямки»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Одеса 2011

                                                       Зміст                                                          стр.

Вступ

1. Мета і завдання організації праці на підприємствах …………………. 4
2. Поділ і кооперація праці на підприємствах ………………………….... 6
3. Трудовий процес та його елементи …….…………………………….... 9
4. Організація та обслуговування робочих місць ………………………. 12

Висновок

Список використаної літератури 

Вступ

 

Організація праці— це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці є об'єктивною необхідністю і невід'ємною складовою трудової діяльності людини. Вона має сприяти вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва.

Вперше наукова теорія праці знайшла відображення в  тейлоризмі (понад 100 років тому), і  подальший її розвиток полягав у  переході до концепцій “збагачення праці”, “автономних груп”, “гуманізації праці”, які потім продовжили свій розвиток у складі більш широких економіко-соціологічних і політико-ідеологічних теорій “демократії в промисловості”, “соціальної інтеграції” та ін.

Організація праці на підприємствах, в окремих галузях виробництва  здійснюється в конкретних формах, різноманітність яких залежить від  таких основних чинників: рівня науково-технічного прогресу, системи організації виробництва; психологічних факторів Особливостей екологічного середовища; а також  від низки чинників, умовлених  характером завдань, які вирішуються  в різних ланках системи управління. Організація праці змінюється, вдосконалюється  залежно від зміни цих чинників.

 

1. Мета і завдання організації праці на підприємствах

 

У загальному значенні під організацією праці розуміють приведення трудової діяльності у визначену систему, що характеризується внутрішньою упорядкованістю, погодженістю і спрямованістю взаємодії  людей для реалізації спільної програми чи мети.

Організація праці на підприємстві — це система здійснення трудового процесу, що визначає порядок і умови поєднання та здійснення складових його часткових трудових процесів, взаємодії виконавців і їх груп із засобами праці й один з одним для досягнення поставленої предметної мети спільної діяльності і забезпечення заданого соціально-економічного ефекту.

Отже, можна виокремити три основні компоненти мети організації праці:

— предметний — забезпечення заданого обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) необхідної якості в необхідний строк;

— економічний — досягнення предметної мети діяльності за максимальної економічної віддачі кожної одиниці використовуваної живої праці (оцінюваної як продуктивність праці чи зарплатомісткість реалізованої продукції) і сукупних витрат на виробництво (оцінюваних через показник рентабельності);

— соціальний — у загальному значенні — гуманізація праці (удосконалення її умов і змістовне підвищення якості трудового життя, розвиток і реалізація трудового потенціалу пра

цівника, оптимізація особистісних взаємин у процесі трудової діяльності і, зрештою, формування задоволення працею).

Мета організації праці досягається у процесі вирішення таких основних груп завдань:

— економічних: ефективне використання потенційного сукупного фонду робочого часу (включаючи вирішення завдань скорочення його резервоутворюючих прямих і прихованих втрат), зниження трудомісткості продукції (робіт, послуг), поліпшення використання устаткування за часом і потужністю, підвищення якості продукції;

— організаційних: визначення порядку і послідовності виконання робіт, створення умов для високоефективної, безперервної роботи виконавців, забезпечення повного і рівномірного їх завантаження, індивідуальної і колективної відповідальності за результати діяльності, створення дієвої системи стимулювання праці, а також системи його нормування, що відповідає специфіці виробничої діяльності;

— психофізіологічних: оздоровлення і полегшення праці, усунення зайвих витрат енергії працівників, забезпечення їх психологічної сумісності і відповідності їхніх психофізіологічних характеристик особливостям трудової діяльності;

— соціальних: підвищення змістовності і привабливості праці, створення умов для розвитку працівників, підвищення їх кваліфікації та розширення професійного профілю, реалізації їх трудової кар'єри і зростання їх добробуту.

В умовах ринкової економіки  на всіх рівнях управління можна виділити економічні та соціально-психологічні завдання щодо поліпшення організації  праці.

Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої  та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат у процесі виробництва  продукції і надання послуг належної якості.

Соціально-психологічні завдання передбачають створення таких умов праці, які б забезпечували високий  рівень працездатності зайнятих у виробництві. Крім того, працівники мають одержувати задоволення від роботи, яку виконують.

 

2. Поділ і кооперація праці на підприємствах

 

У процесі спільної праці, як правило, виокремлюються різні види діяльності, робіт або операцій, які доповнюють одна одну, тобто  одним або групою працівників  виконується певна частина загального обсягу роботи.

В економіці країни можна  виділити такі форми поділу праці: між  галузями економіки, всередині цих  галузей, а також всередині підприємств. Поділ праці на підприємстві передбачає спеціалізацію окремих працівників  на виконанні певної частини спільної роботи. Існують такі основні види поділу праці: технологічний, поопераційний, функціональний, професійний, кваліфікаційний.

Технологічний поділ праці  передбачає поділ виробничого процесу  за видами, фазами і циклами.

Поопераційний поділ праці  означає закріплення за працівниками окремих операцій для скорочення виробничого циклу.

Функціональний поділ  праці відбувається між різними  категоріями працівників, які входять  до складу персоналу (робітники, керівники, спеціалісти і службовці), а також  між основними і допоміжними  робітниками.

Основні робітники беруть безпосередню участь у зміні форми  і стану предметів праці і  виконують технологічні операції з  виготовлення основної продукції. Допоміжні  робітники створюють необхідні  умови для безперебійної та ефективної роботи основних робітників. Вони зайняті  на таких роботах: транспортуванні  готових виробів, деталей, матеріалів; ремонті устаткування; виготовленні інструменту; технічному контролі якості продукції тощо.

Розвиток технічного прогресу, вдосконалення організації виробництва, спеціалізація і централізація  ремонтних робіт, типізація і  нормалізація інструменту й оснащення, що застосовуються у виробництві, постійне вдосконалення організації контролю якості продукції — фактори, що впливають  на динаміку чисельності допоміжних робітників. В одних випадках названі  фактори викликають збільшення кількості  допоміжних робітників, в інших —  її скорочення. Професійний поділ  праці відбувається між групами  робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і предметів праці, технологій виробництва. Під впливом розвитку цих чинників відбуваються зміни в професійному поділі праці, що характеризуються зростанням кількості професій механізованої праці, скороченням переліку вузьких професій і спеціальностей та збільшенням кількості професій широкого профілю. Так, часткова механізація супроводжується поопераційним поділом праці, вузькою спеціалізацією працівників. Комплексна механізація передбачає об'єднання вузьких спеціальностей робітників, розширення їх професійного профілю. В умовах підвищення рівня автоматизації виробництва, виявляється тенденція до поєднання функцій робітника-оператора з порівняно вузькою кваліфікацією і робітника-наладчика високої кваліфікації та широкого професійного профілю.

Кваліфікаційний поділ праці  зумовлюється різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає  у відокремленні складних робіт  від простих. Водночас враховується технологічна складність виготовлення продукції, складність функцій з  підготовки і здійснення трудових процесів, а також контролю за якістю продукції.

Ступінь складності робіт  обумовлює кваліфікаційні відмінності  між групами працівників, що їх виконують. Кваліфікація відбиває рівень знань, уміння працювати, виробничий досвід і є  підставою для розподілу працівників  за кваліфікаційними групами — розрядами, категоріями, класами тощо.

Поділ праці на виробництві  нерозривно пов'язаний з її кооперацією, тобто встановленням певних співвідношень  і взаємодії між видами праці. Без цього виробництво неможливе.

Кооперація — це організована виробнича взаємодія між окремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі  праці для досягнення певного  виробничого ефекту.

Ефективність кооперації полягає в забезпеченні найраціональнішого використання робочої сили і засобів  праці, безперервності виробничих процесів, ритмічного виконання робіт, підвищення продуктивності праці, а також у встановленні раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками виробництва та узгодженні їхніх інтересів і цілей виробництва.

Розрізняють такі взаємопов'язані  форми кооперації:

• всередині суспільства, коли обмін діяльністю і продуктом праці здійснюється між галузями економіки;
• всередині галузі, що передбачає обмін продуктами праці або спільну участь низки підприємств у виробництві певної продукції;
• всередині підприємства. Здійснюється між цехами, дільницями, окремими виконавцями залежно від конкретних виробничих умов |тип виробництва, особливості техніки і технології та ін.).

На підприємстві кооперування праці може здійснюватися за умов індивідуального виконання роботи на окремих робочих місцях, багатоверстатної роботи або суміщення трудових функцій  і спеціальностей під час колективної  роботи. Серед колективних форм організації  праці провідне місце посідають  групові форми організації праці, зокрема, виробничі бригади.

Бригада — це організаційно-технологічне і соціально-економічне об'єднання  працівників однакових або різних професій на базі відповідних виробництв, устаткування, інструменту, оснащення, сировини і матеріалів, для виконання  виробничого завдання з випуску  високоякісної продукції певної кількості з найменшими матеріальними  і трудовими витратами на основі колективної матеріальної заінтересованості  і відповідальності.

 

 

3. Трудовий процес та його елементи

 

Трудовий процес — це процес прямого чи опосередкованого впливу працівника через технічні засоби на предмет праці з метою виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг), що супроводжується витратами фізичної і нервової енергії людини.

Основними елементами трудового процесу є:

— предмет праці — об'єкт впливу, що повинен бути перетворений на продукцію для проміжного (деталі, вузли, напівфабрикати та іи.) чи кінцевого споживання;

— засоби праці — знаряддя виробництва (устаткування, інструменти, оснащення, енергія), будинки, приміщення, споруди, необхідні для впливу на предмет праці;

— технологія (спосіб, сукупність методів впливу на предмет праці);

— власне праця — робоча сила людини, її здатність до професійної діяльності визначеної складності й інтенсивності.

Зазначимо, що в ході виробництва можуть здійснюватись і так звані природні процеси, що відбуваються без прямої чи опосередкованої участі працівника. Таким чином, будь-який виробничий процес може розглядатися як сукупність трудових і природних процесів. Підвищення ефективності трудового процесу передбачає вдосконалення всіх його елементів, що може бути забезпечене удосконаленням технічної бази праці та її раціональною організацією. Разом з тим надзвичайна розмаїтість трудових процесів вимагає диференційованого підходу до завдань і методів їх раціоналізації. Для забезпечення такого підходу трудові процеси класифікують за такими істотними ознаками: характер предмета чи продукту праці; виконувані функції; періодичність процесу; характер участі працівника у впливі на предмет праці; стабільність структури трудового процесу; ступінь його регламентації; форми його організації.

Раціоналізація трудового процесу передбачає аналіз його складу, структури елементів і послідовності їх виконання. Як основний елемент виділяється виробнича операція — частина трудового процесу, яка виконується одним чи групою робітників на одному робочому місці і включає всі їх дії з виконання одиниці заданої роботи за незмінного предмета праці.

Трудовий процес може поділятися на операції залежно від типу виробництва і спеціалізації робочих місць, особливостей організації праці, технічних умов виробництва.

Аналіз виробничої операції є одним з базових елементів організації та нормування праці. У рамках цього аналізу виокремлюються технологічний і трудовий аспекти: перший характеризує структуру операції з погляду перетворення предметів праці, другий дає змогу аналізувати дії працівників. За технологічного аналізу у структурі операції визначають переходи. Технологічний перехід — це частина операції, що характеризується однорідністю технологічних змін предмета праці, сталістю режиму роботи устаткування й інструмента. Крім технологічних, є і допоміжні переходи, що складаються з дій людини й устаткування, які не супроводжуються зміною предмета праці, але необхідні для здійснення технологічного переходу (наприклад, дії з установки оброблюваного виробу, його зняття та ін.).