Роль держави в регулюванні діяльності у сфері інтелектуальної власності

     ЗМІСТ

ВСТУП 2

1. Поняття права інтелектуальної власності 4

2. Становлення державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні 5

3. Установи державної системи охорони інтелектуальної власності 10

4. Законодавство України про інтелектуальну власність 15

4.1.Завдання , мета Департаменту. 19

ВИСНОВОК 22

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА 24

Додаток А 25

     ВСТУП

     Тенденції розвитку науки, культури, техніки і  виробництва, особливо починаючи з  другої половини XX століття, свідчать про те, що людство у своєму розвитку підійшло до тієї межі, коли подальший  прогрес буде зумовлюватися саме розумовою діяльністю суспільства. Тобто, саме результати розумової діяльності або за теперішньою термінологією  – інтелектуальної діяльності будуть визначати стратегію і тактику  соціально-економічного розвитку будь-якої країни. Уже тепер видно, що високий  рівень інтелектуальної діяльності у тій чи іншій країні зумовлює високий рівень добробуту її народу.

     Там, де поважають науку, культуру і мистецтво, люди живуть краще, адже досягнення інтелектуальної  діяльності зумовлюють рівень виробництва, культури, освіти тощо. Зазначені досягнення визначають рівень виробництва, що стає лише засобом чи способом реалізації здобутків науки, культури, техніки. Не викликає сумніву, що досягнення науки  мають пріоритетне значення і  можуть бути використані у будь-якій сфері діяльності людей. Науково-технічні досягнення формують рівень і характер виробництва. Інтелектуальні досягнення у сфері художньої літератури, мистецтва і культури в цілому формують моральні засади суспільства, його світогляд, ставлення до навколишнього  середовища, його бачення, тобто ті засади, які ми називаємо людськими  цінностями і які визначають духовний світ людини і суспільства. Як і будь-які  досягнення та здобутки суспільства, результати інтелектуальної діяльності потребують охорони та захисту.

     Охорона інтелектуальної власності сприяє використанню та подальшому розвитку винахідницьких і творчих талантів та досягнень, підтримує та зберігає національний потенціал у сфері  інтелектуальної діяльності та залучає  інвестиції, стабілізуючи економічний  стан, при якому як вітчизняні, так  і зарубіжні інвестори можуть бути впевнені в тому, що їх права  будуть поважати. Створення саме такої  системи має особливе значення для  України – країни зі значним науково-технічним  та інтелектуальним потенціалом.

     Відповідно  до Конституції України, яка гарантує кожному громадянину свободу  художньої, наукової і технічної  творчості, наша незалежна держава  послідовно створює свої власні механізми  захисту інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, які виникають у зв’язку  з різними видами інтелектуальної  діяльності.

     На  шляху до євроінтеграції та в світлі вступу України до СОТ постають питання  відповідності державної системи  охорони інтелектуальної власності  міжнародним стандартам. Для цього, а також з метою забезпечення гарантованих Конституцією прав громадян, що виникають у зв’язку з різними  видами інтелектуальної діяльності, в країні створено сучасну нормативно-правову базу у сфері інтелектуальної власності, яка відповідає міжнародним нормам, розроблено ефективні механізми реалізації правових норм та сформовано дієздатну інфраструктуру, яка забезпечує реалізацію державної політики в цієї сфері.

1. Поняття права інтелектуальної  власності 

     Термін  і поняття «інтелектуальна власність» виникли порівняно недавно. Можна вважати, що походження терміна «інтелектуальна власність» пов'язано з французьким законодавством кінця XVIII ст. Це поняття склалося під впливом французьких філософів-просвітителів. Проте така теорія права на творчі результати найбільшого поширення вже в XIX столітті. Термін «інтелектуальна власність», започаткований у Франції широко використовується й зараз. 

     Отже, інтелектуальна власність - це продукт  людського інтелектуальної діяльності, результат творчості, який охороняється законом. Це нематеріальна субстанція. 

     Право інтелектуальної власності розглядається  з двох позицій: об’єктивної та суб’єктивної. 

     Об’єктивне  право інтелектуальної власності  – це сукупність правових норм, що регулюють  суспільні відносини у сфері  створення, оформлення, використання й  охорони результатів інтелектуальної  діяльності людей. 

     Суб'єктивне  право інтелектуальної власності  — це право його суб'єкта на володіння, користування і розпорядження належним йому відповідно до закону результатом  інтелектуальної діяльності. 

     При всіх своїх характеристиках інтелектуальна власність має економічну вартість. Вона відкриває нову ринкову можливість або являє загрозу, в залежності від того, хто нею розпоряджається.

     Сьогодні, найчастіше інтелектуальна власність  стає важливим активом підприємства. 

     Компанії, які не визначили інтелектуальну власність своїм пріорітетом ризикують втратити свої переваги перед конкурентами. 

     Останнім  часом об'єкти авторського права  та суміжних прав набувають усе більшого економічного значення. Саме з ними пов'язані питання недобросовісної  конкуренції. Саме тому питання, що стосуються об'єктів авторського права і  суміжних прав, знайшли відображення в законодавстві держав та міжнародних організацій. 

     2. Становлення державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні

     Ефективність  захисту прав у сфері інтелектуальної  власності залежить від:

• досконалості нормативно-правової бази;
• сформованої інфраструктури національної системи правової охорони інтелектуальної власності,
• ефективності підготовки та підвищення кваліфікації фахівців;
• інформаційного забезпечення її діяльності.

     З утворенням України як самостійної  держави виникла потреба у  створенні та поступовому вдосконаленні  власного законодавства у сфері  інтелектуальної власності та приведення його у відповідність до міжнародного законодавства. Цей процес відбувався у декілька етапів.

     І. Перший етап становлення системи охорони прав інтелектуальної власності в Україні (1991-1994 рр.) став періодом закладення її найнеобхідніших законодавчих основ та створення базових організаційних структур. Цей процес розвивався за наступними напрямами:

     1. Підтвердження участі України в міжнародних угодах з питань захисту прав інтелектуальної власності: в Паризькій конвенції про охорону промислової власності (дата набуття чинності стосовно України – 25 грудня 1991 р.), Мадридській угоді про міжнародну реєстрацію знаків (25 грудня 1991 р.), Договорі про патентну кооперацію (25 грудня 1991 р.), а також у Конвенції, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності (26 квітня 1970 р.), у Всесвітній конвенції про авторське право (27 травня 1973 р.).

     2. Прийняття, з урахуванням міжнародних регулятивних норм, низки спеціальних законів України щодо охорони інтелектуальної власності в окремих сферах: «Про охорону прав на сорти рослин» (21 квітня 1993 р.), «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (15 грудня 1993 р.), «Про охорону прав на промислові зразки» (15 грудня 1993 р.), «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (15 грудня 1993 р.), «Про авторське право і суміжні права» (23 грудня 1993 р.), а також Указу Президента України «Про Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні» (№479/92, 18 вересня 1992 р.).

     3. Внесення положень про охорону інтелектуальної власності до інших законів, що регулюють окремі сфери соціально-економічної діяльності: «Про власність» (7 лютого 1991 р.) — розділ «Право на інтелектуальну власність», «Про зовнішньоекономічну діяльність» (16 квітня 1991 р.), Митний кодекс України (12 грудня 1991 р.), Основи законодавства України про культуру (14 лютого 1992 р.), «Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (18 лютого 1992 р.), «Про інформацію» (2 жовтня 1992 р.), «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (16 листопада 1992 р.), «Про науково-технічну інформацію» (25 червня 1993 р.), «Про телебачення і радіомовлення» (21 грудня 1993 р.), «Про захист інформації в автоматизованих системах» (5 липня 1994 р.) та ін.

     4. Прийняття низки нормативних документів, що захищають економічні інтереси творчих працівників — постанови Кабінету Міністрів України «Про розміри відрахувань до фондів творчих спілок України за використання творів літератури та мистецтва» (№108, 3 березня 1992 р.), «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва» (№784, 18 листопада 1994 р.).

     5. Створення у складі Комітету з науково-технічного прогресу при Кабінеті Міністрів України на базі Патентного фонду України Державного патентного відомства України (1992 р.), що почало виконувати функції центрального органу державної виконавчої влади у сфері охорони промислової власності.

     6. Створення на базі Українського республіканського агентства з авторських і суміжних прав Державного агентства з авторських і суміжних прав (1992 р.).

     ІІ. Другий етап становлення системи захисту прав інтелектуальної власності в Україні (1995-1999 рр.) був обумовлений двома чинниками. По-перше, запровадженням курсу на радикалізацію соціально-економічних реформ в країні (жовтень 1994 р.). По-друге, прийняттям Україною низки важливих міжнародних зобов’язань, що безпосередньо включали заходи із впровадження міжнародних стандартів охорони інтелектуальної власності, — укладенням Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС та початком з 1995р. переговорного процесу про набуття повноправного членства в Світовій організації торгівлі (CОТ). Цей етап характеризувався наступним:

     1. Помітним розширенням міжнародно-правової основи охорони інтелектуальної власності в країні – за рахунок приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (25 жовтня 1995 р.), Міжнародної конвенції про охорону нових сортів рослин (3 листопада 1995 р.), Договору про закони щодо товарних знаків (1 серпня 1996 р.), Будапештського договору про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури (2 липня 1997 р.), Найробського договору про охорону Олімпійського символу (20 грудня 1998 р.), Женевської конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм 1971 року (18 лютого 2000 р).

     2. Закріпленням у 1996 р. в Конституції України гарантій захисту інтелектуальної власності (статті 41, 54).

     3. Подальшим розвитком спеціального національного законодавства з виходом його на ряд нових, не традиційних для України сфер регулювання — за рахунок прийняття законів України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (7 червня 1996 р.), «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» (5 листопада 1997 р.), «Про охорону прав на зазначення походження товарів» (16 червня 1999 р.). В той же час були внесені суттєві зміни та доповнення до вже чинного законодавства з метою його вдосконалення (до Законів України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної власності» (28 лютого 1995 р.), «Про внесення змін до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (16 червня 1999 р.).

     4. Істотним розширенням регулювання окремих питань охорони інтелектуальної власності в законах, що нормують різноманітні аспекти творчої діяльності. А саме: в законах України «Про наукову і науково-технічну експертизу» (10 лютого 1995 р.), «Про інформаційні агентства» (28 лютого 1995 р.), «Про рекламу» (3 липня 1996 р.), «Про видавничу діяльність» (5 червня 1997 р.), «Про систему Громадського телебачення і радіомовлення України» (18 липня 1997 р.), «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» (23 вересня 1997 р.), «Про професійних творчих працівників і творчі союзи» (7 жовтня 1997 р.), «Про кінематографію» (13 січня 1998 р.).

     5. Запровадженням порядку державної реєстрації прав автора на твори науки, літератури та мистецтва.

     6. Здійсненням перших спроб врегулювати такі актуальні й болючі для України питання, як розповсюдження аудіовізуальних творів і примірників фонограм.

     7. Завершенням створення та офіційним відкриттям 22 жовтня 1999 р. відомчої патентної бібліотеки Державного патентного відомства України, що здійснює функції патентно-інформаційного забезпечення фізичних і юридичних осіб національною та зарубіжною патентною документацією.