Процеси глобалізації в Україні

     Оцінюючи перші роки членства України в СОТ, слід відзначити, що країна завершила тривалий процес приєднання до цієї міжнародної організації у несприятливий період розвитку світового господарства і, відповідно, міжнародної торгівлі. Йдеться про вплив світової фінансово-економічної кризи на економіку України.

     Отже, перші результати від вступу України до СОТ наведено в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.

Головні макроекономічні показники України 2005-2010 рр. (темпи зростання у % цього періоду попереднього року)

     Так, обсяги експорту товарів 2009 року збільшилися порівняно з 2008-м на 35,9% - до 67,7 млрд. доларів, а імпорт зріс на 41,1% і сягнув 86 млрд. доларів. Високі темпи приростання зумовлені насамперед сприятливою для українського експорту кон’юнктурою на зовнішніх товарних ринках усередині року, а також значним внутрішнім попитом на імпортні товари споживчого та інвестиційного призначення. Всередині 2009 року (період зростання обсягів зовнішньої торгівлі) порівняно з першим півріччям 2008 року відбувалось сумарне зростання експорту приблизно в 1,5 рази, а імпорту - в 1,6 разів.

     У 2010 р. макроекономічні показники України набагато гірші, але пов'язано це із впливом світової економічної кризи на економіку країни. Так, зниження зовнішнього попиту та світових цін внаслідок глобальної кризи обумовили суттєве зменшення надходжень від експорту товарів і послуг − на 36,6%. З іншого боку, скорочення внутрішнього попиту, відсутність зовнішнього фінансування та глибока девальвація гривні визначили ще більше падіння імпорту − на 43,7%. Як наслідок, в цілому за 2010 р. дефіцит поточного рахунку суттєво скоротився − до 1,8 млрд. дол. США (1,5% від ВВП) порівняно із 12,8 млрд. дол. США в 2009 р. (6,7% від ВВП).

     Привертає увагу різке скорочення інвестицій в основний капітал. Уперше з початку економічного зростання в країні зафіксований від’ємний показник. Крім того, попри прогнози прибічників членства України в СОТ, не відбулося нарощування прямих іноземних інвестицій. Їхнє скорочення перевищило 22% порівняно з попереднім роком. Протягом 2009 - 2010 рр. уповільнились також і темпи зростання обсягів роздрібної торгівлі.

    Одночасно за два роки перебування країни у СОТ окреслилися дві основні проблеми, які потребують невідкладного вирішення, - удосконалення системи сертифікації продукції та підтримка національного виробника. Відповідно до взятих Україною зобов’язань у країні має бути створена прозора система стандартизації товарів відповідно до міжнародних правил. Робота у цьому напрямі поки триває дуже повільно.

     Однак є і позитивні наслідки від вступу України до СОТ. Найголовнішим з них є можливість України через роботу в організації впливати на торгівельну політику 153 її членів. Розширилася і географія торговельних відносин України. Так, за 2009 рік у торгівлі з країнами Африки було досягнуто найвищих показників за всю історію України - експорт товарів склав $3,9 млрд., імпорт $1,6 млрд. Членство у СОТ відкрило Україні можливість укласти договори про вільну торгівлю з багатьма країнами. На сьогодні ведуться переговори про укладення таких угод зі Швейцарією, Норвегією, Ісландією, Ліхтенштейном, Сінгапуром, Туреччиною та Євросоюзом.

     Отже, перші майже два роки членства України у СОТ принесли як конкретні позитивні результати, так і виокремили проблеми, які якомога швидше має вирішити держава для конкурентоздатності своєї продукції у світі. Загальний аналіз зовнішньоторговельних відносин України свідчить, що вступ до СОТ сприяв активізації торговельних відносин з країнами-членами організації, але внаслідок збігу у часі з фінансово-економічною кризою не приніс тих результатів, які очікувались. Для України, яка сьогодні стикається із серйозними економічними проблемами, важливим завданням є вирішення питання по те, яким чином міжнародна торговельна система може допомогти вийти на шлях стабільного розвитку. 
 
 
 
 
 

2.2. Перспективи  виходу України із глобальної  світової кризи 
 
 

     Для вироблення рішень, котрі дозволять пом’якшити вплив світової кризи на економіку Україні, необхідно проаналізувати, через які канали найбільш відчутним може бути цей вплив.

     Наразі фондовий канал впливу світової фінансової кризи на Україну не стане насправді найболючішим. Сьогодні він лише створює певний тиск на валютний ринок, оскільки відбувається відплив спекулятивного капіталу. Значного впливу цього каналу на розвиток реального сектора в Україні не буде. По-перше, на організованому фондовому ринку здійснюється незначна частка угод - торік лише 4,66%. А по-друге, слід зазначити, що на частку іноземних інвесторів та інших джерел фінансування, до яких належать і кошти фондового ринку, припадає лише 5-7% усіх інвестицій.

     Щодо інших каналів впливу, то вони чутливіші для економіки України.

Перший  канал - зовнішньоторговельний.

     Українська економічна криза почалася із зовнішнього сектору. Саме з обвалу світових сировинних ринків почалися усі інші проблеми. Через поширення проблем на фінансових ринках уже відбувається зменшення світового попиту. Рецесія у провідних економіках світу супроводжуватиметься насамперед зменшенням інвестиційного попиту, динаміки обсягів будівництва і, відповідно, призведе до зниження цін на продукцію металургії та машинобудування.

     Такі тенденції на світовому ринку, зважаючи на високу залежність української економіки від експорту, частка якого у ВВП становить понад 47%, негативно позначаться на динаміці розвитку експортного виробництва, а далі - на галузях, які безпосередньо й опосередковано залежать від експорту.

     Другий канал - банківська система.

     На сьогодні досить високою є частка присутності іноземного капіталу у фінансових установах. Фінансовий сектор України - один із лідерів у залученні прямих іноземних інвестицій (19% усього накопиченого іноземного капіталу). У банківському секторі частка іноземного капіталу в загальному обсязі капіталу становить 37,2% і перевищує порогове значення межі економічної безпеки на рівні 30%, у страховому - наближається до цієї межі і становить 28,1%.

     З огляду на велику частку транснаціональних фінансових корпорацій у банківському секторі України, негативний вплив світової фінансової кризи може поширюватись опосередковано - якщо материнські компанії зазнаватимуть збитків та матимуть проблеми з ліквідністю.

      У цьому аспекті слід зазначити, що процеси інвестування та розвитку вітчизняних виробництв - більше залежні від кредитування, ніж від фондового ринку.16% інвестицій в основний капітал фінансується за рахунок кредитів. І найбільш залежними секторами є сільське господарство, будівництво, переробна промисловість, зокрема хімічна та нафтохімічна, харчова промисловість, виробництво коксу і продуктів нафтопереробки.

Третій  канал - борговий.

     Наприкінці першого півріччя 2009 року обсяг валового зовнішнього боргу становив 59,9% ВВП, або 100,06 млрд. дол. США. При цьому майже 85% сягає заборгованість приватного сектора економіки. Згідно із дослідженнями, проведеними МВФ, максимально допустимою сумою зовнішнього боргу для країн із низьким та середнім рівнем доходів є сума на рівні 49,7% ВВП; при перевищенні цього рівня ймовірність розгортання фінансових криз становить близько 70%.

     Погіршення ліквідності світових фінансових ринків може істотно уповільнити кредитування української економіки. Як наслідок, українські позичальники зазнають труднощів із рефінансуванням своїх кредитних зобов’язань на зовнішніх ринках.

     Слід зазначити, що у структурі зовнішнього боргу значною є частка короткострокового капіталу. Коефіцієнт покриття резервами короткострокового зовнішнього боргу за перше півріччя зменшився майже на 15% і становив 1,258.

     Саме цей капітал у разі раптового його відпливу може стати одним із чинників дестабілізації курсу національної валюти.

    Отже, вплив наведених процесів значною мірою спричинив виникнення кризових явищ. На думку багатьох експертів, з метою мінімізації негативних наслідків світової кризи та оптимізації розвитку продуктивних сил держави першочерговими мають бути наступні заходи:

     1. Розвиток реального сектору економіки України і відновлення його втрачених позицій.

     2. Стимулювання внутрішнього попиту на фінансові активи інвесторів-резидентів.

     3. Розвиток і реформування регуляторної, торгівельної та інвестиційної інфраструктури ринку для підвищення довіри масових учасників.

     Зазначені заходи мають реалізовуватися як державними, так і приватними установами. Враховуючи існуючу ситуацію, особливо актуальним видається перше - розвиток реального сектору економіки України і відновлення його втрачених позицій. Метою реалізації зазначеного заходу є забезпечення сталого розвитку реального сектору, який протягом багатьох десятиліть був основою всього народногосподарського комплексу України. За численних змін політичної, економічної, соціальної спрямованості втрачено промисловий, сільськогосподарський та інші потенціали країни, які забезпечували процвітання її економіки, що і виявилося однією з головних причин низьких позицій держави у конкурентоспроможності на світових ринках. Зі здобуттям незалежності України було обрано поступовий курс на зменшення питомої ваги промисловості та сільського господарства у валових показниках при зростанні ваги сфери послуг. Безперечно, розвиток сфери послуг має розвиватися, але не за рахунок реального сектору економіки. Тут потрібна виважена державна політика регулювання розвитку секторів національного господарства, а не наслідування іноземних моделей розвитку.

     Наступним важливим кроком для поліпшення ситуації є стимулювання внутрішнього попиту на фінансові активи інвесторів-резидентів. В Україні склалася ситуація, коли протягом кожного року державні органи статистичної звітності констатували факт постійного зростання надходження прямих іноземних інвестицій в економіку України. З одного боку, це явище є сприятливим, оскільки капіталовкладення сприяють розвитку інфраструктури, підвищенню життєвого рівня населення, розбудові економіки. А з другого боку, іноземне інвестування - це посилення контролю з боку іноземних інвесторів над вітчизняними активами. Про активне функціонування іноземного капіталу також свідчить співвідношення вітчизняної фінансової підтримки окремих напрямів діяльності (наприклад, фінансування наукових та науково-дослідних робіт) та іноземної, які майже зрівнялися.

     Одним з шляхів розв’язання означеної ситуації є активізація використання активів внутрішніх інвесторів, які є досить значними. Однак, внутрішні інвестори, що мають потужні фінансові ресурси, значну їх кількість виводять за межі України та сприяють, таким чином, розвиткові ринків інших держав.