Процеси глобалізації в Україні

    1. Відсутність глобалізації. Як фінансовий, так і реальний сектор економіки в обох країнах ізольований в межах їхніх національних кордонів.

     2. Глобалізація переважно реального сектору. В регіональних об'єднаннях країн ринки деяких видів товарів і послуг можуть бути повністю інтегровані, і виникає ситуація, за якої реальний сектор економіки переважає фінансову сферу за ступенем розвитку глобалізації.

     3. Глобалізація переважно фінансового сектору. Оскільки мобільність фінансових активів є більшою за мобільність товарів та послуг, то в багатьох випадках розвиток глобалізації відбувається на фінансових ринках.

     4. Повна глобалізація. Реальний і фінансовий сектори економіки обох країн перебувають у тісному взаємозв'язку [4, с. 196].

    За сучасних умов у світі переважає третій тип глобалізації. Можна визначити рушійні фактори глобалізації фінансових ринків: наявність вільного руху капіталу між країнами; лібералізація і дерегулювання фінансових ринків; конкуренція за доступ до капіталу і пошук нових можливостей; мінливість і нестабільність ринків, особливо в країнах, що розвиваються; розвиток інформаційних технологій; стандартизація фінансових продуктів; фінансові інновації.

     Двигуном глобалізації є учасники міжнародного ринку капіталу (банки, біржі, інвестори, урядові організації). Перебуваючи в постійній взаємодії, вони впливають на майбутній розвиток факторів її розвитку.

     В умовах глобалізації роль власності у фінансовій системі зростає, а відповідальність перед суспільством зменшується, тому державам варто вести постійний контроль за фінансами і фінансовими ринками країни. Стихійні ринкові процеси не вкладаються в концепції монетаризму.

     Сьогодні глобалізація економіки, насамперед, торкається фінансової політики. Держава покликана зменшувати фіскальні витрати, мінімізувати невизначеності у розвитку економіки.

     Фінансовий ринок відіграє дедалі більшу роль в економічних перетвореннях, що відбуваються у світі й кожній країні. Як центр акумуляції і перерозподілу фінансових ресурсів він забезпечує функціонування потужного механізму стимулювання інвестиційної, виробничої сфер економіки, а також усієї системи суспільно-економічних відносин.

    Глобалізація зовнішньоекономічних і валютних фінансових організацій, безумовно, потрібна. Проте, в країні вона повинна проводитись поетапно з урахуванням особливостей вітчизняного бізнесу [15, с. 104].

      МВФ має акцентувати свою увагу на обігу коштів, конвертованості, фіскальній і монетарній стабілізації. Світовий банк - на підтримці економічного зростання. Однак, ці дві сфери економічної політики часто суперечать одна одній. Часто перевага надається короткотерміновій стабілізації за рахунок довготермінового росту і розвитку.

     У цілому ж у глобалізації фінансового ринку зацікавлені, насамперед, багаті країни. Сьогодні їх капітал протягом декількох годин перетинає кордони інших країн у вигляді інвестицій, коротко - і довготермінових кредитів, товарів і послуг.

     Зміни у світовій фінансовій системі, зумовлені фінансовою глобалізацією, в першу чергу призвели до збільшення міжнародних потоків капіталу. Однак, окрім позитивних наслідків цього процесу, таких, як фінансування дефіциту платіжного балансу, поширення новітніх технологій тощо, збільшення потоків капіталу сприяло і зростанню фінансової нестабільності. Окрім цього, за рахунок полегшеного доступу до інформації та більшої залежності окремих країн від іноземного інвестування глобалізація посилює диспропорції, притаманні внутрішнім ринкам, що значною мірою позначається на частоті виникнення міжнародних фінансових криз. Тому одним із наслідків глобалізації можна вважати надзвичайно швидке поширення різноманітних кризових явищ та збільшення кількості країн, що підпадають під їх дію [10, с.8].

     Отже, якісний розвиток світових фінансових ринків свідчить про їх більш високу ефективність і про зростаючу роль саме міжнародних ринків капіталу в області залучення кредитних ресурсів. Але незважаючи на те, що глобалізація об'єктивно стала невід'ємним аспектом ведення бізнесу на світових фінансових ринках і учасники ринків асоціюють із цим процесом найвищий ступінь складності, більшу частку постійних витрат, високі вимоги до фахівців і тверде конкурентне середовище, питання про ступінь привабливості глобального ведення бізнесу для більшості неоднозначне. Чим глобалізованіша країна, тим менший обсяг функцій держави вирішується на національному ринку. Повна глобалізація фінансів призведе до перенесення більшості функцій держави щодо регулювання фінансовою сферою країни на глобальний рівень, тому важливим є визначення тих функцій, які лишатимуться прерогативою держави [1, с. 137]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2. ГЛОБАЛІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧ-НИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ 
 

2.1. Україна  в сучасних глобалізацій них  процесах 
 
 

     Одним із головних виявів глобалізації економіки виступає здійснення трансформацій в постсоціалістичних країнах, що відбуваються в процесі їх переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки. Перед цими країнами постають завдання в короткий історичний строк здійснити радикальні економічні реформи та інтегруватися в світове співтовариство.

     Поява 24 серпня 1991 р. на політичній карті світу незалежної Української держави, яка за територією та кількістю населення не поступалася іншим найбільшим країнам Західної Європи, звичайно, не могла не вплинути на перебіг глобальних процесів. Останні, в свою чергу, теж здійснювали спочатку незначний, а з часом, в умовах інтенсивного залучення нашої країни до нової системи міжнародних відносин, все більший вплив на долю України. Політична глобалізація, на відміну від економічної, відразу і відчутно почала впливати як на внутрішньополітичне становище України, так і на її зовнішню політику [9, с. 3].

     За роки незалежності в Україні створено елементи нової соціально-економічної системи, такі, як інститут приватної власності і, відповідно, клас приватних власників, інфраструктура ринку, вільна конкуренція, власні банківська, фінансова та податкова системи, власні гроші і національний бюджет, прикордонна та митна системи тощо.

     У сучасному світі міжнародне економічне життя перебуває на етапі глобалізації, тобто більшість країн втягнуто в єдиний економічний простір, тому курс України на входження у світогосподарські зв'язки є природним [7, с. 13].

     Отже, спробуємо висвітлити участь України у міжнародних відносинах та проаналізувати її відносини з різними міжнародними економічними та фінансовими організаціями.

     Європейська інтеграція перебуває в центрі уваги вітчизняних науковців вже з перших років незалежності нашої країни. Стратегія інтеграції України до ЄС має забезпечити входження держави до європейського політичного, економічного і правового простору і отримання на цій основі статусу асоційованого члена ЄС, що є головним зовнішньо-політичним пріоритетом України у середньостроковому вимірі. Європейський вибір України є природним та цілком закономірним. Такий вибір можна пояснити декількома факторами: географічна та цивілізаційна близькість між Україною та Європою; історична традиція співпраці українців з іншими європейськими народами (Київська Русь 9-13ст., козацька Україна 15-17ст. та ін.); «євро стандарти» економічного процвітання, політичної стабільності, соціального благополуччя, демократії та особистої свободи громадянина. На фоні економічної кризи, корупції, організованої злочинності, політичної нестабільності і зубожіння основної маси народу України, «євро стандарти» виступають більше ніж привабливими взірцями для наших співвітчизників і стимулами подальшої інтеграції України [14, с. 78].

     З метою переведення відносин між Україною та ЄС від формату «партнерства та співробітництва» до «політичної асоціації та економічної інтеграції» в березні 2007 року розпочато переговори про укладення нової угоди, яка мала замінити Угоду про партнерство та співробітництво. Важливою складовою частиною нової Угоди є створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, яка передбачає максимально глибоку економічну інтеграцію на основі домовленостей, досягнутих під час двосторонніх переговорів з ЄС щодо вступу України до СОТ.

     Отже, сьогодні Європейський Союз вступає в новий етап інтеграції. Відбуваються серйозні зміни в напрямках уніфікації податкових систем, зближення законодавств, введено єдину валюту - євро. В один ряд з економічними стають політичні, соціальні і екологічні проблеми, проблеми прав людини і проблеми безпеки. Йдеться про створення в найближчі роки не тільки економічного і валютного, але й політичного союзу цих країн. Тобто, сьогодні ми спостерігаємо багатофакторність розвитку Європейського Союзу, а разом із цим - і підвищення його ролі і місця в глобальній економіці. Тому одним з найактуальніших завдань України виступає асоційоване членство в Європейському Союзі.

     Відносини між Україною та НАТО мають вагоме значення для гарантування миру і стабільності на євроатлантичному просторі. Географічно Україна посідає ключове місце на перетині Східної та Західної Європи, має спільний кордон з чотирма країнами НАТО - Угорщиною, Польщею, Румунією та Словаччиною. У політичному плані, після набуття державного суверенітету у 1991 році, Україна завжди була відданою справі підтримання міжнародної безпеки та розвитку добросусідських відносин у регіоні [3, с.101].

     Одним із найпотужніших проектів, що реалізується в Україні за допомогою НАТО, є проект зі створення найбільшої в державі комп'ютерної науково-освітньої мережі. Важливою є програма державної підтримки міжнародної науково-технічної співпраці Україна - НАТО.

     Україна приділяю значну увагу питанням поглиблення міжнародного співробітництва у галузі науки і технологій, зокрема розвитку відповідної співпраці з членами та партнерами Альянсу.

     Україна високо оцінює НАТО як найбільш ефективну структуру безпеки в євроатлантичному регіоні, її здатність адаптуватися до нових умов і реалій та відповідальність, з якою Північноатлантичний альянс ставиться до потреб збереження стабільності в Європі, про що свідчить, зокрема, заява про нерозміщення ядерної зброї на території нових потенційних членів із числа країн Центрально-східної Європи [6, с.42]. Таким чином, співробітництво України з НАТО набуває все більш важливого значення.

     Велику надію в подоланні економічної кризи зараз покладено на Бреттон-Вудські фінансові інститути, і, перш за все, на Міжнародний валютний фонд як на найбільш впливову фінансову організацію в світі. Окрім цих сподівань передбачається, що співробітництво України з МВФ відкриє широкі можливості співпраці з іншими кредитними організаціями, зокрема зі Світовим банком та Європейським банком реконструкції та розвитку.

     Україна вступила до Міжнародного валютного фонду у вересні 1992 року. Уряд України спільно з керівництвом МВФ підписали Меморандум, який передбачає дотримання Україною певних "критеріїв ефективності" й інших спільних домовленостей.

     Україна як повноправний член МВФ здійснює щорічні консультації щодо стану валютного врегулювання за ст. IV Статуту МВФ, впровадження статистичних і фінансових стандартів та отримання технічної допомоги. Реалізація Україною програм із Міжнародним валютним фондом є одним із важливих чинників формування інвестиційного клімату нашої країни, зростання довіри до макрофінансової стабільності економіки. Уряд налаштований і надалі співпрацювати з МВФ.

     Необхідність співробітництва України та Міжнародного валютного фонду зумовлюється рядом об'єктивних причин - в умовах структурної економічної кризи та задля перебудови економічної системи практично всі пострадянські країни були змушені звернутися за фінансовою допомогою до МВФ. На сучасному етапі Фонд фактично є інструментом посередництва в економіко-політичних взаєминах між країнами, що розвиваються, та державами Заходу та виконує функцію глобального контролю за нестабільними країнами з перехідною економікою [10, с.62].

     Формами та механізмами співробітництва України з МВФ є так звані резервні кредити (або кредити stand-bу), кредити підтримки, розраховані на здійснення системних перетворень та надання кредитів розширеного фінансування. Україна почала користуватися кредитами МВФ у 1994 р. в умовах наростання незбалансованості зовнішніх платежів, які мали значні розміри.

     Вступ до СОТ у незалежній Україні був одним з пріоритетів зовнішньоекономічної політики України і розглядався як системний фактор розвитку національної економіки, лібералізації зовнішньої торгівлі, створення передбачуваного та прозорого середовища для залучення іноземних інвестицій, що відповідає національним інтересам України.

     Процес приєднання України до системи ГАТТ/СОТ розпочався 17 грудня 1993 р., коли було прийнято рішення про створення Робочої групи по розгляду заявки України щодо приєднання до ГАТТ/СОТ. У 2003-2006 рр. переговорний процес між Україною та СОТ було значно активізовано. Підписано близько 50 двосторонніх протоколів з країнами-членами СОТ, погоджено майже усі тарифні позиції у рамках доступу до ринку товарів, завершено переговори з країнами-членами Робочої групи щодо доступу на ринки послуг [14, с. 41]. 16 травня 2008 року Україна стала 152-им офіційним членом СОТ.