Планування і контроль на підприємстві

     7. Поряд з провідними цехами  розраховують виробничу потужність  решти ланок підприємства.

     8. Визначення виробничої потужності  підприємства завершують складанням  балансу, що відбиває зміни  її величини протягом розрахункового періоду і характеризує у кінцевому підсумку так звану вихідну потужність.

     9. Середньорічна виробнича потужність  визначається як середньозважена  величина.

     10. Резервну виробничу потужність  розраховують на основі необхідної  кількості резервних агрегатів  та обґрунтованих обсягів експериментально-дослідних виробництв.

     11. Виробнича програма визначається  множенням виробничої потужності  підприємства на коефіцієнт використання  виробничої потужності. Останній  розраховуються як відношення  фактичної потужності підприємства до виробничої. Цей коефіцієнт не може бути більшим за одиницю. Проте чим він ближчий до одиниці, тим виробнича потужність використовується краще. Сьогодні на провідних підприємствах України, що успішно ведуть свою господарську діяльність, коефіцієнт використання виробничої потужності коливається в межах 0,7 — 0,8. 

     24. РОЗРАХУНОК ПОТРЕБИ ПІДПРИЄМСТВА  В УСТАТКУВАННІ І МАТЕРІАЛАХ 

      При плануванні потреби в матеріально-технічних  ресурсах для основного виробництва використовуються різні методи розрахунку. Найбільш загальними з цих методів є метод прямого розрахунку; методи, що ґрунтуються на обліку даних про рецептурний склад продукції, нормативних строках зносу, формулах хімічних реакцій.

      Методи  визначення потреби в ресурсах - це способи встановлення кількості матеріальних ресурсів, потрібних для здійснення виробничої та іншої діяльності підприємства. Основні дані для визначення потреби - це погоджені з попитом пропорції підприємства щодо виробництва товарів і послуг та норм витрат на їх виготовлення. При плануванні матеріально-технічного забезпечення використовують різні методи визначення потреби в матеріалах залежно від наявності потрібних даних, специфіки технологічних процесів виготовлення продукції, призначення матеріалів та інших особливостей виробництва і споживання матеріалів.

      Метод прямого розрахунку дозволяє одержати науково обґрунтовані дані про величину планових витрат матеріалів. Суть його полягає в тому, що розрахунки планової потреби матеріальних ресурсів проводяться шляхом множення норми витрат на відповідний обсяг виробництва чи роботи у плановому періоді. Методом прямого розрахунку визначається потреба в сировині і матеріалах для випуску готової продукції при встановлених нормах їх витрат. Якщо один і той же вид матеріалу використовується для виготовлення кількох видів виробів, потреба в ньому (Пм) визначається за формулою:

      Цей метод має багато різновидів залежно  від норм, які використовуються (на деталь, на виріб), а також від виробничої програми. Потреба в матеріалах на вироби розраховується за нормами на кожну деталь, яка є складовою виробу, і для кожного виду матеріалів окремо. На основі подетальних норм складають зведену норму потреб матеріалів на вироби. Річну потребу в основних матеріалах визначають шляхом множення технічно-обґрунтованих норм на виробничу програму.

      Потреба в матеріалах для поповнення незавершеного  виробництва планується при зростанні  обсягу виробництва і збереженні попередньої тривалості виробничого  циклу, введенні в експлуатацію виробництв і цехів для виготовлення нових видів виробів.

      При наявності даних про кількість  окремих деталей і вузлів в  незавершеному виробництві потреба в матеріалах на його зміну визначається за детальними нормами, а якщо таких даних підприємство не має - за укрупненими показниками норм витрат даного виду матеріальних ресурсів на 1 тис. грн. незавершеного виробництва. В цьому випадку використовується коефіцієнт, завдяки якому коригується обсяг незавершеного виробництва:

      Потреба в матеріальних ресурсах у капітальному будівництві розраховується з врахуванням джерел надходження матеріальних ресурсів для здійснення будівельно-монтажних робіт (замовники, підрядні та спеціалізовані субпідрядні організації).

      Потреба в матеріальних ресурсах для дослідно-конструкторських та науково-дослідницьких робіт визначається на основі заявок конструкторських та технологічних відділів.

      Для ремонтно-експлуатаційних потреб в  основному використовуються допоміжні  матеріали, паливо, електроенергія. Для  їх розрахунку вибирається облікова одиниця, що в найбільшій мірі відображає витрати даного матеріалу: верстато- (машино-година (для витрат змащувальних матеріалів), людино-зміна (для витрат спецодягу, спец-взуття), одиниця реалізованої продукції (для витрат тари та пакувальних матеріалів), обсяг роботи внутрішньовиробничого транспорту (для витрат палива і змащувальних матеріалів, ремонтних матеріалів).

      Потребу в змащувальних матеріалах на плановий період визначають із врахуванням специфіки їх споживання:

      Для діючого виробництва потребу  в інструменті розраховують так: визначають його витрати для виконання певного обсягу виробництва, а також зміну величини обігового фонду протягом планового періоду.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

1. Бєлов М.А. Планування діяльності підприємства: Навч.-метод. посібник для сам. вивч. дисцип. / М.Ф. Бєлов, Н.М. Євдокимова та ін. – К.: КНЕУ, 2002.
2. Ильин А.И. Планирование на предприятии; Учебник. Мн., 2001.
3. Курочки А.С. Организация управления предприятием: Ученик. – К., 1996.
4. Планування діяльності підприємства: Навч. посіб. / За заг. ред.. В.Є. Москалика. – К.: КНЕУ, 2005. – 384 с.
5. Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. Планування діяльності підприємства: Навч. посіб.  2-е вид. – К.: Каравела, 2005.  – 312 с.
6. Тимошенко В.М. Планування діяльності: Конспект лекцій. – Х.: ХНАМГ, 2010. – 199 с.