Планування і контроль на підприємстві

ЗМІСТ 

9. ОСОБЛИВОСТІ  ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ ПЛАНУВАННЯ В ІНОЗЕМНИХ ФІРМАХ 3

16. ВИЗНАЧЕННЯ  ВИРОБНИЧОЇ ПОТУЖНОСТІ 5

24. РОЗРАХУНОК  ПОТРЕБИ ПІДПРИЄМСТВА В УСТАТКУВАННІ  І МАТЕРІАЛАХ 10

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 16 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     9. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ ПЛАНУВАННЯ В ІНОЗЕМНИХ ФІРМАХ 

     Сучасне підприємство, функціонуючи як відкрита система, стає перед проблемою визначення впливу чинників зовнішнього середовища та адекватного впорядкування своє діяльності. Кумулятивний ефект дії чинників проявляється передусім у таких аспектах:

- невизначеність  ситуації;

- непередбачуваність  поведінки учасників подій;

- динамічність  і мінливість галузевої конкуренції.

     Оскільки  планування спирається на аналіз нинішньої  ситуації та передбачування її розвитку в майбутньому, то така оцінка стану має бути максимально об’єктивною. Дедалі переконливішими стають доведення того, що події навколишнього світу є аморфними й потребують своєї інтерпретації. Тому основною проблемою підприємства за таких обставин є конструктивнее пізнання реальності.

     Ступінь визначеності (невизначеності) ситуації нерозривно пов’язаний зі ступенем її структурованості. Так, ситуація з високим ступенем визначеності є добре структурованою. Вона характеризується повторенням однакових подій.

     Планування  діяльності підприємства в таких ситуаціях ґрунтується на надійних знаннях і багаторазовому застосуванні типових моделей планування й алгоритмів реагування. У протилежному варіанті — ситуації з високим ступенем невизначеності – структурованості немає. Тож здійснення планування потребує ускладнених творчих зусиль у виконанні планувальних робіт і прийняття неординарних рішень.

     Передбачуваність  подій і напряму розвитку нинішніх ситуацій залежить від рівня знань підприємства про наміри інших учасників ринку: потенційних конкурентів, постачальників, споживачів та інших агентів, з якими пов’язана діяльність підприємства. Реакція кожного з них на дії підприємства часто є непередбачуваною. Окрім того, усі учасники ситуацій недостатньо інформовані про можливі наміри інших. Загальна взаємозалежність і взаємовплив ускладнює передбачуваність зовнішнього середовища для всіх. Планувати за таких обставин означає моделювати своєрідну гру з багатьма варіантами різноманітних ходів-дій.

     Зміни умов галузевої конкуренції стають дедалі динамічнішими, набуваючи характеристик турбулентності, коли плинність ринкових подій, що вимагають уваги керівництва підприємства, нагадує бурхливий безладний

потік. На галузевих ринках стають частішими  явища гіперконкуренції, яка характеризується зростанням швидкості повсякчасних змін у конкурентній розстановці сил. Виживання за гіперконкуренції вимагає від підприємства несподіваних, неочікуваних суперниками рішень, а також постійного пошуку

нових способів впливу на ситуацію. Формальне планування за таких умов стає просто зайвим: поки буде сформовано план, ситуація на ринку докорінно зміниться. Більше того, планування та адаптація, що орієнтують підприємство на більш-менш статичні ринкові відносини, деморалізують його щодо проведення активних дій. Тут головне – імпровізація та досягнення гнучкості.

     Несподівані конкурентні повороти на галузевих  ринках відбуваються також у процесі набуття підприємствами ринкового досвіду, що впливає на зміну ними так званого способу ринкових дій – від поліполістичного до олігополістичного. Поведінка підприємств істотно змінюється, що проявляється в можливостях ідентифікації взаємозв’язку «дія – реакція конкурента», а також визначенні ринкових параметрів (обсяг попиту – обсяг виробництва – ціна) тощо.

     Визначальною  щодо сутності та змісту планування діяльності підприємства визнається нині тенденція переходу від управлінської функції «планування» до управлінської функції «організація». Поруч із плануванням, що втрачає свій примат, організація постає як самодостатній потенціал розв’язання проблем підприємства. Підготовка та прийняття рішень перетворюється на процес постійного коригування планів, на безперервну та гнучку адаптацію тимчасових рішень, що стосуються майбутнього, з урахуванням постійного оновлення інформації про ситуацію.

     Очевидно, що події, які відбуваються у внутрішньому середовищі підприємства, мають вищий ступінь визначеності. У цих умовах не тільки можливо, а й необхідно застосовувати формальне внутрішньофірмове планування. Це дає змогу достатньо точно кількісно погодити всі розділи плану як по підприємству в цілому, так і по його підрозділах.

     Отже, застосування форм планування тісно  пов’язане зі ступенем мінливості та невизначеності зовнішнього й внутрішнього середовища. Тому в плануванні варто досягати оптимального поєднання елементів інкрементального формального та системного планування з пріоритетом останнього. 

     16. ВИЗНАЧЕННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПОТУЖНОСТІ 

     Кожне підприємство як товаровиробник має  певну виробничу потужність, яка  справляє вирішальний вплив на багато важливих параметрів його виробничої діяльності. Під виробничою потужністю розуміють максимально можливий випуск продукції (переробки сировини) за рік (добу, зміну) в натуральних показниках за заданого асортименту й якості та раціонального використання землі, техніки, обладнання, виробничої площі.

     Наведене  визначення виробничої потужності прийнятне  як для аграрних, так і для промислових  підприємств. Особливість полягає  тільки в тому, що більшість аграрних підприємств є багатогалузевими і виробляють на продаж нерідко до 10 і більше видів продукції. Ця обставина значно ускладнює проблему визначення їх виробничої потужності. Проте за допомогою економіко-математичних методів і ЕОМ здійснюється постановка та розв’язання оптимізаційних і кореляційно-регресивних задач, в алгоритм яких включають усі види ресурсів, задіяних у сільськогосподарському виробництві, і нормативну або пошукову віддачу цих ресурсів. У результаті визначають можливий річний випуск сільськогосподарської продукції різних видів. Це і характеризуватиме виробничу потужність багатогалузевих аграрних підприємств.

     Сьогодні  не існує загальноприйнятої методики для визначення виробничої потужності підприємства. У різних галузях економіки  застосовуються різні методи, за якими  визначається виробнича потужність підприємств. Основні з них такі.

     Метод ключового обладнання — найдавніший  метод оцінки виробничої потужності. Застосовується в тих галузях, у  переліку засобів праці яких є  ключове обладнання.

     Ключове обладнання — це такий вид обладнання, який становить обов'язкову частину машинного комплексу певного виробництва і на якому ґрунтуються потужності робочих машин на попередніх та наступних етапах виробництва. Прикладом може бути електростанція, де генератори електричного струму — обов'язкова та дорога частина обладнання електростанції. Потужність генераторів обчислюється в стандартизованих фізичних одиницях — кіловатах та кіловат-годинах, і тому незалежно від конструкції генераторів їхню потужність можна порівняти.

     Метод ключового обладнання в деяких випадках можна використовувати і в будівництві. Одним із різновидів методу ключового обладнання є метод розрахунку виробничої потужності за ключовою дільницею. За цим методом виробнича потужність розраховується у такий спосіб. З переліку виробничих дільниць, з яких складається технологічна лінія виробництва, вибирається дільниця, котра визначає виконання виробничої програми в цілому. Як правило, це дільниця з найбільш дорогим, рідкісним і не взаємозамінним основним обладнанням

     Цей метод може бути успішно використаний для цілей перспективного планування, оскільки він дає змогу пов'язувати потреби та можливості їх задоволення в перспективі без ускладнень планувальних рішень.

     Метод основних виробничих фондів. За цим  методом виробнича потужність визначається на підставі даних максимальної потужності устаткування з максимальним терміном його роботи.

     Проте оцінювання виробничої потужності за основними виробничими фондами  ускладнюється незбігом темпів динаміки основних виробничих фондів та величини виробничої потужності. Це пояснюється деякими особливостями функції вартості в окремих галузях та в економіці загалом, а також тим, що зменшення вартості засобів виробництва можливе внаслідок принципово нових технічних рішень.

     Таким чином, метод основних виробничих фондів доцільно застосовувати для орієнтовних розрахунків через неточність результатів, що отримуються.

     Економіко-математичні  методи. Ця група методів розрахунку виробничої потужності наймолодша. Застосування економіко-математичних методів дає можливість виявити резерви використання засобів виробництва і визначити виробничу потужність у тих випадках, коли застосування інших методів не можливе з тих чи інших причин.

     Уперше  економіко-математичні методи стали  застосовуватися для визначення виробничої потужності підприємств  у США. Одним із різновидів цих методів є розрахунок модифікованого індексу фондовіддачі, застосований відомим ученим Д. Кримером.

     Суть  методу модифікованого індексу фондовіддачі полягає в такому. Для кількох  років визначається показник фондовіддачі як відношення продукції у порівнянних цінах до залишкової величини основного капіталу. Потім визначається рік, в якому підприємство працювало з повним навантаженням. Добуток показника фондовіддачі в рік з повним навантаженням на залишкову вартість основного капіталу в незмінних цінах у наступному році визначає виробничу потужність в одиницях продукції в досліджуваному році. Ступінь використання виробничої потужності обчислюється як відношення фактичного обсягу продукції до виробничої потужності в одиницях продукції в досліджуваному році.

     Аналізуючи  цей метод, можна помітити, що його надійність залежить від вибору базового року. Причому Д. Кример виходить з  припущення, що капіталомісткість не є постійною величиною і перебуває під впливом багатьох чинників, зокрема принципово нових винаходів та відкриттів, рівня цін на обладнання тощо.

     До  числа економіко-математичних методів  розрахунку виробничої потужності належить також метод моделювання, суть якого  полягає у визначенні з допомогою багатофакторного регресивного аналізу формули для розрахунку величини виробничої потужності підприємства чи виробництва.

     Цей метод об’єднує дві основні методики. Сутність першої полягає в тому, що з допомогою теоретичного аналізу відбираються фактори, які впливають на величину формування виробничої потужності. Далі встановлюються форма та ступінь зв’язків між факторами та величиною виробничої потужності шляхом багатофакторного регресивного аналізу.

     Друга методика розрахунку виробничої потужності ґрунтується на створенні регресивної моделі не за значеннями величини потужності, а за обсягом продукції, що випускається, чи виконаних робіт. Така методика простіша, проте менш точна, ніж попередня. Вона може бути використана при перспективному плануванні для орієнтовної, приблизної оцінки ступеня впливу груп факторів на формування величини виробничої потужності.

     Наведемо  головні методичні принципи розрахунку виробничої потужності підприємства.

     1. Виробничу потужність визначають  за всією номенклатурою виготовленої профільної продукції.

     2. Виробнича потужність установлюється  виходячи з потужності провідних  цехів основного виробництва  з урахуванням заходів щодо  ліквідації вузьких місць та  можливого внутрішньогосподарського  кооперування.

     3. При обчисленні виробничої потужності підприємства враховується потенційна продуктивність усього діючого і недіючого внаслідок несправності устаткування, а також устаткування, що зазнало ремонту та модернізації.

     4. Виробнича потужність повинна  обчислюватись за технічними  або проектними нормами продуктивності устаткування, використання виробничих площ і трудомісткості виробів, нормами виходу продукції із сировини з урахуванням застосування прогресивної технології.

     5. Для розрахунків виробничої потужності  підприємства слід брати максимально можливий річний фонд часу роботи устаткування.

     6. У найзагальнішому вигляді виробнича  потужність провідного цеху, дільниці  або групи однакового технологічного  устаткування з виготовлення  однорідної продукції (перероблення  сировини) може бути визначена за однією з таких формул.