План Маршала – допомога після другої світової війни

Політичні причини також збігалися  з національними інтересами Сполучених Штатів і однією з головних цілей  надання допомоги стало те, що за допомогою економічного відновлення планувалося отримання політичних дивідендів. Одним з них було створення й розвиток блоку держав, що розділяють із США ідентичні політичні, економічні й культурні цінності, які за задумом американських стратегів повинні були "глибоко вплинути на розвиток європейських країн у сприятливому напрямку.

У геостратегічному плані американські лідери також думали над тим, як "відбити" східноєвропейські саттеліти СРСР з-під контролю Кремля. Це було одним  з додаткових мотивів плану Маршалла. Дж. Маршалл заявив 14 лютого 1948 р.: "Ми можемо дійти висновку, що труднощі й ризик, пов'язані із програмою допомоги Європі, занадто великі, а тому не варто вживати жодних заходів. Але тоді, на мою думку, слід очікувати, що вся Західна Європа потрапить у ту ж сферу впливу, що й країни Східної Європи.А це у свою чергу призведе до того, що Середній Схід і весь Середземноморський басейн буде очікувати та ж доля. Британська співдружність націй, що має великий вплив на стабільність усього світу й міжнародної торгівлі, похитнулася б. Європейський континент перейшов би під контроль ладу, відкрито ворожого нашому способу життя й формі правління"

У довгостроковій перспективі всі  ці цілі зводилися до досягнення перемоги в "холодній війні" і завоюванню світового лідерства. Таким чином, план Маршалла поряд з іншими зовнішньополітичними програмами періоду "холодної війни" являв собою реальний інструмент Сполучених Штатів у протистоянні з Радянським Союзом і будівництві "Pax-americana".

Очевидно, що, надавши економічну допомогу, можна було реально одержати погоджену  із США політику західноєвропейських  держав. Тому основною відмінною рисою  плану Маршалла було найтісніше злиття й взаємозв'язок економічних і  політичних факторів, що його породили. По суті, він був економічним важелем для проведення політичної стратегії, закладеної в доктрині Трумена. Якщо, за словами Бернарда Баруха, "доктрина Трумена була проголошенням ідеологічної війни, то план Маршалла, план Молотова, створення НАТО й наступний розвиток подій являли собою економічну, політичну й військову складову "холодної війни"

Для того, щоб підготувати офіційне клопотання про надання допомоги, 16 європейських країн майже безперервно  проводили наради в Парижу. Делегати 16 країн зібралися 12 липня в паризькому Гран-палі. Цей форум надалі одержав назву Комітету з європейського економічного співробітництва (КЄЕС). Перед ним було поставлено монументальне завдання визначити за шість тижнів "наявні в Європи ресурси і її потреби" на 1948—1951 рр. Доповідь КЄЕС був підписано 22 вересня 1947 р.

У ній містилося попередження, що без американської допомоги Європу настигне катастрофа. Після цього 2 квітня 1948 р. Конгрес переважною більшістю  голосів прийняв Закон про  європейське відновлення. Наступного дня президент Трумен з гордістю підписав його, після чого на остаточному голосуванні в Сенаті законопроект про затвердження плану Маршалла був прийнятий при співвідношенні голосів 69 до 17. На голосуванні в Палаті представників законопроект був затверджений із ще більшим (у відсотковому відношенні) перевагою: 329 голосів проти 71. У квітні 1948 р. для проведення в життя плану була створена постійно діюча Організація по європейському економічному співробітництву (пізніше вона стала називатися Організацією економічного співробітництва й розвитку — ОЕСР). Ця організація здійснювала контроль над розподілом засобів і умовами їхні використання. ОЕСР, як і план Маршалла, у цілому виконувала завдання "стримування комунізму на економічному рівні, тоді як утворення Північноатлантичного договору (НАТО) покликано було вирішити це завдання на військово-політичному рівні"

Американська допомога надходила в різних формах: у вигляді  безоплатного дарунка в доларах, безоплатного постачання товарами, але  в основному у формі кредитів. Загальна сума, витрачена у рамках плану Маршалла з 3 квітня 1948 р. до 30 червня 1951 р., склала близько 17 млрд дол. Керівництво по економічному співробітництву розподіляло безоплатну допомогу й кредити відповідно до доларового дефіциту платіжного балансу кожної країни. Великобританія одержала 23 % всього обсягу допомоги в рамках плану Маршалла, а Франція — 20 % (в обох випадках цифра приводиться без обліку подальших внутрієвропейських переміщень засобів).

У цілому приблизно третина  імпорту в рамках Програми європейського  відновлення приходилася на сільськогосподарську продукцію, але величезну роль грав також імпорт засобів виробництва. Варто відмітити, що значна частина доларів, призначених на потреби допомоги, залишилася в Сполучених Штатах, тому що міністр сільського господарства США оголосив, що надлишки американської сільськогосподарської продукції слід закуповувати в самих США; крім того, 25 відсотків усієї пшениці й продуктів з неї, відправлених у Європу в рамках першого законопроекту по Програмі європейського відновлення, повинні були ввозитися у формі борошна, зробленого в Сполучених Штатах. Отже, приблизно дві третини допомоги в рамках плану Маршалла одержали чотири країни: майже чверть припала на частку Великобританії, одна п'ята — на частку Франції, і приблизно по одній десятий одержали Італія й Західна Німеччина. Три аспекти плану Маршалла із часом здобувають усе більше значення.

По-перше, його роль у  створенні післявоєнної глобальної економіки. Програма ця не тільки привела  до відродження Європи, але й відновила  життєво важливий торговельний трикутник, що складається зі Сполучених Штатів, Західної Європи і їхніх торговельних партнерів у світі, що розвивається.

По-друге, план Маршалла належав до факторів, що визначили  контури військових і політичних подій кінця сорокових — початку  п'ятидесятих років, і сам, у свою чергу, сформувався під впливом цих подій. Цими подіями були: проголошення доктрини Трумена в березні 1947 р. і більше конструктивна пропозиція Маршалла в червні того ж року; кризи процесу деколонізації, що переживалися, зокрема , Францією, Нідерландами й Бельгією, що обтяжило економіку цих країн; радянська блокада Західного Берліна, яка виявилася прямим наслідком поширення західногерманської валютної реформи на Західний Берлін; створення Організації Північноатлантичного договору; і нарешті, війна в Кореї, що спонукала Сполучені Штати передати чотири свої дивізії в розпорядження НАТО, що поставила на порядок денний питання про переозброєння Західної Німеччини й перетворила план Маршалла на программу воєної підтримки.

Останнім (але аж ніяк не останнім по значимості) зі згаданих аспектів є роль плану Маршалла в досягненні європейської єдності. Нейтральна Західна Європа була б неспроможна вплинути на результат конфлікту між двома неєвропейськими наддержавами. Об'єднана ж Європа, що володіє власним голосом у найважливіших світових справах, була здатна й вплинула на хід "холодної війни".Таким чином, план Маршалла самим безпосереднім образом дав старт європейської інтеграції. Цей аспект є одним з найважливіших , хоча його безпосереднім результатом був фактичний розділ Європи на два табори. У той же час, США здобули наймогутнішого союзника в "холодній війні", зміцнивши й відтворивши його за власним зразком, що, в остаточному підсумку, визначило результат глобального протистояння наддержав. Тому основне значення допомоги по лінії плану Маршалла було не економічним і не адміністративним, а політичним.

2. ”ПЛАН МАРШАЛЛА” ПОГЛЯД ІЗ СЬОГОДЕННЯ

Післявоєнний досвід Західної Європи заслуговує уваги як з позицій відновлення господарства, оздоровлення фінансів і грошей, налагодження економічного співробітництва країн, так і з погляду стратегії промислового розвитку, що забезпечує створення матеріальних передумов для могутнього технологічного прогресу в різних сферах виробництва. Післявоєнна західноєвропейська економіка характеризувалася мілітаризованою системою виробництва, ерозією керованості, розривом багаторічних зв'язків в промисловості, фінансах, торгівлі. Були потрібні значні капітальні вкладення в устаткування, не вистачало найнеобхідніших продуктів. Темпи інфляції, нестійкість європейських валют були такі високі, що підривалася зацікавленість сільського господарства в обміні своїх продуктів на гроші.

Оцінюючи положення  в економіці західноєвропейських  країн, спеціально створена при Президентові США комісія з аналізу допомоги європейським державам відзначала в своїй доповіді, що:

1) Об'єм виробництва  в цих країнах значно нижчий  за довоєнного з критичним  рівнем здобичі вугілля 

2) Європа втратила  крупне джерело іноземної валюти  у формі платежів за послуги

3) Потреба в імпорті  дуже висока 

4) Відбулося сильне  зрушення в співвідношенні цін  між промисловістю і сільським  господарством на користь останнього 

5) Спостерігалося руйнування  єдиної системи торгівлі в  цих країнах, як внутрішньої,  так і зовнішньої.

До 1947 року склалося положення, за якого саме збереження досягнутих об'ємів виробництва продукції опинилося  під питанням. Життєздатність західноєвропейської  економіки багато в чому підтримувалася імпортом з Північної Америки. Країни Західної Європи за рахунок їхнього власного виробництва могли забезпечити своє споживання зерна, бавовни, алюмінію, міді тільки на 40%, свинцю й цинку – на 30%, сала й масла – на 15%. Відразу після війни імпорт країн Західної Європи забезпечувався наданням субсидій і позик з боку США й Канади, використанням золотих і доларових резервів. До 1947 року потік фінансових надходжень із цих джерел виснажився. Через нестачу платіжних засобів західноєвропейські країни опинилися перед перспективою скорочення імпорту продовольчих і ключових сировинних ресурсів. Без допомоги США імпорт у держави Західної Європи скоротився б наполовину, а доларовий імпорт – на 4/5, що означало б для цих держав економічний параліч.

Його настання не відповідало  б і власним інтересам США. Але не відповідав ні американським, ні західноєвропейським інтересам і курс на закріплення за США ролі діючого благодійно постачальника найрізноманітніших товарів першої необхідності. Був потрібний такий сценарій співробітництва, який би: а) забезпечував більшу самооплатність економічного відродження Європи,

б) співставлявся із розпочатим наприкінці 40- х рр. черговим відновленням технологічної бази американської  економіки, в) підвищував віддачу від  американської допомоги.

Конструктивна реалізація цього сценарію й втілилася в “плані Маршалла”. Є необхідним підмітити, що структурні зрушення, що охопили в цей час індустріальне розвинені країни, низька платоспроможність колишніх радянських республік висувають подібні до здійснених за допомогою “плана Маршалла” завдання перед стратегією міжнародного економічного співробітництва, спрямованого на підтримку східноєвропейських реформ.

3.1. Лібералізація торгівлі між слабкими економіками за координації інвестицій.

Говорячи про “план  Маршалла”, багато зводять його до “продовольчої інтервенції” і співвідносять її з гуманітарною допомогою, яку надавали західним країнам. Значення такої інтервенції дійсно було велике: на поставки продовольчих товарів в рамках “плана Маршалла” приділялося 70% усієї допомоги. Однак, як повідомляється в “Доповіді президентського комітету з іноземної допомоги” - це необхідна, але недостатня умова.

Метою європейських країн  є досягнення самостійності. Тому мова йде не тільки про обіговий капітал, але про необхідність зробити  реновацію європейських заводів і сільського господарства. План допомоги Європі розглядався як свого роду переливання крові, яке підтримало б слабкі європейські економіки й дало б їм силу працювати над власним відродженням.

І США, і їхні європейські  партнери розуміли, що без міцної виробничої бази шанси на подолання труднощів і в тому ж числі інфляції, невеликі. Відповідно “плану Маршалла” європейські його учасники повинні були:

1) вжити заходів по  полегшенню обміну товарами й  послугами між собою, прискорити  розвиток внутрієвропейської торгівлі, 2) через міждержавну кооперацію забезпечити активізацію найбільш ефективних виробничих потужностей для досягнення найшвидшого зростання випуску продукції,

3) почати фінансові  й інші заходи щодо зміцнення  своїх валют, відновлення довіри  до них, 4) надати європейській кооперації організаційне забезпечення. Як відомо, формою такого забезпечення стала ОЄЕС – Організація європейського економічного співробітництва, що об'єднала 16 держав.

Разом з тим, був наявним  ряд серйозних труднощів, знижувалася ефективність координації інвестиційних планів. Серед них – одержання урядами достовірної інформації, особливо від приватних секторів, невизначеність майбутніх співвідношень цін і витрат, здатна підірвати будь-які плани інвестицій. Особливі складності виникали при встановленні найкращого розміщення нових потужностей по країнах ОЄЕС.

Проте , незважаючи на стримуючі  обставини, було досягнуто значного прогресу як в одержанні відповідної  інформації, так і в аналізі  інвестиційних планів. З іншого боку, стосовно виробництва деяких товарів і матеріалів відзначалася необхідність подальшого аналізу даних, щоб уникнути надлишкового інвестування. Небезуспішні спроби по координації інвестицій вживали і в інших галузях.

Накопичений досвід призвів  до вироблення погодженого підходу до вирішення проблем і в окремих галузях. Допускалося припинення виконання нових проектів до прийняття у ході координації рішень по них. І навпаки, рішення Ради ОЄЕС про бажані інвестиції розглядалися як такі, що зобов'язували країни-учасниці використовувати всі можливості для здійснення таких інвестицій.