Підприємство і бізнес культура

Зміст

 

1. Форми та методи конкурентної боротьби. Конкурентоспроможність підприємства……………………………………………………………………………3

2. Етика та етикет у взаєминах з клієнтами та партнерами по бізнесу………7

3. Визначальні чинники  підприємницького успіху…………….……………11

Література……………………………………………...……………………… 14 
1. Форми та методи конкурентної боротьби. Конкурентоспроможність підприємства.

 

Сутність конкуренції, в тому числі її функцій, зазнає змін у процесі еволюції економічної системи.

Вільна (або чиста, досконала) конкуренція

Вільна конкуренція  панувала на нижчій стадії капіталізму. Для неї характерні велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів-покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності. За цих умов процес ціноутворення здійснюється внаслідок віл.ьної (без будь-яких обмежень) й стихійної взаємодії попиту, пропозиції та цін, що означає саморегулювання економічної системи, ціновий характер конкурентної боротьби. Товаровиробники орієнтуються на задоволення потреб споживачів. Ідеальною моделлю у цій схемі є ситуація, коли споживач завжди має рацію, повністю виключається його дискримінація, тобто наявність своєрідного диктату споживача над продавцем.

За вільної конкуренції  жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. Певною мірою таким вимогам за сучасних умов відповідають ринки сільськогосподарської продукції, цінних паперів та послуг. На тривалому проміжку часу ціни тяжіють до суспільне необхідних витрат виробництва.

Вільна конкуренція  набуває форми внутрігалузевої  та міжгалузевої.

Внутрігалузева  конкуренція — боротьба між товаровиробниками, які діють в одній галузі народного господарства і виготовляють однакову або взаємозамінну продукцію.

Основним методом боротьби за такої конкуренції є зниження витрат виробництва. Щоб таке зниження не призвело до зменшення або зникнення прибутків, підприємства повинні впроваджувати нові досягнення науки і техніки у виробництво, вдосконалювати форми організації виробництва і праці, запроваджувати нові форми і системи заробітної плати тощо.

Іншим важливим методом конкурентної боротьби за умов внутрігалузевої конкуренції є поліпшення якості продукції. Це дає змогу дещо підвищити ціни порівняно з цінами конкурентів, якщо якість їх продукції нижча.

Міжгалузева конкуренція — конкуренція між товаровиробниками, які діють у різних галузях народного господарства і випускають різнорідні види продукції.

Через різні умови  виробництва у галузях підприємці за однакових витрат капіталу отримують  неоднакову масу продукту. Тому товаровиробники, які отримували меншу кількість прибутку, намагаються вкладати свої капітали в галузі, де прибуток був вищий. Це здійснюється шляхом перепрофілювання виробництва, заміни акцій менш перспективних галузей через механізм купівлі-продажу на акції перспективніших та ін.

За сучасних умов переважна частка міжгалузевого перерозподілу капіталу відбувається в межах багатогалузевих концернів і конгломератів. З виникненням монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну, або недосконалу.

Недосконала (монополістична) конкуренція

Ця конкуренція ведеться між крупними компаніями (всередині  монополізованого сектора, між членами  групових монополій) і дрібними та середніми фірмами. Це боротьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власністю (патентами, ліцензіями тощо). Її найважливішим рисами є встановлення монопольне високих цін і привласнення на цій основі монопольне високих прибутків.

Щоб отримати ці прибутки, крупні компанії-монополісти використовують рекламу, розширюють кількість післяпродажних послуг, поліпшують якість продукції, її корисні властивості та ін. Загалом компанія-монополіст не може безмежно підвищувати ціни, оскільки це призводить до скорочення попиту на її продукцію, а отже обсягу продажу.

Цінова конкуренція — боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту.

Підприємці при цьому  нерідко вдаються до маніпулювання цінами (встановлюють знижені, поки товар не завоює ринок збуту, після чого значно підвищують їх), до цінових поступок, сезонного розпродажу тощо. Важливою рисою цінової монополістичної конкуренції є цінова дискримінація (наприклад, диктат транспортних компаній при перевезенні сільськогосподарської продукції, що швидко псується), за якої один і той самий товар або послугу продають різним групам покупців за неоднаковими цінами.

Нецінова конкуренція — боротьба між товаровиробниками за споживачів шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту.

Крім того, для завоювання більших ринків збуту компанії подовжують терміни гарантійного обслуговування, надають кредит для покупців та ін. Здебільшого неціновий характер конкуренція має в умовах панування оліго-полістичної структури монополій (тобто контролю де кількох крупних компаній над виробництвом і збутом продукції певного виду). Крім того, для неї властива певна стабільність цін (оскільки відбувається їх узгодження між кількома могутніми компаніями), що отримало форму “лідерства в цінах”. Щоб запобігти проникненню інших підприємств на цей ринок, вони здійснюють патентування і ліцензування нових винаходів, погрожують ввести нові виробничі потужності й перенаситити ринки товарами тощо. Нецінова конкуренція повніше відображає інтереси споживачів.

Різновидом недосконалої конкуренції є нечесна конкуренція, яка ведеться переважно неекономічними методами (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укладення таємних угод про єдину політику цін і навіть диверсій проти конкурентів).

Конкурентоспроможність  підприємства

На відміну від конкурентоспроможності товару, яка може мати як коротко-, так  і довготерміновий характер, конкурентоспроможність підприємства слід оцінювати лише у тривалому періоді. Вона означає наявність важливих відмінностей даного підприємства від підприємств-конкурентів за рівнем ефективності господарської діяльності, формами вияву яких є здатність пристосовуватись до умов економічної кон'юнктури та задовольняти своїми товарами та послугами потреби споживачів.

Найважливішими факторами, які впливають на конкурентоспроможність підприємства, є впровадження досягнень науки і техніки у виробництво, зростання обсягів виробництва та місткості ринку, вдосконалення системи діючих на підприємстві стимулів до праці та ін.

Активи — сукупність майна, фондів (машин, устаткування, будівель, споруд, матеріальних запасів, вкладень у цінні папери, в банки, патенти та ін.), в які вкладено ресурси підприємців.

Динаміка активів — відношення приросту загальної суми активів у звітний період до загальної суми активів попереднього періоду.

Динаміка продажу — відношення приросту продажу товарів і послуг у поточному році до обсягу продажу в попередньому році.

Динаміка прибутків — відношення приросту прибутків у поточному році до обсягу прибутків у попередньому році.

Конкретнішою формою ефективності господарської діяльності підприємства є показники рентабельності (прибутковості, дохідності) підприємницької діяльності, що вимірюється як кратне від ділення величини прибутку до обсягу витрат.

Важливим критерієм  ефективності господарської діяльності акціонерних компаній є рівень та стабільність доходів з акцій.

Конкурентні переваги підприємствам-виробникам дають:

а) близька відстань до ринків збуту, джерел сировини та матеріалів;

б) ефективна управлінська діяльність, комплексне маркетингове дослідження ринку;

в) створення дієвих стимулів до праці у найманцх працівників;

г) впровадження принципів комерційного розрахунку у роботі підрозділів підприємства та ін.

 

2. Етика та етикет у взаєминах з клієнтами та партнерами по бізнесу.

 

Етика — наука про мораль, її розвиток, принципи, норми і роль у суспільстві, іншими словами про  правильне (і неправильне) у поведінці. Отже, треба розрізняти етику як науку, а мораль як реальне явище, яке вона вивчає. Мораль є формою суспільної свідомості, спрямованою на ствердження самоцінності людини, її прав на гідне і щасливе життя.

Слід розрізняти поняття "мораль" і "моральність", хоч певною мірою вони розглядаються як синоніми. Мораль передусім є певною формою свідомості, сукупністю усвідомлюваних людьми принципів, правил, норм поведінки, а моральність здебільшого розуміють як втілення цих принципів, правил і норм у реальній поведінці людей та стосунках між ними. Природно, що таке втілення має дещо інший зміст, ніж сукупність абстрактних правил і приписів моралі.

Змістом ділового спілкування  є "діло", з приводу якого  виникає і розвивається взаємодія. У літературі є різні описи його специфіки. Виокремлюються такі характеристики ділового спілкування: співрозмовники є особистостями, значущими одне для одного, вони взаємодіють з приводу конкретного діла, а основне завдання такого спілкування — продуктивна співпраця. На думку деяких учених, спілкування слід вважати діловим, якщо його визначальним змістом виступає соціальне значуща спільна діяльність. Інші вважають, що ділове спілкування — це усний контакт між співрозмовниками, які мають для цього необхідні повноваження і ставлять перед собою завдання розв'язати конкретні проблеми.

Під час ділового спілкування  легше встановлюється контакт між  людьми, якщо вони говорять "однією мовою" і прагнуть до продуктивного  співробітництва. При цьому засадами їхнього спілкування є етичні норми та ритуальні правила ділових взаємовідносин, знання й уміння, пов'язані з обміном інформацією, використанням способів та засобів взаємовпливу, взаєморозуміння.

Велике значення має моральний  аспект ділового спілкування. У професійній  діяльності люди намагаються досягти не лише загальних, а й особисто значущих цілей. Але в який саме спосіб? Завдяки власним знанням і вмінням чи використанням Іншого? Егоїзм у стосунках між людьми може їх порушити.

Етика ділового спілкування  базується на таких правилах і нормах поведінки партнерів, які сприяють розвитку співпраці. Передусім йдеться про зміцнення взаємодовіри, постійне інформування партнера щодо своїх намірів і дій, запобігання обману та невиконанню взятих зобов'язань. У деяких зарубіжних корпораціях і фірмах навіть розроблено кодекси честі для службовців. Доведено, що бізнес, який має моральну основу, є вигіднішим і прогресивнішим.

Професійне  спілкування формується в умовах конкретної діяльності, а тому певною мірою вбирає в себе її особливості, є важливою частиною, засобом цієї діяльності. У професійній культурі спілкування можна виокремити загальні норми спілкування, що зумовлені характером суспільного ладу і ґрунтуються на здобутках минулого і сучасного. Водночас ця культура має індивідуальний характер і виявляється у способах спілкування, що їх вибирає суб'єкт у певних ділових ситуаціях щодо конкретних людей.

Маючи ділові справи з іноземцями, слід пам'ятати про  національні особливості спілкування. У кожного народу є свої культурні  традиції, свій національний характер, їх не можна ігнорувати. Поки інтереси сторін співпадають, національні відмінності практично не помітні. Якщо виникає конфлікт — вони відіграють важливу роль. Національний стиль спілкування — це лише типові, більш яскраво виражені особливості мислення та поведінки. Ці риси притаманні не обов'язково всім представникам певної нації. Але завжди при зустрічах з іноземцями ця інформація має слугувати орієнтиром, оскільки національні особливості можуть вплинути на результати спілкування.

Попри універсальний  характер етикету, є певні особливості  його прояву в сім'ї, у громадських  місцях, на роботі. Далі розглянемо особливості ділового етикету в єдності з етикою, оскільки лише за такої умови вони є плідними, бо сприяють ефективній взаємодії керівника і підлеглих, співробітників між собою, працівників будь-якої установи з клієнтами. Коли говорять про діловий етикет, мають на увазі встановлений порядок поведінки, що задовольняла би всіх учасників, які обговорюють певну проблему. В офіційній сфері діє міжнародний принцип, за яким ставлення до особи визначається її чином чи посадою, яку вона займає. У цій сфері кожна особа є представником фірми, організації, навіть держави, і тому етикетні правила вимагають ставитися до неї з повагою, незалежно від віку чи статі. Молода людина може бути керівником великої фірми, а підлеглий бути за віком таким, як його батько. Тому діловий етикет передбачає, що на рівних спілкуються ті, хто займає однакове становище, скажімо, в бізнесі чи в політиці. Ділова жінка, яка хоче мати успіх у бізнесі, не може розраховувати на якесь особливе ставлення до себе.

Є певні особливості етикету в організаціях, де працюють люди. Тут різновидом етикету є службовий. Службовий етикет — це сукупність найдоцільніших правил поведінки людей там, де відбувається їхня професійна діяльність — на виробництві, в будь-якій організації (тут і далі під словом організація в сучасній етиці, психології, науці управління розуміють будь-які форми спільної діяльності людей — фірму, завод, установу, інститут, концерн, фабрику тощо). Дотримання правил і вимог етикету є обов'язковим для всіх, адже це сприяє створенню сприятливого клімату для людей, зайнятих загальним виробничим процесом. Доведено, що добрий, настрій позитивно впливає як на здоров'я людини, так і на продуктивність її праці. Не випадково великі фірми та корпорації створюють власні Кодекси честі чи Правила поведінки, в яких передбачено етичні норми взаємин та правила службового етикету.