Особливості інноваційної діяльності в Україні

• необхідністю переборювати опір як у сфері економічних відносин, так і

інтересів учасників інноваційного  процесу;

• залежністю від соціально-економічного середовища, у якому він

функціонує і розвивається.

Потреба в інноваційному процесі  формується під впливом такої  суперечності, як співвідношення між  реальною і бажаною ситуацією  в розвитку суспільства. Започатковує інноваційний процес настанова на зміну  ситуації або її вдосконалення.

Розрізняють три види інноваційного процесу:

• простий внутрішньо організаційний (натуральна форма);

• простий між організаційний (товарна форма);

• розширений.

 

Простий внутрішньо організаційний інноваційний процес передбачає створення і використання нововведення у рамках однієї організації. Нововведення при цьому не набирає безпосередньо товарної форми. У разі простого між організаційного інноваційного процесу нововведення стають предметом купівлі-продажу в стосунках між виробниками та споживачами. Розширений інноваційний процес виявляється з появою нових виробників нововведення, порушуючи монополію виробника — піонера, що сприяє через конкуренцію удосконаленню властивостей нововведення.

Простий інноваційний процес переходить у товарний за дві фази:

1) створення інновації та її  поширення;

2) дифузія нововведення.

Поширення інновації — це інформаційний  процес, форма і швидкість якого  залежать від комунікаційних каналів, спроможності суб'єктів господарювання сприймати цю інформацію та практично  використовувати. Справа в тому, що суб'єкти господарювання, діючи в  реальному економічному середовищі, виявляють неоднозначне ставлення  до пошуку та впровадження нововведень. Дифузія інновацій — це процес передавання (трансферту) технологій фірмами  різних країн з урахуванням часу, внаслідок чого нововведення проникають в різні галузі виробництва та знаходять усе більше споживачів. Неперервність інноваційних процесів обумовлює швидкість та межу дифузії  нововведення. Згідно з теорією Й. Шумпетера, дифузія інновації —  це процес кумулятивного збільшення кількості імітаторів (послідовників), які впроваджують нововведення слідом за новаторами, очікуючи більших прибутків. Слід зважувати на те, що процес дифузії  інновацій може здійснюватись як по між фірмових каналах незалежних іноземних фірм, так і через внутрішні канали транснаціональних корпорацій у разі впровадження нововведень в будь-якому з їхніх відділень, розміщених в інших країнах.

Вирізняють такі форми трансферту інновацій на світовому ринку:

* передавання, продаж або надання  за ліцензією всіх форм

промислової власності (за винятком товарних і фірмових знаків);

• торгівля високотехнологічною продукцією;

є передавання технологічного знання, необхідного для придбання,

монтажу і використання обладнання, машин, напівфабрикатів і

матеріалів, одержаних за рахунок  оренди, закупки, лізингу або будь-яким іншим шляхом;

• промислове і технічне співробітництво  в тій частині, що стосується

технічного утримання обладнання й устаткування, напівфабрикатів  і матеріалів;

• надання консалтингових послуг і інжиніринг;

• передавання технологій у рамках інвестиційного співробітництва.

Процес передавання технологій тісно пов'язаний з теорією життєвого  циклу інновації. На етапі «дослідження і розробка» передавання технології (новації) не відбувається, бо ще не відомі сфери її використання і витрати  на розробку. На етапі «впровадження» з'являється новий товар, виробництво  якого є монопольним. Конкуренція  відсутня. Дифузія інновації здійснюється у формі експорту товарів. На етапі «зростання» інновація поширюється в інших країнах, проте ще повністю не освоєна. З настанням періоду «зрілості» виникає поширення і обмін інноваціями між різними країнами. Поступово нова технологія удосконалюється і стандартизується, іде активне її передавання в країни, що розвиваються. Вона одержує загальне поширення, цінність її знижується, в розвинених країнах припиняється виробництво, експорт товару змінюється імпортом. Виникає нова хвиля передавання технології з країн, що розвиваються, в слаборозвинуті країни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Інноваційна діяльність: її сутність, види та фактори,  що її визначають.

 

З розвитком ринкових відносин зростає  актуальність нових підходів до управління науково-технічним процесом. Необхідно  вирішити питання, щодо організації  управління наукою так, щоб переорієнтовувати, пристосувати вже існуючі напрацювання наукових колективів для підйому  виробництва. Інновація - це використання нових ідей, товарів, послуг, матеріалів, технологій або ділової практики промисловістю безпосередньо після  їх відкриття або винаходу з метою  зміни або поліпшення продукції, що випускається, способу її виробництва  або розподілу.

Функції інновації можуть бути і  технологічні, і управлінські, і  організаційні.

Звідси основними типами інноваційної діяльності є: виробництво нового продукту або продукту з якісно новими властивостями; впровадження нових засобів виробництва; освоєння нового ринку збуту;залучення  нових джерел сировини, комплектуючих  і напівфабрикатів; впровадження нових  організаційних інституційних форм (приватизація, нова система управління тощо);зміни інфраструктури. Слід особливо підкреслити дві найважливіші характеристики інновації. Це новизна (науково-технічний  аспект) і комерційний успіх (економічний  аспект). Обидва ці аспекту нероздільні, причому важливо підкреслити, що науково-технічний аспект стає економічним  чинником тільки тоді, коли нововведення утілюється в новий продукт, що має  попит. Іншими словами, будь-яка інновація  повинна мати орієнтацію на кінцевий результат прикладного характеру.

Нові знання розширюють наші уявлення про навколишній світ, і в цьому  полягає їх найважливіше призначення. Але разом з цим наука відкриває  нові можливості для задоволення  реальних практичних потреб суспільства.

У ринкових умовах господарювання одним  з визначальних чинників стійкого розвитку підприємства є його гнучка реакція  на зміни внутрішнього і зовнішнього середовища. У зв'язку з цим впровадження результатів інноваційної діяльності у виробництво виступає одним з умов забезпечення її ефективності. Виходячи з цього, інноваційну діяльність слід розглядати як цілеспрямовану систему заходів по розробці, впровадженню, освоєнню, виробництву, розповсюдженню і комерціалізації інновацій. Інноваційна діяльність - діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг.

Перетворення національної економіки  на інноваційний простір з повнокровно  функціонуючим науково-технічним  комплексом можливе лише за умов наявності  довгострокової комплексної стратегії  економічного розвитку, пріоритети та механізми реалізації якої знаходять  своє втілення в інноваційній політиці. Інноваційна політика — цілісна  система заходів щодо формування, розвитку й активізації інноваційного  потенціалу на всіх рівнях економіки, від його глибинної динамічної першооснови  — креативної складової сутнісних  сил людини — до завершальних форм: виробничо-технологічної та/або  інформаційної.

Інноваційний потенціал - сукупність науково-технологічних, фінансово-економічних, виробничих, соціальних та культурно-освітніх можливостей країни (галузі, регіону, підприємства тощо), необхідних для  забезпечення інноваційного розвитку економіки. Інноваційний процес — це процес отримання та комерціалізації  винаходу,   нових  технологій,   видів   продукції  чи   послуг,   рішень виробничого,     фінансового     характеру     та     інших     результатів інтелектуальної  діяльності. У найближчій та довгостроковій перспективі врахування інноваційного  фактора стає вирішальною умовою подальшого розвитку сучасних економічних  систем. Стале соціально-економічне зростання України може бути досягнуте  лише на інноваційній основі. Лише в  цьому випадку реалізуються плани  високої якості зростання, ресурсозбереження, ефективності виробництва, випуску конкурентоспроможної на внутрішньому і світовому ринках продукції.

1. Інноваційна діяльність передбачає інвестування наукових досліджень і розробок, спрямованих на здійснення якісних змін у стані продуктивних сил і прогресивних міжгалузевих структурних зрушень, розробки і впровадження нових видів продукції і технологій.

2. Інноваційна діяльність здійснюється за такими напрямами:

проведення наукових досліджень і  розробок, спрямованих на створення  об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;

розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки  і технології;

розробка і впровадження нових  ресурсозберігаючих технологій, призначених  для поліпшення соціального і  екологічного становища;

технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції  або впровадження нової технології.

Інвестування відтворення основних фондів і приросту матеріально-виробничих запасів здійснюється як капітальні вкладення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Закон нормативного регулювання інноваційної діяльності в Україні.

 

Стаття 6. Державне регулювання інноваційної діяльності

1. Державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

 визначення  і підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів;

формування  і реалізації державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм;

створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

захисту прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності;

фінансової  підтримки виконання інноваційних проектів;

стимулювання  комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів;

встановлення  пільгового  оподаткування суб'єктів  інноваційної діяльності;

підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.

 

Стаття 7. Повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування у сфері інноваційної діяльності:

1. Верховна Рада України визначає єдину державну політику у сфері інноваційної діяльності, а саме:

створює законодавчу базу для сфери інноваційної діяльності;

затверджує  пріоритетні напрями інноваційної діяльності як окрему загальнодержавну програму або у складі Програми діяльності Кабінету Міністрів України, загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального розвитку, охорони довкілля;

в межах  Державного бюджету України визначає обсяг  асигнувань для фінансової підтримки інноваційної діяльності.

 

2. Верховна  Рада Автономної Республіки Крим, обласні і районні ради відповідно до їх компетенції:

затверджують  регіональні інноваційні програми, що кредитуються з бюджету  Автономної  Республіки Крим, обласних і  районних бюджетів;

визначають  кошти бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів для фінансової підтримки регіональних інноваційних програм і доручають Раді міністрів Автономної Республіки Крим, делегують повноваження обласним і районним державним адміністраціям фінансування  регіональних інноваційних програм через державні інноваційні фінансово-кредитні установи (їх регіональні відділення) у межах виділених у цих бюджетах коштів;

контролюють фінансування регіональних інноваційних програм за кошти бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів.

 

3. Представницькі  органи місцевого самоврядування - сільські, селищні, міські ради відповідно до їх компетенції:

 затверджують місцеві інноваційні програми;

у межах  коштів бюджету розвитку визначають кошти місцевих бюджетів для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм;

створюють комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм за кошти місцевих бюджетів, затверджують їх статути чи положення про  них, підпорядковують їх своїм виконавчим органам;

доручають своїм виконавчим органам фінансування місцевих інноваційних програм за рахунок коштів місцевого бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні установи (їх регіональні відділення) або через комунальні інноваційні  фінансово-кредитні установи;

затверджують  порядок формування і використання коштів комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;

контролюють фінансування місцевих інноваційних програм за кошти місцевого бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні установи (їх регіональні відділення);

контролюють діяльність комунальних  інноваційних фінансово-кредитних установ.

 

Стаття 8. Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері інноваційної діяльності