Особливості інноваційної діяльності в Україні

МІНІСТЕРСТВО РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ТА БУДІВНИЦТВА УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

 

 

Кафедра економіки підприємства

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА»

на тему: «Особливості інноваційної діяльності в Україні»

 

 

 

 

 

                                                                    Студента IІ курсу, групи ЕП-21

                                                                   Саєнко Андрія Ігоровича  

                                                                   Факультет економічний

                                                                   Спеціальність економіка підприємства

                                                                    Науковий керівник: Обушна Н.І.

                                                                    

                                                                     ______________________________            

                                                                                                                              

                                                                       Дата здачі роботи на кафедру  

                                                                      ______________________________                                                                     

 

КИЇВ - 2011

Зміст

 

Вступ.

 

1. Теоретичні основи інноваційної діяльності.

1.1 Змістовна характеристика інновацій.

1.2 Інноваційна діяльність: її сутність, види та фактори, що її визначають.

3. Закон нормативного регулювання інноваційної діяльності в Україні.

 

2. Аналіз інноваційної діяльності в Україні.

1. Аналіз інноваційної діяльності
2. Умови здійснення інноваційної діяльності в Україні.
3. Фінансування інноваційної діяльності в Україні.

 

3. Шляхи покращення інноваційної діяльності в Україні.

3.1 Напрямки стимулювання інноваційної діяльності.

3.2 Зарубіжний досвід.

 

Висновки.

 

Список використаної літератури.

 

Додатки.

 

 

 

 

 

 

Вступ

 У цей складний для України період відродження ринкових відносин, коли вкрай важливими завданнями є збереження промислового комплексу, його структурна перебудова і забезпечення подальшого науково-технічного розвитку, проблема підвищення ефективності інноваційної діяльності вітчизняних підприємств набуває принципового значення, оскільки її вирішення дасть змогу перейти до створення і використання технологій більш високого рівня, а отже, прискорити економічне зростання національної економіки.

Економіка України й далі залишається  несприйнятливою до науково-технічних  нововведень через низький рівень виробничої бази промисловості та слабке фінансування державою науково-дослідних  і дослідно-конструкторських розробок. Ось чому формування ефективної державної  науково-технічної та інвестиційної  політики, спрямованої на досягнення більш високих технологічних  укладів, повинно здійснюватися  на основі перетворення власних наукових і дослідно-конструкторських розробок у базовий елемент виробництва. Саме активізація інноваційної діяльності наукової і виробничої сфер є важливим завданням та умовою становлення  економічної незалежності України.

Очевидним і зрозумілим є те, що вирішення проблем активізації  інноваційної діяльності підприємств - головна запорука здійснення успішних ринкових реформ. Крім того, досвід розвинутих країн свідчить, що вихід з економічної  кризи неможливий без активізації  інноваційної діяльності.

Методологічні та практичні засади інноваційної діяльності промислових  підприємств в умовах перехідного  періоду потребують детального опрацювання, оскільки зарубіжний досвід у цій  сфері не може бути адаптований в  Україні без урахування особливостей розвитку вітчизняної економіки.

Сьогодні інновації стають ключовим чинником розвитку для більшості  підприємств. Характерною є зростаюча  кількість наукових праць, де досліджується  інноваційна діяльність. У більшості  з них акцент робиться не на ціновому механізмі конкуренції, а на інноваційних процесах, пов'язаних з поліпшенням  всього виробничо-господарського потенціалу підприємства. Ось чому вітчизняні вчені намагаються обґрунтувати національні інноваційні пріоритети, знайти дійові механізми залучення  й ефективного використання інновацій. Однак масштаби та рівень наукової розробки зазначених проблем залишаються  недостатніми.

Метою даного наукового дослідження  є розробка напрямків часткового вирішення вказаних проблем на рівні  підприємства. У пропонованій читачеві монографії розглянуто основні тенденції  розвитку інноваційної діяльності промислових  підприємств, досліджено значення такої  діяльності для забезпечення економічного зростання національної економіки, намічено напрямки її активізації і  розроблено методи оцінки економічної  ефективності інноваційних процесів, пов'язаних з впровадженням нових  видів продукції, нових технологічних  процесів і методів організації  виробництва, а також з вдосконаленням методів управління промисловим  виробництвом.

Інноваційний фактор стає вирішальним  для виходу національної економіки  з депресивного стану, забезпечення її сталого розвитку, зниження залежності держави від критичного імпорту, підвищення конкурентоздатності вітчизняної продукції і активізації експортної діяльності. Принцип поєднання інвестицій з інноваціями має бути головним принципом реструктуризації економіки України та й регіонів, управління нововведеннями у виробничих структурах тощо.

В умовах розбудови відкритої економіки  чітко виявилося, що низький техніко-технологічний  рівень обмежує можливості інтеграції національної економіки у світову  економіку. Особливістю сучасного  періоду є також те, що колишня  централізована система управління нововведенням зруйнована, а ринковий інноваційний механізм формується надто повільно. До того ж в Україні, в останні роки XX століття спостерігалися економічна та технологічна криза, зменшеній долі п'ятого та четвертого технологічних укладів та зростання долі третього та реліктового складів, що привело до зниження конкурентоспроможності вітчизняної продукції, втрати Україною позицій на внутрішньому та зовнішньому ринках. Тому зростає актуальність проблем, пов'язаних із формуванням ефективної інноваційної політики І раціонального інноваційного механізму на всіх рівнях управління національною економікою.

Підприємці повинні усвідомлювати, що управління нововведеннями є серцевиною підприємницької діяльності, необхідною умовою успішного бізнесу, тому що саме нововведення сприяють підвищенню якості і зниженню собівартості продукції, забезпечують її конкурентоспроможність, а відтак й ефективну присутність підприємств та організацій на ринку товарів і послуг. Фахівці мають оволодіти теоретичними основами, методологією та практичними навичками інноваційного менеджменту, усвідомлювати принципи формування та реалізації державної інноваційної політики, особливості організації інноваційної діяльності в регіонах, основні напрями вдосконалення інноваційної діяльності в окремих галузях економіки, навчитися самостійно вирішувати інноваційні завдання від прогнозування нововведень до їх комерційного використання у підприємницьких структурах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Теоретичні основи інноваційної діяльності.

 

1.1 Змістовна характеристика інновацій.

 

Одним з основних понять інноватики та інноваційного менеджменту є  поняття інноваційного процесу. Незважаючи на те, що в спеціальній  літературі трапляється багато різноманітних  підходів до визначення цього явища, суть їх зводиться до одного висновку, а саме: інноваційний процес пов'язаний із створенням, освоєнням і поширенням інновацій. Автори «Модульної програми для менеджерів» інноваційний процес розглядають з різних позицій: як паралельно-послідовне проведення науково-технологічної  діяльності; як послідовні зміни фаз  життєвого циклу продукту і як інвестиційний проект за стадіями фінансування досліджень та розробок, поширення  новацій і їх комерціалізації.

Фундатор інноваційної теорії Й. Шумпетер розглядав інновацію в динаміці, тобто як інноваційний процес, а  саме: «виготовлення нового продукту, а не «новий» продукт; упровадження нового методу, а не «новий метод»; освоєння нового ринку...; отримання нового джерела  сировини...; проведення реалізації...». За визначенням американського дослідника Б. Твісса, інноваційний процес — це перетворення наукового знання, наукових ідей, винаходів у фізичну реальність (нововведення), яка змінює суспільство. В основі інноваційного процесу лежить створення, упровадження і поширення інновацій, необхідними властивостями яких є науково-технічна новизна, практичне їх застосування і комерційна реалізованість з метою задоволення нових суспільних потреб. Звичайно, світ нововведень не обмежується тільки технікою і технологіями. Удосконалення, зміни систем управління та організації процесів виробництва теж здійснюються через уведення інновацій. Нові організаційні структури, методи розробки управлінських рішень, форми стимулювання розробляються науковцями-спеціалістами, освоюються і впроваджуються так само, як і нові прилади, технологічні лінії чи обладнання. Нові моделі одягу, види послуг, нові організаційні форми — усе це є результатом інноваційних процесів, які розвиваються на основі певних принципів: спочатку усвідомлюється необхідність змін, визначається мета, розроблюється інновація, освоюється, поширюється, використовується і «відмирає». На думку А. Пригожина, «нововведення — це процес, тобто перехід певної системи з одного стану в інший». Інноваційний процес має чітку орієнтацію на кінцевий результат прикладного характеру, який забезпечує певний технічний і соціально-економічний ефект. Інноваційний процес можна розглядати як комплекс послідовних дій, унаслідок яких новація розвивається від ідеї до конкретного продукту і поширюється під час практичного використання. Перебіг інноваційного процесу, як і будь-якого іншого, визначається складною взаємодією багатьох чинників. Успіх на цьому шляху залежить від управлінського механізму, який об'єднує в єдиний потік витоки наукової ідеї, її розроблення, упровадження результату у виробництво, реалізацію, поширення і споживання. На розвиток інноваційного процесу впливають: « стан-зовнішнього середовища, у якому він проходить (тип ринку, характер конкурентної боротьби, практика державного регулювання, рівень освіти, організаційні форми взаємодії науки і виробництва тощо); - стан внутрішнього середовища окремих організаційних і господарських систем (фінансові та матеріально-технічні ресурси, застосування технологій, зв'язки з зовнішнім середовищем та ін.); - специфіка самого інноваційного процесу як об'єкта управління. Ефективність інноваційного процесу визначається лише після впровадження інновації, коли з'ясовується, у якій мірі вона задовольняє потреби ринку. Важливе значення при цьому має інструмент моделювання. Модель інноваційного процесу дає змогу виділити в інноваційній діяльності окремі складові, відкриваючи тим самим можливість наскрізного планування інновації за стадіями, з урахуванням кон'юнктурних змін. На відміну від науково-технічного прогресу інноваційний процес не завершується тільки впровадженням новації (техніки, технології, продукту) у виробництво, а має неперервний характер, оскільки «з поширенням (дифузією) інновація вдосконалюється, стає ефективнішою, набуває нових споживчих якостей. Це відкриває для неї нові можливості застосування, нові ринки, а відповідно, і нових споживачів, котрі сприймають даний продукт, технологію або послугу як нові саме для себе» .

Таким чином, інноваційний процес можна  вважати засобом задоволення  суспільних потреб на основі впровадження досягнень науки і технології.

Інноваційний процес охоплює невиробничу  сферу, сферу матеріального виробництва  й експлуатації. Він є системою етапів, стадій та видів робіт, і  тому має складну структуру.

 

Інноваційний процес — це не тільки складний, але і взаємопов'язаний процес створення інновацій з  використанням сукупності системи  знань, наукової і маркетингової  діяльності; сукупності засобів праці, що полегшують людську працю і  роблять її продуктивнішою (техніка, прилади, устаткування, організація  виробництва). Інноваційний процес —  це комплекс різних послідовних видів  діяльності на основі поділу і кооперації праці — від одержання нового теоретичного знання до використання створеного на його основі товару споживачем.

 

Сутність кооперації в науці, як і в матеріальному виробництві, полягає в одночасності зусиль, без  яких необхідний результат не може бути досягнутим.

Ефект кооперації дослідників в  інноваційній сфері полягає в  тому, що зі збільшенням кількості  вчених по-перше, з'являється можливість зібрати й опрацювати значний  обсяг наукової інформації; по-друге, з'являється велика кількість різноманітних  точок зору на вирішення науково-технічних  проблем і зростає ймовірність  прийняття правильного рішення;

по-третє, легше розподіляти обов'язки відповідно до особистих здібностей і можливостей науковців. Проте  зростання кількості членів колективу  ускладнює процес організації взаємодії  і управління, знижує відповідальність індивіда за результати роботи. Подальший розвиток кооперації супроводжується розподілом наукової праці, коли вчені спеціалізуються на вивченні певної категорії об'єктів: фізичних, хімічних, економічних, історичних тощо (предметний розподіл праці). Існує розподіл наукової праці за стадіями інноваційного циклу. Інноваційний процес поділяється на окремі етапи, види діяльності та стадії, як-от: фундаментальні та прикладні дослідження, проектно-конструкторські розробки, освоєння нововведення у виробництві й експлуатації. Це призводить до дискретності інноваційного циклу, коли окремі результати не знаходять довгий час свого застосування на наступних стадіях. Слід зазначити, що на відміну від виробничого процесу інноваційний процес характеризується:

• високим ризиком і невизначеністю шляхів досягнення цілей;

• неможливістю детального планування та орієнтації на прогнозні оцінки;