Нова інституціональна економічна теорія

Сукупність суспільних інституцій, або інституціональні межі (institutional matrix) визначає: 1) розмір трансакційних  витрат (сукупність інституцій, які  забезпечують якнайнижчі трансакційні витрати, є неефективним ринком) та 2) систему стимулювання до того чи іншого виду економічної діяльності (створення різних організацій - піратські банди, високотехнологічні фірми тощо, залежно від виду діяльності організацій стимулюється кращими прибутками, тобто системою розподілу).

Поряд з інституціями важливу роль відіграють й ідеологічні стереотипи, ментальні моделі (культура, досвід, навчання), які впливають на ставлення, довіру до інституцій а, отже, і на ефективність останніх.

Під тиском зацікавлених організацій (та з опором незацікавлених у змінах або зацікавлених у status quo) відбуваються інституціональні зміни - у формальних і неформальних правилах та механізмах їх забезпечення. Такі зміни зазвичай відбуваються повільно: хоча закони можна переглянути за ніч, зміна неформальних норм триває роками. Унаслідок інституціональних змін зацікавлені організації планують поліпшити своє становище, реструктурувавши обмін - систему трансакцій. Але їхній вибір не завжди досконалий. Неокласичне припущення про "раціональний вибір" (припущення, що люди приймають саме те рішення, яке принесе їм максимум користі) справджується тільки за умови досконалих ринків, коли інформація загальнодоступна, що є нереальним у сучасному світі за обставин непевності, невизначеності, які склалися у перехідних економіках. До того ж не завжди інституціональні зміни, які є вигідними для певної групи інтересу, є ефективними у масштабах усієї економіки, всього суспільства.

Наприклад, у багатьох суспільствах політики ухвалюють не ті рішення, що сприяють економічному зростанню, а ті, що вигідні впливовим  соціальним, економічним групам, які підтримують при владі політиків. Бюрократія також прагне не стільки збільшити виробництво, скільки взяти під свій контроль систему розподілу ресурсів. А приватний бізнес прагне бути монополістом на ринку, хоча власне конкуренція і сприяє економічному розвиткові країни. Саме з цих причин у деяких пострадянських країнах уряд підтримує неефективні субсидовані монополії та загальмовує програми приватизації, а у деяких країнах третього світу уряди тримають ціни на сільськогосподарську продукцію неприродно низькими, субсидуючи цим неефективну промисловість та підтримуючи міську еліту, яка допомагає політикам залишатись при владі.

Звідси - коріння явища "залежності від шляху" (path dependence), як назвав його Норт. Воно полягає у  тому, що напрям інституціональних змін "зміщується на догоду інтересам чинних організацій". Внаслідок цього явища деякі держави, відхиляючись від прогресивного шляху, "застрягають" у непродуктивній інституціональній системі й опиняються на узбіччі світового розвитку. Інституційні межі суспільства повинні бути не просто ефективними (у конкретний період часу), а адаптивно ефективними - тобто повинні стимулювати появу альтернативних, різнопланових організацій для послідовного розв´язання нових економічних проблем. "Демократичні політичні системи та децентралізовані ринкові економіки із чітко визначеними та гарантованими правами власності є найближчим, яке ми знаємо, наближенням до адаптивно ефективних інституціональних меж"; варіюють тільки організаційні структури у цих інституціональних межах.

Що стосується ефективності окремих інституцій та організацій, то Норт наводить висновки Е. Остром (Elinor Ostrom) з її дослідження "Управління спільною власністю: Еволюція інституцій колективної дії". Ефективні інституції та організації характеризуються таким чином.

1. Межі чітко визначені.
2. Узгодженість між правилами придбання власності та постачання і місцевими умовами.
3. Наявність угоди про колективний вибір. Більшість індивідів, яких зачіпають правила діяльності, можуть брати участь у зміні цих правил.
4. Систематичні перевірки стану ресурсів спільної власності й поведінки власників; інспектори є підзвітними власникам або самі є власниками.
5. Застосування санкцій до власників, які порушують правила діяльності; покарання залежить від серйозності та обставин порушень.
6. Наявність механізму розв´язання конфліктів.
7. Мінімальне визнання права (зовнішнього урядового органу) організовувати. Якщо спільні ресурси є частиною більшої системи, то придбання власності, постачання, моніторинг, забезпечення виконання правил, розв´язання конфліктів, урядові дії організуються у кілька рівнів підприємств.

Основою підходу теорії нового інституціоналізму є переконання, що для кожного суспільства існує  унікальна система інституцій, і  тому уряд може розробити стратегію дій, яка відповідатиме потребам окремішньої культури суспільства та сприятиме економічному зростанню. Через це немає країн, приречених на злидні; для будь-якого суспільства можна створити такі інституціональні межі, які у довгостроковому періоді забезпечать економічне зростання.

Треба бути готовим до складнощів, зумовлених явищем, яке  Д. Норт називає "дилемою інституціональних  змін". Ця дилема полягає у тому, що швидкі, радикальні інституціональні зміни потребують відповідних неформальних інституцій та ідеологічних уявлень, інакше вони призводять до суспільного хаосу; а повільні, поступові зміни саботує бюрократія, яка отримує "корупційні права".

Залежно від стратегії  здійснення інституційних змін розрізняють  два основні підходи:

- конструктивний (constructivist approach) - свідоме конструювання політичної й економічної організації за допомогою стратегічного планування і встановлення чітких пріоритетів;

- компромісний (piece meal approach) - спонтанні інституційні пристосування  до проблем, коли вони постають.

Залежно від швидкості  проведення інституційних змін розрізняють:

—  швидкі реформи, "шокова терапія" (shock therapy, big bang);

—  повільні, поступові реформи (gradualist model).

Конструктивний підхід разом із швидкими реформами можна  назвати революційною моделлю змін, усі інші комбінації (конструктивний підхід разом з повільними реформами, компромісний підхід та швидкі реформи, компромісні та повільні реформи) - еволюційною моделлю.

Що стосується перехідних економік, то їм проводити інституціональні зміни особливо важко, бо через ситуацію непевності зацікавленим організаціям складно визначитися із правильною, ефективною політикою реформ; організації, які не зацікавлені у змінах, чинять сильний опір. Що ж до конкретних інституціональних змін, які необхідні перехідним економікам, то передусім, на думку прихильників нової інституціональної економічної теорії, це - встановлення ефективних правил щодо вільних цін, власності та виконання угод.

Новий інституціоналізм уже зараз широко застосовується як теоретичний апарат при адмініструванні економічних (і не тільки) реформ. Виникло навіть поняття "інституційних реформ", яке означає реформу суспільних інституцій.

У літературі існує дуже багато визначень корупції:

—зловживання владою в приватних інтересах;

—продаж державними чиновниками державної власності для задоволення власних потреб;

—дії, що відхиляються від норм поведінки державного службовця під впливом власних інтересів (багатство, влада чи кар´єра);

—отримання юридичними особами платежів від фізичних чи юридичних осіб та приватне зловживання державним майном;

—чинення перешкод економічним реформам і демократизації;

—спосіб подолання результатів неефективного втручання держави у діяльність на ринку вільних економічних агентів.

Але всі ці визначення недосконалі, недостатньо повні й концептуально описують сутність явища корупції. З погляду нового інституціоналізму, корупція - це угода між організаціями чи фізичними особами, яка зменшує трансакційні витрати клієнта (порівняно зі звичайними за певних інституціональних межах) та збагачує агента, порушуючи формальні і/або неформальні обмеження, і яка не має надійних інституційних механізмів забезпечення. Де клієнт - це хабародавець, замовник, а агент - отримувач хабаря, виконавець. Дамо деякі пояснення.

Така угода може укладатися:

—між організаціями (наприклад, між фірмою і політичною партією);

—  між фізичними особами (між громадянином та чиновником);

—  між організаціями і фізичними особами (між фірмою та чиновником).

Корупція дещо зменшує  трансакційні витрати, які фактично передбачаються інституціональними межами, для конкретної організації чи для економіки загалом. Це може відбутися безпосередньо у формі відкупу, коли хабар чиновникові податкової служби дає змогу зменшити суму сплачених податків. А може відбутися і у формі здирництва: надто високі дискреційні повноваження чиновника (повноваження приймати рішення на власний розсуд) або надто слабкі механізми дотримання законів дають змогу чиновникові вільно завищувати трансакційні витрати (що й буде фактичними трансакційними витратами, передбаченими інституційними межами) організацій, а щоб він цього не робив, організація вдається до хабарництва. Наприклад, дорожній інспектор може надто вільно трактувати правила дорожнього руху, завищуючи вимоги, і лише хабар відверне витрати на штраф; або чиновник ліцензійної палати може незаконно зволікати з видачею свідоцтв, ліцензій (або відмовлятись їх видати), і лише хабар зменшить витрати фірми, пов´язані з таким затриманням. Але, що важливо, корупція зменшує трансакціині витрати тільки порівняно з тими, що фактично передбачені даними інституційними межами. Проте вона не мінімізує їх абсолютно - за інших інституційних меж трансакційні витрати можуть бути значно нижчими навіть поза корупцією. Однак буває і таке, що корупція зменшує тільки відносні трансакціині витрати організації і навіть збільшує загальні трансакціині витрати. Тоді стає можливою також ситуація, коли хабар не зменшує трансакціині витрати організації-хабарника, а підвищує, причому багаторазово, трансакціині витрати конкурентів організації-хабарника.

Отже, нова інституційна економічна теорія, започаткована лауреатом  Нобелівської премії Дугласом Нортом, відкриває нові можливості для економічних  досліджень. За допомогою її категорій, таких як трансакціині витрати, інституції, організації, інституціональні межі, інституціональні зміни, "залежність від шляху", "дилема інституціональних змін" можна концептуально осмислити й описати ті економічні явища, які не "вписуються" в традиційні економічні теорії. Найважливішим таким явищем є трансформація країн колишнього соціалістичного табору у країни ринкової економіки. Саме теорія нового інституціоналізму дає змогу визначити стратегію та пріоритети реформування у країнах перехідної економіки. Але є також багато інших, не таких глобальних економічних явищ, які вдало описуються саме в межах теорії нового інституціоналізму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. Проблемні питання

Як показує світовий досвід, в умовах становлення ринкової економіки одним з визначальних чинників є рівень розвитку інституціонального середовища. Незважаючи на тривалий період перетворень, Україні не вдалося повністю подолати негативні наслідки деструктивного інституціонального середовища (низькі показники економічного і соціального розвитку, існування соціальної нерівності, корупції тощо). Усунення цих недоліків можливе тільки на основі розвитку адекватних й ефективних інститутів регулювання та ринкової інфраструктури (інформаційно-обслуговуючої, грошово-кредитної; торгово-посередницької). Проблеми, з якими зіткнулися країни постсоціалістичного простору і колишнього СРСР на шляху переходу до ринку, вказали на значну роль інституціональних перетворень у функціонуванні економіки трансформаційного типу.

Події останніх десятиліть свідчать про те, що необхідні інституціональні структури не виникають автоматично, а практика їх трансплантації з успішно функціонуючих західних економік не гарантує відбору найбільш ефективних інститутів. Політика держав з трансформаційною економікою повинна бути в першу чергу спрямована на створення умов для проведення інституціональної реформи у сфері господарювання з метою формування ефективного інституціонального середовища. Подібні перетворення можуть мати як комплексний позитивний вплив на загальний рівень соціально-економічного розвитку, так і дестабілізувати економічну ситуацію в країні.

 

 

 

 

 

 

Висновки

Науково-критичний аналіз розвитку економічних поглядів, ідей, доктрин, вчень від найдавніших  часів до сучасності у найяскравіших  їх виявах дає змогу зробити відповідні висновки. Насамперед, вони полягають у підтвердженні того факту, що історія економічної науки - це сама наука. У її створенні брали участь, більшою чи меншою мірою, багато поколінь економістів і мислителів різних країн. Кожне з них, пізнаючи економічні відносини, явища і процеси, додавало свого розуміння економічного життя до економічного знання, що розвивалося не ізольовано від інших наук, а в органічній взаємодії з іншими формами знання.

Історія економічної  теорії - це неперервна спроба пізнати  таємницю економічного розвитку в усій його багатогранності та різноманітті. Оскільки економічне життя людства і окремих народів є об´єктивним процесом, перебуває у постійній динаміці, щораз більше ускладнюючись, то спроби проникнути в його суть, пізнати пружини і механізми еволюції ніколи не можуть бути в статиці. Змінність економічного життя вимагає зміни в економічному мисленні, якому, як правило, властива інерційність.