Нормування праці

 

    План 
 

    1. Принципи і значення  нормування праці.

    2. Встановлення норм  часу і норм  виробітку.

    3. Практична робота

        Література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    1. Принципи і значення  нормування праці.

    Серед великого кола проблем, що постають перед  виробництвом у часи трансформації України в ринкову, центральне місце належить ефективності використання живої праці залучених до виробництва трудівників. Сучасні ринкові процеси в економіці України потребують значних інвестицій для  оновлення виробничого апарату в усіх галузях господарства. Але нова техніка зможе дати значне зростання ефективності суспільного виробництва тільки тоді, коли наявні умови  використання трудового потенціалу будуть відповідними до можливостей та потреб техніки.

    Сучасне виробництво ґрунтується на глибокому поділі та кооперуванні праці, для нього характерна одночасна зайнятість великої кількості робітників та інших груп персоналу, результати діяльності яких складають у сукупний продукт праці. І для того, щоб цей складний процес став більш ефективним, усі його складові повинні витримуватись у певних пропорціях, побудованих на нормах праці.

    Резерви підвищення ефективності праці містяться  й у відсутності нормування праці  та недостатньому поширенні технічно обґрунтованих норм.

    Таким чином, нині нормуванням праці розуміють науковий метод вивчення процесу праці і встановлення на цих засадах науково обґрунтовані міри праці як необхідної та достатньої кількості і якості праці, що потребує виконання певної роботи, виготовлення конкретної продукції у певно організаційно - технічних умовах виробництва.

    Як  професійна діяльність, технічне нормування являє собою вид практичного  економічного забезпечення процесу  управління виробництвом на засадах  науково - обґрунтованих оцінок фактичних  витрат живої праці, встановлення ефективної прогресивної міри її витрат у вигляді норм і нормативів.

    Технічне  нормування праці - це метод встановлення технічно обґрунтованих норм часу для виконання певної роботи (або встановлення норм виробітку на одиницю часу) на основі вивчення процесів праці на робочих місцях; розробки та впровадження заходів, спрямованих на поліпшення організації виробництва і праці.

    Норми, визначені методами технічного нормування, сприяють підвищенню продуктивності праці  та її матеріальному стимулюванню.

    Предметом нормуванні праці є тривалість у часі трудового процесу, його складу і послідовності складових частин.

    Об'єктом нормування є доцільна діяльність людини фізичної чи розумової праці, тобто трудовий процес в його конкретному протіканні та складова виробничого процесу на робочому місці.

    Для забезпечення виконання завдань  у всіх їх багатогранності та взаємообумовленості  нормування праці ґрунтується на певних наукових принципах.

1. Принцип забезпечення максимальної відповідності норм суспільно необхідним витратам праці.. ця вимога обумовлена тим, що норми виконують роль одного з найважливіших засобів підвищення продуктивності праці у конкретному виробництві.
2. Принцип необхідності забезпечення прогресивності норм,  тобто доведення їх до рівня витрат праці, який нижче суспільно необхідного.
3. Принцип наукової та організаційно - технічної обґрунтованості норм, що характеризується рівнем використання досягнень науки за умови повної відповідності розроблених норм реально досяжної продуктивності праці.
4. Принцип єдності застосованих норм, рівної напруженості, тобто отримання за їх допомогою однакових результатів в ідентичних організаційно - технічних умовах.
5. Принцип обов'язковості комплексності норм всього робіт обґрунтованими нормами з урахуванням всіх наявних на підприємстві.
6. Принцип чіткої регламентації складу робіт та організаційно - технічних умов їх виконання, що  враховуються при розробці норм.
7. Принцип оптимального виробу об'єкта дослідження як одиниці нормування праці.
8. Принцип демократичного широкого залучення трудящих до розробки норм праці.

    Відповідно  до мети, завдань та принципів складається  зміст прогресу нормування праці  на підприємстві. Це:

• Вивчення та аналіз змісту і характеру праці відповідної категорії персоналу в цілому та окремих професійно - кваліфікаційних груп зокрема у реальних організаційно - технічних і санітарно - гігієнічних умовах.
• Вивчення передового науково - технічного виробничого вітчизняного та закордонного досвіду.
• Встановлення конкретної мети розробки певної норми, визначення вимог до неї, вибір методу нормування.
• Проектування виконання роботи, ефективного складу її процесів, послідовності виконання у часі.
• Апробація норм, оцінка їх економічної ефективності, аналіз тенденцій змін організаційно - технічних умов, уточнення норм.
• Впровадження норм на конкретні робочі місця у виробничому процесі.

    Таким чином, значення нормування праці полягає  в тому, що вона являє собою одну з найважливіших складових частин використання суспільної праці на рівні  конкретних підприємств. Упровадження тут ефективного нормування дозволяє виявляти об'єктивні втрати робочого часу та достовірно встановлювати  їх кількість, відшукувати наявні резерви збільшення продуктивності праці та підвищення ефективності виробництва, конструювати раціональний склад і структуру трудових процесів з більш повним використанням робочого часу. Це стає засадами розробки обґрунтованих планів виробництва і праці, визначення реальної потреби в кількісному та якісному складі працівників.

    Нормування  праці дозволяє оцінити ефективність праці шляхом порівняння з нормами фактичних її витрат, зіставляти результати праці.

    2. Встановлення норм  часу і норм  виробітку.

    Установлення  норм праці невід'ємне від необхідності вивчення тривалості трудового процесу, окремих його складових та структури в цілому на конкретних робочих місцях. Це дозволяє виявити нераціональні та зайві витрати часу, прямі його втрати, розробити заходи щодо їх вилучення, для того щоб розроблені норми праці забезпечували прогресивні, ефективні методи праці, зростання Ті продуктивності. Робочий час обмежує тривалість участі працівника у створенні товару чи послуги.

    Робочий час — встановлена законодавством даної країни тривалість залучення працівника до виконання трудових функцій у технологічному процесі на робочому місці для виробництва конкретної продукції.

    Національне законодавство встановлює межі тривалості робочого тижня. У більшості розвинутих країн тривалість робочого тижня дорівнює 40 годинам. Тривалість робочого часу вимірюється фактично відпрацьованими годинами протягом робочого дня (зміни), тижня, місяця, року.

    За  складом робочий час не однорідний. Перш за все він поділяється на безпосередньо робочий час і  перерв у роботі протягом зміни. Співвідношення цих складових, залежно від особливостей технологічного і трудового процесів, може бути різним. Тому необхідно всю різноманітність елементів робочого часу класифікувати за певними ознаками. Найбільш поширеними є класифікації стосовно виконавця, виробничого  процесу, устаткування.

    Класифікація  робочого часу  виконавця трудового  процесу передбачає поділ його на час роботи та перерв.

    Часом роботи називають період, протягом якого  робітник виконує дії, пов'язані  безпосередньо з виконанням виробничого  завдання для перетворення сировини, матеріалів, напівфабрикатів у продукцію  на даному робочому місці. Дії робітника можуть складатися як з фізичної праці, так і з активного нагляду за роботою устаткування, перебігом технологічного процесу, ознайомлення з технічною документацією, кресленнями,  інструкціями.

    Час перерв становлять усі відрізки часу зміни, коли робітник не працює,  незалежно від характеру  та причин бездіяльності.

    Всі витрати робочого часу виконавця  поділяють на нормовані та ненормовані.

    До  нормованих витрат робочого часу належать ті, які повинні бути обов'язково враховані при складанні науково обґрунтованої норми праці, а саме:

—  підготовчо-завершальні  витрати часу;

—  оперативний  час (основної та допоміжної роботи);

—  час  обслуговування робочого місця;

• регламентовані перерви з організаційно-технічних причин;
• регламентовані перерви на відпочинок та особисті потреби.

   Витрати часу, що не входитимуть до складу норми  праці,—ненормовані витрати робочого часу — це усі втрати робочого часу протягом зміни, а саме:

—  втрати робочого часу з організаційно-технічних  причин;

• втрати робочого часу через порушення трудової дисципліни;
• втрати робочого часу на виконання випадкової та непродуктивної роботи.

    Правильне визначення характеру і змісту витрат часу в трудовому процесі виконавця дозволяє спостерігачеві обґрунтовано поділити необхідні та зайві витрати, виявити наявні втрати часу і на цій основі спроектувати науково обґрунтовану норму праці.

    Вивчення  трудових і виробничих процесів на практиці здійснюють за допомогою спостереження за послідовністю витрат часу. Це один з найважливіших етапів роботи щодо встановлення науково обґрунтованих норм праці, бо чим точніші спостереження, тим якісніші встановлені на їх основі норми.

    Для точного встановлення середніх фактичних  витрат часу, проектування науково  обґрунтованих норм праці необхідні  численні спостереження за роботою виконавця, машини, устаткування. У дійсності має місце велика різноманітність технологічних процесів, техніки, організації виробництва і праці. Це робить неможливим однакове дослідження цих процесів і обумовлює наявність досить великої кількості різних методів вивчення витрат робочого часу.

    Методи  вивчення робочого часу групують за такими ознаками;

    1) за видом і метою  спостереження, змістом  і деталізацією витрат робочого часу:

— хронометраж;

— фотографування, яке має три різновиди: фотографія робочого часу; фотографія використання устаткування в часі; фотографія виробничого процесу;

 —  фотохронометраж;

        2) за способом  спостереження при  вивченні витрат  робочого часу:

—  метод  безпосереднього вимірювання тривалості кожного з елементів роботи чи перерви в роботі шляхом: суцільних (безперервних) замірів з фіксацією всіх витрат робочого часу; вибіркових замірів; циклічних замірів;

— метод фіксування кількості випадків повторення тих чи інших видів витрат робочого часу у певному інтервалі часу шляхом: періодичних спостережень через однакові, заздалегідь встановлені інтервали часу; моментних спостережень;

    3) за об'єктом спостереження та формою організації праці на робочих місцях:

—  індивідуальне  спостереження (за одним робітником, однією машиною);

—  групове  спостереження (за роботою кількох  робітників, кількох машин);

—  бригадне спостереження (за роботою бригади);

— багатоверстатне, багатоапаратне спостереження (за роботою одного робітника, який обслуговує кілька установок, верстатів, агрегатів, апаратів);

—  маршрутне  спостереження (за робітником, який переміщується за певним маршрутом; або за кількома робітниками, розміщеними настільки далеко один від одного, що спостерігач змушений обходити їхні робочі місця в процесі спостереження за певним маршрутом);

—  пікетне  спостереження (проводиться на одному місці за рухомими об'єктами);

    4) за способом спостереження  та реєстрації  результатів фіксація витрат робочого часу може виконуватись:

—  у  результаті візуального спостереження  безпосередньо спостерігачем за показниками найпростіших приладів (годинників, секундомірів);

— за допомогою  приладів, що фіксують початок і кінець витрат часу, під наглядом працівника;