Місце та роль підприємництва і домогосподарств в економічній системі суспільства

1. Місце та роль підприємництва і домогосподарств в економічній системі суспільства

 Підприємництво становить собою діяльність господарюючих суб'єктів по виробництву матеріальних благ та послуг Суть підприємництва найбільш повно проявляється у функціях, які воно-виконує. Ці функції такі: творча, ресурсна, організаційна.

 Творча функція підприємництва полягає у генеруванні та реалізації нових ідей, здійсненні техніко-економічних проектів задля досягнення мети виробництва.

 Ресурсна функція підприємництва передбачає найбільш ефективне використання матеріальних, трудових, фінансових і інформаційних ресурсів з урахуванням досягнень науки і техніки, управління та організації виробництва.

 Організаційна функція  підприємництва полягає в умінні поєднувати ресурси виробництва в оптимальних пропорціях та здійснювати контроль за використанням їх.

 Для існування підприємництва необхідні певні передумови, зокрема економічні, політичні, юридичні та психологічні.

 Економічні передумови - це наявність різноманітних суб'єктів господарювання, які мають певну економічну відособленість.

 Політичні передумови  полягають у створенні в країні  сприятливого політичного клімату  для підприємництва, тобто має бути стабільна політика щодо підприємництва і передусім така, що сприяла б вияву ініціативи і творчості підприємців різних форм власності.

 Юридичні передумови  означають наявність в країні  такої нормативної бази, яка б  гарантувала невтручання чиновників  у господарську діяльність і  сприяла розвитку творчості та  ініціативності підприємців.

 Психологічні передумови  означають створення позитивної  думки суспільства про підприємництво та його роль в суспільстві.

 Суб'єктами підприємництва можуть бути фізичні та юридичні особи, причому як вітчизняні, так і зарубіжні.

 Закон України "Про  підприємництво в Україні" забороняє займатися підприємницькою діяльністю військовослужбовцям, службовим особам прокуратури, суду, держбезпеки, внутрішніх справ, держарбітражу, держнотаріальну, держвлади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

 Обмежуючим фактором  підприємницької діяльності є відсутність або недостатня кількість капіталу. Отже, підприємцями всі бути не можуть.

 Об'єктом підприємництва є певний вид діяльності -виробництво, торгівля, посередництво, операції з цінними паперами тощо. Правда, є види діяльності, де підприємництвом мають право займатися лише державні підприємства (виробництво медикаментів, зброї, хімречовин та ін.).

 Одним із суб'єктів  економіки є домогосподарства. Домогосподарство становить собою економічну одиницю, що складається з однієї чи більше осіб, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва (робочою силою, а інколи і засобами виробництва) і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів і послуг, а також здійснює заощадження з метою задоволення своїх потреб. На практиці домогосподарство функціонує у вигляді сім'ї та її діяльності: скільки сімей в суспільстві, стільки й домогосподарств.

 Домогосподарства в  кожному суспільстві виконують функції споживання, постачання факторів виробництва і заощадження. Функція споживання полягає в тому, що домогосподарства, основними споживачами матеріальних і нематеріальних благ. В кінцевому плані вся виробнича діяльність суспільства орієнтується на задоволення потреб домогосподарства. Здійснюючи споживання, домогосподарства сприяють зростанню попиту на товари і послуги, а через нього роблять вплив на розвиток виробництва. Функція постачання полягає в тому, що домогосподарства, будучи соціально-економічними одиницями, де відтворюється робоча сила, а інколи і засоби виробництва, передають Ці фактори виробництва діловим одиницям - підприємствам, організаціям тощо. Функцію заощадження домогосподарство виконує тоді, коли частину доходу, що не використовується ним впродовж поточного періоду, перетворює на заощадження, які за певних обставин можуть стати потужним джерелом економічного розвитку суспільства в цілому.

 З точки зору мікроекономічного рівня господарювання провідною функцією виступає функція споживання. Це обумовлено тим, що раніше ніж будуть реалізовані інші функції, домогосподарство повинне споживати матеріальні та духовні блага. При цьому його потреби я варіаційною величиною, а рівень доходів - наявна величина, яка зі фінансового боку встановлює межу задоволення потреб. На фінансові можливості домогосподарства впливають розмір отримуваного доходу і ціни на блага.

 Кожне домогосподарство  прагне реалізувати той фінансово  можливий план, якому воно віддає  перевагу перед іншими, оскільки  він означає для нього найвищу  корисність.

 На попит домогосподарства  впливає сукупність факторів, серед  яких найвагомішими є: переваги, розмір доходу, рівень цін, обсяг майна господарства. Зміна доходу веде до зміни бюджетного обмеження. (Можливі три типи реакції домогосподарства як споживача на зміну доходу: а.) зміна обсягу споживання блага в тому ж напрямі: б.) зміна обсягу споживання блага в протилежному напрямі; в.) відсутність реакції попит)' на зміну доходу. Згідно з першими двома типами реакції домогосподарства розрізняють вищі та нижчі блага. Під вищими благами розуміють такі, попит на які зі збільшенням доходу зростає, а зі зменшенням - знижується (блага, що задовольняють духовні потреби). Під нижчими благами розуміють такі, попит на які зі збільшенням доходу знижується, а зі зменшенням - зростає (потреби в певних видах продуктів харчування).

 Функція споживання  взаємозв'язана з функцією постачання, пропозиції факторів виробництва.  Як зазначалося, одним із факторів, що впливає на споживання, є  розмір доходу. А«цей останній залежить від того, за якою ціною і в якому обсязі домогосподарство продає належні йому виробничі фактори - головним чином робочу силу в умовах капіталізму і працю в умовах соціалізму.

 Функція постачання  зв'язана не тільки з функцією  споживання, а й з функцією заощадження. Адже наявність чи відсутність коштів для заощадження при інших незмінних залежить від того, за яку ціну і в якому обсязі домогосподарство постачає суспільству виробничі фактори.

 Виконуючи названі  функції, домогосподарство вступає  у певні зв'язки і взаємовідносини  з підприємствами та організаціями і суспільством в цілому. Причому ці зв'язки не однобічні: домогосподарства сприяють розвитку підприємств і суспільства, а ці останні, в свою чергу, забезпечують відповідні умови домогосподарствам для реалізації їх функцій.

1. теорії та  суть заробітної плати

 Проблеми заробітної  плати завжди перебували в  центрі уваги представників усіх  шкіл і течій економічної думки.  Причому в минулому і сьогодні  багато представників немарксистської  політекономії визначають суть  заробітної плати як ціну праці.  Такої думки у свій час дотримувалися фізіократи і в певній мірі А. Сміт. Сьогодні її поділяють такі відомі економісти, як С Брю, К. Макконнелл, В.Нордхау з, П. Самуельсон та ін. Вони вважають, що заробітна плата становить собою ціну, яку платить підприємець робітникові за використання його праці.

 Але ж щоб можна  було продати працю і одержати  за неї плату у формі заробітної  плати, праця повинна б існувати  до моменту купівлі-продажу. Проте на ринку праці робітник виступає лише власником робочої сили, яку капіталіст починає використовувати після її купівлі. Тобто погляд на заробітну плату як ціну праці неминуче наштовхує на думку, що якби самостійно існувала праця як товар, то це означало б, що робітник не є найманим працівником, а виступає дрібним приватним виробником, який продає не саму працю, а її продукт - товар.

 К. Маркс дійшов висновку, що робітник продає капіталістові  робочу силу, а не працю чи  її продукт, які на момент  купівлі-продажу не існують.

 Найбільшу різноманітність поглядів економісти виявляють при поясненні рівня заробітної плати. Так, в другій половині XIX століття Дж. Мілль, Мак-Куллох та деякі інші економісти виходили з того, що1 рівень заробітної плати залежить від чисельності робітників та якогось "фонду заробітної плати", величина якого є незмінною і постійною. На їх думку, якщо частина робітників доб'ється підвищення заробітної плати, то інша частина буде мати меншу заробітну плату або зовсім залишиться без роботи, оскільки не буде коштів для виплати заробітної плати. Ця теорія базується на висновку, що нібито суспільний капітал є постійною величиною, а маса життєвих засобів, в яку втілюється змінний капітал, являє собою відособлену частину суспільного багатства, визначену силами природи.

 Популярною в західних  країнах є теорія граничної  продуктивності", яку в XIX столітті висунули англійський економіст А. Маршалл і американський економіст Дж. Кларк. На їх думку, в кожному суспільстві діє закон "спадної продуктивності", згідно з яким збільшення чисельності робітників при незмінному обсягу капіталу з якогось моменту дає більш низьку продуктивність в порівнянні з попереднім збільшенням. Тому рівень заробітної плати визначається продуктом найменш продуктивного прирощення праці. При наймі додаткових робітників (понад "граничну" їх чисельність) вироблена ними вартість буде менше витрат на оплату їх праці. Але ж такий підхід не бере до уваги розвиток науково-технічного прогресу, в результаті якого продуктивність праці постійно зростає.

 В сучасних умовах  широкого розповсюдження набула  теорія регульованої заробітної  плати", автором якої був англійський економіст Дж. Кейнс. Він і його послідовники вважають, що уряд через законодавство, а профспілки через відповідні договори з підприємцями повинні регулювати заробітну плату з врахуванням обсягу виробництва і рівня зайнятості. На його думку, це необхідно робити тому, що зростання - зайнятості без збільшення кількості машин та обладнання приводить до зниження продуктивності праці "граничного робітника", а звідси - і до зниження реальної заробітної плати. Тому кейнсіанці вважають зменшення реальної заробітної плати шляхом поміркованої інфляції одним із засобів, що забезпечує зростання зайнятості.

 Чимало прихильників  має теорія "інфляційної спіралі  заробітної плати і цін". її  прихильники вважають, що підвищення заробітної плати неминуче веде до зростання цін на товари народного споживання, а зростання цін в свою чергу веде до підвищення заробітної плати. Але ціни визнаються і регулюються не заробітною платою, а дією закону вартості. Та й підвищення заробітної плати впливає не на рівень цін, а на рівень прибутків.

 Можна було б назвати  й інші теорії заробітної плати,  які сьогодні поширюються різноманітними школами і течіями економічної думки.

 Проте найбільш повно  проблеми заробітної плати дослідив К. Маркс в "Капіталі". Він доказав, що заробітна плата в умовах капіталізму становить собою перетворену форму вартості і відповідно піни товару робоча сила. її речовим і матеріальним змістом виступає кількість Життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили найманого робітника і членів його сім'ї. Заробітна плата є перетвореною формою вартості і ціни товару робоча сила тому, що на поверхні суспільства вона сприймається як ціна праці. Продаж робочої сили сприймається як продаж праці в результаті того, що робітник одержує заробітну плату після завершення процесу праці, що величина заробітної плати змінюється залежно від тривалості робочого дня, а індивідуальні відмінності у заробітній платі обумовлені неоднаковою інтенсивністю праці робітників.

 Праця не може ні  продаватися, ні бути товаром  хоча б тому, що в момент  акту купівлі-продажу вона відсутня. Для уточнення наведемо такий приклад. Припустимо, щ0 робітник пропрацював 8 годин і одержав у вигляді заробітної плати 8 дол. На поверхні суспільства ці 8 дол. сприймаються не ціною робочої сили, а вартістю і ціною праці робітника. Виникає враження, що капіталіст нібито оплатив працю робітника протягом всього робочого дня. Таким чином зникає поділ робочого дня на необхідний та додатковий і відповідно праці - на необхідну і додаткову, оплачену і неоплачену. Складається видимість, що вся праця найманого робітника є оплаченою. Саме в цьому полягає одна із особливостей капіталістичної форми експлуатації. У рабовласницькому суспільстві навіть необхідна праця раба здавалася йому неоплаченою, працею на рабовласника. При феодалізмі необхідна й додаткова праця чітко розмежовані.

2. Форми та системи  заробітної плати

 Суть заробітної плати  знаходить своє подальше розкриття  в різних її формах та системах. Існують дві основні форми заробітної плати: погодинна і відрядна. Погодинна заробітна плата - це оплата вартості і ціни робочої сили за її функціонування протягом певного робочого часу. Одиницею виміру при погодинній заробітній платі виступає погодинна ставка, яку інколи ще називають "ціною праці" Вона розраховується шляхом ділення денної вартості робочої сили на середню тривалість робочого дня. Якщо денна вартість робочої сили 2 дол., а робочий день - 8 годин, то ціна однієї години праці (погодинна ставка) буде дорівнювати 0,25 дол. (2 дол. : 8 годин).

 Відрядна (поштучна) заробітна  плата - це оплата вартості  і ціни товару робоча сила  залежно від розмірів виробітку за одиницю часу. Затрати робочої сили за даною формою зарплати вимірюються кількістю та якістю виробленої продукції. Вона є перетвореною формою погодинної заробітної плати. При відрядній заробітній платі заробіток робітника залежить від кількості виготовлених виробів і від розцінок за кожний виріб чи операцію. При встановленні поштучних розцінок береться до уваги погодинна заробітна плата: денну ставку погодинника ділять на кількість виробів, що їх може виробити робітник протягом робочого дня. Причому за норму береться, як правило, найвищий виробіток, досягнутий робітниками на даному підприємстві. Якщо денна погодинна оплата становить 2 дол., а норма виробітку за робочий день 10 виробів, то розцінка за один виріб становитиме 0,20 дол. (2 дол.: 10 виробів).

 Погодинна заробітна  плата застосовується тоді, коли  поштучний облік виробів чи операцій неможливий. Скажімо, в умовах конвеєрного й автоматизованого виробництва з примусовим ритмом роботи, де інтенсивність праці задається швидкістю руху конвеєра. Там, де можливий поштучний облік виробів чи операцій, добитися підвищення інтенсивності дозволяє застосування відрядної форми заробітної плати.