Механізм розгортання кризи на підприємстві

Певним чином в основу розуміння сутності механізму розгортання  кризи можуть бути покладені розробки, присвячені цьому питанню на макрорівні. Так, ще Дж.М.Кейнс у знаменитій роботі „Нотатки про економічний цикл" звернув увагу на наявність кумулятивного ефекту в процесі поглиблення кризи. Він визначив, що в процесі руху макросистеми в бік підйому „сили, що його викликають, накопичуються та посилюються, але потім поступово слабішають, доки в певний час не заміщуються силами, що діють в протилежному напрямку. У свою чергу, протилежні сили дужчають протягом певного часу, взаємно активізуються. А потім, досягнувши максимуму, починають убувати, поступаючись місцем своїй протилежності". Тобто, згідно з неокейнсіанською теорією, криза є результатом протистояння сил підйому та спаду, в якому останні перемагають. Ця характеристика кризи визначається і дослідниками марксистської школи. Виникнення макроекономічної кризи розглядається як результат „поєднання сил різноманітних механізмів, що генерують та розповсюджують циклічні імпульси" При цьому, „якщо існують умови для розгортання кумулятивних, тобто лавиноподібних процесів, то порушення в одній ланці можуть швидко розповсюджуватися далі, уражуючи інші ланки системи і навіть усю економіку"

Механізм розвитку кризи  на рівні окремо взятої виробничої системи (суб'єкта господарювання) детально розкрито в колективній монографії під загальною редакцією проф., д-ра екон. наук А.П.Градова та Б.І.Кузіна.  Викладений підхід базується на розумінні процесу виникнення кризового стану як одного з різновидів економічного механізму, тобто ланцюга послідовних взаємопов'язаних економічних явищ. Як справедливо відзначено, „механізм виникнення кризового стану, як і будь-який економічний механізм, „запускається" сигналами, що ініціюють вихідні економічні явища. Під впливом цих вихідних явищ виникає ефект „падаючого доміно", наприкінці якого настає заключне явище - кризовий стан". Доведено, що ініціаторами імпульсів економічних явищ є агенти внутрішнього і зовнішнього оточення. Внутрішні збурення ініціюються елементами стратегічного потенціалу підприємства, зовнішні - детермінантами національного ромба. Передача імпульсів здійснюється по своєрідних „каналах зв'язку", що існують між агентами внутрішнього і зовнішнього середовища (рис. 1.2).

Глибина кризового стану  та його тривалість залежить від: кількості  і сили вихідних економічних явищ; числа і ступеня впливу агентів  зовнішнього і внутрішнього середовища; інтенсивності процесу виникнення проміжних економічних явищ; співвідношення і сили проміжних явищ з кожного  фактора внутрішнього стану підприємства; значущості окремого фактора в межах  даного підприємства у діяльності підприємства економічне явище, що сприяє виникненню кризового стану за рахунок послаблення відповідного фактора;

економічне явище, що сприяє виникненню кризового стану за рахунок  посилення відповідного фактора.

Діаметр кружка характеризує інтенсивність впливу даного економічного явища на завершальне.

У перебігу дослідження російськими фахівцями сформульовані важливі висновки. По-перше, щодо підсилення сигналу в процесі руху імпульсів по каналах зв'язку. Було відзначено, що „кожне наступне економічне явище ланцюга, який утворюється тим чи іншим каналом зв'язку, дає, як правило, сигнал більшої сили і того ж напрямку, що й попереднє. По-друге, щодо складності каналу зв'язку, неізольованості імпульсів і явищ, що виникають в одному каналі зв'язку (ланцюга), від інших. Складність полягає у взаємній обумовленості (інтердепенденції) проміжних економічних явищ, тобто їх залежності не тільки від одного вихідного явища певного ланцюга, але й від вторинних ефектів, що ініціюються іншими вихідними явищами та розповсюджуються по інших ланцюгах. По-третє, щодо інтенсивності поширення кризових явищ, посилення інтенсивності проявів кризи по мірі її поглиблення.

Що ж є передумовою  запуску (початку дії) механЬму поширення  кризи? Базуючись на теорії управління системами, можна стверджувати, що дія  імпульсів-каталізаторів кризи постійно супроводжує підприємство від самого початку його функціонування, що спричиняє можливість виникнення кризи в будь-який момент діяльності підприємства. Але ця можливість до певного моменту не виявляється внаслідок наявності у підприємства особливого механізму, який визначається як внутрішній механізм саморегуляції системи. Саме наявність у системі такого механізму обумовлює такі властивості самокерованих систем (якою визнано підприємство), як гнучкість, адаптивність та стійкість. Поглиблення кризи є свідченням неспроможності внутрішнього механізму саморегуляції системи самостійно нейтралізувати негативний вплив імпульсів-каталізаторів кризи внаслідок втрати працездатності або пошкодження.

Через які причини (передумови) відбувається порушення або вихід з ладу механізму саморегуляції? Відповідь на це запитання може ґрунтуватись на усвідомленні концептуальних вимог до організації управління підприємством, викладених у роботі англійського економіста Стаффорда Біра „Мозок фірми" , які в узагальнюючому вигляді можуть бути сформульовані так: неефективне управління, недотримання науково обґрунтованих вимог щодо його механізму, методів, процесу, стилю, інструментарію.

Поглиблення розуміння даного твердження знаходимо в дослідженні  М.Білопольського „Енвіроніка - наука  про розвиток і вдосконалення  суспільства та світу" Доведено, що будь-яка система з регулятором (підприємство є прикладом саме такої  системи) руйнується, якщо негативний вплив сукупності факторів зовнішнього оточення на систему стає сильнішим, ніж сукупний вплив усіх позитивних факторів, у протилежному випадку вона зберігається як цілісність та розвивається у діяльності підприємства

Головними завданнями регулятора системи (функції якого виконує  орган управління) для забезпечення підтримки (або досягнення) життєздатності є:

1) нейтралізація впливу  негативних факторів зовнішнього  оточення;

2) обмеження кількості  факторів зовнішнього оточення, які діють негативно;

3) використання позитивних  можливостей, що надаються зовнішнім  оточенням (сили та кількості  позитивно діючих факторів);

4) цілеспрямоване керівництво  функціонуванням системи для  досягнення стратегічних цілей  та завдань її розвитку, стимуляції  внутрішніх сил, що протидіють  негативному впливові зовнішнього  оточення;

5) забезпечення синхронізації  регуляторного впливу зі швидкістю  дії негативних або послабленням  позитивних факторів, тобто швидкістю  поглиблення кризи.

Вихід з ладу внутрішнього механізму саморегуляції не відбувається раптово. Існує певний проміжок часу між дією фактора-каталізатора кризи  та досягнення кризою свого апогею - потребою ліквідації підприємства у зв'язку з неможливістю продовження функціонування, і ця характеристика течії кризи (тривалість визрівання або швидкість поглиблення кризи) є індивідуальною властивістю окремої мікроекономічної системи.

Для пояснення цього твердження доцільно скористатися здобутками кібернетики та теорії управління системами. Оскільки підприємство є надзвичайно складною системою, кожен імпульс-каталізатор кризових явищ у межах мікроекономічної системи проходить не один, а декілька регуляторів сили імпульсу в процесі трансформації вхідного імпульсу у вихідний. Процес руху імпульсу-каталізатора та проміжних імпульсів, появу яких він обумовлює, можна визначити як сукупність різних типів структурних ланок з різними функціональними характеристиками регуляторів, які керують передавальною функцією. Типологія та характеристика структурних ланок лінійних динамічних систем теоретично визначені та описані в спеціальній літературі . Параметри проходження та зміни імпульсу-каталізатора кризових явищ після проходження кожного типу ланки залежать від таких її характеристик, як коефіцієнт підсилення (передачі) ланки; коефіцієнт затухання; постійна тривалості ланки.

Таким чином, швидкість поглиблення  кризи в окремій мікроекономічній системі обумовлюється такими факторами, як кількість структурних ланок, які проходить імпульс-каталізатор  кризи в межах системи; типологічні  особливості ланок, через які  відбувається рух імпульсу-каталізатора; якісні характеристики, внутрішні параметри  регуляторів, через які проходить  імпульс.

Феномен нерівномірності  визрівання (загострення прояву) кризи  пояснюється також тим, що внутрішні  елементи системи, на які впливає  імпульс-каталізатор кризи, нерівнозначні. Структурно вони належать до різних функціональних підсистем, які відіграють різну роль у забезпеченні життєдіяльності підприємства в цілому, входять або ні до складу його функціональних інваріантів, які визначають можливості забезпечення цілеспрямованого розвитку системи. Залежно від того, на який елемент системи діє імпульс-каталізатор кризи, шлях та швидкість розповсюдження кризових явищ буде суттєво відрізнятися.

Розуміння механізму поглиблення  кризи тільки з управлінських  позицій є недостатнім без  усвідомлення фінансово-економічних  аспектів виникнення та поширення імпульсів-каталізаторів  кризи, зокрема взаємозв'язку розвитку кризи з порушенням „параметрів  життєздатності підприємства", які  були розглянуті вище.

У якості імпульсів-каталізаторів  кризи можуть розглядатися будь-які  процеси та події, що відбуваються у  внутрішньому та зовнішньому оточенні підприємства і безпосередньо впливають  на параметри життєздатності підприємства або опосередковано на показники, що підтримують життєздатність та обумовлюють їх погіршення.

Поглиблення кризи є свідченням поступової втрати визначених параметрів життєздатності підприємства, які являють собою ієрархічно побудовану систему. За значущістю вони нерівнозначні, їх втрата під дією фактора-ініціатора кризи та процесів, ініційованих ним, відбувається не одночасно, а поступово: втрата параметра життєздатності першого рівня L1 - забезпечення беззбиткової діяльності - обумовлює можливість втрати параметра життєздатності 2-го рівня (L2) і так далі. Мається на увазі не тимчасове порушення окремих параметрів більш високого рівня значущості, за підтримки параметрів більш низького рівня значущості, які система здатна самостійна відновити під впливом механізму саморегуляції, а остаточна втрата, яка не може бути відновлена системою самостійно.

Завершальним явищем - апогеєм  розгортання кризи - є виникнення загрози банкрутства (неспроможність) підприємства, економічною характеристикою  якої є неможливість проведення повного  розрахунку по зовнішнім зобов'язанням (параметр життєздатності L3).

Систематизація можливих варіантів дотримання параметрів життєздатності дає змогу ідентифікувати п'ять  станів життєздатності підприємства, які можуть бути описані так:

 SL = { S (LI), S (L2), S (L3), S (L4)}, (1.4)

Отже, розгортання кризи  на рівні мікроекономічної системи  структурно декомпонується на 3 фази кризи: прихована криза (або криза ефективності), криза платоспроможності та криза  розрахунків по боргах (загроза банкрутства, неспроможність). Розглянемо зовнішні ознаки кожної фази кризи.

1 фаза - криза ефективності (прихована криза). Характерними  ознаками цієї стадії є зниження  ефективності діяльності підприємства, яке виявляє себе через негативну динаміку показників прибутковості обороту та капіталу, тривалість операційного та фінансового циклу підприємства, його ринкової вартості та ін. Причиною зниження ефективності є отримання збитків спочатку від проведення окремих господарських операцій, потім - в окремі часові періоди, і поступово - в цілому за результатами господарсько-фінансової діяльності. Спочатку збитки, що виникають, покриваються за рахунок внутрішніх резервів (компенсаторних можливостей) - нерозподілених прибутків минулих періодів, ліквідної частини власного капіталу. Поступово внутрішні резерви протидії поточній збитковості вичерпуються, що обумовлює перехід до наступної фази розвитку кризи. Механізм розгортання кризи в цій фазі показано нарис. 1.3.

2 фаза - криза платоспроможності.  Характерними ознаками цієї фази  кризи є періодичний та всетриваліший  дефіцит грошових коштів підприємства для виконання ним своїх зобов'язань та фінансування своєї поточної діяльності. Зовнішнім проявом такого становища є виникнення ситуації неплатоспроможності, яка характеризується затримкою у часі здійснення поточних платежів (порушення термінів сплати у зв'язку з недостатністю грошей на розрахунковому рахунку), сплатою економічних санкцій (штрафів, пені) за несвоєчасну сплату, появою простроченої кредиторської заборгованості та непогашених кредитів і позик.

Явище платоспроможності (і  відповідно неплатоспроможності) надзвичайно  різноманітне за своїми зовнішніми проявами та наслідками для підприємства, що дозволяє' використовувати таку класифікацію видів платоспроможності, яка зазначена  на рис. 1.4.

І. Залежно від характеру  та інформаційної бази дослідження необхідно розрізняти статичну та динамічну платоспроможність. Статична платоспроможність досліджується в певному часовому періоді й характеризує здатність підприємства до виконання планових платежів та термінових зобов'язань за рахунок наявних залишків грошових активів (резервів). Інформаційною базою оцінки статичної платоспроможності є бухгалтерський баланс підприємств, в якому фіксується стан (залишки) активів та пасивів підприємства. Оцінка динамічної платоспроможності здійснюється на підставі аналізу грошового обороту підприємства, тобто визначення та порівняння розмірів вхідного (надходження грошей) та вихідного (витрачення грошей) грошових потоків підприємства протягом певного періоду часу.