Механізм реалізації стратегії регіонального розвитку України та напрями його удосконалення

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

 

 

 

 

Реферат з дисципліни “національна економіка”

на тему:

Механізм реалізації стратегії регіонального розвитку України та напрями його удосконалення

 

 

 

 

 

 

Виконала:

 

студентка III курсу

спеціальності 6503

факультету МЕіМ

групи№8

Пілюгіна Анастасія

 

Перевірив:

Чернявський                

Костянтин Анатолійович

 

 

 

 

 

Київ – 2011

План

 

Вступ

 

1. Науково-методичні основи формування стратегії регіонального розвитку

2. Напрями та складові стратегії регіонального розвитку в Україні. 

Їх проблематика

3.Шляхи удосконалення  стратегії регіонального розвитку

 

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

В сучасних умовах, коли в  Україні відбуваються докорінні  реформи і трансформації, набувають  актуальності питання стратегічного  планування розвитку регіонів, які  завжди були і є центрами соціально-економічної, політичної та культурної системи держави  і одночасно представляють собою  сконцентроване виявлення всіх протиріч і проблем економіки та суспільного  розвитку в цілому. Необхідність запровадження у практичну діяльність стратегічного управління та планування обумовлюється поступовим наближенням процесу управління в Україні до світового досвіду.

Ставлення до розробки регіональної стратегії розвитку як до найважливішого заходу регіонального управління, який за самою своєю суттю має поєднувати перспективну та поточну діяльність, погоджувати дії між різними  суб’єктами державного регулювання  в інтересах зростання добробуту  суспільства та підвищення показників регіонального розвитку, є безперечно домінуючим у сучасній державній  регіональній політиці.

На сучасному етапі  особливо гостро стоїть проблема ефективного  стратегічного планування розвитку територій. Існуючі підходи щодо формування стратегій регіонального  розвитку переважно передбачають розробку бачення прогресу території у  контексті загальнонаціональних програм  і тільки на наступних етапах враховуються певні особливості регіональних концепцій розвитку територій.

На загальнодержавному рівні  вектори регіонального розвитку сформовані та відображені у Державній  стратегії регіонального розвитку на період до 2015 р. та Законом України  «Про стимулювання розвитку регіонів», згідно з якими розробляються та затверджуються відповідні стратегії регіонального розвитку на рівні областей та міст. Однак, реалізація прийнятих концепцій регіонального розвитку в Україні не є достатньо ефективною - навіть за наявності значної ресурсної бази, задовільного розвитку інфраструктури території, ефективної, більшість положень стратегій залишаються лише в проекті.

 

1. Науково-методичні основи формування стратегії регіонального розвитку

Стратегічне планування розвитку території сьогодні розглядається як один із найбільш перспективних та ефективних механізмів реалізації довгострокової регіональної політики в умовах посилення самоорганізації територіальних громад різних рівнів.

Створення та збереження якісного середовища життєдіяльності людини є важливою умовою сталого розвитку сучасного суспільства і має  стати одним із основних розділів довгострокової стратегії розвитку України та її регіонів.

Стратегічне планування соціально-економічного розвитку території (регіону, району, міст, селищ, сільських населених пунктів) розглядається як науково обґрунтоване та практично орієнтоване прогнозування  розвитку, яке

передбачає визначення напрямків  і параметрів розвитку територій, їхньої економіки, екології і соціальної сфери, заходів щодо реалізації намічених  програм та проектів, засоби та шляхи  їхнього досягнення на довготермінову перспективу.

В Україні здійснюється прогнозування  та планування економічного і соціального  розвитку АР Крим, областей, районів, міст селищ, сільських населених пунктів, де відображаються: аналіз соціально-економічного розвитку відповідної адміністративно-територіальної одиниці за попередній період та характеристика головних проблем розвитку її економіки та соціальної сфери; стан використання природного, виробничого, науково-технічного та трудового потенціалу, екологічна ситуація у відповідній адміністративно-територіальній одиниці; можливі шляхи розв’язання головних проблем розвитку економіки та соціальної сфери відповідної адміністративно-територіальної одиниці; цілі та пріоритети соціально-економічного розвитку та пропозиції щодо заходів місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування для їхнього досягнення; основні показники соціально-економічного розвитку відповідної адміністративно-територіальної одинці; висновки щодо тенденцій розвитку економіки.

При формуванні стратегії  регіонального розвитку потрібно:

-         вдосконалювати її етапи формування, а саме: відобразити порядок розроблення та реалізації стратегії, її структуру та структурні елементи;

-         процес стратегічного управління повинен здійснюватися паралельно на всіх рівнях з відповідним взаємоузгодженням з інтересами і можливостями держави, з обов’язковістю зворотного зв’язку: формування стратегій більш високого адміністративного рівня повинно бути взаємозв'язано зі стратегіями суб’єктів управління, які входять до його складу; стратегії розвитку всіх адміністративних рівнів мають бути узгоджені між собою, ґрунтуватися на однакових принципах і бути спрямовані на досягнення спільних цілей;

-         застосовувати моделі сталого розвитку в регіонах, що сприяє затвердженню цієї концепції на національному рівні та в глобальних масштабах. Розв’язання еколого-економічних протиріч можливе лише за умови комплексного їх вирішення, причому регіональний підхід виявляється вирішальним.

Відповідно до «Концепції вдосконалення системи прогнозних і програмних документів з питань соціально-економічного розвитку України» України від 4 жовтня 2006 року метою  прогнозування і планування розвитку є створення довго-, середньо–  та короткострокових документів, в  яких відповідно до соціально-економічних  і суспільних процесів, що відбуваються в Україні, з урахуванням впливу зовнішніх економічних та інших  факторів і очікуваних тенденцій  визначаються цілі та пріоритети соціально-економічного розвитку й способи їхньої реалізації. В концепції визначена багаторівнева ієрархічна система планування та прогнозування розвитку країни.

Отже, стратегічний характер мають усі довгострокові прогнозні та програмні документи(стратегія економічного та соціального розвитку України; державна стратегія регіонального розвитку; регіональні стратегії розвитку АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя, стратегії розвитку галузей (сфер діяльності) економіки). Також і розрізнюють - Середньострокові прогнозні та програмні документи. До них відносяться: програми діяльності Кабінету Міністрів; прогноз економічного та соціального розвитку; основні напрямки бюджетної політики та прогноз показників Зведеного та Держаного бюджету; прогноз бюджету на середньостроковий період; державні цільові програми; стратегічні плани роботи центральних органів виконавчої вклади . А також - короткострокові прогнозні та програмні документи  - це  основні напрями соціально-економічної політики України; прогноз економічного та соціального розвитку України; основні засади грошово-кредитної політики» основні напрямки бюджетної політики; Державний бюджет; план дій Кабінету Міністрів щодо виконання своєї програми діяльності; річні плани роботи центральних органів виконавчої влади.

При цьому слід наголосити, що важливою умовою для досягнення суспільно значимих результатів є застосування саме стратегічного підходу як до прогнозування соціально- економічного розвитку територій на різних рівнях управління на основі оптимального поєднання та узгодження загальнодержавних та регіональних інтересів, так і до планування території з метою визначення стратегії використання територіального ресурсу на різних рівнях управління на перспективу. У цьому контексті можна говорити про взаємозалежність та взаємопов’язаність стратегічного прогнозування і планування розвитку та стратегічного планування території.

 На сьогодні стратегічний підхід до державного регулювання регіонального розвитку в Україні лише починає застосовуватися на практиці, тому існує чимало невирішених теоретико-методологічних, правових та організаційних питань, практичних проблем запровадження напрацьованих технологій та методик, розробки нових, які були б адекватні реаліям дня.

 

 

 

 

 

 

 

 

2.  Напрями та складові стратегії регіонального розвитку в Україні. 

Їх проблематика

З розвитком економік різних країн, з часом виникало розуміння того, що далекоглядні перспективи розвитку національних економік є неможливими без відповідного стратегічного та скоординованого розвитку їх складових – економік регіонів. Пришвидшений розвиток одних регіонів та відсталість інших може призводити до розбалансування всієї економічної системи країни.

Тому щоразу стикаючись з  регіональними проблемами, які прямо  або опосередковано впливають на темпи зростання всього національного  господарства та розвиток суспільства, керівництво країни розуміє, що держава не повинна стояти осторонь цих проблем, а повинна займати активну позицію щодо їх вирішення. Втручання держави в регіональний розвиток та її вплив на економічні процеси набуває дедалі більшої вагомості. Державне регулювання економічного розвитку регіонів стає основою для цілеспрямованого розвитку регіонів на базі стратегії економічного розвитку країни.

Невирішеність та нагромадження  регіональних проблем є характерним

і для України. Сюди можна  віднести такі проблеми, як: зростання  диспропор-

цій у розвитку регіонів, виникнення джерел соціального напруження; структурна розбалансованість та структурна невідповідність економік регіону стратегічним напрямам їхнього розвитку; поява та невирішеність різноманітних екологічних та природних регіональних проблем; питання відсталості та депресивності прикордонних регіонів та багато інших. Тому державне регулювання розвитку регіонів, яке має проявлятися в регіональній економічній політиці, повинно бути спрямоване на вирішення нагальних регіональних проблем та запобігання виникненню інших.

Забезпечення ефективного використання територіального ресурсу, використання інструменту планування території при формуванні стратегії соціально-економічного розвитку регіонів сьогодні залишається актуальною проблемою та невикористаним резервом на шляху до оптимізації територіальної організації суспільства. Планування території на всіх рівнях управління має відігравати роль ефективного засобу державного регулювання та регламентування використання території та сприяти досягненню цілей збалансованого просторового розвитку.

Державне регулювання  розвитку регіонів, відповідно до Закону повинно здійснюватись на основі державної регіональної політики, державних програм регіонального розвитку та Законів про державний бюджет України.

Для забезпечення розвитку регіонів КМУ затверджено Державну стратегію регіонального розвитку. Згідно зі Стратегією, головними проблемами

регіонального розвитку є  зростання диспропорцій у соціально-економічному

розвитку регіонів, низька конкурентоспроможність та інвестиційно-інноваційна  активність. У Стратегії наголошено, що незважаючи на те, що Україна має  один з найбільших в Європі структурно-розгалужених промислових комплексів, структурна розбалансованість його є найбільш вразливим місцем

як регіональних економік, так і національної економіки  загалом. Проблемою є

сировинна спрямованість  підприємств та виробництво проміжної  та низькотехнологічної продукції.

Як показує практика, сьогодні найбільш серйозними проблемами в сфері  використання територій на рівні  регіонів та окремих міст є пряме  нехтування нормами забудови території, ігнорування визначених у генеральних  схемах та планах статусу територій, видів їхнього використання, нецільове  використання території, стихійна забудова рекреаційних та природоохоронних зон, ігнорування містобудівних норм, стандартів вимог щодо суспільних потреб при визначені типів пріоритетного  використання територій, що, безумовно, буде мати довготривалі негативні наслідки в майбутньому.

Слід відзначити, що недоліки та слабкі місця також має чинна Генеральна схема планування території України, що потребує уточнення в процесі подальших досліджень. Передусім це стосується нівелювання особливостей та специфіки окремих регіонів, окремих міст. Важливим недоліком Генеральної Схеми є, зокрема, відсутність визначення специфіки територіальної організації та осо-

бливостей використання території  приморської смуги України, приміських зон, рекреаційних зон. Окремі території, враховуючи їхній природно-ресурсний потенціал, особливості економіко-географічного положення, потребують диференційованого підходу в процесі планування території.