Малий бізнес в Україні

1.3 Організаційно-правові форми підприємницької діяльності

Підприємницька діяльність існує у конкретних організаційно-правових формах. На вибір форм організації підприємницької діяльності впливають багато чинників: сфери діяльності, фінансові можливості, переваги чи недоліки організаційної форми. Загальновідомі три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності: одноосібні володіння, партнерства (товариства), корпорації. Розглянемо детальніше ці форми.

Одноосібне володіння. Суть його полягає у тому, що все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє фірмою, одержує прибуток і несе повну особисту відповідальність за всі зобов’язання фірми.

Партнерство (товариство). Ця форма організації підприємництва є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така організаційно-правова форма підприємницької діяльності передбачає обєднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків на основі рівності; спільного контролю результатів бізнесу; активної участі в його веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступають у партнерство, є договір.

За ступенем участі засновників у діяльності підприємства прийнято розрізняти товариства: повні ( з повною відповідальністю); командитні; товариства з додатковою та обмеженою відповідальністю.

Корпорація (акціонерне товариство) є зараз домінуючою формою підприємницької діяльності. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску до акціонерного капіталу корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна частина розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга – це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Функції власності і контролю поділені між акціонерами і менеджерами.[1 cт.100]

Сутнісні характеристики, переваги та недоліки окре­мих організаційних утворень наведено в табл.1.2

Таблиця 1.2 Порівняльна характеристика

організаційно-правових форм підприємницької діяльності [13].

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ РОЗВИТОК ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

2.1 Проблеми розвитку підприємництва та малого бізнесу в Україні

Відповідно до ролі в національній економіці та масштабів діяльності розрізняють малі, середні та великі підприємства. У законодавчому полі України особлива увага приділена малим підприємствам та фізичним особам - підприємцям через їх особливу роль у становленні сучасної моделі економіки.

До останнього часу відповідно до Господарського кодексу України (від 16.01.2003 № 436-IV із змінами та доповненнями) нормою, що визначала категорію малого підприємства був наступний критерій: юридична особа, у якої середньооблікова чисельність працюючих за звітний період не перевищує п’ятдесят осіб, а обсяг валового доходу – суми, еквівалентної п’ятистам тисячам євро за середньорічним курсом НБУ.

Зростаючі масштаби підприємницької діяльності, інфляційні процеси, необхідність адаптації до національних умов міжнародних, і передусім європейських норм щодо регулювання підприємницької діяльності вимагали поступового перегляду критеріїв віднесення підприємств до малих, середніх та великих.

Тому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань регулювання підприємницької діяльності» від 18.09.2008 № 523-VI встановлено нові критерії для віднесення підприємств до категорії малих, середніх та великих шляхом внесення відповідних змін до  Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» та Господарського кодексу України, що є одним з кроків по приведенню української класифікації підприємств до рекомендацій ЄС.

На сьогоднішній день суб’єктами малого і середнього бізнесу  є фізичні особи, зареєстровані  у встановленому порядку як суб’єкти підприємницької діяльності відповідно до Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» та юридичні особи - малі і середні підприємства, визначені відповідно до Господарського кодексу України [9].

Згідно статті 63 Господарського Кодексу України малими вважаються підприємства, середньооблікова чисельність працюючих яких не перевищує за рік п’ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції – сімдесяти мільйонів гривень. Великими визнаються підприємства, на яких чисельність працюючих перевищує двісті п’ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації перевищує сто мільйонів гривень. Відповідно, усі інші підприємства належать до категорії середніх. [10]

Ці критерії переважно застосовуються починаючи з 2009 року. Відповідно, кількість малих підприємств з 2009 року суттєво збільшилась (мал.2.1).

Мал 2.1 Розподіл підприємств в Україні за розмірами

(За даними Держкомстату України)

Мале підприємництво, до якого, крім малих підприємств та малих фермерських господарств, належать фізичні особи-підприємці, на сьогодні є локомотивом підприємницького сектора.

Загальна кількість суб’єктів малого підприємництва на початок 2008 року складала 2576,5 тис. одиниць, що на 74% більше у порівнянні з відповідним показником 2002 року (мал. 2.2).

Мал.2.2. Динаміка кількості суб'єктів малого підприємництва в Україні

у 2002-2008 роках

Кількість зареєстрованих малих фермерських (селянських) господарств за період з 2002 року зросла на 4%, а кількість фізичних осіб - підприємців - на 84 %.

На фоні загальних високих темпів збільшення кількості суб’єктів  малого підприємництва темпи зростання кількості фізичних осіб-підприємців суттєво випереджали динаміку утворення малих підприємств.

Серед всіх підприємств випереджаюче кількісне зростання є характерним для малих підприємств (проти середніх та великих). Їх кількість порівняно з початком активних ринкових перетворень (1995 рік) збільшилась в 3,4 рази. Причому, до 2008 року в країні  зберігалась позитивна тенденція  збільшення кількісного показника малих підприємств майже в усіх регіонах України (мал. 2.3).

Мал.2.3.  Кількість малих підприємств за регіонами України у 2008 році

Показник середньої кількості малих підприємств по Україні у  розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення у 2008 році становив 70 одиниць (Додаток А, продовження).

Позитивно, що на відміну від першої половини 1990-х років утворення малих підприємств відбувається не в результаті поділу чи реструктуризації діючих підприємств, а шляхом утворення абсолютно нової виробничої одиниці.

За підсумками 2008 року в країні розпочали свою діяльність 16,6 тис. нових малих підприємств, 3,9 тис. середніх і лише – 6 великих. Причому, якщо на початку реформування економіки спостерігалось переважно активне утворення нових торговельних підприємств, то сучасна ситуація характеризується виникненням нових транспортних підприємств, підприємств у сфері операцій з нерухомістю, готельному та ресторанному бізнесі, освіти, охорони здоров’я та інших. Поряд з торгівлею (33,9%) найбільшу питому вагу займають підприємства - суб'єкти підприємницької діяльності з надання послуг в сфері нерухомості, інжинірингу та надання послуг підприємцям (21,4%).

Але вУкраїні існує цілий ряд проблем, які перешкоджають розвитку  підприємництва як зовнішніх, так і внутрішніх.

Основними факторами, які гальмують розвиток підприємницького сектору є:

-        організаційно-правові труднощі започаткування бізнесу, особливо на стадії переходу від реєстрації до початку діяльності;

-        недоступність кредитних ресурсів як для започаткування, так і ведення бізнесу чи його відновлення, недостатні зв’язки з міжнародними фінансовими організаціями по залученню інвестицій і грантів;

-        адміністративні перешкоди у сфері підприємництва;

-        неоднозначність та суперечність чинної нормативно-правової бази;

-         територіальні диспропорції, тобто концентрація малих підприємств довкола промислових центрів, відсутність їх відділень у районах і селах;

-        громіздка система бухгалтерського обліку і звітності;

-        недосконалість та обтяжливість системи оподаткування;

-        недостатність професійних знань та досвіду тих, хто займається малим і середнім бізнесом.[9]

За результатами опитування представників малого бізнесу, проведеного у 2006 році фахівцями Міжнародної фінансової корпорації, основними перешкодами в діяльності малих підприємств були:

      високі ставки податку – на думку 83 % опитаних;

      велика кількість податків – 68 %;

      низький попит на продукцію – 46 %.

      часті зміни у формах звітності – 39 %;

      велика кількість ліцензованих видів діяльності – 38 %;

      перевірки державними органами – 38 %;

      складність отримання кредиту – 36 %.

Серед решти вказаних опитуваними причин фігурували: тиск з боку кримінальних елементів (25 %), недостатність ділової інформації (12 %), недостатність управлінських знань (8 %).

Слід особливо зауважити, що основні обмеження ділової активності в Україні лежать не лише суто у сфері регуляторної політики. Такими обмеженнями є також:

      невпорядкованість відносин власності;

      вузькість ринків збуту;

      нерозвиненість ринкової інфраструктури та збутової інфраструктури підприємств;

      нерозвиненість конкурентного середовища та недобросовісна конкуренція;

      платіжна криза;

      нестача власних обігових коштів та низька доступність кредитних ресурсів;

      дефіцит інвестиційних ресурсів, відсутність мотивації до інвестиційної та інноваційної діяльності;