Малий бізнес в Україні

РЕФЕРАТ

Курсова робота - 

Обєкт дослідження – підприємства, а також державна політика щодо регулювання та підтримки підприємництва.

Предмет дослідження – вивчення об’єктивних закономірностей становлення і розвитку підприємництва.

Мета роботи – зясувати сутність, об’єктивні передумови становлення та умови функціонування підприємницької діяльності.

Метод дослідження – системного аналізу.

В роботі розкриваються сутність та загальноекономічний зміст підприємництва та бізнесу, основні функції підприємства та організаційно-правові форми підприємницької діяльності. Розглядається комплекс проблем, пов’язаних зі становленням та розвитком підприємництва та малого бізнесу в Україні. Значна увага приділяється питанням правового регулювання підприємництва та малого бізнесу в Україні, а також запропоновані шляхи вирішення існуючих проблем у сфері підприємництва.

ПІДПРИЄМНИЦТВО, ПІДПРИЄМСТВО, МАЛИЙ БІЗНЕС, ПРАВОВА БАЗА ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ВЛАСНІСТЬ, ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ПІДПРИЄМНИЦЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ».

ЗМІСТ

Реферат……………………………………………………………………………2

Вступ…………………………………………………………………………….

1.      Теоретичні основи дослідження підприємництва……………………..

1.1 Суть і функції підприємництва…………………………………………

1.2 Економічна основа підприємництва……………………………………

1.3 Організаційно-правові форми підприємницької діяльності………….

2.      Сучасний розвиток підприємництва та бізнесу в Україні……………

2.1 Проблеми розвитку підприємництва і малого бізнесу в Україні….

2.2 Правове забезпечення регулювання підприємництва в Україні……

3.      Шляхи вдосконалення та перспективи розвитку підприємництва та бізнесу в Україні……………………………………………………………………..

3.1 Пропозиції щодо вдосконалення законодавства з питань підприємництва………………………………………………………………..

3.2 Перспективи малого бізнесу в Україні…………………………………..

Висновки………………………………………………………………………

Перелік посилань……………………………………………………………….

Додатки………………………………………………………………………….

ВСТУП

З моменту набуття Україною незалежності відбувалось поступове становлення вітчизняного підприємництва як самостійного соціально-економічного явища.

Розширення структури пропозицій на внутрішньому ринку товарів та послуг, створення ефективного конкурентного середовища, стимулювання інноваційного розвитку, відродження підприємницької ініціативи населення, створення додаткових робочих місць та підвищення гнучкості зайнятості, зміцнення регіональних економік – це далеко не всі, але дуже важливі завдання, що стоять перед вітчизняним підприємництвом.

При цьому невід’ємними складовими сучасного підприємництва є малий та середній бізнес, на який покладаються функції прискорення структурної перебудови економіки, підвищення організаційної ефективності використання національних ресурсів. За умови виваженої державної політики вітчизняний малий та середній бізнес здатний створити тисячі нових робо­чих місць і сприяти становленню України економічно розвиненою державою.

За роки незалежності національної економіки в Україні поступово йшло ствердження сектору малого та середнього підприємництва, в якому зайнята майже половини працюючого населення країни. Позитивній динаміці його розвитку сприяли запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва, низка прогресивних норм регуляторної політики, реформування дозвільної системи тощо. В кількісному вимірі стан розвитку малого та середнього підприємництва в Україні поступово наблизився до стану розвит­ку малого бізнесу в країнах ЄС.

Разом з тим, слід зазначити, що вітчизняне підприємництво як самостійне соціально-економічне явище, існує і розвивається в складних умовах трансформаційної економіки і зустрічається з безліччю проблем. На зниження життєздатності суб'єктів малого та середнього бізнесу впливають значний податковий тиск, наявність різного роду адміністративних бар'єрів, обмеження фінансово-кредитних ресурсів, слабкість матеріальної, технічної, фінансової, менеджерської та кадрової складової діяльності малого підприємництва.

Окреслені проблеми є надзвичайно важливими. Підхід до їх системного, комплексного аналізу потребує попереднього вивчення широкого кола супутніх з даним макроекономічним феноменом явищ та процесів.[9]

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА

1.1 Суть і функції підприємництва

Розвиток суспільства свідчить про те, протягом тривалих історичних періодів зберігаються окремі спільні форми економічного життя, зокрема господарювання. Людство за всю свою історію знало дві форми організації суспільного виробництва – натуральну і товарну. [1, ст. 12] Перша існувала в усіх до ринкових формаціях. Друга, започаткована ще у період розвитку первісного ладу існує донині і є визначальною формою виробництва в усіх індустріально розвинутих країнах. Історично першим виникло натуральне виробництво.

Натуральне виробництво – це тип господарювання, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробників, для споживання всередині того господарства, де вони вироблені [1, ст. 12]

Товарне виробництво – це тип господарювання, за якого продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб’єктами не для власних, а для суспільних потреб, шляхом купівлі-продажу цих продуктів, що стають товарами. [1,ст. 13] Елементами процесу виробництва є власне праця, предмети праці та засоби праці. У сукупності засоби та предмети праці становлять засоби виробництва. [2, ст. 13] Система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створює матеріальні і духовні блага, є продуктивними силами суспільства. До цієї системи належать: працівники; засоби виробництва; сили природи, що використовуються; наука та інформація; форми і методи організації виробництва. Виникнення товарного виробництва передбачає дві передумови:

                       Обмін товарів, який відбувається на основі еквівалентності, тобто у товари, що обмінюються, має бути вкладена однакова кількість праці. Еквівалентний обмін можливий лише за наявності свободи вибору, можливої лише в умовах конкуренції.

                       Економічна відокремленість виробників, що зумовлює свободу діяльності господарюючих суб’єктів. Тобто економічна відокремленість передбачає самостійний вибір видів діяльності суб’єктів господарювання, самостійне формування програми діяльності. А це і є не що інше, як підприємницька діяльність.

Таким чином, підприємництво є невід’ємною властивістю товарного виробництва. [2, ст. 20] Без свободи господарської діяльності тобто підприємництва товарного виробництва не існує. У свою чергу підприємницька діяльність неможлива без наявності товарного виробництва яке є для підприємництва матеріальною основою, базою, ґрунтом на якому лише і можуть розвиватися підприємницькі відносини. Свобода підприємництва невід’ємна від ринкових зв’язків. Ринок насамперед виступає як обмін товарів, організований за законами руху товарних відносин. [2,ст. 22] Це також магазини, універмаги, універсами, різні лотки та кіоски, фондові біржі, товарні біржі та інші. Відносини між продавцями і покупцями щодо існуючих та потенційних товарів утворюють ринки. Ринок складається і з суб’єктів та об’єктів ринку. Головні функції ринку це регулююча, контролююча, розподільча, стимулююча та інтегруюча.

Підприємництво – це тип господарської поведінки підприємців з організації розробок виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку і соціального ефекту. [3, ст. 2] Слід зазначити, що підприємництво – це не будь-яка господарська діяльність, це особливий вид діяльності, і ця особливість характеризується такими відчутними ознаками.

По-перше, це самостійна діяльність. Основою підприємницької діяльності є власність підприємця.

По-друге, це ініціативна, творча діяльність. В основі здійснення підприємницької діяльності лежить власна ініціатива, творчо-пошуковий, інноваційний підхід.

По-третє, це систематична діяльність. Підприємницька діяльність має бути постійною, пов’язаною з відтворювальним процесом і обов’язково офіційно зареєстрованою.

По-четверте, це діяльність, яка здійснюється на власний ризик. Підприємницька діяльність здійснюється під власну майнову відповідальність.

По-п’яте, метою цієї діяльності є одержання прибутку або власного доходу. Таким чином підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична діяльність господарюючих суб’єктів з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, яка здійснюється на власний ризик з метою одержання прибутку або власного доходу. [3, ст. 2] Підприємництво як предмет економічного дослідження не тільки є втіленням певних характеристик, а насамперед, сукупністю суспільно-економічних відносин, що забезпечують певні напрями діяльності, визначають їх соціальні та інші характеристики, пов’язані з працею їх учасників. [4. т. 6] Підприємництво треба розглядати не стільки на рівні окремого індивіда або господарської одиниці, скільки на макрорівні як цілісний економічний об’єкт, функціональна діяльність якого детермінує загальні соціально-економічні характеристики суспільного відтворення. Таке уявлення підприємництва відкриває можливість здійснення переходу на міждисциплінарний рівень аналізу проблем підприємництва, визначення напрямів переходу на підприємницьку форму організації виробництва в умовах трансформації економіки. Підприємницька активність є ресурсом саморозвитку підприємства, що включає досвід, знання, здібності, вміння підприємця в контексті їх безперервного оновлення і збагачення. Це особливий вид активності, який принципово відрізняється від звичайної трудової активності за способом реалізації, за сферою застосування, за критеріями виміру. Поняття підприємництво слід розглядати в різних значеннях: по-перше, як предмет теоретико-економічного дослідження, представлений специфічною формою економічних відносин з приводу включення індивідуальних робочих сил, здібностей та творчого потенціалу особи, а, по-друге, як об’єкт цілеспрямованої діяльності підприємця. [5, ст. 25] Отже, підприємництво – господарська діяльність підприємця, особливий, творчий тип господарювання, основу якого становить новаторський підхід до організації та ведення бізнесу, безперервний пошук ефективних способів використання можливостей, ініціативність і прагнення до нових перспектив розвитку власної справи, зважений підхід до ризику. [6, ст. 7]

Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції – інноваційну, ресурсну, організаційну, стимулюючу.

Інноваційна функція підприємництва полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових комерційних ідей, у здійсненні техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов’язані з господарським ризиком.

Ресурсна функція підприємництва передбачає мобілізацію на добровільних засадах матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів.  [1, ст. 36]

Організаційна функція підприємництва полягає у безпосередній організації виробництва, збуту, рекламі тощо; зводиться до поєднання ресурсів в оптимальних пропорціях, здійснення контролю за їх виконанням.

Стимулююча функція підприємництва зводиться до формування стимулюючого механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача. [1, ст. 37]

Мал. 1.1 Основні функції підприємницької діяльності

1.2 Економічна основа підприємництва

Економічною основою підприємницької діяльності є приватна власність. [5, ст. 16] Власність – це відносини, які складаються між суб’єктами власності щодо привласнення засобів виробництва і результатів праці. Відносини власності засоби виробництва покладені в основу всіх виробничих відносин будь-якої економічної системи господарювання. Основою відносин власності є відносини, які охоплюють володіння, розпорядження та користування.

Володіння – відносини фактичного панування суб’єкта над об’єктом власності.

Розпорядження – фактичне здійснення влади власника над об’єктом власності, фактичне управління нею.

Користування – процес фактичного вилучення корисних властивостей з об’єкта власності для задоволення конкретних потреб.

Відносини власності – основна конструкція економіки, вони охоплюють весь господарський процес. [5, ст. 45] Це дає підставу для твердження, що економічні системи відрізняються за типами власності. Історія не знає прикладів переходу до ринкової економіки без опори на приватну власність. Відомо, що такі форми власності, як групова, колективна, кооперативна, акціонерна, пайова, історично виникли в результаті розвитку приватної власності, вийшли з неї і прийшли їй на зміну. Те саме можна сказати і про державну власність. Ця форма покликана коригувати розвиток приватної власності, усувати властиві їй суперечності, а в разі потреби – через денаціоналізацію знову повертатись у приватну власність. Отже, економічною основою підприємництва є приватна власність. У системі підприємництва вся власність належить окремим громадянам чи компаніям. Вся власність за своєю сутністю є приватною. Володіння власністю – це також володіння владою. [5, ст. 48] Ті, хто контролюють власність, здатні впливати на дії інших. Оскільки право приватної власності дає змогу поширити володіння власністю серед великої кількості людей, то і влада розподіляється між членами суспільства більш широко. Приватна власність об’єктивно сприяє також збереженню ресурсів. [7, ст. 12] Те, як ми поводимося з власністю, безпосередньо залежить від прав, які має власник цієї власності, тобто: вирішувати, як саме використовувати свою власність; передавати, продавати свою власність; користуватися доходами та іншими вигодами, які дає його власність. [8, ст. 10] Маючи приватну власність, кожен може користуватися цими правами. Отже, слід захищати цю власність і піклуватися про неї. Такі дії найбільше відповідають інтересам людей, оскільки власність визначає добробут. Власність – це багатство. Коли власність втрачає вартість, її власник втрачає частину багатства. [7, ст. 15] Право приватного володіння власністю змушує нас працювати більше і продуктивніше, що веде до економічного зростання. Таким чином, приватна власність виступає економічною основою підприємництва і розкриває простір для його функціонування і розвитку.