Концепції Торстена Веблена

     Міністерство  освіти і науки України

     Національний  університет «Львівська політехніка» 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Реферат на тему:

     Концепції Торстена Веблена 
 
 
 
 

     Львів 2012

      На початку ХХ століття у США виник інституціоналізм, найвизначнішими представниками якої виступили Торстейн Веблен, який очолив соціально-психологічний (технократичний) варіант інституційних досліджень, Джон Коммонс – соціально-правовий (юридичний), Уеслі Мітчелл – кон'юнктурно-статистичний (емпірику-прогностичний ).

     Свою  назву цей напрямок одержав після  того, як американський економіст  У. Гамільтон в 1916р. вперше застосував термін "інституціоналізм". Його поширення було пов'язане з еволюцією  економічної теорії в США, де в 20х  роках цього століття він зайняв лідируюче положення.

     За  визначенням У. Гамільтона інститут – це словесний символ для кращого опису групи суспільних звичаїв, "спосіб мислення", що став звичкою для групи людей або звичаєм для народу. У. Гамільтон стверджував, що "інститути" встановлюють межі та форми людської діяльності. Світ звичаїв і звичок, до яких ми пристосовуємо наше життя, являє собою сплетіння і безперервну тканина "інститутів".

     Інституціоналізм  – це в певному сенсі альтернатива неокласичному напрямку економічної теорії. Якщо неокласики виходять з смітіанскої тези про досконалість господарського ринкового механізму і саморегульованої економіки і дотримуються "чистої економічної науки", то інституціоналістів рушійною силою економіки поряд з матеріальними факторами вважають також духовні, моральні, правові та інші фактори, що розглядаються в історичному контексті. Іншими словами, інституціоналізм в якості предмета свого аналізу висуває як економічні, так і неекономічні проблеми соціально-економічного розвитку. При цьому об'єкти дослідження, інститути, не поділяються на первинні або вторинні і не протиставляються один одному.

     Представником раннього інституціоналізму є Торстен Веблен (1857-1929) – син норвезького селянина-емігранта, здобув ступінь доктора наук в Єльському університеті, підготувавши дисертацію про етику Канта. 1899 року Веблен опублікував свою першу працю «Теорія бездіяльного класу», в якій дав глибоку критику капіталізму з його культом грошей. Цій проблемі були присвячені й наступні його праці: «Привілейовані групи і стан промислової техніки» (1919), «Інженери і система цін» (1921), «Абсентеїстська власність» (1924) та інші.

     У питаннях філософії він був ідеалістом, рішуче виступав проти матеріалізму і, зокрема, марксистського філософського  матеріалізму.

     Як  ідеаліст у філософії Веблен дав  своєрідне тлумачення предмета економічної  науки. У центр дослідження він  ставить ідею розвитку, динаміки і  людську діяльність у всіх її проявах. Саме з цих позицій він критикує утилітаристів і особливо засновника утилітаризму І. Бентама, який усі суспільні відносини розглядав з погляду їхньої корисності, можливості бути засобом для досягнення якоїсь мети. Веблен вимагає, щоб економічна наука звільнилась від раціоналістичної психології і взяла на озброєння психологію реалістичну, таку, що є результатом спостережень за людською діяльністю. Він критикує ортодоксальних економістів за те, що вони зводять економічні інтереси тільки до суто грошових і ігнорують людину, виключивши її з економічного аналізу.

     Визнавши  обмеженість такого підходу до аналізу економічних явищ, Веблен ставить завдання – розширити сферу дослідження за рахунок вивчення суспільної психології, інстинктів, навичок і схильностей людей. Тим самим він заклав основи нового напряму в історії економічної думки і, зокрема, її соціально-психологічного відгалуження – інституціоналізму.

     Веблен  виступив з гострою критикою капіталізму, що дало підставу колегам назвати  його «американським Марксом». Веблен і справді був добре обізнаний  з «Капіталом» К. Маркса, називав Маркса великим мислителем, який розвиває ідеї класичної школи. Але сам Веблен стояв на інших позиціях. Він не був противником капіталізму, заперечував революційні перетворення і виступав лише за здійснення більш-менш радикальних реформ. Цілком слушно відомий французький дослідник історії економічної думки Жамс писав:

     «Не зважаючи на вороже ставлення до капіталізму, Веблен не був і соціалістом у  повному розумінні цього слова. Правильніше було б порівнювати  його з Прудоном, а не з Карлом Марксом».

     Критичне начало, притаманне інституціоналізмові, наміри дослідити рушійні сили економічного розвитку породжували в інституціоналістів певний інтерес до марксизму. Проте інституціоналізм в цілому, на всіх етапах його розвитку виступає проти визначення капіталізму як експлуататорського суспільного ладу, проти марксистської теорії історичного прогресу через класову боротьбу й соціальну революцію.

     Критика капіталізму Вебленом стала своєрідним фундаментом інституціональної  теорії. Вона не була результатом, висновками досліджень, а обмежувалась лише вихідними, оцінними судженнями, що визначали підхід до розробки тих чи інших проблем. Веблену властивий соціальний підхід до аналізу економічних процесів. Він розглядає суспільство як цілісну систему, аналізує поведінку соціальних груп людей, зумовлену соціальними мотивами, «соціальною психологією».

     Веблен  виступає як прихильник еволюціоналізму, що його він, однак, поєднує із соціал-дарвінізмом, поширюючи поняття природного добору, боротьби за існування на сферу суспільного  життя («Теорія бездіяльного класу»). Соціал-дарвінізм Веблена характеризується певною своєрідністю: закономірності суспільного розвитку в нього психологічні, інституціональні, і саме вони, на його думку, підлягають дії біологічних законів.

     Будуючи свою концепцію на засадах еволюціонізму, Веблен формулює ідею суперечностей еволюційного розвитку. За його концепцією, інститути в процесі розвитку суспільства вступають у суперечність з новими умовами життя, з новим суспільним середовищем. А оскільки нормальний розвиток суспільства відбувається лише за відповідності його інституціональної структури навколишньому середовищу, то інститути, що не пристосовуються до змін, стають «консервативним фактором», перешкодою для суспільного розвитку.

     Рушійними силами, які спонукають людину до продуктивної економічної діяльності, у Веблена є: батьківські почуття, інстинкт майстерності, тобто майже напівсвідомий потяг до добре виконаної та ефективної роботи, допитливість^Зрозуміло, що таке визначення рушійних сил суспільного розвитку не можна визнати ні слушним, ні вичерпним. Воно свідчить про те, що Веблен був більше соціологом, ніж економістом.

     У розвитку людського суспільства  Веблен виділяє кілька стадій. Вихідною стадією еволюції є дикунство, якому  притаманні колективістські інститути, відсутність приватної власності, обміну. Дальша еволюція суспільства проходить через варварство до сучасної машинної системи.

     Капіталізм  Веблен визначає як «машинний процес та інвестиції заради прибутку». Головною суперечністю капіталізму він вважає суперечність між «індустрією» і «бізнесом». «Індустрія» – це безпосередній процес виробництва, що ґрунтується на машинній техніці. «Бізнес» – це певна інституціональна система, що включає такі інститути, як монополія, конкуренція, кредит тощо. Суперечність між ними проявляється в тім, що «бізнес» («психологія бізнесу») перешкоджає розвиткові машинної техніки. Сфера «індустрії», за концепцією Веблена, має на меті підвищення продуктивності й ефективності виробництва на відміну від сфери «бізнесу», яка домагається високого прибутку через різні кредитні й біржові махінації та зростання фіктивного капіталу.

     Веблен  не шкодує чорної фарби, щоб змалювати  негативні риси капіталізму. Він  критикує магнатів фінансового капіталу за неробство, називає їх «бездіяльним класом», тобто класом консервативним, який намагається зберегти старі інститути (звичаї, спосіб мислення тощо). В основу відношення цього класу до економічного процесу покладається не принцип виробництва, а грошовий принцип, не надання послуг, а сутяжництво. Отже, «функція цього класу є паразитичною».

     Веблен  розрізняє «ранній бізнес» і  «сучасний бізнес». «Ранній бізнес»  – це «грошова економіка», що відповідала періоду домонополістичного капіталізму. «Сучасний бізнес» – це «кредитна економіка», тобто економіка монополістичного капіталізму. Гостро критикуючи монополії, Веблен їхню суть обмежує утворенням ними «імматеріального багатства» – фіктивного капіталу.

     Веблен  розрізняє промисловий і фінансовий капітал. Перший функціонує у виробництві, але за умов монополістичного капіталізму відбувається підкорення, поневолення власників справжнього багатства, тобто продуктивних елементів суспільства, власниками нематеріальних активів – фінансовими магнатами.

     Інституціоналістське  пояснення дає Веблен також економічним кризам. Промисловий процес сам собою не породжує криз. Першопричину таких треба шукати у «психології бізнесу», яка охоплює рух цін, а згодом промисловий процес і споживання.

     Якщо  джерело всіх суперечностей, усіх недоліків  капіталізму перебуває у сфері бізнесу, то і позбутись таких негараздів можна, звільнивши індустрію від поневолення її бізнесом. Веблен виступає за реформування капіталізму, рекомендуючи замінити бізнесменів промислово-технічною інтелігенцією. Індустрією має керувати не бізнес, а інженери чи технологи. Вони, стверджував Веблен, створюватимуть генеральний штаб індустріальної системи, котрий візьме під контроль усе суспільство.

     Панування техноструктури забезпечить ефективний і раціональний розподіл ресурсів, ефективне функціонування економіки, спрямованої на задоволення людських потреб. За цих умов виникнуть нові інститути, нові інстинкти. Веблен став основоположником індустріально-технологічної концепції, яка набрала розвитку у працях неоінституціоналістів. Отже, майбутнє суспільство Веблен уявляє як панування «індустрії», керованої технократією. Веблен не дає конкретних рецептів побудови майбутнього суспільства. Він змальовує його таким, яким хотів би бачити. За допомогою інженерної революції Веблен намагався реформувати суспільство. Це була безумовно утопічна ідея. Виступивши як глибокий критик капіталізму, він, проте, не бачив йому альтернативи, а тому не випадково писав, що найближчим часом, очевидно, буде посилюватися «принцип бізнесу».

     Таким чином, Веблен дуже тонко аналізує багато реальні аспекти економіки США початку XX ст.: перехід економічної влади в руки фінансових магнатів, маніпулювання фіктивним капіталом як одним з головних засобів збільшення фінансового капіталу, значний відрив капіталу-власності від капіталу-функції і т.д. Разом з тим цей економіст був переконаним прихильником мінової концепції: корінь соціальних конфліктів він шукав у сфері обігу, а не виробництва, суперечності останньої трактувалися їм як другорядні.

     За  Веблену, основну роль в прийдешніх перетвореннях покликані зіграти інженери-технократи (особи, що йдуть до влади на основі глибокого знання сучасної техніки). Згідно з його уявленням, участь у створенні передових виробничих сил, формування високоефективної технології народжує у технократів прагнення до політичного домінування.

     Спостерігаючи протиріччя між інтересами бізнесу  та розвитком індустрії, інженери переймаються ненавистю до фінансистів. Щоправда, "дозвільний клас" прагне підкуповувати  інженерів, надає їм матеріальні  блага, підвищує дохід. Частина інженерно-технічного персоналу, особливо серед осіб старшого покоління, проникає духом користолюбства, але більшість молодих інженерів не йде на угоду з бізнесменами, оскільки інтереси науково-технічного прогресу для них важливіше особистого збагачення.

     Конкретно картина встановлення "нового порядку" виглядає в творах Веблена наступним  чином: науково-технічна інтелігенція починає загальний страйк, яка  паралізує промисловість. Параліч  економіки змушує "дозвільний клас" відступити. Влада переходить до рук технократів, приступають до перетворення індустріальної системи на нових засадах. Веблен стверджує, що достатньо об'єднатися незначного числа інженерів (аж до одного відсотка їх загальної кількості), щоб "дозвільний клас" добровільно відмовився від влади.

     Однак, на думку Веблена, соціалізація власності  потрібна лише там, де паразитизм вищих  верств особливо сильно затримує технічний  прогрес. При описі свого соціального  ідеалу Веблен робив акцент на проблемах  управління, а не на власності. Він вважав, що в умовах високорозвиненої капіталізму, на стадії панування фінансиста, акціонерна форма перетворює велику капіталістичну власенность в щось "абсентеістское" (якого немає, невідчутне).

     Творчість Веблена викликало в економічній  науці досить суперечливі відгуки. Так, представники консервативних і поміркованих кіл критикують його за невиправдано різку, на їхню думку, позицію по відношенню до великого бізнесу. Вони ж вказують на нереалістичність багатьох його пророцтв (наприклад, про те, що кредит, так само як і персоніфікує його банкір, незабаром бедующем "відживає свій вік"). Навпаки, представники лівої інтелігенції обожнюють Веблена за його глибоку, оригінальну критику "дозвільного класу", "грошової цивілізації" в цілому.

     Вебленовская  концепція еволюції "індустріальної системи" не пройшла безслідно для лівоформаторського крила американської економічної думки. Вона отримала подальший розвиток у дослідженнях видатного економіста і соціолога Дж. К. Гелбрейт, у ряді футурологічних моделей О. Тоффлера, Р. Хейлбронера та інших.