Концентрація і деконцентрація виробництва

     До  предметна спеціалізованих відносять  підприємства, що випускають кінцеву, готову до споживання продукцію (тракторний завод, взуттєва чи кондитерська фабрика  тощо);

• подетально спеціалізованих -- підприємства з виготовлення окремих деталей (редукторів, гумотехнічних виробів, інтегральних схем тощо) та агрегатів і вузлів для комплектування готової продукції (двигуни, електроустаткування, будівельні конструкції);
• предметну (випуск певного виду готової продукції);
• технологічно (стадійна) спеціалізованих - самостійні виробництва з виконання окремих стадій технологічного процесу (ливарні, ковальсько-штампувальні, складальні заводи в машинобудуванні, прядильні та чаєрозважувальні фабрики у легкій і харчовій промисловості тощо);
• функціонально спеціалізованих - ремонтні заводи, підприємства із виготовлення стандартної тари, машиносервісні організації.

   Спеціалізація підприємств є важливою передумовою  неухильного підвищення ефективності їхньої господарської діяльності. Поглиблення  й розвиток усіх видів спеціалізації  підприємств звичайно супроводжуються  більш широким застосуванням  прогресивної технології і високопродуктивного  спеціалізованого устаткування, запровадженням комплексної механізації й автоматизації  взаємозв'язаних виробничих ланок.

   Основні переваги спеціалізації:

· це хороша основа для механізації та автоматизації  виробництва;

· на спеціалізованих  підприємствах, як правило, вища якість продукції, ніж на звичайних;

· більше можливостей для застосування продуктивної техніки і технології та ефективного  їх використання;

· досягається  зменшення витрат на виробництво  продукції за рахунок вищого рівня  механізації та автоматизації праці, застосування кваліфікованішої робочої сили;

· зумовлюється необхідність об'єктивного розвитку стандартизації та сертифікації виробництва.

     Усе це сприяє ліпшому використанню всіх елементів процесу виробництва, про що свідчать такі приклади: кожний відсоток підвищення рівня предметної спеціалізації підприємств забезпечує зростання продуктивності праці  на 0,4--0,5%; на підприємствах подетальної спеціалізації фондовіддача у 3--5 разів вища, ніж на великих предметне спеціалізованих заводах і фабриках; питомі витрати металу на одну тонну кріпильних виробів (гайок, болтів, гвинтів тощо) на спеціалізованих заводах у 2,5--3 рази менші, ніж на підприємствах, що виготовляють таку продукцію у невеликих обсягах (лише для власних потреб) і використовують для цього універсальне устаткування.

     Поряд з перевагами спеціалізація як суспільна  форма організації виробництва  має й певні недоліки. Один з них - монотонність праці. Уникнути цього можна завдяки автоматизації виробництва, упровадженню промислових роботів. Надлишки спеціалізованої продукції створюють проблему їх реалізації. Як бачимо, переваг більше, а тому цю форму організації праці використовують з метою підвищення продуктивності праці.

3. Конверсія виробництва.

     Конверсія як суспільна форма організації  виробництва характеризує істотне  перепрофілювання частини або виробничого  потенціалу підприємства загалом на виробництво іншої продукції  під впливом докорінної зміни  ринкового середовища або глобальних чинників розвитку економіки.

     Конверсія як форма організації виробництва  характеризує істотне (іноді повне) перепрофілювання частини або всього виробничого потенціалу підприємства на виробництво іншої продукції  під впливом докорінної зміни  ринкового середовища або глобальних чинників розвитку економіки.

     Процеси конверсії здійснюються за загальнонаціональними програмами, які розроблює і затверджує найвище керівництво країни. У конверсійних програмах України існують такі загальні пріоритети:

• розробка устаткування для виробництва продуктів харчування;
• створення медичної та іншої техніки для охорони здоров'я;
• виготовлення товарів масового споживання.

   За  сучасних умов в Україні йдеться  передовсім про необхідність прискореного перепрофілювання підприємств військово-промислового комплексу у зв'язку з різким скороченням  народногосподарської потреби в  його продукції. Конверсія підприємств  цього комплексу має здійснюватись  за національними програмами (в Україні  таких програм розроблено понад 500) з виділенням трьох загальних  пріоритетів:

перший-устаткування для виробництва продуктів харчування;

другий - медична та інша техніка для охорони здоров'я людини;

третій - товари масового споживання.

При цьому  передбачається організувати виробництво  також інших видів цивільної  продукції з урахуванням потреби  в ній та реальних можливостей  комплексу.

4. Кооперування виробників.

Кооперування  як суспільна форма  організації виробництва – це тривалі виробничі взаємозв'язки підприємств, що спільно виготовляють кінцевий продукт. Основна умова кооперування -- широка мережа подетально і технологічно спеціалізованих та організаційно відокремлених виробництв.

     Кооперування  є формою виробничих зв'язків між  підприємствами, що спільно виготовляють певний вид кінцевої продукції. Воно органічно зв'язане з розвитком  спеціалізації виробництва, характеризується відносною сталістю та стійкістю  зв'язків між продуцентами, необхідністю дотримання підприємствами-суміжниками  відповідних техніко-технологічних  вимог головних підприємств з  випуску готових до споживання виробів.

     За  формами спеціалізації у промисловості  розрізняють три форми кооперування:

• подетальну (кілька спеціалізованих підприємств постачають головному заводу вузли та деталі для подальшого збирання та випуску готової продукції);
• предметну (спеціалізовані підприємства постачають певні вироби головним заводам, що збирають та випускають готову продукцію);
• технологічну (спеціалізовані підприємства постачають головним заводам напівфабрикати власного виготовлення).

   Одним з показників економічної ефективності спеціалізації (кооперування) є економічний  ефект від їх розвитку, який обчислюється за формулою

Е = ((S1 - S2) - (Т2 - Т1))V2 - Ен ? К + ? П,

     де S1, S2 -- собівартість одиниці продукції  відповідно до і після спеціалізації (кооперування); Т2, Т1 -- транспортні  видатки на одиницю продукції  відповідно до і після спеціалізації (кооперування);

     V2 - обсяг випуску продукції після спеціалізації; Ен -- нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень; ? К -- додаткові капіталовкладення, необхідні для здійснення спеціалізації (кооперування) виробництва; ? П -- додатковий прибуток, що може бути отриманий за рахунок поліпшення якості продукції внаслідок спеціалізації (кооперування).

     Річний  економічний ефект від спеціалізації (кооперування) за вибраним варіантом  обчислюється так:

Еріч = (З1 - З2)Vф,

     де  З1, З2 - зведені витрати відповідно звичайного і спеціалізованого (кооперованого) підприємства; Vф -- фактичний річний обсяг випуску продукції в натуральних одиницях після спеціалізації (кооперування).

     У практиці господарювання існує ще один специфічний різновид виробничих зв'язків, побудований на використанні тимчасово  вільних (недовантажених) виробничих потужностей  підприємств; він, однак, не зумовлюється спеціалізацією виробництва і тому часто має випадковий характер. Економічне значення цього виду виробничого  кооперування полягає в тім, що воно служить важливим чинником поліпшення використання потужностей і персоналу  на одних підприємствах і ліквідації вузьких місць на інших.

5. Комбінування виробництва.

     Комбінування  як специфічна суспільна форма організації  виробництва -- це процес органічного  поєднання в одному підприємстві (комбінаті) багатьох виробництв, що належать до різних галузей промисловості  чи народного господарства в цілому.

     До  характерних ознак комбінованого  підприємства (комбінату) належать:

• об'єднання різнорідних виробництв;
• пропорційність різнорідних виробництв;
• техніко-економічна та організаційна єдність виробництва;
• єдине енергетичне господарство, спільні допоміжні та обслуговуючі виробництва.

   Комбінати відрізняються кількома характерними ознаками: виробничо-технологічною, економічною  й територіальною єдністю; єдністю  сировинної, паливно-енергетичної і  транспортної бази, а також системи  управління. Найважливішими є виробничо-технологічна та економічна єдність, що означає пропорційність потужностей і обсягу випуску відповідних видів продукції, узгодженість виробництва в часі. Виробництва в складі комбінатів є технологічно та організаційно взаємозв'язаними настільки тісно, що кожне з них не може функціонувати самостійно, хоч і має чітку виробничу спеціалізацію.

   Розрізняють три основні форми комбінування:

· на основі поєднання послідовних стадій переробки  вихідної сировини (поєднуються різні, але споріднені стадії переробки  сировини) -- характерне для хімічної і текстильної промисловості, а  також чорної металургії;

· на основі використання відходів виробництва -- поширене у деревообробній, харчовій та хімічній галузях промисловості;

· на основі комплексної переробки сировини (наявність кількох напрямів переробки  вихідної сировини) -- поширене в галузях  переробки органічної сировини: нафти, газу, торфу, вугілля.

     Сучасні комбінати можуть поєднувати дві  або навіть три форми комбінування.

     З позицій економіки комбінування є однією з найпрогресивніших форм концентрації і організації виробництва, оскільки сприяє якнайповнішому використанню всіх ресурсів підприємства, а саме:

· розширенню сировинної бази промисловості;

· зменшенню  матеріаломісткості продукції за рахунок  комплексного використання сировини, відходів виробництва і безперервності технологічного процесу;

· зниженню транспортних видатків;

· ефективнішому  використанню основних виробничих фондів і по-тужностей підприємства;

· скороченню тривалості виробничого циклу;

· зменшенню  інвестицій на розвиток добувних галузей  промисловості;

· зменшенню  виробничих відходів і тим самим  позитивному впливу на навколишнє природне середовище.

     На  підприємствах металургійної, хімічної, нафтохімічної і деревообробної промисловості комбінування стало  основною формою суспільної організації  виробництва. Частка продукції комбінатів сягає 65--90% загального обсягу виробництва  в названих галузях.

     Проте в Україні комбінування ще недостатньо  розвивається на базі, наприклад, комплексного використання окремих видів сировини та утилізації відходів виробництва.

     Раціональні форми та схеми комбінування виробництва  забезпечують істотну економію затрат суспільної праці. Зокрема, в процесі  комбінування хімічних виробництв економія капітальних вкладень становить 20-30%, зростання продуктивності праці - 15- 35%, зниження собівартості продукції - 15- 30% як порівняти з виготовленням відповідних видів продуктів на окремих (автономних) підприємствах.

6. Диверсифікація виробництва.

     Диверсифікація  як суспільна форма організації  виробництва означає одночасний розвиток різних, невзаємопов'язаних видів  виробництв, розширення номенклатури та асортименту вироблюваної продукції в межах одного підприємства. Диверсифікація відображує процес розширення його підприємницької діяльності. Підприємство використовує власні нагромадження не тільки для підтримки і розвитку свого основного бізнесу, а й для освоєння нових видів продукції, створення нових виробництв. У результаті диверсифікації виробництва перетворюються на складні багатоцільові комплекси, що випускають продукцію або надають послуги різного призначення і характеру. Диверсифікованим вважається підприємство, на якому понад 30 % загального обсягу продажу -- це товари й послуги, не пов'язані з його основною діяльністю.