Концентрація і деконцентрація виробництва

ПЛАН

Вступ

1. Концентрація  і деконцентрація виробництва.

2. Спеціалізація  виробництва.

3. Конверсія  виробництва.

4. Кооперування  виробників.

5. Комбінування  виробництва.

6. Диверсифікація  виробництва.

Висновок

Література

Вступ

     Виробничий  процес - це сукупність взаємопов'язаних дій людей, засобів праці та природи, що потрібні для виготовлення продукції. Сукупність засобів праці становить техніко-технологічну базу (ТТБ) виробничої сфери підприємства. Ця база виробництва має технічну та технологічну складові. До технічної складової належать:

· енергетична  база виробництва;

· виробничі  машини і устаткування;

· транспорт, переміщувальні пристрої;

· інформаційно-обчислювальна  техніка і засоби зв'язку.

     Система раціональної організації виробництва  будується на певних принципах, яких слід дотримуватись при проектуванні: спеціалізації, пропорційності, паралельності, прямоточності, безперервності, ритмічності, автоматичності, гнучкості та гомеостатичності.

     Принцип спеціалізації передбачає обмеження  різноманітності елементів виробничого процесу. Підвищуючи однорідність виробництва, спеціалізація сприяє спрощенню його організації.

     Принцип пропорційності потребує, щоб у системі  взаємопов'язаних підрозділів підприємства була узгоджена пропускна спроможність.

     Особливості діяльності підприємства залежать від  типу виробництва. Тип виробництва  є комплексною характеристикою  технічних, організаційних та економічних  особливостей виробничої діяльності на підприємстві. Розрізняють три типи виробництва: одиничне, серійне і  масове.

     Важливим  нормативом організації виробничого  процесу в часі є виробничий цикл - інтервал часу від початку до завершення процесу виготовлення продукції. Обчислюють цей інтервал для одного або певної кількості виробів, які виготовляються одночасно. Основною складовою виробничого процесу є технологічний процес - сукупність дій зі зміни стану предмета праці. Окремі технологічні операції є складовими технологічного циклу.

     На  різногалузевих підприємствах під  впливом науково-технічного прогресу відбуваються складні й суперечливі  процеси дальшого усуспільнення  й суспільного поділу праці. Ці процеси  виявляються в еволюційному розвитку низки суспільних форм організації  виробництва. В усьому світі спостерігається  стала тенденція підприємств  різних форм організації виробництва  до об'єднання. До форм суспільної організації  виробництва належать концентрація, спеціалізація, кооперування, комбінування, конверсія і диверсифікація виробництва.

1. Концентрація і деконцентрація виробництва.

     Концентрація  виробництва означає його усуспільнення  через збільшення розмірів підприємств, зосередження процесів виробництва, робочої  сили, засобів виробництва й випуску  продукції на все більш великих  підприємствах.

     Концентрація - це процес зосередження виробництва, робочої сили, засобів праці на великих підприємствах, тобто процес усуспільнення виробництва через збільшення обсягів випуску продукції. У сучасних умовах процес концентрації промислового виробництва є не просто збільшенням кількості основних фондів. Йому притаманна докорінна зміна техніки на базі НТП, зосередження її на великих підприємствах. На розвиток концентрації виробництва впливають такі чинники, як зростання потреби в окремих видах продукції, технічний прогрес у промисловості.

     Концентрації  виробництва на підприємстві можна  досягти так:

• збільшенням кількості машин, устаткування, технологічних ліній попереднього технічного рівня;
• застосуванням машин і устаткування зі збільшеною одиничною потужністю;
• одночасним збільшенням машин (устаткування) як попереднього технічного рівня, так і сучасного.

   У господарській практиці виокремлюють три основні види концентрації:

• агрегатну -- збільшення одиничної потужності або продуктивності технологічних установок, агрегатів, устаткування;
• технологічну -- укрупнення виробничих одиниць (цехів, відділів, виробництв) підприємства;
• заводську (фабричну) - процес збільшення розміру самостійних підприємств (заводів, фабрик, комбінатів, виробничих та інших об'єднань), що здійснюється на засаді агрегатної та технологічної концентрації виробництва.

   Заведено  розрізняти абсолютний і відносний  рівні концентрації виробництва. Перший характеризується середнім розміром підприємств  тієї чи іншої галузі народного господарства, другий - часткою великих підприємств за певним показником.

   Для визначення відносного рівня концентрації виробництва всі підприємства групують за їхніми розмірами. Групувальною ознакою  може бути чисельність персоналу, вартість основних фондів, обсяг продукції. Однак  треба усвідомлювати, що чисельність  персоналу (особливо за умови високомеханізованого й автоматизованого виробництва) не спроможна дати вірогідну характеристику рівня концентрації, а вартість основних фондів лише опосередковано характеризує розмір підприємства. Інакше кажучи, тільки обсяг чистої продукції найбільш точно й повно відображає рівень концентрації виробництва.

   У монопродуктових галузях розмір підприємств доцільно визначати за обсягом продукції в натуральному виразі, а в галузях з однорідним устаткуванням, але широким асортиментом продукції, -- за кількістю встановленого устаткування (наприклад, у текстильній промисловості -- за кількістю ткацьких верстатів або веретен). У сезонних галузях (наприклад, цукровій промисловості) розмір підприємств обчислюють за показником середньодобової переробки сировини.

   Для визначення рівня концентрації використовують різні показники. Розглянемо основні  з них.

1. Галузевий  рівень концентрації Q

РК гал = вел.гал ?100 %,

Qзал.гал - де Q вел.гал, Q заг.гал -- обсяг виробленої за певний період продукції відповідно великими підприємствами і галуззю загалом, грн.

2. Рівень  загальногосподарської концентрації  Qзг

Qзг= РКзг ?100 %,

Qзаг.г.к - де Qзг, Qзаг.г.к -- обсяг продукції, виробленої за певний період великими підприємствами в межах господарського комплексу України.

     Оптимальний розмір підприємства при концентрації його виробництва можна визначити  кількома підходами. Зокрема, застосовують підхід, пов'язаний з мінімізацією зведених витрат Зі на випуск одиниці продукції, тобто

       Зі = Sі + Ті + ЕнКі > mіn,

     де  Sі - собівартість одиниці продукції;

     Ті -- питомі транспортні витрати;

     Ен - нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень;

     Кі - питомі капіталовкладення на одиницю випущеної продукції заїм варіантом.

     До  переваг концентрації як суспільної форми організації виробництва  належать такі:

• ці підприємства є основними провідниками НТП, адже мають можливості здійснювати весь цикл “наука -- виробництво”, тобто фінансувати та виконувати великомасштабні науково-дослідні, пошукові, прикладні роботи зі створення і поширення нової техніки;
• на цих підприємствах легше впроваджувати найсучасніше потужне устаткування;
• на цих підприємствах створюються кращі можливості для застосування найдосконаліших форм організації праці на виробництві;
• економніше використовуються матеріали і паливо;
• зі збільшенням обсягу виробництва знижуються постійні витрати на нього, що призводить до зниження собівартості виробництва продукції;
• досягається значний ефект від застосування ЕОМ.

   До  недоліків концентрації як суспільної форми організації виробництва  належать:

• збільшення транспортних витрат на перевезення сировини, матеріалів та комплектуючих виробів до підприємства і відправлення готової продукції споживачам через збільшення радіуса перевезення;
• збільшення потреби в інвестиціях на спорудження великих концентрованих виробництв і подовження терміну їх будівництва;
• ускладнення процесу управління зі збільшенням масштабу підприємства;
• підвищення навантаження на природне середовище;
• порушення принципу рівномірного розміщення промислового виробництва та комплексного розвитку окремих регіонів країни.

   Підвищення  рівня концентрації виробництва  має забезпечувати зростання  його внутрішньої ефективності. Зі збільшенням розмірів підприємств  поліпшуються, як правило, усі техніко-економічні їхні показники: зменшуються питомі капітальні вкладення, зростають фондовіддача й продуктивність праці, ліпше використовуються матеріальні ресурси, знижується собівартість продукції, зростає рентабельність.

   Це  зумовлюється тим, що вартість сконцентрованих  засобів виробництва зростає  повільніше, ніж економічний ефект  від їхнього спільного використання.

   Проте рівень концентрації має верхню економічну межу, перевищення якої унеможливлює дальше зростання ефективності виробництва.

   Поряд з процесом концентрації відбувається і зворотний процес - деконцентрація виробництва. Це спричинюється до появи широкої мережі малих і середніх підприємств. Серед них виживають і ефективно працюють економічно ефективніші, тобто технічно й технологічно передовіші, спеціалізованіші, мобільніші щодо зміни кон'юнктури ринку.

   Створення і функціонування надміру великих  підприємств є часто недоцільним  не лише з економічних, а й з  екологічних та соціальних міркувань; воно призводить до посилення монополізму  і через це заважає розвитку конкуренції  продуцентів на світовому й національному  ринках. Тому в період переходу до ринкових відносин між виробниками і споживачами  більш важливим стає зворотний процес - деконцентрація виробництва. Такий процес повинен здійснюватись завдяки утворенню широкої мережі малих та середніх підприємств і поділу існуючих великих підприємств. Світовий досвід свідчить про те, що малі підприємства (фірми) є технічно (технологічно) передовими, спеціалізованими, мобільними та економічно ефективними виробництвами, які домінують передовсім у науково-виробничій сфері діяльності. Наприклад, у США в науково-дослідно-конструкторській сфері близько 90% усіх компаній -- це малі фірми, так звані венчурні (ризикові) організації, які на одиницю витрат створюють новин і реалізують нововведень у кілька разів більше, ніж великі концерни; понад 80% несільськогосподарських підприємств належать до дрібних і середніх (з чисельністю робітників менше 500 осіб, а на більшості з них -- навіть менше 50 осіб), їхня частка в загальній кількості робочих місць становить понад 45%.

2. Спеціалізація виробництва.

     Спеціалізація як суспільна форма  організації виробництва - це процес зосередження випуску певних видів продукції в окремих галузях промисловості, на окремих підприємствах та в їх підрозділах, тобто це процес виробництва однорідної продукції або виконання окремих технологічних операцій на підприємствах, в об'єднаннях або галузях.

     Ця, добре розвинута в усіх галузях  економіки, суспільна форма організації  виробництва відображає процес зосередження діяльності підприємства на виготовленні певної продукції або виконанні  окремих видів робіт. Заведено виокремлювати  кілька її об'єктних видів.