Фінансові результати діяльності підприємства

Зміст згаданих вище функцій розкривається  в таких аспектах:

Оцінювальна функція  прибутку полягає а тому, що прибуток використовується як основний критерій економічної ефективності виробництва і використання основних виробничих фондів. Використання прибутку в цій функції дає підприємцю дійовий засіб контролю за раціональним використанням наявних матеріальних і трудових ресурсів.

Розглядаючи функцію як міру ефективності виробництва, необхідно враховувати, що прибуток не збігається зі своєю об'єктивною основою -вартістю доданого продукту, а є її перетвореною (похідною) формою. Для підприємства прибуток означає, по-перше, надбавку до собівартості продукції, по-друге, приріст авансованої вартості.

Зв'язок вартості додаткового продукту зі своїм джерелом - живою абстрактною працею - виражений прямо, безпосередньо, а в прибутку він представлений опосередковано та перетворено. І як такий прибуток виступає як результат руху всієї авансованої вартості. Для підприємства економія будь-якої частини витрат виробництва (матеріальних або трудових) означає збільшення прибутку. Отже, через те, що прибуток виступає як похідна форма й виражає результат руху всієї авансової вартості, в ньому відбивається результативність затрат як живої, так і уречевленої праці, тобто ефективність виробництва.

Стимулююча функція  прибутку полягає в тому, що він є джерелом матеріального заохочення робітників, розширення виробництва та вирішення соціальних проблем на підприємствах, а також джерелом сплати прямих податків до бюджету. Тому в отриманні прибутку повинні бути зацікавлені як держава, так і підприємства.

Госпрозрахункова функція  прибутку полягає в тому, що госпрозрахунок який є основним методом господарювання підприємств, передбачає не тільки покриття своїх витрат своїми доходами, але й отримання нагромаджень (прибутку) для стимулювання робітників і вирішення інших питань. В умовах ринкової економки отримання прибутку орієнтує товаровиробника на збільшення обсягів виробництва продукції, зниження затрат на виробництво. Цим досягається як мета підприємництва, так і задоволення суспільних потреб.

Абсолютна величина прибутку важлива, коли йде мова про фінансові ресурси, які можуть бути використані підприємствами, суспільством. Але для характеристики ефективності господарювання цього абсолютного показника недостатньо. Отже, щоб оцінити результати господарювання, його ефективність, ефективність використання складових процесу виробництва, за допомогою яких отримано прибуток, його суму потрібно віднести до відповідних показників. У підсумку буде отриманий показник ефективності, або рентабельності.

Рентабельність - це відносний показник інтенсивності виробництва, який характеризує рівень прибутковості (окупності) відповідних складових процесу виробництва або сукупних затрат підприємства. У практиці господарювання розраховуються такі показники рентабельності: рентабельність продукції; рентабельність виробництва; рентабельність виробничих фондів та ін.

Рентабельність продукції можна  розрахувати по всій реалізованій продукції  та за окремими її видами.

Рентабельність усієї  реалізованої продукції розраховується як відношення прибутку, отриманого від продажу всієї продукції, до її собівартості:[33, 56c.]

           (2,1)

де Р - рівень рентабельності продукції, %; П - прибуток, отриманий від продажу  всієї продукції, грн.; С - собівартість усієї проданої продукції, грн.

За цією формулою можна розрахувати також рентабельність виробництва та продажу окремих видів продукції. Для цього враховуються прибуток і собівартість по відповідному виду продукції.

Показники рентабельності всієї проданої продукції та окремих її видів  дають уявлення стосовно окупності (прибутковості) затрат на виробництво та продаж відповідних видів або всієї продукції, тобто стосовно того, скільки прибутку отримує підприємство на одну гривню затрат, вкладених для отримання прибутку.

Рентабельність виробництва визначається як відношення загального (підсумкового) прибутку до собівартості проданої продукції, товарів, робіт і послуг.

Рентабельність проданої продукції (продажу) можна розраховувати і  як відношення прибутку до виручки (обігу) від продажу продукції:[33, 57c.]

           (2,2)

де Рпп - рентабельність проданої продукції, % ; В - виручка від продажу продукції, грн.

У цьому випадку рівень рентабельності буде показувати, скільки отрима-но прибутку (в процентах або копійках) на одну гривню проданої продукції  за цінами реалізації.

Рентабельність виробничих фондів розраховується як відношення загаль-ного прибутку до середньорічної вартості основних виробничих фондів і матеріальних обігових активів.

Розрахунок вищевказаних показників рентабельності, їх аналіз дозволяє керівникам господарюючих суб'єктів і підприємцям зорієнтуватися в економічному рівні вирішення відповідних питань і вжити необхідних заходів для поліпшення фінансового стану підприємств.

 

2.2 Виручка, її планування та використання

 

Підприємство як господарюючий суб'єкт для здійснення своєї господарської діяльності повинно мати як відповідні обсяги основних виробничих фондів, так і обігових активів, а в їх складі - грошових коштів. Їх формування проводиться за рахунок різних джерел. Згідно з Законом України «Про підприємства в Україні», джерелами формування майна підприємств і грошових коштів є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції та інших видів діяльності підприємств; доходи від випуску і продажу цінних паперів; доходи від здачі майна в оренду; надходження від роздержавлення та приватизації власності; безкоштовні та благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян; кредити банків і інші джерела.

Основним видом доходів  підприємств, одержаних у процесі їх виробничої діяльності, є виручка (доход) від продажу продукції, товарів, послуг і від інших видів діяльності. Вона являє собою суму грошових коштів,отриманих підприємством від продажу продукції, товарів, послуг в оцінці за діючими цінами (тарифами). В підприємствах торгівлі, громадського харчування, матеріально-технічного постачання замість категорії «виручка» від продажу продукції, послуг використовується категорія «товарообіг».

Продаж продукції та надходження виручки - це остання  завершальна стадія кругообігу коштів підприємства.[33, 50c.]

Виручка, яка поступила, використовується для придбання сировини, матеріалів і т.п., необхідних для здійснення нового циклу виробництва, на утворення  амортизаційного фонду, який відображає знос основних засобів, що використовуються в процесі виробництва, на оплату праці робітників, на сплату податків та платежів до бюджету і в централізовані позабюджетні фонди, на погашення кредитів банку та відсотків по них, на сплату різного роду пені, штрафів та ін.

Отже виручка є основним джерелом відшкодування затрат на вироб-ництво і продаж продукції, оплати рахунків постачальників за матеріальні цінності, сплати податків до бюджету, погашення довгострокових кредитів банку і відсотків по них, на сплату пені і штрафів.

Своєчасне надходження виручки - важливий момент у господарській 
діяльності підприємства. Від обсягу і своєчасного надходження виручки залежать стійкість фінансового стану підприємства, стан його обігових активів, розмір прибутку, своєчасність розрахунків з бюджетом і позабюджетними фондами, робітниками і службовцями, постачальниками, і навпаки, несвоєчасне і в незначних обсягах надходження виручки призводить до затримки всіх видів розрахунків, штрафів і до втрати прибутку підприємства. 

Крім виручки, на фінансовий стан підприємств суттєво впливають й інші надходження грошових коштів . Враховуючи важливість всього обсягу грошових коштів у господарській діяльності й економіці підприємств, суттєву увагу належить надавати їх формуванню, руху і прогнозу.

Напрямки руху грошових коштів потрібно розглядати у розрізі основних видів діяльності підприємства: поточній, інвестиційній, фінансовій, розрахунками.

Рух грошових коштів у розрізі інвестиційної  діяльності пов'язаний з їх надходженням у вигляді дивідендів, відсотків і витратами на придбання основних засобів та іншого майна, яке має довгострокове використання. У фінансовій діяльності підприємств розглядається надходження грошових коштів у вигляді кредитів, бюджетних асигнувань, а витрати - на погашення кредитів, для виплати дивідендів і відсотків.

Враховуючи важливість виручки у складі грошових надходжень, необхідно звертати увагу на фактори її зростання. На розмір виручки від реалізації товарної продукції впливають її обсяг, асортимент і якість, а також рівень цін. Так, збільшення випуску товарної продукції підвищеної якості веде до зростання обсягу виручки, оскільки продукція кращої якості продається за більш високими цінами. Виробництво товарної продукції більш високих сортів також веде до зростання виручки, оскільки більш високі сорти продаються за більш високими цінами.

Досить суттєвим фактором, який впливає на обсяг виручки  від продажу товарної продукції, є ціни. Вищі ціни сприяють збільшенню виручки, і навпаки. Ціни на товари повинні бути економічно обгрунтованими, забезпечувати господарюючих суб'єктів прибутком, шо дозволяє вносити до бюджету податки та формувати внутрішні фонди грошових коштів. Крім того, вони повинні стимулювати виробництво продукції, необхідної суспільству, забезпечувати зацікавленість підприємств у випуску технічно прогресивних виробів. З іншого боку, ціни не повинні знижувати зацікавленість споживачів у придбанні більш нових, досконалих виробів. У процесі ціноутворення повинен враховуватись попит та пропозиції на ті чи інші товари.

При продажу продукції  та товарів у сучасних умовах застосовуються фіксовані, регулюючі та вільні ціни.

Фіксовані ціни встановлюються державними органами на окремі види продукції, послуг, які мають важливе соціальне значення (ціни на проїзд у залізничному та міському пасажирському транспорті, тарифи на електроенергію для населення тощо).

Регулюючі ціни - це ціни, збільшення яких обмежене державою за допомогою введення граничного їх рівня чи встановлення граничного рівня рентабельності.

Вільні (договірні) ціни встановлюються з урахуванням попиту та пропозиції або за домовленістю покупця з продавцем. У даному випадку розмір прибутку, закладений в ціну, не обмежується.

Складовими елементами кожної ціни є: собівартість, прибуток, акцизний збір, податок на додану вартість, націнки і надбавки торгово-постачальницьких організацій. Нижньою межею всякої ціни є собівартість.

Застосування економічно обґрунтованих цін на продукцію, що продається, безпосередньо впливає на обсяг виручки від продажу продукції, робіт і послуг.

Планування виручки  від продажу продукції на наступний  період (квартал, рік) проводиться, виходячи з обсягу реалізованої продукції та діючих цін без урахування акцизів, податку на додану вартість. Розрахунок запланованої суми виручки від продажу продукції в сучасних умовах господарювання ведеться, як правило, методом прямого рахунку. Він полягає в тому, що сума виручки від продажу товарної продукції розраховується перемноженням кількості виробів, які підлягають продажу в запланованому періоді, по кожній номенклатурній позиції на прийняті до розрахунку ціни реалізації.

При розрахунку обсягу продажу  продукції необхідно враховувати  наступне. Обсяг продажу у запланованому році, як правило, не збігається з випуском товарної продукції за цей же період. Це пов'язано з тим, що частина виробленої товарної продукції в запланованому періоді залишається нереалізованою у вигляді залишків на складі та відвантаженою на кінець року, а частина продукції, випущеної у звітному році, залишається не реалізованою на початок запланованого року й входить в обсяг реалізації запланованого року. При цьому розмір вхідних залишків включає: залишки готової продукції на складі; залишки товарів відвантажених, строк сплати яких не настав; залишки товарів відвантажених, не оплачених покупцями в строк; товари на відповідальному зберіганні у покупців. Розмір же залишків на кінець запланованого року складається з залишків готової продукції на складі та залишків товарів відвантажених, строк сплати яких не настав.

Визначення обсягів вхідних і вихідних залишків товарної продукції проводиться в такому порядку. Вихідні залишки товарів на складі визначаються шляхом коригування фактичних залишків готової продукції на останню дату (перед початком складання фінансового плану) складання бухгалтерського балансу (наприклад, на 1 жовтня) з урахуванням можливих змін їх величини до кінця року. Сума залишків продукції на складі в підприємствах з несезонним характером виробництва на початок та кінець запланованого періоду приймається в розмірі нормативу власних обігових активів по готовій продукції на відповідний період.

Залишки відвантажених товарів, строк  сплати яких не настав як на початок, так  і на кінець запланованого періоду, розраховуються на підставі нормативних  строків документообігу, виходячи з  середньої тривалості пробігу платіжних документів постачальника до покупця й назад, з урахуванням оформлення їх у банку та величини середньоденного відвантаження товарів.

Розмір залишків товарів відвантажених, але не сплачених у строк покупцями, а також залишків товарів на відповідальному збереженні в покупців на початок запланованого року визначається, виходячи з їх величини за попередні два-три роки.

Усі складові величини обсягу продажу  продукції для вирахування виручки оцінюються в таких цінах: залишки на початок запланованого року - в діючих цінах періоду, попереднього запланованому; товарна продукція запланованого періоду і залишки нереалізованої продукції - в цінах планового періоду.

З урахуванням вищевикладеного  обсяг виручки від продажу  продукції можна розрахувати за формулою:  [33, 51c.]

В = О₁ + Т₁-О_2;           (2.3)

де В - виручка від продажу  продукції в запланованому періоді; О₁- вартість залишків готової продукції на початок запланованого періоду; Т₁ -товарна продукція запланованого періоду; О₂- вартість залишків товарної продукції на кінець запланованого року.