Економічна безпека та фактори впливу на економічну безпеку підприємства

• визначення ризикової альтернативи.

Після оцінювання й вимірювання економічного ризику постає питання щодо прийняття  управлінського рішення стосовно методів  зниження ризику. Головним завданням розв'язання цієї проблеми є забезпечення оптимального співвідношення між рівнем досягнутого зниження ризику і необхідними для нього додатковими витратами. Проте слід вважати на неможливість зменшення впливу деяких не-контрольованих чинників ризику (очікування кризи чи піднесення економіки в цілому, рух банківського відсотка, війни, форс-мажор тощо).

У світовій практиці існує безліч різних і досить ефективних способів зниження ризику. Найчастіше застосовують такі: страхування, диверсифікація, передання ризику, лімітування, збирання додаткової інформації, забезпечення якості виробленої продукції, перевірка бізнесових партнерів, бізнес-планування, підбір персоналу підприємства, організація захисту комерційної діяльності підприємства (у тому числі комерційної таємниці).

Страхування економічної діяльності спрямоване на захист її кінцевого результату, забезпечення досягнення поставлених  цілей. 3а умов ринку особливу актуальність має страхування від фінансових комерційних, технічних ризиків. За умов підвищеної конкуренції на ринку страхування виникає можливість для страхування правових і політичних ризиків. Страхування є ефективним методом захисту суб'єктів господарювання від несприятливих змін економічної кон'юнктури та дозволяє гарантовано отримати запланований економічний ефект від діяльності підприємства.

Іншим ефективним способом обмеження ризику є диверсифікація. Диверсифікація —  це процес розподілу коштів, що інвестуються між різними об'єктами вкладення, які безпосередньо не пов'язані між собою. У цьому випадку при ураженні ризиками одного з об'єктів інвестування суб'єкт господарювання отримує певний економічний ефект від прибутковості інших.

Розрізняють два основних види диверсифікації економічної  діяльності: виробнича та фінансова.

Під виробничою диверсифікацією розуміють збільшення асортименту продукції (послуг), що виробляються. При цьому виділяють вертикальну й горизонтальну диверсифікації. Вертикальна диверсифікація — це поповнення асортименту виробами, схожими на товари які вже випускає підприємство. Горизонтальна диверсифікація — це поповнення асортименту продукцією, не схожою на товари підприємства, але цікавою для споживачів.

Щодо  фінансової диверсифікації існує два  основних методи: купівля частки акцій  або інших цінних паперів підприємств (просте переливання капіталів в інший сектор) та купівля цінних паперів або частки в банках чи інших фінансових інститутах (пенсійних, інвестиційна фондах тощо), а також відкриття в них депозитних рахунків.

Так чи інакше при застосуванні будь-яких із запропонованих методів зниження економічних ризиків необхідно враховувати ціни кожного з них і вміти використовувати різні їх комбінації.

Недосконале управління економічними ризиками рано чи пізно може призвести до кризового  чи передкризового стану підприємства На сьогодні не сформовано чіткого визначення терміна "кризовий стан". Опрацьовуючи різні джерела з цієї проблематики, можна брати за основну ознаку такого стану неможливість підприємства відповідати за своїми зобов'язаннями.

Зобов'язання підприємства поділяють на дві загальні групи:

• внутрішні  зобов'язання виникають перед власниками, найманими працівниками тощо;

• зовнішні зобов'язання підприємства включають  зобов'язання перед фіскальною системою, фінансово-кредитною системою, зобов'язання перед контрагентами.

Серед причин, які негативно впливають  на можливість виконання зобов'язань  підприємством, також можна виділити внутрішні та зовнішні.

До основних внутрішніх причин слід віднести недосконалий менеджмент, внаслідок чого підприємство здійснило неефективні довгострокові фінансові вкладення, обтяжене надмірними виробничими запасами, виробляє неконкурентоспроможну чи неліквідну продукцію, утримує непомірну для нього соціально-культурну сферу, утримує надмірну кількість персоналу тощо.

Зовнішні  причини можуть походити від різноманітних зовнішніх ризиків, що сприяють доведенню підприємства до кризового стану.

Отже, стан безпеки підприємства визначається рівнем власного ліквідного капіталу щодо забезпечення боргових зобов'язань, що зростають, неспроможністю менеджменту підприємства щодо вжиття заходів для нейтралізації негативних явищ та обґрунтованістю реструктуризаційної програми.

Звичайно, найнебезпечнішою є ситуація, за якої невиконання зобов'язань залежить не від недобросовісності менеджменту  підприємства (що за умов високоризикової вітчизняної економіки є, на жаль, загальною тенденцією), а тому що справді не має змоги виконувати свої зобов'язання.

У такому випадку єдиним засобом продовження  діяльності підприємства у прийнятних для власника та суспільства формах є антикризове управління.

Антикризове управління — це сукупність форм і  методів реалізації ряду пов'язаних заходів, спрямованих на фінансово-виробниче  оздоровлення підприємства, неспроможного  виконувати свої зобов'язання.

За своєю  сутністю антикризове управління, як і управління ризиками, є різновидом корпоративного управління. Проте на відміну від управління ризиками, метою антикризового управління є недопущення примусового припинення діяльності підприємства із врахуванням, наскільки це можливо, інтересів його власників.

Для поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств  та організацій використовують такі джерела інформації:

• баланс підприємства за попередній рік і  за звітний період;

• звіт про фінансові результати та їх використання за попередній рік та звітний період;

• звіт про фінансово-майновий стан;

• звіт з оплати праці за попередній рік  та звітний період;

• звіт про витрати на виробництво продукції, робіт, послуг;

• розрахунок нормативу власних обігових коштів;

• розшифровку  дебіторської та кредиторської заборгованості;

• звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію;

• зведену  таблицю основних показників;

• звіт про рух коштів в іноземній  валюті (для підприємств, на яких такий  рух був чи є);

• висновки аудиторських перевірок;

• матеріали  маркетингових досліджень;

• бізнес-план та інші.

Для корпоративних  утворень при поглибленому аналізі  також важливим моментом є визначення інтересів усіх власників, співвідношення різних пакетів акцій і можливостей контролю, який вони дають, визначення основних суперечностей між власниками дрібних пакетів та контрольних, блокуючих та ін., між менеджментом і власниками, особливості руху цінних паперів на вторинному ринку, їхня ринкова вартість, тенденції попиту на цінні папери корпорації, наявність державних пакетів акцій у корпорації.

На основі даних попереднього аналізу розробляється  система антикризового управління, яка передбачає ряд пов'язаних заходів, серед яких мають бути організаційні, виробничі, економічні, інвестиційні, зовнішньоекономічні, соціальні, екологічні тощо.

Можна виділити такі основні напрями антикризового  управління:

• аналіз руху акцій корпорації на вторинному ринку, вжиття заходів щодо його вдосконалення;

• аналіз керованості підприємством, вжиття заходів, спрямованих на її підвищення;

• спеціальний  аналіз співвідношення боргових зобов'язань;

• розроблення  і виконання програми ненарощування  боргів;

• розроблення  і здійснення програми погашення  боргів;

• розроблення  і проведення змін виробництва;

• розроблення  маркетингової підпрограми;

• розроблення і здійснення програми залучення інвестицій;

• проведення роботи з персоналом (зокрема психологічного характеру);

• розроблення  і проведення реструктуризації підприємства;

• розроблення  процедури банкрутства;

• розроблення  і вибір варіантів санації підприємства.

Зрозуміло, що банкрутство і санація в  системі антикризових заходів повинні  мати винятковий характер і використовуватися  лише тоді, коли інші оздоровчі заходи не можуть дати результату. В цілому слід використовувати всі законні  можливості недопущення розвитку кризових подій і застосовувати всю систему наведених вище заходів щодо досягнення найкращого економічного ефекту від діяльності суб'єктів господарювання. Все це цілком можливо за умов професійного забезпечення економічної безпеки підприємства.

 Основні  напрями забезпечення економічної  безпеки підприємства. Складові безпеки можна класифікувати, наприклад, за типами загроз.

Безпека з боку фізичних загроз може забезпечуватися  теорією і практикою виживання; безпека з боку психологічних  загроз — спеціальними знаннями, консультаціями, навіть вашим світоглядом і характером; безпека з боку загроз інформації — організаційним і технічним захистом. Але всі ці складові нероздільні.

Ефективна безпека підприємницької діяльності забезпечується на таких взаємопов'язаних напрямах:

• захист від злочинного світу;

• захист від порушень закону з тим, щоб  самим не потрапити під його санкції;

• захист від недобросовісної конкуренції;

• захист від протиправних дій власних  співробітників.

Щодо  останнього напряму, то цей напрям дій реалізується на таких ділянках:

• виробничій (збереження матеріальних цінностей);

• комерційній (оцінювання партнерів, юридичний захист інтересів);

• інформаційній (визначення значущості інформації, порядку  надходження, використання, передання, захисту від викрадення)

• кадрового  забезпечення.

Оскільки  чинників, що становлять загрозу для  фірми, достатньо багато, доцільно всю  роботу із забезпечення безпеки координувати з єдиного виконавчо-розпорядницького органу, який називають "службою (відділом) безпеки". Ця служба "тримає руку на пульс практично всіх ланок фірми і вживає ефективні заходи протидії дестабілізуючим чинникам, використовуючи для цього, у разі необхідності, не тільки власні сили, але й сили усієї фірми, а в окремих випадках — і сили зовнішніх організацій.

Безпека сучасного комерційного підприємства забезпечується за допомогою таких  режимів: конфіденційності і захисту  об'єктів інтелектуальної власності, що формують інформаційну безпеку; фізичної охорони, тобто забезпечення фізичної безпеки майна і персоналу фірми.

За тих  умов, що існують на українському ринку, розраховувати на ефективний захист своїх життєво важливих інтересів  підприємств може лише у таких  випадках:

• якщо він здатний організувати процедурно-орієнтований процес, який повинен бути спрямований на позбавлення потенційного супротивника інформації про виробничі і торговельні можливості і наміри підприємства, головним чином шлях виявлення та усунення індикаторів (тобто демаскуючих ознак каналів витоку інформації), пов'язаних із плануванням і здійсненням підприємницької діяльності;

• якщо у цьому процесі будуть задіяні  всі службовці підприємства, а  не тільки служба безпеки.