Дослідження проблеми тіньової економіки в умовах переходу України до ринку

Посилення негативних тенденцій в економіці  є основним чинником зростання тіньового  підприємництва і будь-якого прихованого бізнесу. Тим більше, що в умовах, які в даний час склалися в господарстві України, сплата податків - це вирішальний аргумент, на якому зосередилися урядові структури в старанні легалізувати приховані форми господарювання. Таке визначення обумовлюється тим, що перманентний бюджетний голод поставив перед Урядом альтернативу: або застосуванням найжорсткіших заходів повернути в правове поле максимум тіньової економічної діяльності, або - банкрутство. А тому в рішенні Урядом цієї проблеми генеральною лінією поведінки повинно бути пошук форм, методів і дій, які допоможуть виявити причини посилення процесів тінізації і, спираючись на них визначити шляхи усунення цих причин, а також сприятливих умов розповсюдження прихованої діяльності. Крайній захід цих заходів викликаний тим, що наша державність дійшла тієї межі, коли подальша тінізація економіки і викликана нею всеосяжна корумпованість адміністративних структур може привести до втрати національної державної суверенності.

Такі  зрушення в змісті економічної реформи  украй необхідні, якщо виходити того що високі темпи тінізації економіки - це слідство наявних недоліків  і крупних прорахунків в самій суті здійснюваних реформ. Отже, необхідно зосередитися на пошуку шляхів легалізації прихованих форм підприємництва, перш за все, в процесі побудови нового суспільства, застосовуючи як політичні, так і економічні важелі, які повинні посилюватися адміністративними діями. Все це обумовлює необхідність розробки комплексного механізму легалізації тіньових форм економічної діяльності з орієнтацією на створення привабливих умов для їх повернення в правове поле держави. Про те, що здійснення такої програми - справа невідкладна, аргументують: масштаби тіньової економіки, яких вона досягла останнім часом, сила її негативного впливу і те, що вона вже розмиває основні засади державності в Україні. і кримінальну відповідальність, щоб не допустити розростання кримінального сектора.

Для вибору оптимального методу оцінки тіньової економіки необхідно оцінювати  особливості здійснення тіньової діяльності в країні, виходячи з найбільш поширеної практики її здійснення на кожному конкретному проміжку часу.

Вивчення  причин тіньової економіки в Україні  дозволило встановити, що на її поширення  впливали:

1) короткострокові  чинники (прорахунки в реформуванні  відносин власності; фіскальний  тиск; відсутність стабільного й  ефективного законодавства; відставання  правового поля від практики  здійснення тіньової діяльності; низька платоспроможність населення;  нерозвинена ринкова структура);

2) середньострокові  чинники (деформованість структури  виробництва; висока витратомісткість  виробництва; надмірне втручання  держави в економічні процеси,  монополізм влади і її майже  повна безвідповідальність; низький рівень розвитку продуктивних сил і конкурентоспроможності вітчизняних товарів; низькі стандарти якості життя людей);

3) довгострокові  чинники (тривала ізольованість  української економіки від розвинутої  світової і відсутність адаптаційного періоду входження в світогосподарську економічну систему; відсутність у підсвідомості людей демократичних традицій, які формуються десятиліттями і впливають на так зване чесне підприємництво, виконання своїх обовязків перед державою; історичні традиції народу, формування патерналістичної ідеології реалізації соціальних відносин, висока залежність народу від державної політики; відсутність механізмів відповідальності влади за дії або бездіяльність у разі порушення національних інтересів держави) [12, c.112-114].

Таким чином, обмеження масштабів поширення  тіньової економіки, і як наслідок, процесу зростання тіньового  капіталу, може відбутися тільки за умов гармонізації суспільних відносин на основі усунення суперечностей і  недоречностей економічної моделі, які порушують паритетність розвитку окремих сфер і сегментів ринку, зачіпають інтереси окремих субєктів. Йдеться про те, що має відбутися гармонізація відносин, яка передбачає поліпшення методів і форм управління, удосконалення відповідних законодавчих норм регулювання економіки.

2. Проблеми тіньової  економіки в Україні 

Від самого початку перехідного періоду  Україна у числі інших країн  світу зіткнулася з проблемою тіньової економіки - не контрольованого суспільством виробництва, розподілу, обміну й споживання товарно-матеріальних цінностей і послуг, тобто приховуваних від органів державного управління й громадськості соціально-економічних відносин між окремими громадянами та соціальними групами.

У сучасному  світі з проблемою тінізації економічних процесів стикаються майже всі країни. Обсяги тіньового сектору в економічно розвинутих країнах світу утримуються на рівні, що не має суттєвого впливу на соціально-економічні процеси у суспільстві (5-12% ВВП). При розмірах тіньового сектору у 30% ВВП настає критична межа, перевищення якої свідчить про функціонування у країні відтворювальної системи тіньових економічних відносин.

За твердженням  експертів МВФ, питома вага тіньової економіки підвищується на ранніх етапах переходу до ринку, однак потім починає знижуватися з прогресом реформ та скороченням корупції в органах державної влади. Хоч мають місце й інші приклади. Так, у Білорусі та Узбекистані, де питома вага тіньового сектору відповідно становить 19,3% і 6,5% ВВП, ринкові реформи здійснювалися повільно, проте завдяки державному втручанню, запровадженим обмеженням і санкціям фактично вдалося обмежити зростання тіньової економіки.

Серед країн Центральної та Східної Європи і на пострадянському просторі за масштабами тіньового сектору Україна, на жаль, і далі утримує одну із чільних позицій. Оцінки масштабів тіньової економіки в Україні коливаються у межах від 40 до 80% ВВП залежно від методу оцінки (наприклад, на основі попиту на гроші чи споживання електроенергії).

Для порівняння скажемо, що обсяги тіньової економіки  у Словацькій Республіці, Польщі, Чеській  Республіці та Естонії оцінюються на рівні 5-13% ВВП, у Казахстані - 34,3%, Латвії - 35,3%, Болгарії - 36,2%, Росії - 41,6% [17, c.80].

На думку  більшості експертів з цієї проблеми, найвищими темпами тіньова економіка  в Україні розвивалася у 1994-1998 роках, коли її обсяги сягали 65% офіційного ВВП. На той час тіньовий сектор охопив більшу частину промислового виробництва, особливо паливно-енергетичного комплексу, сільського господарства, приватизації. Характерною ознакою цього періоду  був підвищений попит на готівку поза банками, темпи зростання якої майже удвічі перевищували темпи зростання депозитних внесків у банківській системі. Великого поширення набули "неофіційні" готівкові розрахунки за різноманітні "послуги" (за встановлення телефонних ліній, реєстрацію підприємств, перевірку санітарної, пожежної, податкової інспекцій тощо).  

перевірку санітарної, пожежної, податкової інспекцій тощо).

Останнім  часом, за даними Міністерства економіки  та з питань європейської інтеграції України, уряду вдалося знизити  процес тінізації економіки на 5%. Проте, на думку експертів, питома вага тіньового сектору економіки  в Україні й далі залишається  досить високою - 65% ВВП.

Якщо  подивитися на цю проблему ширше, то можна  виділити низку конкретних негативних наслідків впливу тіньової економіки  на розвиток усіх сторін суспільного  життя держави, зокрема:

- непрозорий  і несправедливий розподіл національного  доходу;

- криміналізація  суспільства, правовий нігілізм  та недовіра до органів державної влади;

- дискримінація  суб'єктів господарської діяльності;

- скорочення  податкових надходжень до бюджетів  усіх рівнів;

- нелегальний  експорт капіталів і зменшення  обсягів інвестицій в економіку,  залежність від закордонних позик; 

- втрата  промислового й інтелектуального  потенціалу нації. 

На тлі  вельми оптимістичних цифр стабільного  економічного зростання в Україні  протягом останніх двох років, зменшення  частки бартерних розрахунків, збільшення надходжень до бюджету існують непрямі  ознаки зростання тінізації економіки, що визначаються дією таких чинників, як наявність джерел формування тіньових доходів, висока мотивація до здійснення тіньової економічної діяльності та наявність механізмів для реалізації тіньових операцій.

Якщо  зробити спробу комплексно поглянути  на проблему тінізації економіки  в Україні, то можна виділити низку  об'єктивних факторів, які пояснюють такі значні обсяги тіньової економіки:

- високі  податки і нерівномірність податкового навантаження;

- недостатня  прозорість податкового законодавства  і постійне внесення змін до нього;

- повільні  й непрозорі приватизаційні процеси; 

- втручання  владних структур усіх рівнів у діяльність суб'єктів господарювання;

- корупція  в органах державної влади  та місцевого самоврядування.

Протягом  усього періоду ринкових перетворень  в Україні становлення ефективної податкової системи характеризувалося  відсутністю компромісів між  державою і платниками податків. Ця обставина зумовлена тим, що процес збігся у часі із глибокою економічною кризою, коли проблеми наповнення бюджету особливо загострюються. Тобто з падінням обсягів виробництва державні видатки не скорочуються, а навіть збільшуються, причому не лише у номінальному, а й у реальному обчисленні, що спричиняє дефіцит бюджету і необхідність посилення податкового тиску на платників податків. Унаслідок цього податкова система України досить швидко трансформувалася не у відповідності з потребами економічного розвитку, а на догоду потребам надмірного державного споживання.

Згідно  із домінуючою офіційною точкою зору сама теза про наявність в Україні  надмірного податкового навантаження відкидається, натомість стверджується, що рівень податкового тиску значно нижчий від середньоєвропейського; зниження питомої ваги доходів бюджету і податкових надходжень у ВВП трактується як зменшення податкового тиску. Однак при оцінці реального стану податкового навантаження в Україні слід враховувати низку факторів.

Дослідження науковців Інституту економіки НАН України з цього питання свідчать, що на початку 90-х років сумарні вилучення створюваної вартості мали тенденцію до зростання: із 41,4% ВВП у 1990 році до 52,2% ВВП у 1994 році, а починаючи з 1995 року справді простежується зменшення цього показника. Поряд із цим за період від 1992 року до 1999 року державні витрати (без урахування витрат на оборону) у реальному вимірі зросли у 3,6 разу, тоді як реальні обсяги виробництва зменшилися у 2 рази. Тобто державні витрати перевищували реальні можливості економіки [5, c.69].

Частково  зростання державного споживання було зумовлене необхідністю виконання  державним апаратом нових функцій, пов'язаних із розбудовою незалежної держави. Проте левова частка зростання державних  витрат зумовлена збереженням гіпертрофованого рівня державної підтримки виробництва, який був притаманний економіці України за радянських часів.

Спотворення економічних пропорцій на користь  важкої промисловості й паливно-енергетичного  комплексу спричинило домінування  галузей із найбільшими інвестиційними потребами. Широка практика надання  економічно не обґрунтованих пільг таким галузям щодо податкових та інших обов'язкових платежів маскує занадто високий рівень податкового навантаження і зумовлює нерівномірність податкового тиску на різні групи суб'єктів господарської діяльності. Основний тягар податкового навантаження припадає на меншу частину (близько 30%) рентабельних підприємств, які працюють у легальному секторі економіки, внаслідок чого податковий тиск на них значно зростає. Тим самим створюються потужні стимули подальшої натуралізації економічних відносин (бартер, толінг) та збільшення обсягів тіньового сектору.

Попри те, що в Україні за останні п'ять  років добровільність сплати податків зросла удвічі, на сьогодні, за даними ДПА, вона не перевищує 60% усіх податкових зобов'язань платників податків. Не привела до суттєвого поліпшення поточних платежів і широкомасштабна "амністія" податкової заборгованості, яка була здійснена відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Станом на 01.11.2005 року було списано податкові борги у сумі 14,879 млрд. грн., у т. ч. 6,934 млрд. грн. (46,65% від загальної суми) - податку на додану вартість, 1,868 млрд. грн. (12,6%) - податку на прибуток.