Державне регулювання розвитку транспортного комплексу

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА” 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат 

з дисципліни: Державне регулювання економіки

з теми:

“Державне регулювання розвитку транспортного комплексу” 
 
 
 
 
 
 

 
            Виконала: студентка:

            спец. 6601/2 9 група

                     (ЕМО-409)

Самохвалова Юлія 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ 2011

 

План: 

Вступ

1. Механізм державного регулювання розвитку транспортного комплексу

     2. Проблеми державного регулювання транспортної системи України

Висновок

Список використаної літератури 

 

Вступ 

     Розвиток  зовнішньоекономічних зв'язків України, її спрямованість на

динамічне входження  у світову економічну систему вимагають наявності високоефективної та розгалуженої транспортної системи.

     До  транспортної системи пред'являються високі вимоги щодо якості, регулярності та надійності транспортних зв'язків, збереження вантажів, безпеки перевезення пасажирів, швидкості та якості доставки. Потреба у транспортній системі, що чітко функціонує, дедалі посилюється, стає базисом сталого розвитку продуктивних сил регіонів, а також запорукою інтеграції нашої країни до світових ринків.

     Україна активно включається у світові  суспільно-економічні процеси: приєдналася до Світової організації торгівлі, стратегічною метою визнано отримання асоційованого членства у Європейському Союзі. Транспорт, як інфраструктурна галузь, має розвиватися випереджальними темпами з метою сприяння швидкому економічному та соціальному розвитку країни та її участі у міжнародному поділі праці.

     Транспортний  сектор відіграє важливу роль у соціально-економічному розвитку країни, адже розвинена транспортна  система є передумовою економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності національної економіки і якості життя населення. Частка транспортного сектору у валовому внутрішньому продукті України (за даними Державного комітету статистики України) станом на 2008 рік становила 9,3 %. Чисельність працівників галузі становить майже 7 % від загальної чисельності зайнятого населення. Сьогодні транспортний сектор економіки України у цілому задовольняє лише базові потреби економіки та населення у перевезеннях. Рівень безпеки, показники якості та ефективності перевезень пасажирів та вантажів, енергоефективності, техногенного навантаження на довкілля не відповідають сучасним вимогам 

 

1. Механізм державного  регулювання розвитку  транспортного комплексу

     Форми та механізми державного регулювання  розвитку транспорту зумовлені низкою чинників, зокрема:·- рівнем розвитку національної економіки та роллю транспорту в забезпеченні її ефективного функціонування;·- розвитком різних видів транспорту та їх порівняльною конкурентоспроможністю;·- наявністю та перспективами розвитку транспортних мереж;·- питомою вагою приватної власності в різних видах транспорту.

     З усіх видів транспорту в Україні  підлягає приватизації  лише автомобільний (відповідно до Закону про малу приватизацію). Частково приватизують в окремих випадках водний транспорт. Проте головні види транспорту (залізничний, авіаційний, морський, трубопровідний та ін.) перебувають у державній власності і згідно з чинним законодавством приватизації не підлягають. Тому державне регулювання роботи транспорту в Україні є важливою проблемою.

     Згідно  з Законом України “ Про транспорт” державне регулювання в цій галузі повинно забезпечувати наступне:

1. своєчасне,  повне та якісне задоволення  потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях та потреб оборони України;

2. захист прав  громадян під час їх транспортного обслуговування;

3. безпечне функціонування  транспорту;

4. додержання  потрібних темпів і пропорцій  розвитку національної транспортної системи;

5. захист економічних  інтересів України, законних інтересів  підприємств і організацій транспорту та споживачів транспортних послуг;

6. створення  однакових умов для розвитку  господарської діяльності підприємств транспорту;

7. обмеження  монополізму та розвиток конкуренції;

8. ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту;

9. охорону дозвілля від шкідливого впливу транспорту.

     Державне  управління діяльністю транспорту здійснюють за допомогою економічної ( податкової, фінансово-кредитної, тарифної, інвестиційної) та соціальної політики, зокрема, надання дотацій на пасажирські перевезення).

     Державне  регулювання в галузі транспорту здійснюють Міністерство транспорту України, місцеві Ради народних депутатів та інші спеціально уповноважені органи залежно від їхньої компетенції.

     Важливе місце в транспортній системі  займають залізниці. Залізничний транспорт  виконує 62 відсотки  об'єму вантажних перевезень, здійснюваних транспортом  користування, або 84,3 відсотка  вантажообігу, здійснюваного всіма видами транспорту (без врахування трубопровідного). На автомобільний транспорт  47,4 відсотка об'єму комерційних перевезень вантажів, причому питома вага перевезень залізничним транспортом останніми роками скорочується, а автомобільним транспортом зростає, що свідчить про підвищення конкурентоспроможності автомобільного транспорту в певних сегментах ринку транспортних послуг.

     Україна володіє розвиненою інфраструктурою  залізничного та водного транспорту. За довжиною мережі залізниць Україна посідає друге місце у Європі (21,7 тис. кілометрів залізниць), у Чорноморському, Азовському та Дунайському басейнах розташовано 18 морських 2 торговельних портів; довжина внутрішніх водних шляхів на найбільших європейських річках Дунай та Дніпро - 2,2 тис. кілометрів. У загальній структурі експорту послуг транспортні послуги становлять майже 70 %, у структурі імпорту – близько 20 %, завдяки чому транспортний комплекс України демонструє стійке позитивне сальдо зовнішньої торгівлі послугами. У 2008 році транспортна система забезпечила перевезення 1,9 млрд. тонн вантажів і більше 8,3 млрд. пасажирів. Внаслідок світової фінансової кризи та скорочення попиту на основні експортні товари відбулося падіння обсягів вантажних перевезень на 29,1 % за 9 місяців 2009 року порівняно з аналогічним періодом 2008 року, пасажирських перевезень – на 7%.

 

     2. Проблеми державного  регулювання транспортної  системи України 

     Найважливішою проблемою державного регулювання  є технічне і технологічне відставання  транспортної системи України в  порівнянні з розвиненими країнами. Вона не готова до повсюдного вживання сучасних технологій, насамперед –  контейнерних. Зростаючий попит на вантажні перевезення стримується нерозвиненістю транспортно-логістичній системи країни. На низькому рівні залишається транспортно-експедиційне обслуговування населення і економіки. У країні відсутнє високошвидкісне залізничне сполучення.

     Залишається на низькому рівні інноваційна складова в розвитку парків рухливого складу і технічних засобів транспорту, особливо при здійсненні внутрішніх перевезень. Істотне відставання і по екологічних параметрах роботи транспорту. Не отримує належного розвитку міський  транспорт, у тому числі його сучасні швидкісні види, які могли б істотно  гостроту проблеми транспортного розвитку мегаполісів.

     Майже у всіх галузях транспортного  комплексу зберігаються тенденції  старіння основних фондів і їх неефективного  використання. Знос основних виробничих фондів по окремих групах основних засобів досяг 55 - 70 відсотків і продовжує наростати. Стан багатьох технічних засобів транспорту підійшов до критичного рівня. Значна частка їх експлуатується за межами нормативного терміну служби, інша – наближається до цього терміну. Як наслідок, істотно погіршуються показники безпеки і економічної ефективності роботи транспорту.

     Спостерігається відставання в розвитку транспортної мережі, перш за все в розвитку автомобільних доріг загального користування від темпів автомобілізації країни. Протягом останніх двадцяти років їх протяжність практично не збільшувалася, у той час як за цей самий період у Європі швидкими темпами будувались автомагістралі. У результаті щільність

автомобільних доріг в Україні у 5,9 раз менше, ніж у Франції (відповідно 0,28 та 1,65 кілометра доріг на 1 кв. кілометр площі країни). Протяжність швидкісних доріг в Україні становить 0,28 тис. кілометрів, у Німеччині - 10,9 тис. кілометрів, у Франції – 7,1 тис. кілометрів, а рівень фінансування одного кілометра автодоріг в Україні відповідно у 5,5 – 6 разів менше, ніж у зазначених країнах ( За даними Міністерства економіки та Інституту економічного прогнозування - 2009 р.//www. me.gov.ua). Це пояснюється низкою об’єктивних причин, зокрема, такими як великий тягар на утримання транспортної мережі на душу населення порівняно з європейськими країнами через невелику густоту населення (78 чоловік на 1 кв. кілометр), низьку купівельну спроможність громадян (1/5 купівельної спроможності Єврозони), порівняно невеликий парк автомобілів та значну територію країни. Незадовільним є транспортно-експлуатаційний стан автодоріг: 51,1 % не відповідає вимогам за рівністю, 39,2 % - за міцністю. Середня швидкість руху на автодорогах України у 2 - 3 рази нижча, ніж у західноєвропейських країнах.

         Морські порти України за якісними, технічними характеристиками, такими як глибина, засоби перевантаження і зберігання, технічний стан причалів і устаткування, рівень автоматизації та комп’ютеризації, залишилися на рівні кінця 80-х – початку 90-х років минулого століття. Аеропорти потребують суттєвої модернізації, перш за все в тих містах, що готуються приймати учасників чемпіонату Європи 2012 року з футболу Нестача інвестицій призвела до стрімкого старіння рухомого складу та транспортної інфраструктури, що зумовлює невідповідність технічного і технологічного рівня вітчизняного транспорту європейським вимогам.  Залишається низьким рівень сервісного обслуговування клієнтів, недостатньо

використовується наявний транзитний потенціал і вигідне географічне положення країни.

        Спостерігається відставання в розвитку транспортної інфраструктури, транспортно-логістичних технологій, мультимодальних перевезень, рівня контейнеризації, що зумовлює високу частку транспортних витрат у собівартості продукції.

        Масова автомобілізація населення стає альтернативою громадському транспорту, що створює новий стиль життя та забезпечує мобільність населення. Кількість легкових автомобілів у приватній власності за 2003 – 2008 роки в Україні збільшилася на 22 %, або на 1100 тис. одиниць. Це призводить до заторів у містах, підвищення екологічного навантаження та значних енергетичних витрат, адже транспорт є найбільшим споживачем світлих нафтопродуктів. Одночасно погіршуються соціальні стандарти якості пасажирських перевезень за такими показниками, як наповненість транспортного засобу, забезпечення міським електротранспортом та автобусами великої місткості, регулярність руху. Понад 15 років експлуатуються 92 % трамваїв, 78 % вагонів метро, 63 % тролейбусів, понад 25 років - 58,9 % пасажирських залізничних вагонів. Підприємства громадського пасажирського транспорту

      Треба відмітити, що присутність України на світовому ринку транспортних послуг на сучасному етапі ускладнена.

      Питома  вага транспортних послуг у валовому внутрішньому продукті України складає  близько 9%, вартість основних виробничих фондів – 8%, кількість працюючих  в галузі – 5,6% від загальної чисельності  працівників, зайнятих в економіці країни.

Беручи до уваги, що вже тривалий час транспорт є найбільш регульованим сектором економіки, втручання держави в його діяльність є необхідним, зокрема шляхом розробки відповідної транспортної політики/концепції.

      Маючи розгалужену транспортну інфраструктуру та знаходячись на перехресті найважливіших напрямів світової торгівлі між Європою, Азією та іншими континентами, Україна має всі передумови для сталого розвитку цієї галузі в рамках виваженої державної політики. 

      На  жаль, розвиток ТДК у 2008-2009 рр. призупинився.

      Робота  підприємств та усіх суб’єктів дорожньо-транспортного  комплексу у 2009 році відзначається негативними тенденціями падіння обсягів транспортування пасажирів і вантажів, що призвело до неякісного задоволення потреб населення і господарського комплексу України в перевезеннях.