Автоматизація міжбанківських розрахунків

1. ЕКОНОМІЧНА  СУТНІСТЬ І НЕОБХІДНІСТЬ МІЖБАНКІВСЬКИХ РОЗРАХУНКІВ

     У ринковій економіці щодня укладається  безліч угод. Безготівкові платежі  між суб'єктами підприємницької  діяльності здебільшого не можуть бути завершені в межах одного банку, тобто без розрахунків між  установами, що їх виконують. Отже, всі  розрахунки за угодами суб'єктів  підприємницької діяльності, рахунки  яких відкриті в різних банках, є  міжбанківськими розрахунками. Міжбанківські  розрахунки являють собою систему  організації та здійснення платежів за грошовими вимогами та зобов'язаннями, що виникають між банківськими установами.

       Частина міжбанківських розрахунків  призначена для здійснення економічних  зв'язків між кредитними та  фінансовими установами, зокрема  для:

       — розміщення грошових коштів  у формі депозитів і кредитів;

       — переобліку векселів;

       — отримання кредитів центрального  банку в порядку рефінансування;

       — купівлі та продажу цінних  паперів, включаючи державні.

       Міжбанківські розрахунки обслуговують  також різноманітні зовнішньоекономічні  зв'язки, що виникають у процесі  експорту-імпор-ту товарів та  послуг, капіталів і міграції  робочої сили. Саме тому їхня  чітка і збалансована організація  — запорука ефективного функціонування  економічних процесів.

       У сучасній банківській системі  платіжно-розрахункова функція нарівні  з прийняттям депозитів і видаванням  позик належить до найважливіших  банківських операцій. На здійснення  розрахунків витрачається не  менше двох третин операційного  часу банківського персоналу.

       В умовах ринкової економіки  придбання товарів та послуг  оплачується грошима, що перебувають  або в обігу, або у формі  депозитів на банківських рахунках, іноді використовується кредит. При цьому численні учасники  економічного процесу — приватні особи, фірми, що діють на фінансових ринках та.в інших секторах економіки, — мусять враховувати проблему невизначеності терміну надходження та виконання їхніх платежів. Ця невизначеність зумовлена низкою чинників:

       — швидкістю, з якою боржник  вживає заходів з метою здійснення  платежу;

       — вибором засобу платежу та  результативністю цього засобу  з погляду своєчасності та  ефективності його оброблення;

       — кількістю посередників, що  беруть участь у платіжній  операції;

       — наявністю і вартістю кредиту,  який використовується для компенсації  тимчасового дефіциту готівкових  коштів у платника.

       Будь-якому учасникові економічного  процесу недоцільно тримати великі  суми готівкою або у вигляді  банківського депозиту до запитання  для виконання своїх зобов'язань  за платежами на випадок можливого  несвоєчасного надходження коштів. Господарюючим суб'єктам вигідніше  користуватися платіжними послугами  банків, які можуть надати позики  у разі нестачі коштів, що виникає  внаслідок їх несвоєчасного надходження.  Зі свого боку, банки завжди  мають бути спроможними виконати  платіжні доручення своїх клієнтів.

       Однак і в банках може виникнути  тимчасова нестача коштів, спричинена  несвоєчасним їх надходженням, і  через це банки змушені звертатися  до міжбанківського ринку або  до центрального банку за короткостроковими  позиками для погашення своїх  зобов'язань за міжбанківськими  розрахунками. Найкращим способом  здійснення остаточних міжбанківських  розрахунків вважається переказування  залишків коштів, що перебувають  на рахунках у центральному  банку, комерційним банкам —  отримувачам коштів.

       Системи міжбанківських розрахунків  різних країн помітно різняться.  У світі не існує єдиної  платіжної моделі, однак є загальні  принципи і характеристики, що  визначають функціонування національних  платіжних систем. Водночас є і загальні проблеми, які автоматично переносяться на платіжні механізми.

       Перша проблема стосується розмежування  функцій між центральним і  комерційними банками. Цілком  зрозуміло, що комерційні банки  мають нести відповідальність  за обслуговування рахунків клієнтів  та надання спеціалізованих платіжних  послуг, необхідних у міжбанківських  стосунках. Однак на сьогодні  немає єдиної думки щодо таких  питань:

       — яку роль має відігравати  центральний банк в експлуатації  різних компонентів фізичної  інфраструктури платіжного механізму?

       — наскільки активно центральний  банк має надавати послуги  щодо здійснення міжбанківських  платежів? Платіжні послуги центрального  банку можуть бути пов'язані  з обробленням безлічі окремих  платежів, що проходять через  банківську систему. Ці платежі  потім можуть зазнати взаємного  заліку і погашення на міжбанківській  основі.

       Вважається, що ринкові сили визначають  оптимальне поєднання участі  центрального банку і комерційних  банків на ринку платіжних  послуг. Наприклад, у платіжній  системі США Федеральна резервна  система як постачальник платіжних  послуг установлює ціну на  дані послуги на такому рівні,  щоб повністю відшкодувати виробничі  ви-трати, включаючи постійні, змінні  та тимчасові витрати. У деяких  країнах операційні послуги центрального  банку субсидуються, і роль його  в платіжному механізмі вважається  різновидом суспільного блага/

       Друга проблема полягає у виборі  самої моделі міжбанківських  платежів із використанням валових  розрахунків у реальному часі  або чистих рохрахунків (тобто  розрахунків з елементом взаємозаліку) і засобів контролю в цих  системах для забезпечення Їхньої  ціліснос- . ті та надійного фунціонування.  У засобах контролю за кредитними ризиками і ризиками ліквідності, що виникають за багатосторонньо-го взаємозаліку, заінтересовані всі учасники платіжного процесу.

       Однак і в розвинутих країнах  з ринковою економікою, з відносно  сталими концепціями платіжних  систем і систем розрахунків  немає згоди щодо витрат на  здійснення такого контролю. Третя  проблема повязана з вибором  оптимального складу тех-нічних  засобів, що забезпечують функціонування  міжбанківських розрахунків. Потрібні  великі витрати для підтримування  в автома-тизованих системах операційного  взаєморозуміння і дублювання  на рівні, необхідному для функціонування  платіжної системи навіть у  разі несправності центральних  систем комп'ютерів або стихійного  лиха. Питання щодо технічної  реалізації та розміру витрат  на дуб-лювання інформації вирішується  кожною країною окремо. 
 

2. КЛАСИФІКАЦІЯ  І ХАРАКТЕРИСТИКА МІЖБАНКІВСЬКИХ РОЗРАХУНКІВ

     Системи міжбанківських розрахунків і платіжні системи в розвинутих раїнах з ринковою економікою функціонують відповідно до загальних моделей, що базуються на трьох основних видах міжбанківських розрахунків:

      1) розрахунки через організацію  кореспондентських відносин між  комерційними банками. їх називають  лоро-ностро;

      2) розрахунки через кореспондентські  рахунки, що відкриваються в  установах Центральних банків. Як  правило, це повні розрахунки, що виконуються індивідуально,  на валовій основі. їх можна  характеризувати, як платежі брутто;

      3) Розрахунки через клірингові  установи. Це розрахунки, або

       платежі нетто.

       розглянемо кожен із цих видів  детальніше.

       Міжбанківські кореспондентські  відносини. Ці відносини включають  різноманітні форми співробітництва  банків на засадах коректності,  чесності та узгодженості щодо  виконуваних операцій. Хоча банки  конкурують за сфери впливу з метою залучення клієнтів та ділових партнерів на ринку, вони можуть бути і кореспондентами, тобто клієнтами один одного.

       Необхідність у кореспондентських  відносинах виникає, коли банк  не може запропонувати певні  послуги своїм клієнтам, або коли  відомо, що інший банк зробить  це швидше, краще та дешевше.  З огляду на це й обирають  банки-кореспонденти.

       Кореспондентські відносини між  банками можуть виникати не  лише в межах однієї країни, а й з іноземними банками.  Цей вид кореспондентських відносин  в основному використовується  для міждержавних розрахунків.  Для встановлення кореспондентських  відносин з іноземним банком  комерційному банку необхідно  отримати генеральну ліцензію  в центральному банку.

       Організація кореспондентських  відносин між банками передбачає  відкриття рахунків один у  одного.

       Кореспондентський рахунок являє  собою рахунок, на якому відображаються  розрахунки однієї кредитної  установи за дорученням та  за рахунок іншої кредитної  установи. Він є різновидом депозитного  рахунку до запитання і виконує  ту саму роль, що й поточний  рахунок підприємства, але з урахуванням  специфіки діяльності банку. Отже, кореспондентський рахунок банку  в іншому банку — це пасивний  рахунок у балансі банку-кореспондента.  Якщо при цьому кореспондентський  рахунок відкривається в установі  центробанку, то на ньому зберігаються  власні кошти комерційного банку,  статутний, резервний, страховий  та інші фонди банку.

       Рахунок одного банку в іншому  має дві назви, залежно від  того, чи йдеться про нього  з погляду банку, що надає  послугу за рахунком, чи з погляду  банку, що користується цією  послугою, хоча це — той самий  рахунок. Припустимо, що банк X користується  послугою банку У, який відкрив  кореспондентський рахунок для  банку X. Банк X є власником коштів  на цьому рахунку. Для банку,  що користується послугою (банк X), рахунок має назву ностро, а  банк називається банком-ностро, або банком-респондентом. Для банку, що надає послугу (банк У), рахунок має назву лоро, а банк називається банком-лоро, або банком-кореспондентом.

       Рахунок-лоро = «Ваш рахунок у  нас». Рахунок-ностро = «Наш рахунок  у Вас».

       Основні записи здійснюються  на рахунку-лоро. Вони є вирішальними  для забезпечення своєчасності  платежу, для виконання, якщо  йдеться про запис у кредит  рахунку. Банк-респондент може  давати доручення про переказування  коштів зі свого рахунку. З  ог-

       ляду на це банк-лоро є адміністратором  платіжних доручень банку-ностро. Банк-лоро, однак, визначає умови  використання рахунку-ностро, а саме:

       — установлює розцінки комісійних  зборів за платіжні послуги,

       що ним надаються;

       — визначає вимоги щодо мінімального  рівня залишків;

       — здійснює контроль розміру  кредиту, що надається банку-

       ностро за рахунком, через обмеження  обсягу овердрафтів протягом

       одного робочого дня чи до  початку наступного.

       Після відкриття рахунків визначаються  операції, які виконуватимуть банки-кореспонденти  один для одного. Основною формою  кореспондентських відносин є  надання послуг клієнтам банків, насамперед обслуговування їхніх  платіжних оборотів на основі  доку-' ментарних операцій. Останні  означають платежі, що виконуються  на основі документів, які засвідчують  факт перевезення товару, його  оцінку, страхування і стан.

       Перевагами цього виду розрахунків  є обмеженість кола учасників  розрахунків, оскільки два банки  завжди краще і швидше домовляться  про умови проведення розрахунків,  ніж ширше коло учасників, а  також конфіденційність, точність, акуратність виконання розрахунків.  Як правило, банки не відкриють  кореспондентських рахунків за  відсутності взаємної довіри  і без всебічного обгрунтування  встановлення кореспондентських  відносин. До переваг можна віднести і те, що банк бачить стан свого кореспондентського рахунку після виконання кожної операції.