Трудомісткість  — це обернений показник рівня  продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого  на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг), і розраховується за формулою[с 101]:

     Т_р = Т / Q

     де   Т_р – трудомісткість на одиницю продукції.

     Для планування й аналізу праці на підприємстві розраховуються різні  види трудомісткості.

     Технологічна  трудомісткість (Т_т), яка включає всі затрати праці основних робітників – як відрядників, так і почасовиків [с 106.Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 300 с. ]:

     Т_т = Т_в + Т_п,

     де   Т_в – затрати праці основних робітників-відрядників;

     Т_п – затрати праці основних робітників-почасовиків.

     Трудомісткість  обслуговування виробництва (Т_об) включає всі затрати праці допоміжних робітників.

     Виробнича трудомісткість (Т_вир) – це всі затрати праці основних і допоміжних робітників.

     Т_вир = Т_т + Т_об,

     Трудомісткість  управління виробництвом (Ту) включає  затрати праці керівників, професіоналів, фахівців і технічних службовців.

     Повна трудомісткість (Т) – це трудові  затрати всіх категорій промислово-виробничого  персоналу [8, 106]: 

     Т = Т_т + Т_об + Т_у;

     або

     Т = Т_в + Т_п + T_об + Т_у;

     або

     Т = Т_вир + Т_у..

     За  характером і призначенням розрізняють  нормативну, фактичну й планову трудомісткості .

     Нормативна  трудомісткість визначає затрати праці  на виготовлення одиниці продукції  або виконання певного обсягу робіт, розраховані згідно з чинними  нормами.

     Фактична  трудомісткість виражає фактичні затрати  праці на виготовлення одиниці продукції або певного обсягу роботи.

     Планова трудомісткість – це затрати праці  на одиницю продукції або виконання  певної роботи з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, передбачених комплексним планом підвищення ефективності виробництва.Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 300 с.  

     1.3.УПРАВЛІННЯ  ПРОДУКТИВНІСТЮ ПРАЦІ  НА ПІДПРИЄМСТВІ

     Управління  продуктивністю праці на промисловому підприємстві – це процес впливу керівника (керуючої системи) на формування умов (факторів) з метою зміни результативності виробничо-господарської діяльності, яка вимірюється відношенням результату до витрат ресурсів на одиницю продукції чи послуги.

     Управління  продуктивністю праці – це гнучка, адаптована до ринкових відносин система методів, способів, заходів, спрямованих на розробку і реалізацію організаційних, технічних, економічних і соціальних заходів щодо забезпечення такого обсягу виробництва продукції чи послуг, який буде визнаний і куплений споживачем в конкретному календарному періоді. Як підсистема управління підприємством, вона становить собою специфічний вид діяльності функціональних і лінійних керівників підприємства і його підрозділів, спрямована на зміну умов виробництва з метою досягнення запланованих результатів зниження витрат і зростання обсягів виробництва.

     Забезпечення  ефективного управління продуктивністю праці підприємства визначає ряд  вимог, а саме:

• інтегрованість з єдиною системою управління підприємством;
• комплексний підхід до розробки управлінських рішень;
• гнучке реагування управління на зміни в зовнішньому середовищі;
• орієнтація на високу ефективність використання ресурсів, що задіяні у виробничому процесі і збалансовані зі зростанням продуктивності праці.

     Ефективність  окремих управлінських рішень у короткотерміновому періоді не повинна вступати у протиріччя зі стратегічними цілями розвитку підприємства. Головною метою управління продуктивністю є пошук і реалізація потенційних резервів її зростання при забезпеченні необхідної якості продукції і послуг.[автореферат - цесарук]

     Управління  продуктивністю праці як складова процесу  управління охоплює планування, організацію, керівництво, контроль і регулювання, які засновані на співвідношенні кількості продукції, що випускається виробничою системою, та витрат на виготовлення цієї продукції. Цей процес такий же важливий, як і інші контрольні функції та процеси менеджменту.

     Управління  продуктивністю вимагає ефективних контактів і розуміння ролі різних служб у створенні обсягів  виробництва. Воно також потребує розгляду системи з позицій як великих, стратегічних, так і дрібніших, тактичних і навіть поточних завдань, вміння обґрунтувати зміни та оцінити їх наслідки для фірми і, що, можливо, найважливіше, здатності ув'язати підвищення продуктивності з її вимірюванням. http://osvita.ua

     Ураховуючи  першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства, керівники і спеціалісти всіх рівнів у перспективних організаціях повинні розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю. Ці програми на підприємстві охоплюють такі етапи:

     1)вимірювання  й оцінка досягнутого рівня  продуктивності по підприємству  в цілому і за окремими видами  праці зокрема;

     2)пошук  та аналіз резервів підвищення продуктивності на основі інформації, одержаної під час вимірювання й оцінки;

     3)розроблення  плану використання резервів  підвищення продуктивності праці, який повинен передбачати конкретні терміни і заходи 
щодо їх реалізації, фінансування витрат на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх упровадження, визначати відповідальних виконавців;

     4)розроблення  систем мотивації працівників  до досягнення запланованого рівня продуктивності;

     5)контроль  за реалізацією заходів, передбачених  планом і всією програмою, і регулювання їх виконання;

     6)вимірювання  й оцінка реального впливу  передбачуваних заходів на зростання  продуктивності праці.

     Отже, управління продуктивністю праці на підприємстві — це фактично частина загального процесу управління підприємством, що охоплює планування, організацію, мотивацію, керівництво, контроль і регулювання. Ця робота грунтується на постійному аналізі співвідношення корисного ефекту від певної трудової діяльності, з одного боку, і витрат на цю діяльність, з іншого боку.

     Розглянемо  детальніше зміст діяльності економістів  та менеджерів на кожному із названих етапів програми управління продуктивністю праці на підприємстві.

     Вимірювання й оцінювання досягнутого рівня  продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема - - вихідний етап програми. Його правильне і точне здійснення є важливою передумовою успішності наступних етапів і всієї програми. Найважливіша вимога до економіста на цьому етапі - забезпечення достовірності і порівнянності показників. Щоб виміряти продуктивність праці, потрібно зіставити кількість виробленої продукції або наданих послуг з витратами на їх виготовлення. Це завдання лише на перший погляд здається простим. На практиці більшість організацій виготовляє значну кількість різноманітної продукції, яку нерідко важко порівнювати і додавати. Універсальні вартісні показники кількості продукції не позбавлені впливу інфляційних процесів, стихійного коливання ринкової кон'юнктури, ними не завжди можна виразити залишки незавершеного виробництва. Ще важче точно підрахувати витрати праці на випуск конкретного виду продукції чи послуг, оскільки звичайно кожний працівник прямо чи непрямо бере участь у виробництві багатьох видів продукції, і розділити між ними витрати праці просто лише для робітників-відрядників.

     Слід  також постійно мати на увазі, що ресурси, які застосовуються у виробництві, взаємозамінні. Тобто, можна зменшити кількість праці на досягнення певного  корисного ефекту за рахунок збільшення кількості використаних засобів виробництва. Продуктивність живої праці при цьому звичайно зросте, але чи одержить від цього користь підприємство, можна сказати, лише розрахувавши продуктивність за багато-факторною моделлю, яка б враховувала витрати і живої, й уречевленої праці. Так само, наприклад, можна замінити більшу кількість менш кваліфікованої праці меншою кількістю вище кваліфікованої. Якщо при цьому корисний ефект виробництва і сумарні витрати на персонал залишилися такими самими, то показник виробітку в розрахунку на кількість витраченого робочого часу зросте (бо підприємство використовує меншу кількість праці), але реальний рівень виробітку залишиться таким самим (бо сумарні витрати на персонал для одержання певного корисного ефекту залишилися такими самими). Тому завданням економіста є використання всіх можливих прийомів і методів для забезпечення достовірності і порівнянності показників продуктивності праці на підприємстві.

     Пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності грунтується на порівнянні інформації, одержаної під час вимірювання й оцінки досягнутого рівня продуктивності по підприємству в цілому і за окремими видами праці зокрема з наявною інформацією про максимально можливий рівень продуктивності праці на аналогічних роботах. Для пошуку резервів підвищення продуктивності праці слід заохочувати висококваліфікованих представників різних спеціальностей, що володіють фундаментальністю і широтою поглядів та вміють бачити перспективу.

     Шукаючи й аналізуючи резерви, необхідно  також враховувати їх класифікацію за різними ознаками, щоб не обійти увагою жоден з можливих факторів підвищення продуктивності праці. Слід ще раз підкреслити, що значні резерви зростання продуктивності праці приховані не лише в процесі безпосереднього виробництва, а й у процесі його організації та управління.

     Розробляючи план використання резервів підвищення продуктивності праці, необхідно забезпечити узгодження цілей та завдань програми. Для цього потрібно коротко і чітко сформулювати цілі, проран-жувати їх залежно від значення і черговості в часі. План повинен також включати конкретні заходи з реалізації встановлених цілей, передбачати фінансування витрат на ці заходи. Важливим завданням економіста на цьому етапі є розроблення критеріїв результативності програми, підрахунок очікуваного економічного ефекту від упровадження передбачуваних заходів. На кожен пункт плану мають бути визначені термін виконання та відповідальні виконавці.

     Розроблення систем мотивації  працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності є необхідною умовою реалізації програми. Менеджер завжди мусить пам'ятати, що для успіху спра- ви слід намагатися зблизити аж до ідентифікації цілі і завдання організації з особистими цілями і бажаннями працівників. Тобто в конкретному випадку виграш від підвищення продуктивності праці повинен поділятися між організацією, яка забезпечила його досягнення, і працівником, який його досягнув. Працівники повинні заздалегідь знати, як заплановані результати щодо зростання продуктивності праці відіб'ються на реалізації їх особистих професійних інтересів.

     Контроль  за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, необхідний для виявлення і вирішення можливих проблем їх виконання на початкових етапах, ще до того, як вони стануть надто складними. Вихідним моментом процесу контролю є встановлення конкретних, обмежених у часі цілей, які можна виміряти. У процесі контролю порівнюються фактичні й задані показники продуктивності праці або їх складові, визначається масштаб допустимих відхилень. При значному відхиленні менеджер приймає рішення про регулювання системи. Слід пам'ятати, що контроль у будь-якій справі потрібен лише для того, щоб сприяти досягненню цілей. Надмірний, невдало продуманий контроль може дати небажані наслідки, зокрема спрямувати зусилля працівників на задоволення вимог контролю, а не на досягнення цілей. Організовуючи контроль, важливо приділити увагу зворотному зв'язку, реальності вимог, заінтересованості працівників, економічності контролюючих систем.

     Вимірювання й оцінювання впливу реалізованих заходів на зростання продуктивності праці потрібна для того, щоб оцінити й порівняти ефективність їх упровадження і визначитися з пріоритетами на наступний період. Як і на першому етапі, найважливішим завданням економіста тут є використання всіх можливих прийомів і методів для забезпечення достовірності і порівнянності показників. Визначивши найефективніші напрямки роботи щодо підвищення продуктивності, необхідно прийняти відповідні мотивуючі рішення і надалі зосередити увагу саме на цих напрямках.

     Сутністю  управління продуктивністю праці є створення умов для її зростання. Водночас підвищення продуктивності являє собою процес змін в економіці. Тому для підвищення продуктивності необхідно управляти змінами, тобто генерувати, мотивувати, стимулювати їх. При цьому важливим є планування і координування масштабів та інтенсивності змін у всіх основних організаційних елементах, включаючи зайнятість, структуру кадрів, кваліфікацію і освіту, технологію і устаткування, продукцію і ринки збуту. Ці зміни повинні сприяти як зростанню продуктивності, так і підвищенню ефективності діяльності організацій. Орієнтація на досягнення найвищих кінцевих результатів є найбільш оптимальним стилем створення системи управління продуктивністю й оперування нею. Економіка праці - Завіновська Г. Т. .с.117 2003