Значення проблеми довкілля для економіки розвинених і менш розвинених країн

     Проте деякі з державних політик явно шкідливі для довкілля. Тут слід зазначити спотворення цін узагалі та субсидовані ціни на вхідні ресурси зокрема. Субсидії на енергію урядам країн, що розвиваються, для прикладу. Серйозні наслідки для довкілля мають й інші викривлення. Вартість заготівлі деревини у п'яти африканських країнах становила від 1 до 33 % вартості повторного насадження. Вартість іригації у більшості азійських країн покривала менше 20% витрат на постачання води.  

3. Збереження  природних екосистем, як одне з завдань  сталого розвитку

Сталий  розвиток (Sustainable development) - у формулюванні ООН - розвиток суспільства, що дозволяє задовольняти потреби нинішніх поколінь, не наносячи при цьому збитку можливостям майбутнх поколінь для задоволення їхніх власних потреб.

Сталий  розвиток - у формулюванні Світового банку - управління сукупним капіталом суспільства в інтересах збереження і збільшення людських можливостей.  

Ключові завдання сталого  розвитку:

1. Відновлення  і подальше збереження в потрібному  обсязі на необхідній площі  природних екосистем та їхньої  здатності до самовідтворення.

2. Забезпечення  при цьому випереджального розв’язання  проблеми: економічного, соціального, демографічного і духовного розвитку.

3. Узгодження  темпів економічного розвитку  з господарською ємністю екосистем.

     Сталий  економічний розвиток – процес структурної перебудови економіки відповідно до потреб збалансованого розвитку виробництва, соціальної сфери, населення і навколишнього природного середовища, технологічного і соціального прогресу. Суть структурної перебудови економіки для цілей сталого розвитку полягає в глобальній переорієнтації матеріальних, трудових, фінансових ресурсів на користь енергоефективних, ресурсозберігаючих, високотехнологічних, наукомістких та екологічно безпечних галузей. Сталий економічний розвиток забезпечується за рахунок сталого економічного зростання.

Стале економічне зростання - одна з основних цілей макроекономічної політики, досягнення якої забезпечує випереджальний ріст реального обсягу продукції (ВВП) у порівнянні з ростом населення для підвищення життєвого рівня, не виходячи за межі господарської ємності екосистем.

     Критерії (індикатори) сталого  розвитку - з одного боку, відображають соціальні, економічні і екологічні параметри у єдиному комплексі; з іншого – їх розвиток розглядається через зміну станів, кожен з який характеризується визначеною сталістю і здатністю до змін. Саме в цих двох площинах формується система критеріїв (індикаторів) сталого розвитку.

Індикатори (критерії) сталого  розвитку з класифікацією  по секторах:

1. Група соціальних індикаторів: боротьба з бідністю; демографічна динаміка і стан; поліпшення освіти, поінформованості і виховання суспільства; захист і поліпшення здоров'я людей; поліпшення розвитку поселень.
2. Група економічних індикаторів: міжнародна кооперація для прискорення сталого розвитку і пов'язана з цим місцева політика; зміна характеристик споживання; фінансові ресурси і механізми; передача екологічно чистих технологій, співробітництво і створення потенціалу.
3. Група екологічних індикаторів: збереження якості водяних ресурсів і забезпеченість ними; захист морів і прибережних територій; комплексний підхід до планування і раціонального використання земельних ресурсів; раціональне управління вразливими екосистемами, боротьба з опустелюванням і посухами; сприяння веденню сталого сільського господарства і розвитку сільських районів; боротьба за збереження лісів; збереження біологічної розмаїтості; екологічно безпечне використання біотехнологій; захист атмосфери; екологічно безпечне управління твердими відходами і стічними водами; екологічно безпечне управління токсичними хімікатами; екологічно безпечне управління небезпечними відходами; екологічно безпечне управління радіоактивними відходами.
4. Група інституціональних індикаторів: облік питань екології і розвитку в плануванні і управлінні для сталого розвитку; національні механізми і міжнародне співробітництво для створення потенціалу в країнах, що розвиваються; міжнародний інституціональний порядок; міжнародні правові механізми; інформація для прийняття рішень; посилення ролі основних груп населення.

4. Можливі шляхи розв’язання  екологічних проблем

     Коли  люди користуються відкритим доступом до лісів, пасовищ чи рибних промислів, вони мають тенденцію   надмірно  їх  використовувати. Питання стосовно того чому країни, що розвиваються, мають тенденцію спеціалізуватися на виробництві й експорті товарів, які виснажують ресурси довкілля,   намагається вирішити інституціональна теорія. 

     Відповідь на це питання полягає в тому, що Північ має краще окреслені  права власності на ресурси довкілля, ніж Південь. Країни відрізняються одна від одної лише формою власності на ресурси довкілля, що використовуються як вхідні ресурси для виробництва.

     Cама лише відсутність прав власності може створити умови для торгівлі і що сама торгівля може поглибити проблему спільної власності. По-перше, країна з погано визначеними правами власності надмірно експлуатує довкілля як вхідний ресурс для виробництва, і ці недостатньо визначені права власності самі собою створюють підґрунтя для торгівлі між двома ідентичними в усіх інших аспектах країнами. По-друге, для країни з погано визначеними правами власності торгівля з країною, де ці права визначені добре, посилює надмірне використання ресурсів і робить погане розміщення ресурсів ще гіршим, поширюючи його на всю світову економіку. Торгівля вирівнює ціни на товари і вхідні фактори в усьому світі, але це не покращує розміщення ресурсів. У результаті ціни на ресурси у світовій економіці занижуються. В одній країні спостерігається надмірне виробництво, а в іншій - надмірне споживання. 

     Політики, мета яких полягає  у зміні поведінки, поділяються на два  широкі типи:

• політики, що базуються на стимулах (ринкових механізмах) і накладають податки або штрафи на забруднювачів довкілля залежно від шкоди, якої вони завдали навколишньому середовищу;
• політики, що базуються на кількісних обмеженнях (політики команди та контролю) і не передбачають подібної гнучкості.

Ринкові засоби є найкращими у принципі і часто на практиці.  

     Використання  атмосфери і океанів як "вигрібних  ям" також має свої переваги, оскільки альтернативні способи усунення відходів часто є набагато дорожчими. Отже, використання довкілля як вигрібної ями зменшує видатки на виробництво і споживання, які за інших умов були б набагато більшими. Руйнування навколишнього середовища також має свою ціну, оскільки велике число людей використовують довкілля для спостереження за природою, для відпочинку, з науковими цілями, для полювання і т. д. Ця "користь від використання" втрачається (тобто руйнування має свою ціну), якщо земля вивільнюється з неблагородною метою. Подібно до цього однією з переваг збереження атмосфери незабрудненою є те, що ми уникаємо збитків, яких завдає забруднення, — для прикладу, покращується людське здоров'я, а у світовому масштабі ми уникаємо таких небажаних наслідків, як глобальне потепління внаслідок емісії газів із домішками. Природне середовище не просто має "ціну використання". Багатьом людям подобається думати, що довкілля зберігається заради них, тому воно має "ціну існування". Аби встановити загальну економічну ціну збереження природних ресурсів чи навколишнього середовища, "ціну невикористання" необхідно додати до "ціни використання". 

     Рис 3. Витрати і прибутки від довкільних змін. 

На рисунку 3 зображено порівняння витрат і  прибутків. На горизонтальній осі представлено основний природний капітал, а на вертикальній — витрати і прибутки. Крива витрат показує, що зі збільшенням основного природного капіталу (К_N) збільшуються й витрати у вигляді неотриманих прибутків (від яких відмовилися) від незбереження довкілля. Крива прибутків відображує користь, яку отримують користувачі і некористувачі навколишнього середовища. Економічний аналіз визначає К_N * як оптимальний капітал довкілля. Якщо наявний капітал знаходиться справа від К_N *, тоді в чистому вираженні корисним буде скоротити капітал, тобто долучитися до деградації  та  руйнування  довкілля.   Якщо  ж наявний капітал знаходиться зліва від К_N *, виникає необхідність у покращенні якості довкілля. 
 
 
 

     Висновки 

     Отже, до шляхів розв’язання суперечностей  в проблемі довкілля для розвинених і менш розвинених країн можна  віднести наступне:

•  По-перше, слаборозвинуті країни повинні мати доступ до менш забруднювальних технологій і вчитися на успіхах і невдачах політики в галузі довкілля промислово розвинутих країн.

•  По-друге, деякі з переваг політики в  галузі довкілля у країнах, що розвиваються, - для  прикладу,  захист тропічних лісів  і  біологічне   розмаїття,   —   мають позитивні наслідки і для багатих країн, які повинні через це взяти на себе відповідну частину видатків.

•  По-третє, деякі потенційні проблеми, що постають перед країнами, що розвиваються, - як, наприклад, глобальне потепління і розрідження озонового шару, — є наслідком високого рівня споживання в заможних країнах. Таким чином,  місія винайдення рішення і забезпечення його виконання має лягати на багаті країни.

•  По-четверте,  встановлення зв'язку між зменшенням рівня бідності і охороною довкілля вимагає більшої підтримки програм, які ставлять за мету скорочення бідності та сповільнення росту населення.

•  По-п'яте, спроможність країн, що розвиваються, забезпечити стале зростання доходу залежить від економічної політики промислово   розвинутих   країн.   Полегшення доступу до торгівлі та ринків капіталу, політика зростання заощаджень і скорочення світових відсоткових ставок та політика, що сприяє стійкому економічному зростанню в промислово розвинутих країнах при дотриманні вимог до довкілля, є також дуже важливими. 
 
 

Список  використаної літератури

1. Майєр Джеральд М., Раух Джеме Е., Філіпенко Антон. Основні проблеми економіки розвитку. -К.: Либідь, 2003.
2. Офіційний web-сайт ООН http://www.un.org, “Доклад о мировом социальном положении за 2007 год».
3. Офіційний web-сайт ООН http://www.un.org, “Доклад о мировых инвестициях, 2008 год “Транснациональные корпорации и инфраструктурный вызов”.
4. Офіційний web-сайт Національного інституту стратегічних досліджень http://www.niisp.gov.ua
5. Бєляєва С.С. Чинники, що регулюють вплив на стан довкілля (еколого-економічні основи формування екологобезпечних територій україни).