Сутність ринкової економіки та її суб’єкти і об’єкти

      Якщо  узагальнити практику розвитку ринкових економік західних країн, то моделлю  розвитку національних ринкових економік з певним припущенням можна вважати  поєднання ліберального і соціально орієнтованого ринку. Для ліберальної моделі ринкового розвитку передусім характерний пріоритет приватної власності, заохочення приватного підприємництва. Економічні функції держави реалізуються в основному на макроекономічному рівні. Не ставиться проблема "соціальної рівності", державна соціальна практика спрямована на підтримку найзнедоленішого населення. Для соціально орієнтованої моделі економіки характерна міцна позиція держави в регулюванні відтворювальних процесів, розподілі прибутків через програми державних видатків на соціальне забезпечення. Соціальна політика держави спрямована на всіх слабких членів суспільства. Регламентуючі функції держави поширюються не тільки на макрорівень господарської діяльності, а й на діяльність суб'єктів мікроекономіки.

      За  якими показниками можна оцінювати  перевагу тієї або іншої моделі ринкової економіки? Для більшості країн, що переходять від індустріального  до постіндустріального суспільства, такими показниками мають бути: реалізація потенцій особистості, забезпечення сприятливих економічних, соціальних, екологічних та психологічних умов життєдіяльності людини.

      Дієздатність  ринку як форми функціонування товарного  виробництва підтверджується тривалим періодом людської історії. Його " довголіття" визначається тим, що в самій суті розвиненого ринку закладено механізм його саморозвитку і саморегулювання[13, С. 263].

      Шлях  України до ринкової економіки нетрадиційний. Більше 70 років в республіках,   як і в усьому Радянському Союзі створювалася інша, відмінна від ринкової, модель економіки. У СРСР будувалася економічна систе-ма, що покоїться   на теоретичних моделях соціалістичного суспільства К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Ленина.  
        Сучасній   незалежній  Україні   потрібна   своя,   особлива   модель,  яка враховувала б усі особливості нинішнього положення суспільства :  
          - кризовий  стан  економіки;  
          - розрив зв'язків з ближнім і далеким зарубіжжям;  
           - психологічні  і національні особливості людей;  
          - політичну ситуацію: відсутність єдності дій владних структур і безлічі партій;  
          - наявність природних ресурсів;  
          - зарубіжну допомогу( ЄС, МВФ та ін.);  
          - прихильність  багатьох людей до колишньої системи господарства[21, С. 277].  

      3. Недосконалість ринкової економіки та необхідність державного регулювання.

      3.1. Переваги і недоліки ринкової  економіки 

      Основний  економічний аргумент на користь  ринкової системи полягає в тому,  що вона сприяє ефективному розподілу  ресурсів. Відповідно до цієї тези,  конкурентна ринкова система направляє ресурси у виробництво тих товарів і послуг, у яких суспільство найбільше нуждується. Вона диктує застосування найбільш ефективних методів комбінування ресурсів для виробництва й сприяє  розробці й впровадженню нових, більше ефективних технологій виробництва.  Коротше кажучи, поборники ринкової системи доводять, що "невидима рука",  таким чином, управляє особистою вигодою, що вона забезпечує суспільство  виробництвом найбільшої кількості необхідних товарів з наявних ресурсів. Це, отже, припускає максимальну економічну  ефективність. Саме ця презумпція ефективності розподілу змушує  більшість економістів сумніватися в необхідності урядового втручання у функціонування вільних ринків, або урядового регулювання їхніх операцій, за винятком тих випадків, коли таке втручання стає змушеним.

           Важливим неекономічним аргументом  на користь ринкової системи  служить та  обставина, що вона  робить ставку на роль особистої  волі.

         Лише ринкова система здатна  координувати економічну діяльність без примуса. Ринкова системи представляє волю підприємництва й вибору:  природно, на цій основі вона й процвітає.

      Недоліками  є те, що ринковий механізми не поширюються  на окремі сфери суспільного життя: сферу забезпечення обороноздатності і безпеки держави, правопорядку, боротьби з надзвичайними ситуаціями; регулювання відносин всередині ринку, встановлення так званих правил гри для економічних суб'єктів; формування раціональної структури економіки з урахуванням потенційних можливостей науково-технічного прогресу; вирішення проблем зайнятості і соціального забезпечення.

      Ринковий  механізм як регулятор виробництва  й обміну має значні суспільні  витрати і не в змозі подолати власні недоліки, які об'єктивно  зумовлені його стихійною природою.

      До  найзначніших недоліків ринку належать:

      1. Конкуренція. Сучасна ринкова  економіка поступово втрачає  цю найхарактернішу ознаку свого  існування внаслідок поглиблення  тенденції до концентрації й  монополізації виробництва і  капіталу з метою забезпечення найвищої ефективності, зменшення витрат і ризикованості. В такій економіці відсутні внутрішні механізми, здатні подолати цю негативну тенденцію.

      2. Неповна зайнятість (безробіття). Ця  проблема не знаходить вирішення  в ринковій системі через суперечливе  співвідношення максимального працевлаштування з максимальною ефективністю виробництва; навіть концепція природного рівня безробіття не є достатнім поясненням існування значних обсягів вимушеного безробіття у країнах з розвиненим ринковим механізмом господарювання.

      3. Циклічний розвиток виробництва.  Економічний цикл ґрунтується  на об'єктивних передумовах і  виконує роль "джерела" нестабільності, яка спричиняє економічні спади,  кризи, негативні соціально-економічні  наслідки, заважає підтримувати  й подовжувати фази пожвавлення і піднесення.

      4. Незабезпечення ринком надання  товарів і послуг, виробництво  яких є економічно невигідним, споживання — доступним усім  без винятку, а ціноутворення  — неринковим (наприклад, підтримання  обороноздатності, створення єдиної  енергетичної мережі, єдиної транспортної системи, утримання соціально-культурних закладів тощо).

      5. "Зовнішні ефекти", або екстерналії.  Ринкова економіка не впливає  у виробничій діяльності на  третіх осіб, які не є виробниками  або споживачами певного товару, а тому не запобігає забрудненню навколишнього середовища, вичерпанню невідтворюваних ресурсів, порушенню еколого-економічної рівноваги. Разом з тим інколи виникають позитивні "зовнішні ефекти", вияви яких потрібно розвивати і стимулювати. Економічний суб'єкт, який породжує негативні екстерналії, завдає шкоди іншим, перекладаючи на них значну частину витрат щодо усунення "зовнішніх ефектів". Суб'єкт ринку, що створює позитивні екстерналії, частково забезпечує власними витратами реалізацію інтересів інших ринкових агентів, але не отримує за це адекватної винагороди у формі прибутку.

      6. Соціальна вразливість ринкової  економіки, що виявляється у  неспроможності вирішувати питання  справедливості та рівності, адже  ринковий розподіл засновано  на принципах отримання доходів від виробничої діяльності і власності, що призводить до значної диференціації доходів, соціальної несправедливості і незахищеності. Дилема ефективності та справедливості — одна з найскладніших проблем ринку, невирішення якої загрожує серйозними соціальними конфліктами.

      7. Неспроможність формувати економічну  стратегію, яка базувалася б  не на поточній інформації  про стан товарних ринків, а  на економічнихпрогнозах і передбаченнях майбутнього економічного розвитку з урахуванням новітніх технологічних та інформаційних досягнень НТР [13, С. 248-250] . 

      3.2. Місце держави в ринковій економіці 

      Сучасна ринкова економіка не може існувати без державної господарської  діяльності. Дискутуються тільки масштаби втручання держави в економіку. Так, класики економічної теорії (А.Сміт, Д.Рікардо) вважали, що ринкова економіка повинна розвиватися на основі саморегулювання. Проте криза капіталістичної економіки 1929-1933 рр. ознаменувала кінець "ери" вільного підприємництва, показала, що ринкова економіка без втручання держави розвиватися не здатна.

      Необхідність  державного регулювання ринкової економіки  теоретично обґрунтував англійський  економіст Дж.М.Кейнс в книзі "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей"(1946). Дана теорія набула застосування на практиці в економіці США (в 50-ті роки) і принесла певні позитивні результати у господарській діяльності. В подальшому теорія державного регулювання Кейнса лягла в основу економічної політики майже всіх розвинутих капіталістичних країн.

      Державне  регулювання ринкової економіки - це вплив держави на відтворювальні процеси в економіці за допомогою прямого інвестування, правових та економічних важелів з метою орієнтації господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів державної соціально-економічної політики. Держава може виконувати свої функції впливу на економіку прямо (через фінансування розвитку державного сектора, науки, культури, освіти, соціального захисту населення) або непрямо (через систему правових та економічних регуляторів, надаючи їм можливість орієнтувати діяльність господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів соціально-економічної політики). За допомогою правових регуляторів держава встановлює "правила гри" на ринку, а через систему економічних регуляторів-цілеспрямовано "настроює" ринковий механізм, щоб на його основі стимулювати або стримувати ділову активність у раціональних рамках.

      Про необхідність державного регулювання  економіки говорить весь світовий досвід. Держава через свою особливу роль у суспільстві за всіх часів тією чи іншою мірою втручалася в економічні процеси. Але спочатку це втручання було зумовлене її власним виникненням і необхідністю, що випливає з цього факту, вилучення на свою користь певної частини суспільного продукту для утримання державної машини: апарату чиновників, державної влади, армії, поліції, судів та ін. Таке вилучення і перерозподіл вимагали від держави створення відповідного законодавства, яке б стояло на сторожі державних інтересів і визначало обов'язки усіх членів суспільства. Зазначені суто утриманські інтереси держави визначали її обмежену, пасивну роль у регулюванні економіки.

      За  цих умов активну роль відіграв ринковий механізм. Ринкова конкуренція, впливаючи  на ціни і доходи, автоматично і  досить оперативно пристосовувала розрізнені дії господарських суб'єктів, що постійно змінювалася, регулювала рівновагу між попитом і пропозицією, забезпечувала макроекономічну стабільність. Проте в міру розвитку товарного виробництва, його монополізації і ускладнення відтворювальних процесів стали виразно проявлятися обмеження у регулюючих можливостях ринкового механізму. В економіці стали виникати істотні вади: тривалі порушення рівноваги між сукупним попитом і пропозицією, інфляція, безробіття. За зазначених умов виникла об'єктивна необхідність активізації ролі держави у регулюванні економіки.

      Разом з тим слід зазначити, що державне регулювання економіки не є "чарівною паличкою", яка автоматично усуває недоліки ринкового механізму. Дуже багато залежить від ступеня, форм і  методів втручання держави в економіку, їх відповідності умовам конкретної країни. Світовий досвід показує, що у застосуванні державного регулювання ринкової економіки не існує світових стандартів, а сліпе копіювання чужого досвіду може завдати тільки шкоди.

      Необхідність державного регулювання ринкової економіки випливає з об`єктивно притаманних державі економічних функцій. Вони досить різноманітні. Розглянемо основні з них:

      - розробка і впровадження правових основ господарювання дозволяє визначити правила взаємодії суб`єктів ринку. Закони повинні мати сталий характер і застосовуватися до всіх без винятку. Правова база передбачає такі заходи, як гарантування права приватної власності і дотримання контрактів;

      - визначення цілей і пріоритетів макроекономічного розвитку означає, що держава формулює стратегічні цілі розвитку економіки, визначає потрібні ресурси, ефективність їх використання, соціальні, економічні та світогосподарські наслідки цих дій;

      - реалізація соціальних цінностей, яка проявляється в тому, що держава контролює реалізацію постанов про мінімальну зарплату, виконання законів про рівне право на працю і соціальне забезпечення, громадські роботи, встановлення мінімуму та меж монопольних цін;

      - регулювання економічної діяльності спрямоване на вирівнювання сукупного попиту і сукупної пропозиції. З цією метою використовуються бюджетно-податкові і грошово-кредитні важелі;

      - захист конкуренції як основного механізму регулювання ринкової економіки. З цією метою держава розробляє антимонопольне законодавство і контролює його реалізацію;