Сутність ринкової економіки та її суб’єкти і об’єкти

      1.3. Функції ринкової економіки 

      Ринкова економічна система виконує багато різноманітних функцій, серед яких головними вважаються:

       1. посередницька функція, яка полягає в тому, що ринок безпосередньо безпосередньо з'єднує виробників товарів та їх споживачів;

       2.  функція ціноутворення, яка  реалізується в процесі ринкової  гри та конкуренції і виявляється  у встановленні деякої рівноважної  ціни на той чи інший вид товарів;

       3.  інформаційна функція, суть  якої полягає в наданні ринком  через конкретний розкид цін  інформації про розміри того  чи іншого виробництва і задоволенні  споживчого попиту на конкретні  товари;

       4. регулююча функція, яка передбачає  перетікання капіталів з менш вигідних галузей виробництва зі зниженими цінами в більш прибуткові галузі з підвищеними (тобто з тих галузей, в яких спостерігається перевиробництво, в галузі, де в наявності недолік своєї продукції);

       5. сануюча (або оздоровлююча) функція, в рамках якої відбувається "звільнення" економіки від неефективної та соціально непотрібної господарської діяльності (банкрутство нерентабельних підприємств і процвітання суспільно корисних виробництв).  

      

      Рис.2. Функції ринку 

      Основна властивість економіки ринкового типу полягає в поширенні ринкових відносин на всі господарські сфери, проникнення їх в усі галузі, охоплення всіх регіонів країни. Це властивість можна назвати загальністю ринкових відносин [17, С. 147]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      2. Принципи, моделі та інфраструктура ринкової економіки.

      2.1. Принципи ринкової економіки 

Ринкова економіка  будується на основі принципів. Основними  з них є:  
- свобода    вибору    видів і форм діяльності   (економічна   свобода);  
- загальність ринку;  
- рівноправність ринкових суб'єктів різних форм власності;  
- саморегулювання  діяльності;  
- принцип договірних відносин;  
- свобода ціноутворення;  
- самофінансування;  
- децентралізація  управління і  господарська самостійність;  
- повна   економічна   відповідальність;  
- вільна  конкуренція  і   дія механізмів соціального   захисту;  
- державне  регулювання   через   систему   законів,   податків,  заходів

стимулювання  виробництва товарів в пріоритетних галузях;

          - відкритість ринку.

      1) Економічна свобода. Вона як  і політична, соціальна, духовна  свобода має свої межі, встановлені  суспільством. Повна свобода - це  беззаконня. Повна свобода одного  об'єкту - засіб насильства над  іншими суб'єктами. Мають бути  певні рамки, питання в тому, якими мають бути обмеження, чим вони обумовлені, як захищені права. Цей принцип декларує право будь-якої юридичної або фізичної особи вибрати головний економічно вигідний вид діяльності у рамках встановленого правового поля.

      Свобода вибору передбачає, що власники матеріальних ресурсів і грошового капіталу можуть використовувати або реалізовувати ці ресурси на свій розсуд. Вона означає також, що працівники вправі зайнятися будь-яким видом праці, на який вони здатні. Нарешті, вона дозволяє споживачам вільно, в межах своїх грошових доходів, купувати товари і послуги в такому наборі, який вони вважають для себе найбільш підходящим. Свобода споживчого вибору виявляється самою широкою з цих свобод. Споживач в ринковій економіці займає особливе становище; в певному сенсі він володіє суверенітетом. Свобода підприємницької діяльності, в кінцевому рахунку, залежить від споживчих переваг.

        В основі свободи вибору лежить  особистий інтерес. Кожна економічна  одиниця в змозі робити те, що вигідно їй самій. Підприємці прагнуть отримати більший прибуток, власники матеріальних ресурсів - більш високу ціну при продажі або здачі в оренду цих ресурсів, що працюють - велику оплату за свою працю, споживачі продукції чи послуг - придбати це благо за найнижчою ціною.

      2) Загальність ринку - наслідок дії першого принципу. Він характеризує неминучість проникнення ринку в усі середовища. Ринкові відносини (товарно-грошові, товарно-обмінні) проникають  в ринок товарів народного споживання, в побутові і комунальні послуги, послуги культури, в засоби виробництва, в сферу ринкового капіталу, в ринок праці.

      3) Рівноправність ринкових суб'єктів з різними формами власності. Цей принцип свідчить: економічні права кожного з даних суб'єктів, включаючи можливості здійснення економічної діяльності, обмеження, податки, пільги, санкції, повинні бути адекватні для всіх суб'єктів. У тому сенсі, що вони не залежать від форми власності, існуючої на даному підприємстві.

      Мова  йде про інше: щоб не створювати "особливих" умов спеціального режиму сприяння за ознакою форми власності, ставлячи у вигідне положення одну з них і в невигідне іншу. По суті це передумова чесної конкуренції різних форм власності.

        Друга, не менш важлива сторона  принципу, що декларується укладена  в наданні всім формам власності права на існування, права бути представленими в економіці. Тут мається на увазі перш за все усунення геноциду по відношенню до приватної, сімейної, групової власності на засоби виробництва, так властивого в недалекому минулому радянській економіці.

      4) Саморегулювання господарської діяльності.  У ринковій економічній системі питання виробництва реалізації виробленої продукції виробники вирішують самостійно. Вільний ринок характеризується трьома найважливішими ознаками: виробника самостійно вирішують, які товари й у якій кількості зробити, покупець у залежності від наявності у нього грошових коштів самостійно визначає, що і скільки придбати, нерегульована ціна, що врівноважує попит і пропозицію.

        При наявності всіх цих ознак відбувається ринкове саморегулювання або ринкове регулювання господарської діяльності[8, С. 324-325 ] .

      5) Принцип договірних відносин. Ринковій економіці притаманний принцип договірних, контрактних відносин. Це означає перехід від управління по вертикалі до управління по горизонталі, тобто на основі угоди між рівноправними економічними суб'єктами.

      Переваги  договорів між економічними суб'єктами як інструменту управління господарськими зв'язками в тому, що він підвищує економічну самостійність підприємств, сприяє переходу від примусовості до добровільності відносин, підвищує надійність функціонування економіки. Принцип договірних відносин дуже універсальний. Він діє у взаємних поставках і в закупівлях і в зобов'язаннях, як форма регулювання трудових відносин можуть виступати і трудові контракти між наймачами і працівниками.

      6) Вільне ціноутворення. Одним з ключових моментів ринкової економіки є вільні ціни, які формуються тільки ринковим механізмом попиту і пропозиції. Тим самим вони пов'язують дві сторони ринку (продавців і покупців) в одну систему, надаючи вплив на кожну з них.  Характер ціноутворення відображає умови ринку і у разі державного встановлення цін може виникнути порушення його механізму і позаекономічних диктатура виробництва і споживання.

      Фактично  і ринкові ціни складаються не тільки в результаті вільного торгу між покупцями і продавцями, а під впливом ринкової кон'юнктури в цілому, здійснення певної цінової політики виробників і торговців. Принцип ринкового ціноутворення означає одночасно мінімізацію державного втручання в процес формування цін.

      7) Самофінансування. Будь-яка господарська одиниця, знаходячи економічну самостійність, розплачується за неї необхідністю покривати всі фінансові витрати на своє існування та розвиток із власної кишені. Тому господарська одиниця, самостійний економічний суб'єкт, що представляє юридична особа і має власний рахунок в банку, зобов'язаний здійснювати фінансів самозабезпечення.

        У ринковій економіці принцип  самофінансування не дотримується  як абсолютний, зустрічаються відхилення  і відступу від нього, але в цілому він дотримується жорстко і послідовно.

        Сприятлива для економіки країни  в цілому сторона принципу  самофінансування полягає в тому, що він привчає до вміння  жити на власні кошти, породжує  гостре почуття економічної відповідальності у зв'язку із загрозою фінансового банкрутства. Звідси самофінансування збуджує підприємливість, навчає вмінню добувати гроші, впорядковує облік і контроль за фінансами.

      8) Децентралізація  управління і  господарська самостійність. Централізована економіка не може бути ринковою. Виробництво усіх товарів і їх розподіл за планом - це фікція. Ринкові стосунки  можливі тільки в умовах широких прав і дій кожної юридичної і фізичної особи.

      9) Повна   економічна   відповідальність. Ринкова економіка спирається на економічні способи стимулювання відповідальності використовуючи принцип відшкодування збитків особами та організаціями, які в ньому винні. Компенсація шкоди має забезпечуватися правовими економічними гарантіями. В умовах ринкової економіки господарюючий суб'єкт відповідає за своїми зобов'язаннями належним йому майном або грошовими   активами.

      10) Вільна  конкуренція  і   дія механізмів соціального   захисту. Ринки, засновані на конкуренції, стали найбільш вдалим з відомих людству способів розподілу обмежених ресурсів та створених за їх допомогою благ.  Конкуренція - це економічне суперництво за право отримання більшої частки певного виду обмежених ресурсів. Прагнення "обійти " конкурента штовхає до дій (впровадження передових технологій, нової техніки, підвищення якості продукції).

      Способи і засоби соціального захисту  існують найрізноманітніші. З одного боку, це постійно діючі обмежувачі (зменшення зарплати - обмежено знизу  мінімальним рівнем почасової оплати. Податки з максимально допустимою ставкою оподаткування). З іншого боку, надання пільг, субсидій, розстрочок, надання безкоштовних товарів і послуг або за пониженими цінами.

      11) Державне   регулювання.  Це вплив держави на діяльність господарських суб'єктів і ринкову кон'юнктуру з метою забезпечення нормальних умов для функціонування ринкового механізму, рішення екологічних і соціальних проблем.

      12) Відкритість ринку, тобто вільне переміщення товарів і капіталів через кордон [21, с. 257-260].

       

      2.2. Інфраструктура сучасної ринкової  економіки 

      Функціонування  ринку передбачає постійний рух  товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. Для цього потрібні певні організації, які, діючи в рамках закону, обслуговують ринкові відносини. Тобто, сучасному ринковому господарству необхідна відповідна інфраструктура.

      Слово "інфраструктура" означає основу, фундамент, внутрішню будову системи. Стосовно ринку - це сукупність організаційно-правових форм, за допомогою яких здійснюється функціонування й поєднання в  єдине ціле ринкових відносин. А  це означає, що ринок складається не тільки з тих, хто робить свій підприємницький, споживчий, трудовий або державний бізнес. Взаємні відносини між ними зумовлюються великою кількістю організаційних форм, які допомагають суб'єктам ринку реалізувати свої ділові інтереси.

      Такими  формами (елементами) інфраструктури в  сучасній ринковій економіці є:

      - підприємства роздрібної та оптової  торгівлі;

      - кредитна система й комерційні  банки;

      - емісійна система й емісійні банки;

      - організаційно оформлене посередництво  на товарних, сировинних, фондових і валютних біржах;

      - аукціони, ярмарки та інші форми  організованого позабіржо-вого посередництва;

      - система регулювання зайнятості  населення й центри (державні й недержавні) сприяння зайнятості (біржі праці);

      - інформаційні технології й засоби ділової комунікації;

      - податкова система й податкові  інспекції;

      - система страхування комерційного, господарського ризику й страхові (державні й недержавні) компанії;

      - спеціальні рекламні агентства,  інформаційні агентства й засоби масової інформації;

      - торгові палати, інші громадські  й добровільні державно-громадські  об'єднання ділових кіл;