Розглянути комерційні ризики, пов'язані із впровадженням нового торгового обладнання

• законодавство, що регулює комерційну діяльність;
• непередбачені дії державних служб і установ;
• інфляцію;
• зміна у банківських процентних ставок і умов кредитування;
• зміни у відносинах власності й оренди;
• зміни у трудовому законодавстві;
• податкову систему, податкові ставки і мита;
• взаємовідношення з партнерами;
• дії конкурентів;
• корупцію і рекет.
• Як фактори непрямого впливу виступають:
• політична обстановка;
• міжнародна обстановка;
• інфляційні процеси в країні;
• стихійне лихо;
• науково - технічний прогрес.
• політичні умови;
• економічна обстановка в країні;
• економічне становище на ринку;
• Форс-мажорні обставини.
• Саме ці фактори підсилюють ризик у комерційній діяльності в першу чергу. Однак є і внутрішні фактори, що впливають на рівень ризику у комерційній діяльності, основними з яких на підприємстві є :
• втрата товару від недбалості працівників торговельного підприємства;
• втрата позицій на ринку;
• імовірність нечесності службовців, що може завдати матеріальної шкоди підприємству;
• помилки й недогляд керівництва і персоналу;
• недосвідченість керівництва;
• невміння адаптуватися до умов, що змінюються;
• низька кваліфікація комерційних працівники., результатом деятльности якої може бути ризикована комерційні операція;
• Припинення ділової активності підприємства й інше.

 
 
 

 

       

       

4. АНАЛІЗ РИЗИКУ. МЕТОДИ АНАЛІЗУ РИЗИКІВ.

      Ризик, якому піддається підприємство, - це ймовірна погроза руйнування або несення таких фінансових втрат, що можуть зупинити всю справу. Оскільки імовірність невдачі присутня завжди, постає питання про методи зниження ризику. Для відповіді на це питання необхідно кількісно визначати ризик, що дозволить порівняти величину ризику різних варіантів рішення і вибрати з них той, котрий більше всього відповідає обраної підприємством стратегії ризику.

      Організація робіт по аналізу ризиків може виконуватися у такій послідовності:

1. Підбір досвідченої команди експертів.
2. Підготовка спеціальних запитань та зустрічі з експертами.
3. Вибір техніки аналізу ризику.
4. Встановлення факторів ризику та їх значимості.
5. Створення моделі механізму дії ризиків.
6. Встановлення взаємозв'язку окремих ризиків та сукупного ефекту від їх дії.
7. Розподіл ризиків між учасниками проекту.

        Розгляд результатів аналізу  ризиків, частіше всього у вигляді  звіту. При аналізі ризику звичайно використовуються допущеній запропоновані відомим американським експертом Б.Берлимером:

• втрати від ризику незалежні один від одного;
• втрата по одному напрямку діяльності не обов'язково збільш; імовірність втрати по іншому, за винятком форс - мажорних обставин;
• максимально можливий збиток не повинний перевищувати фінансових можливостей учасника.

      На  сьогодні найбільш розповсюдженими  методами кількісного аналізу ризику, є:

• статистичний;                                                             
• аналіз доцільності витрат;       

                    

• метод експертних оцінок;                     
• аналітичний;                                                                   
• використання аналогів.

      Статистичний  метод. Статистичний метод з визначення ризику використовується для обчислення очікуваної тривалості кожної роботи і проекту в цілому. Статистичний метод широко застосовується в тих  випадках, коли при проведенні кількісного  аналізу фірма має у своєму розпорядженні значний обсяг  аналітико-статистичної інформації з  необхідних елементів аналізованої системи (за п — кількість періодів часу).

      Суть  цього методу полягає в тому, що для розрахунку ймовірностей виникнення збитків аналізуються всі статистичні  дані, що стосуються результативності здійснення фірмою розглянутих операцій.

      Аналіз  доцільності витрат. Суть методу аналізу  доцільності витрат ґрунтується  на тому, що в процесі банківської  діяльності витрати з кожного  конкретного напрямку, а також  з окремих елементів мають  неоднаковий ступінь ризику. Визначення ступеня ризику шляхом аналізу доцільності  витрат орієнтовано на ідентифікацію  потенційних зон ризику. Такий  підхід раціональний тим, що дає можливість виявити «вузькі» місця в діяльності банку з погляду ризикованості, а потім розробити шляхи їх ліквідації.

      Перевитрата витрат може бути викликана одним  з чотирьох основних факторів або  їх комбінацією:

• первісною недооцінкою вартості;                           
• зміною меж проектування;   
• різницею у продуктивності;
• збільшенням первісної вартості.

      Ці  основні фактори можуть бути деталізовані. На базі типового переліку можна скласти  докладний контрольний перелік  для конкретного проекту чи його елементів.

      Мається на увазі можливість звести до мінімуму капітал, що піддається ризику шляхом розбивки процесу затвердження асигнувань проекту на стадії (області) затвердження. Стадії затвердження повинні бути пов’язані з проектними фазами і ґрунтуватися на додатковій інформації про проект за ступенем його розробки. На кожній стадії затвердження, маючи аналіз коштів, що піддаються ризику, інвестор може прийняти рішення про припинення інвестицій.

      Деякі вчені-економісти пропонують визначати  три показники фінансової стійкості  фірми, з метою визначення ступеня  ризику фінансових коштів.

      Такими  показниками є:

• надлишок (+) чи недолік (-) власних коштів (tEc);
• надлишок (+) чи недолік (-) власних, середньострокових і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат (±Еа)
• надлишок (+) чи недолік (-) загальної величини основних джерел для формування запасів і витрат (1-Е1).

      Ці  показники відповідають показникам забезпеченості запасів і витрат джерелом їх формування.

      Метод експертних оцінок. Метод визначення ступеня ризику шляхом експертних оцінок носить більш суб’єктивний характер (порівнянне з іншими методами). Ця суб’єктивність є наслідком того, що група експертів, яка займається аналізом ризику, висловлює власні суб’єктивні судження як про минулу ситуацію, так і про перспективи її розвитку.

      Найчастіше  цей метод застосовується при  недостатній кількості інформації або при визначенні ступеня ризику такого напряму діяльності, що не має  аналогів.

      В узагальненому вигляді суть даного методу полягає в тому, що підприємство виділяє певну групу ризиків  і розглядає, яким чином вони впливають  на його діяльність. Цей розгляд  зводиться до подачі бальних оцінок за ймовірність виникнення того чи іншого виду ризику, а також ступеня  його впливу на діяльність банку.

      У ході опитування, проведеного серед  банків, визначено вплив факторів на ступінь ризику. За ступенем впливу на показник рівня ризику фактори розташувалися в такий спосіб: на першому місці — вартість проекту, на другому — обсяги послуг, потім — терміни виконання послуг тощо.

      У більшості випадків реалізації проектів виникаючі перерви чи зміни у  виконанні робіт призводять до підвищення витрат і до виділення додаткового  часу на їх виконання, що згодом викликає додаткові витрати, заборгованість.

      На  основі аналізу можна побудувати модель, що дозволяє аналізувати наслідки нагромадження ризикових ситуацій.

      У цій моделі ризики поділені на 3 категорії, що впливають на обсяг робіт, терміни  і вартість їх виконання. Ці категорії  ризиків представлені в 3 матрицях. Модель досліджує комбінований вплив  цих ризиків на фінансове положення  учасників проекту у формі  одержання прибутку, збільшенні позик  та ін.

      Матриця обсягів робіт містить варіантний ряд робіт із проекту, що можуть мінятися залежно від застосування умов реалізації проекту. Матриця тривалості робіт  містить варіантний ряд даних  про тривалість робіт із проекту  залежно від зміни умов.

      Матриця вартості містить імовірні позови підрядчика, що можуть виникати через зміни в  обсягах робіт і затримок їх виконання  з урахуванням умов контракту, інформаційних  процесів і т.ін.

      Блок  розрахунку критичного шляху визначає можливі затримки в завершенні окремих  робіт, фронтів робіт і проекту  в цілому.

      Метод дозволяє розділити цей складний комплекс ризиків на керовані складові і зробити висновки про ймовірність  прояву і ступеня наслідків досліджуваних  ризиків.

      Аналітичний метод. Аналіз економічної літератури, присвячений проблемам оцінки ступеня  ризику за допомогою використання аналітичного методу, показав, що його варто звести до декількох взаємозалежних етапів.

      На  першому етапі здійснюється підготовка до аналітичної обробки інформації, що містить у собі:

      1) визначення ключового параметра,  щодо якого проводиться оцінка  конкретного напряму діяльності  суб’єкта;

      2) добір факторів, що впливають  на діяльність організації, а  отже, і на ключовий параметр;

      3) розрахунок значень ключового  параметра на всіх етапах конкретного  процесу;

      4) сформовані в такий спосіб  послідовності витрат і надходжень дають можливість визначити не тільки загальну економічну ефективність досліджуваного напряму діяльності, а й виявити її значення на кожній зі стадій.

      На  другому етапі будуються діаграми залежності обраних результуючих показників від величини вихідних параметрів. Зіставляючи між собою отримані діаграми, можна виділити ті основні  показники, що найбільше впливають  на даний вид (чи групу видів) банківської  діяльності.

      На  третьому етапі визначаються критичні значення ключових параметрів. Найпростіше  при цьому може бути розрахована  критична точка чи точка беззбитковості, що показує мінімально припустимий  обсяг послуг для покриття витрат банку.

      Під час четвертого етапу аналізується (на підставі отриманих критичних  значень ключових параметрів і факторів) чи впливають на них можливі шляхи  підвищення ефективності й стабільності роботи банку, а отже, і шляху зниження ступеня ризику, що визначається одним  з попередніх методів.

      При управлінні ризиком на централізованому рівні центральний банк встановив  норматив, що характеризує максимальний розмір ризику (Н^) на одного позичальника.

      При цьому із сукупної суми зобов’язань позичальника виключається заборгованість за позикою під заставу державних цінних паперів — 90 % від суми залишку, а також іншої заборгованості за позикою, оформлені заставними зобов’язаннями під матеріальні цінності, акції підприємств і банків — 40—70 % від суми залишку.

      Максимально припустиме значення нормативу Н™л* встановлено:

• щодо комерційних банків, створених на базі спеціалізованих банків — 1,0;
• щодо банків, створених протягом 1990—1991 років — 0,75;
• щодо банків, організованих протягом 1988—1989 років — 0,5.