Приватна власність

По-друге, власник може передати, делегувати частину своїх повноважень менеджерам - найманому управлінському персоналу. Менеджери допоможуть більш ефективно використовувати виробничий і грошовий капітал власника. Вони можуть отримати досить велику владу над об'єктом власності, і в цьому випадку власник буде вже контролювати не стільки сам об'єкт власності, скільки діяльність менеджерів з ефективного управління цим об'єктом. Ефективність вимагає професіоналізму, в тому числі, і може бути, перш за все в галузі управління. Втрачаючи у владі на об'єкт, власник виграє в ефективності, отримує велику економічну вигоду. Аналогічні міркування можна застосувати й до ще однієї форми передачі власником своїх повноважень - до довірчих (трастовим) операціями. Такі операції передбачають довірче управління об'єктом власності (акціями, капіталом, нерухомістю, іншими фінансовими активами). Зазвичай цими операціями займаються спеціалізовані організації. Умови трастової операції можуть припускати різну ступінь "самовідмова" від права власності, різні мотиви можуть лежати в основі таких рішень власників. Проте мети їх дій зазвичай збігаються - прагнення отримати велику економічну вигоду в порівнянні з умовами "самоврялення" об'єктом власності. У той же час довірча операція сама по собі не забезпечує автоматичного досягнення цієї мети. Вона - шанс, але не гарантія. По-третє, власник може об'єднати свій об'єкт власності з об'єктами інших осіб. Наприклад, люди можуть, об'єднавши зусилля, ресурси, гроші, створити підприємство у формі господарського товариства. Кожен його учасник, звичайно ж, позбудеться більшої або меншої частини своїх прав на об'єкт власності - він тепер буде відданий під якесь загальне управління. І тут дії людей пов'язані з пошуком більшої економічної вигоди, з прагненням розширити свої доходи. Втрачаючи права, вони сподіваються на економічну компенсацію у вигляді великих доходів. [2, c.85]

Висновки

Право власності закріплює  матеріальну основу будь-якого суспільства - економічні відносини власності. Тому відношення власності і право  власності - взаємопов'язані категорії. Право власності є юридичним  виразомням, формою закріплення економічних  відносин власності. Власність є  ставлення певних осіб до матеріальних благ як до своїх, так до належним їм. Відповідно всі інші особи відносяться  до цих благ як до чужих, їм не принадлежачим. Можна сказати, що власність являє собою відносини між людьми з приводу матеріальних благ, укладаються в приналежності даних благ одним особам (чи їх колектив-тівам) і в відчуженості від них усіх інших осіб. Належність або присвоєння матеріальних благ складає сутність складаються з їх приводу між людьми відносин власності.[10, c. 169] Право власності громадян є правовий інститут, що закріплює індивідуальну належність матеріальних благ. Слід визнати, що і в умовах разгосударствленія економіки, розвитку індустріального та колективного підприємництва право власності громадян на об'єкти споживчого характеру збереже роль одного з головних правових інститутів, опосередковуючи належність значної масі окремих громадян матеріальних благ. Разом з тим в даний час відпали традиційні для нашого законодавства обмеження права особистої власностності, покликані зберегти внепрікосновенності його основні соціально-економічні риси - похідний від суспільної власності характер і суто споживчу спрямованість. Адже право особистої власності стало лише однією з разновидностей більш широкої категорії права власності громадян. У зв'язку з цим будь-який громадянин як власник в праві використовувати належне йому майно, в тому числі і споживчого характеру, як для підприємницької, так і для будь-якої іншої не забороненої законом діяльності. Відповідність втратили силу і сенс заборону вилучення особистим власником (Нетрудових доходів) зі свого майна та аналогічні кордону здійснення права особистої власності. В якості її джерел тепер можна розглядати будь-які не заборонені законом угоди й інші підстави виникнення, властиві всякому праву власності. У даному сенсі громадянин як власник встав в рівне становище з іншими власниками. Адже раніше його можливості як власника обмежувалися жорсткими рамками спожинізації призначення даного інституту і фактично не йшли ні в яке порівняння з можливостями наданими законом іншим власникам - юридичним особам і державі. Інша річ, що законодавчими актами можуть бути пребачені окремі види майна, які з міркувань громадської безпеки чи відповідно до міжнародних договорів взагалі не можуть стати об'ктамі власності громадян (наприклад: більшість водов озброєнь, наркотики і отрути і т.п. ). Важливим законодавчим нововведенням є встановлення можливості придбання громадянином у власність занимаемого їм як наймача жилого приміщення в будинку державного або муніципального житлового фонду (шляхом викупу або на інших підставах, передбачених законодавством з приватизації житла). Передбачається, що в перспективі вона стане однією з найважливіших форм задоволення житлових потребностей населення і допоможе сформувати ринок житла, розвиток якого в свою чергу має активно сприяти вирішенню житлової проблеми. Крім того, особливим підставою виникнення права власності громадян стала тепер повна сплата внеску членом споживчого кооперативу за надану йому квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інше приміщення або будівля. У силу прямої вказівки закону  дана обставина припиняє право кооперативної власності на відповідний майновий об'єкт, перетворюючи його на об'єкт власності громадянина. Все це дає підстави для твердження про послідовний розширенні кола об'єктів власності громадян спрямованих на задоволення потреб населення. Про це свідчить і появі у власності громадян нових для нас різновидів цінних паперів - акцій, сертифікатів і т.п., причому не тільки іменного але і предьявітельского характеру. Тим самим відкривають більш широка можливість участі в комерційних ставлення більшості громадян, а не тільки професійним підприємцям

Правовими формами індивідуального  привласнення, поряд з правом власності  громадян, є і їх речові права. Виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків відбувається на вимоги закону і при настанні певних юридичних фактів. Юридичні факти, з якими закон пов'язує виникнення або заборону права власності, зазвичай називається підставами виникнення або припинення права власності. У нормальному товарною обороті виникнення права власності на конкретне майно у однієї особи одночасно означає припинення права власності на майно у іншої особи. Тому одні й ті ж юридичні факти зазвичай є підставами і виникнення, і припинення права власності. Оскільки більшість юридичних фактів (підстав) вплинення права власності відноситься до групи юридичних дій, їх прийнято також називати способами набуття чи припинення права власності. Способи виникнення права власності можна розрізняти залежно від того, використовуються вони усіма (якими) власниками або можуть виконувати цю функцію лише для строго визначеного законом кола власників. Розглянемо поняття і особливості права власності індивідуальне підприємців. Право власності індивідуальних підприємців являє собою закріплену законом приналежність матеріальних благ, у тому числі різних засобів виробництва, окремим громадянам та їх сім'ям, використовують їх для самостійної господарської діяльності. Особливістю цих відносин є їх виробнича, комерційна спрямованість, пов'язана з отриманням доходу, який використовується як для споживчих, так і для виробничих потреб. Допускається і наймання працівників (на умовах встановленим законом). Ці обставини відрізняє власність підприємців та її правовий режим від ставлення особистої власності. Разом з тим тут зазвичай зберегає трудовий характер відносин, який зумовлює особисте трудовое участь власника у виробництві. В якості суб'єкта права власності тут можуть виступати окремі громадяни або члени сім'ї та інші особи, які спільно ведуть трудове господарство. Як при індивідуальної підприємницької діяльності, так і при веденні трудового господарства або створення підприємства громадяни можуть брати в оренду засоби виробництва та інше необхідне їм майно. Індивідуальна або групова оренда також є утворення власності громадян. Орендарі стають власниками отриманих на орендованих засобах виробництва продукції і доходів. Крім того, вони вважаються власниками будівель споруд, зведених на орендованому ними земельній ділянці за погодженням з орендодавцем за рахунок власних і позикових коштів. Селянські та інші трудові господарства можуть створювати постачальницько-побутові, переробляючі, ремонтні, будівельні та інші кооперативи, господарські товариства і добровільні союзи з правами юридичної особи, тобто створювати нових власників на базі об'єднаного ними майна. Доходи від цінних паперів, від вкладів у кредитні установи і в майна виробничих підприємств, де працюють громадяни вкладники, слід розглядати як визнаних і заохочувані законом джерел їх особистої власності, багато з яких прямо або побічно мають до того ж переважно трудове походження (наприклад: дохід по вкладам у майні орендних та інших підприємств). В економічному сенсі індивідуальне привласнення матеріальних благ являє собою надходження майна у власність окремих людей. Але воно може стати результатом різних економічних відносин. По-перше, індівідуальної присвоєння може бути виробничим, тобто присвоєнням індивідуально виробленою продукцією (результатів праці) на власних або орендованих засобах виробництва. У цьому випадку складаються відносини індивідуальної трудової або дрібної приватної власності. По-друге, мова йде про індивідуальне присвоєння власником засобів виробництва результатів чужої праці, без безпосереднього його участі в процесі виробництва. Тоді з'являється велика приватна власність. По-третє, присвоєння можливо в процесі розподілу і перерозподілу, а не виробництва (у тому числі в таких формах, як отримання доходів від цінних бумаг, переходу майна у спадщину і т.д.) тоді виникають економічні відносини індивідуальної власності як результат участі суб'єкта в розподільних, а не в непосередньо виробничих відносинах.

 Власність громадян як економічна категорія обхватиється всі ці форми індивідуального привласнення. Але відмінності між ними необхідно враховувати. Адже приватна власність як приналежність засобів виробництва приватним істотно змінює характер залежно від того, чи є самі частні власники одночасно працівниками чи ні, тобто участють вони безпосередньо в процесі виробництва. З цієї точки зору досить своєрідну форму індивідуального присвоєння являє собою особиста власність громадян. Вона характеризується особливим джерелом виникнення - працею в суспільному виробництві, в умовах належності як засобів, так і результатів виробництва, не окремим лицям, а суспільству (державі) в цілому або окремих великим колективам. Інакше кажучи, вона повністю залежна, похідна від громадської власності, тому не може виникнути у наймного працівника, трудящого в індивідуального підприємця. Крім того, особиста власність призначена для особистого споживання, а не виробничих потреб, зв'язку з чим в якості її об'єктів можуть виступати виключно предмети потреблення, а не засоби виробництва, і сама вона носить в силу цього споживчий характер. Таким чином, особиста власність є індивідуальним присвоєнням матеріальних благ споживчого характеру для задоволення особистих потреб. По суті вона представляєт собою особливий різновид індивідуальної власності. В умовах панування суспільної власності на засоби і результати виробництва особиста власність стала головною формою індивідуального привласнення. Але поряд з цим необхідно розвиток інших форм індивідуального присвоєння, включаючи і виробниче. Адже й раніше деяка частина населення вела дрібної індивідуальне господарство, яке виробляє товарну продукцію (некооперованого кустарі, селяни одноосібники і т.д.). Дохід цих осіб, будучи результатом індивідуального виробництва, носив трудовий характер, але прямував не тільки на споживчі, а й на виробничі потреби. Дані відносини виступали не як лич, а як індивідуально-трудова або дрібна приватна власність. Як відносини індивідуального та сімейного виробництва та підприємництва вони будуть розвиватися і далі в формі індивідуальної трудової діяльності, трудових, в т.ч. крестянських (фермерських) господарств, малих індивідуальних і сімейних підприємств. Складніше йде справа з допустимостью приватної власностності, заснованої на використанні найманої праці та присвоєння власником засобів виробництва його результатів. Головний, корінний порок такої власності, що перешкоджав її признанню в рамках традиційного вибору, - експлуататорський характер привласнення результатів чужої праці. Що ж стосується праці за наймом, тобто праці, заснованого на вільному договорі з власником, то він є не злом, а благом, соціальним досягненням у порівнянні з примусовими формами праці, змінюється в нашій країні. Різні економічні форми індивідуального привласнення вимагає адекватного і, отже, різного правового оформлення. Відповідно до цього відокремлюється право особистої власності, право індивідуально-трудової (дрібної приватної) власності, право приватної власності, тобто власності, заснованої на залученні праці за наймом. Їх відмінність полягає не в обсязі або характері правочинів (однакових у всіх власників), а в підставах виникнення, сферах дії і колі об'єктів.

Список літератури

1. Маршалл А., Принципы экономической науки – М., 1993
2. Задоя А.А Петруня Ю.Е., Основы экономической теории – К., 2000
3. При написании курсовой работы был использован материал с сайта http://ru.wikipedia.org/
4. Борисов Е.Ф. Экономика. Справочник – М., 1997
5. Экономическая теория: Учебник для вузов / Под ред. Добрынина А.И., Тарасевич Л.С. – СПб.: Питер, 2003
6. Поплавский О. “Приватизация собственности в странах сформированной рыночной экономикой”  // ”Экономика Украины” 1994 №6
7. Гукасьян Г.М. Экономическая теория: ключевые вопросы. – М. ИНФРА-М, 2002
8. Вильямсон Оливер Е. “Частная собственность и рынок капитала” // “ЭКО” 1993 №5
9. Мэнкью Н. Грегори. Принципы экономики: Учебник – СПб: Питер, 2000
10. Сафронов И.А., Миропольский Д.Ю. Философия, человек, экономика. – СПб.: СПбГУЭФ, 2001