Приватна власність

План

Введення                                                                                                 3

1. Сутність приватної власності                                                               4

1.а Поняття приватної власності                                                        4

1.б Відносини власності у світі історичної діалектики                   6

2. Права та обмеження прав приватної власності                                    12

2.а Права власника: потенційні та реальні                                     12

2.б Громадські обмеження                                                               12

2.в Самообмеження прав                                                                  13

Висновки                                                                                            15

Список літератури                                                                             22

 

Введення

Життєві блага, в яких ми відчуваємо потреби, обмежені. Також йде справа і з економічними ресурсами, необхідними для виробництва цих благ. У кожному суспільстві встановлюється певний порядок, розподілу економічних ресурсів і кінцевих товарів. У сучасній економіці цю функцію виконують ринок і держава, розділивши певним чином між собою відповідні обов'язки.Фактор обмеженості життєвих благ і економічних ресурсів вимагає не тільки розробки певного порядку їх розділення, а й встановлення якихось правил контролю за ними. Кінцеві товари і економічні ресурси, якщо вони обмежені, не можуть бути однаково доступний для розпорядження, застосування абсолютно для всіх членів суспільства.Власність належить до числа таких понять, навколо яких протягом багатьох століть схрещуються кращі уми людства. Однак боротьбою в теоретичному плані справа не обмежується. Соціальні потрясіння, від яких часом струшується увесь світ, одною з головних своїх причин мають, у кінцевому рахунку, спроби змінити сформовані відносини власності, затвердити новий лад цих відносин. В одних випадках ці спроби приводили до успіху, в інших терпіли крах. Бувало, що суспільство дійсно переходило на новий, більш високий ступінь свого розвитку. Але траплялося, що в результаті ламання відносин власності суспільство виявлялося відкинутим далеко назад і попадало в трясовину, з якої не знало, як вибратися. У нашій країні протягом двадцятого століття двічі відбувалася ламка відносин власності. Перша почалася у жовтні 1917 року і завершилася небаченою катастрофою, наслідки якої буде відчувати на собі ще не одне покоління. Друга відбувається в наші дні. Її основна мета - повернути відносинам власності їх справжнє зміст, сколотити досить широкий прошарок приватних власників, який став би соціальною опорою нинішнього режиму. У своїй роботі я хотів б відобразити питання видів приватної власності та її обмежень.

1. Сутність приватної власності

1.а Поняття  приватної власность

Приватна власність - це закріплення права контролю економічних ресурсів і життєвих благ за окремими людьми або їх групами. Приватна власність передбачає певне відторгнення від інших осіб, що не відносяться до числа власників, права контролю за певними об'єктами - капіталом, землею, доходом, кінцевими товарами і т. д. Всі вони тепер стають персоніфікованими і мають конкретних власників.[2, c. 79] Згідно з чинним законодавством, фізична особа у праві на власний розсуд вчиняти щодо належного йому майна будь-які дії, що не суперечать закону й іншим правовим актам. Однак воно не повинно порушувати права та охоронювані законом інтереси інших осіб. Громадянин у праві відчужувати своє майно у власність іншим особам, передавати їм, залишаючись власником, право володіння, користування і розпорядження майном, віддавати майно в заставу й обтяжувати його іншими способами, розпоряджатися ним іншим шляхом.[7, c. 89]

Приватне привласнення має  два види, які істотно різняться між собою:

А) Власність на засоби виробництва  людини, який сам трудиться;

Б) Власність на речові умови  виробництва особи, яка застосовує чужу працю.[5,c. 15]

Перший вид приватної  власності мають селяни, ремісники  та інші люди, які живуть своєю працею. Відповідно до економічним законом приватновласницького трудового присвоєння за одноосібної власності на засоби виробництва працівникові дістаються всі плоди його господарювання. Цим забезпечується повна свобода трудівника від будь-яких форм гноблення і поневолення з боку інших людей.[6, c. 44] Коли в одній особі з'єднані власник і трудівник, виникає велика матеріальна зацікавленість у тому, щоб краще працювати для особистого блага. Не вартодивуватися тому, що одноосібні селяни прагнуть домогтися стійкості свого господарства, не шкодуючи на те сил і засобів. Другий вид приватної власності мають особи, які володіють порівняно великими господарствами з застосуванням праці багатьох працівників. Якщо в першому виді приватного привласнення речові і особистий фактори виробництва природно з'єднуються, оскільки вони належать одній особі, то справа йде зовсім інакше в другому вигляді господарства. У ньому засоби виробництва потрапляють до рук небагатьох осіб, а значна частина суспільства відчужена від цих благ. Використання приватної власності є одним з базових елементів змішаної економічної системи. Значна частина капіталу перебуває в приватному володінні. Приватна власність на капітал, вироблені товари, отримані доходи є важливою умовою підтримки системи вільного підприємництва.[1, c. 154] Приватна власність має різновиди:

а) індивідуальна або сімейна  власність - право безпосереднього  контролю об'єкта власності знаходиться в однієї людини або сім'ї. На цій формі власності можуть, наприклад, будуватися фермерські господарства, невеликі магазини, майстерні, кафе. Її ще можна назвати необ'єднаної приватною власністю;

б) пайова власність - об'єднана приватна власність, де право безпосереднього контролю об'єкта належить групі суб'єктів, які домовляються про спосіб управління ім. Ці суб'єкти називаються співвласниками, чи пайовиками - кожному з них належить певна частка (пай) об'єкта власності. Звичайно величина цього паю встановлюється у грошовому вираженні. На цій формі власності будується багато сучасних підприємств, так як вона має фінансові та деякі інші переваги;

в) акціонерна власність є також пайовий власностність. Проте має важливі відмінності, тому її можна розглядати окремо від пайовий.

г) власність громадських  організацій - це власність груп людей, об'єднаних в якісь громадські організації: політичні партії, професійні спілки, союзи воїнів-інтернаціоналістів і т. д. Це неперсоніфікована приватна власність, тобто тут не встановлюються індивідуальні частки в об'єкті власності, які могли б належати членам цих організацій. Наприклад, якщо автори цієї допомоги є членами галузевої профспілки працівників освіти, якому належить санаторій або пансіонат на Чорноморському узбережжі, то це аж ніяк не означає, що кожен з нас може претендувати на свою частку в цьому звабливому об'єкті. Об'єкт подібної форми власності не ділиться на індивідуальні частки. [9,c. 122] Акціонер - це той, хто вніс певний пай у капітал підприємства і взамін отримав титул власності: цінний папір - акцію. Акціонерна власність ніколи, якщо підприємство діє, не може бути фізично розділена, позбавлений або придбання частини власності може відбуватися тільки шляхом відчуження відповідних акцій. [2, c. 218]

1.б Відносини  власності у світі історичної діалектики.

Перспективи розвитку приватної  власності в розумінні К. Маркса і монетаристів. У цілому, очевидно, що в теоретичному плані К. Маркс у розумінні минулого і майбутнього власності керувався виявленим їм проявом в історії людства гегелівського закону заперечення заперечення, а не кантовському апріорними категоріями. У практичному ж відношенні прогнози К. Маркса підтверджують регулює втручання держави в економіку західних ринкових країн. Бачити ж іншу перспективу приватної власності в монетаристської концепції та в хвилі практичних зусиль ряду західних урядів у 70-80-х роках, спрямованих на підтримку автоматизму ринку, свободу приватного підприємництва при різкому обмеженні державного втручання в економіку, було неправомірним. Монетаризм, по суті, є лише протиотрутою забігання вперед у розширення державного регулювання виробничої і соціальної сфер життя західних країн. І тому можна говорити, що кейнсіанство і монетаризм об'єктивно представляють собою нерозривні протилежні моменти емпіричного методу "проб і помилок", властивого історично виправданого прагматизму економістів і державних діячів цих країн.Перш за все, необхідно зробити спробу систематизації аспектів, типів, форм і видів власності, щоб уникнути розбіжностей у трактуванні їх значимості, взаємозв'язку і долі.Не є секретом те, що власність в розумінні К. Маркса має економічний і правовий аспекти, які в певній економічній епосі нерозривні. Проте останнє явно не може бути підставою для механічного перенесення, скажімо, трьох правомочностей (володіння, розпорядження і використання) у тлумаченні сенсу економічного аспекту власності.[3, c. 196]

Структурний аналіз власності

Зрозуміло, що в структурному аналізі власності поняття суті і явища (форми прояву) неприпустимо змішувати і, тим більше, ототожнювати з поняттям змісту і форми (форма буття). Коли ми, слідом за К. Марксом, визначаємо власність взагалі як відношення між людьми до засобів виробництва і предметів споживання, то, безумовно, в цьому визначенні йдеться про її сутність. Але в такому разі що є сенсом власності взагалі? Здається, сенс власності, хоча б у першому наближенні до його розуміння, значить те, якими є ці відносини. Зокрема, чи є вони відносинами між людьми з приводу платного чи безкоштовного об'єднання їх з засобами виробництва. А якщо говорити не про виробничу, а про споживчу власності, то чи є вони відносинами з приводу безкоштовного або платного споживання матеріальних благ. До матеріально-об'єктивного зрізу общинної, приватної та суспільної власності слід віднести також робочу силу людей і також її носія - людини, якщо йдеться про виробництво епохи рабовласництва і феодалізму. В іншому випадку залишається, як і раніше, туманною суть так званого "позаекономічного примусу" рабів і кріпаків до продуктивної праці.

Вплив розвитку знарядь праці  на диференціацію власності.

Тільки з появою таких засобів праці, як робоча худоба, земля і металеві знаряддя праці, починається розпад первісних громад на сімейні виробничі одиниці, починається історія формування індивідуальностей, що усвідомлюють себе такими. Велика приватна власність на засоби виробництва має не менше історичне і логічне виправдання, ніж власність на робочу силу і її фізичного носія, найнятого працівника. Ефективність металевих знарядь праці, землі, працівника і робочої худоби обумовила можливість прискореного розвитку індустріальних здібностей фізичного носія робочої сили і у плані збільшення обсягів зроблених матеріальних благ, і в плані прискорення удосконалення самого устаткування і засобів праці. У цьому складався наступний момент об'єктивної мрії, спрямованості першого протиріччя в розвитку процесу праці, процесі споживання індивідуальної робочої сили і її приватному об'єднанні з предметами і коштами праці. Навряд чи можна сумніватися в тому, що першопричина змін у засобах праці, поділі праці й у характері процесу праці полягає в постійному технічному удосконаленні й усе більшій спеціалізації засобів праці приватного застосування, приватного характеру в зв'язку з природними потребами людей робити і мати продукції більше, кращої якості, з меншими витратами. Звичайно, початковий етап перетворення локальних простих кооперацій у складні кооперації праці ще не супроводжуються великими змінами в характері приватної власності. Переважно це обмежується розширенням масштабу праці і застосуванням індивідуальних приватних капіталів, а також формування акціонерного капіталу (в епоху машинних засобів виробництва). Інша справа, коли сучасну епоху подетально і технологічно спеціалізованих електронних засобів виробництва. Масове застосування цих винятково високовиробничих, "скорострільних" і дуже дорогих комп'ютерно керованих засобів виробництва змусило вже не тільки до розширення локальної складної кооперації праці в рамках фірми. Їхнє ефективне застосування стало можливим у рамках міжфірмової подетальної і технологічної спеціалізації виробничих процесів і відповідної кооперації праці. Зрозуміло, базисне у таких змінах головних опор і перекриттів у західній ринковій економіці, тим більше, останньої третини XX століття, полягає у подальшому поглибленні та розширенні спеціалізації, усуспільненні кооперативної власності. Якщо в США в рамках такої власності сьогодні створюється 90% усього ВНП, то ні розширення колективної (пайовий) власності робітників, ні подвоєння підприємницької приватної власності, ні ріст кількості "партнерських фірм", які знаходяться у власності двох або більше осіб, зовсім не є перспективою відносин власності розвитих капіталістичних країн. Всі перераховані не корпоративні форми власності є всього лише сучасною об'єктивною потребою природного (конкурентного) відбору способів найбільш ефективного об'єднання безпосередніх виробників із засобами виробництва. Тобто, у всій сукупності зазначених сучасних змін у характері засобів виробництва, поділу праці і процесу праці, а також і обумовленої ними зміні історичних типів і форм власності, праці і розподілу, виразно виявляється початок другого протиріччя в історії відносин власності, початок ступенестрибкоподібного самоспростування капіталістичної приватної власності. Що ж до інформації як фактора самоспростування приватнокапіталістичного присвоєння варто помітити, що вона є єдиною "нематеріальною субстанцією", що по природі своєї передбачає суспільну форму відносин власності. Це, останнє, стосується усього величезного світу духовних благ, якої-небудь духовної події (наукового відкриття, технічного винаходу, літературного твору, художнього образа й ін). Але тільки в загальному товарному світі усі вони здобувають приватної форми власності і відповідно форми товарів особливого роду, ціна яких визначається не витратами виробництва, а всього лише співвідношенням попиту та пропозиції. [http://ru.wikipedia.org/]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Права та обмеження прав приватної власності

2.а Права власника: потенційні та реальні

Власник контролює об'єкт  власності. Його прерогатива - визначати  напрям і характер використання об'єкта, розпоряджатися ним (продавати, дарувати, заповідати тощо). [2, c.83] Разом з тим можливості, права власника завжди певним чином обмежуються. На рис. весь сектор (стрілка в горизонтальному положенні) - це потенційні права власника. Реальний стан речей складається таким чином, що в горизонтальному положенні стрілка ніколи не знаходиться: з одного боку, суспільство, використовуючи держава, завжди обмежує права власника, а з іншого - нерідко сам власник свідомо обмежує, зменшує сектор своїх прав на об'єкт. Розглянемо, в чому полягають цілі і суть цих обмежень. [2, c.84]

2.б Громадські обмеження

Суспільство формує права  приватної власності. У результаті вони завжди менше тих потенційних  можливостей, які могли б бути у приватних власників. Цього  вимагає спільний чи громадський  характер економічної діяльності, та й у цілому життя людей. Там, де є співробітництво, взаємодію людей, там не може не бути обмежень, громадських нормативів поведінки. Чи нормально буде, якщо хтось у своїй квартирі влаштує деревообробну майстерню, або ж, якщо шанувальник важкого року буде ночами на балконі або лоджії прослуховувати записи на повну потужність апаратури? Це неприпустимо, - скаже нормальна людина, і буде, звичайно ж, має рацію. Також неприпустимо скидати брудні стоки виробництва в річку Об і інші водойми, пекти пиріжки в антисанітарних умовах, здійснювати виробництво наркотиків і займатися порнографією, вести недобросовісну конкуренцію, відкривати приватну школу, не маючи для викладання людей з достатнім рівнем кваліфікації. Держава через податки регулює формування доходів, забороняє використовувати капітал для деяких видів діяльності, здійснює ліцензування у деяких сферах, встановлює порядок спадкування, розробляє нормативи з технічної безпеки робіт та екології, порядок залучення робочої сили та багато іншого. Навіть земля, будівлі, житлові будинки, що знаходяться в частної власності, можуть бути, як показує світова практика, законним чином відторгнуті, з виплатою компенсації власникам, у разі необхідності будівництва дороги, трубопроводу, нових будівель або споруд. Тому приватна власність не є неприступною фортецею, але її оберігають, підтримують і створюють умови для нормального взаємодії різних економічних інтересів. [2, c.83]

2.в Самообмеження прав

Власник може сам добровільно, без жодного примусу ззовні, обмежити свої права на об'єкт власності. Чим може бути викликане таке, дивне на перший погляд, поведінка власника, в яких формах воно може здійснюватися? По-перше, власник може здати об'єкт у користування іншій особі - підприємству або окремій людині. Наприклад, можуть бути здані в оренду приміщення, обладнання, земля, транспортні засоби. Багато людей, що мають землю в садівничому або дачному товариства, під індивідуальними житловими будівлями, отримали її від держави в необмежену за часом користування. Передаючи об'єкт у користування, оренду, власник, тим самим, віддає і частину своїх прав на нього. Власник і користувач, як правило, укладають між собою відповідний договір, в якому можуть обумовлюватися і напрями використання об'єкта, однак очевидно, що власник добровільно позбавляє себе низки прав. Мотиви його поведінки можуть бути різними: якщо мова йде, наприклад, про передачу державою землі під житлове будівництво, то власник тут не має на меті отримання прямої економічної вигоди у вигляді доходу; якщо передається в оренду капітал, то це має приносити власнику дохід у вигляді орендної плати. Звичайно, серед подібних операцій переважають ті, які мотивовані економічними інтересами власника.