Грошова система та грошовий обіг

Проте повернення до передінфляційного масштабу цін не означає відновлення поточного рівня цін на окремі товари. В Україні склалася зовсім інша система цін і зовсім інший механізм ціноутворення, внаслідок чого співвідношення окремих цін істотно відрізняється від того, яким воно було до інфляції.

В проведеній в Україні роботі по формуванню масштабу цін якраз і проявилась активна  роль держави в формуванні масштабу цін в умовах функціонування нерозмінних  на золото кредитних грошей.

Для зручності  користування грошова одиниця підрозділяється на певну кількість частин, як правило на 100. Закон визначає міру точного поділу та назву кожної частини. Так, гривня України ділиться на 100 частин, які називаються копійками.[1]

Види  та купюрність грошових знаків визначає вищий законодавчий орган, який надає їм статус законного платіжного засобу, тобто накладає на державу відповідальність за їх забезпечення. Всі інші платіжні засоби такого статусу не мають і взагалі не повинні поступати в оборот. Органи державного контролю ретельно слідкують за тим, щоб не допустити використання грошових сурогатів чи фальшивих грошових знаків. Як правило, забороняється також використання в якості платіжних засобів в межах країни іноземних грошових знаків, поскільки це ускладнює забезпечення національних грошей.

Якщо ж чинне законодавство дозволяє обіг інших платіжних засобів, наприклад, векселів, чеків, то воно визначає умови їх обігу, відповідальність емітентів цих засобів та механізм реалізації такої відповідальності. Держава не несе відповідальності за їх забезпечення.

Право емісії грошових знаків та відповідальність за їх забезпечення закон покладає на певний державний орган. В сучасних умовах їм, як правило, є центральний  банк країни. В цьому випадку грошові  знаки мають вид банківських  білетів (банкнот). В окремих, виключних випадках емісія грошових знаків може доручатися міністерству фінансів (його скарбниці). В такому випадку грошові знаки називаються скарбничими білетами. Суттєва відмінність між цими видами грошових знаків полягає у різних механізмах їх емісії ¾ порядку випуску в обіг та вилучення з обігу.

Емісія  скарбничих білетів використовується безпосередньо для покриття бюджетних  витрат і допускається, як правило, в умовах глибокої кризи державних  знаків. Щоб зняти будь-які перепони щодо своєчасного та повного покриття бюджетних витрат, емісійне право надається безпосередньо державній скарбниці, яка вільно використовує це право в межах затвердженого бюджетного дефіциту. В цьому полягає перевага механізму скарбничої емісії як виду грошових знаків. Проте за цією їх переагою криється велика загроза для всієї грошової системи. По перше, вільне розпорядження емісійним доходом провокує урядові структури на нарощування бюджетних витрат. По-друге, скарбнича емісія не має в собі передумов для вилучення з обігу випущених грошових знаків, поскільки бюджетні витрати здійснюються безповоротно і нееквівалентно. Тому така емісія рано чи пізно неминуче призводить до гіперінфляції.

Емісія  банківських білетів використовується для кредитування центральним банком комерційних банків та урядових структур. В першому випадку емітовані банкноти спрямовуються в реальний економічний оборот, що створює передумови для їх повернення до емітенту внаслідок погашення позичок та запобігання зайвого накопичення банкнот в обігу. В другому випадку емітовані банкноти використовуються для покриття бюджетних витрат. Але поскільки урядові структури одержали їх від центрального банку на кредитних засадах ці структури так вести своє фінансове господарство, щоб повернути одержані кредити і не допустити осідання зайвої маси грошових знаків в обігу та їх знецінення. Але цей механізм буде працювати успішно лише за умови, що уряд дійсно буде повертати центральному банку одержані позички. Якщо цього не буде, то емітовані центральним банком банкноти перетворяться по суті в звичайні скарбничі білети і неминуче знеціняться. Про це красномовно свідчить емісійний досвід Національного банку України в 1992-1993 роках. Хоч емісійне право зберігалося виключно за НБУ і він емітував карбованці формально на кредитній основі, проте переважна частина його емісії спрямовувалася безпосередньо на покриття бюджетного дефіциту, назад не поверталася і списувалася на збільшення державного боргу. В результаті емітовані НБУ грошові знаки зазнали безпосереднього для мирних умов знецінення ¾ більше 10000% тільки за один 1993 рік. Починаючи з 1994 року, в Україні проводиться велика кропітка робота по переведенню емісії банківських білетів НБУ викоючно на кредитну основу.

Особливе  місце в грошовій готівці займає розмінна монета. За характером емісії вона звичайно відноситься до того ж виду грошових знаків, що й основна валюта. Вона відіграє допоміжну роль щодо основної валюти ¾ забезпечує платежі на суми, менші від розміру прийнятої в країні грошової одиниці. Якщо величина грошової одиниці дуже мала, то потреба в розмінній монеті знижується чи взагалі відпадає. Таке сталося в Україні в 1993 році, коли у зв’язку з гіпервисоким знеціненням карбованця дрібні платежі стали використовуватися паперовими купюрами і монета зникла з обігу. Потреба в монеті з’явилася лише після збільшення масштабу цін в 100 тис. разів під час грошової реформи 1996 року. Якщо в країні встановлена велика грошова одиниця, то потреба в монеті зростає, поскільки збільшується питома вага платежів на суми, менші від розміру грошової одиниці. В цих країнах більша доля монети в загальній сумі готівки, що робить їх системи більш економічними, поскільки монети зношуються повільніше ніж паперові банкноти. З цієї причини періодично випускаються монети в одну чи декілька грошових одиниць, які по суті не є розмінними, а заміщають паперові купюри відповідного номіналу.

Крім  видів грошових знаків законодавство  держави визначає також їх купюрність. Правильно встановлена розмірність  номіналів банкнот та розмінної монети перш за все створює значні зручності учасникам платіжного обороту. Крім того, при досить високій долі великих купюр досягається економія на друкованні грошових знаків. Разом з тим наявність великих купюр робить готівку більш вразливою для фальшування, більш зручною для обслуговування незаконних, тіньових операцій. Якраз з цієї причини держави уникають випуску купюр надто великих номіналів.

В Україні  після грошової реформи 1996 р. в обіг випускаються банківські білети номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 гривень, а також розмінна монета 1, 2, 5, 10, 25, 50 копійок.

Сучасні висококомп’ютеризовані банківські технології відкрили можливість надати переважній частині грошової маси депозитну форму і обслуговувати грошовий оборот переважно в порядку безготівкових розрахунків. Тому в грошових системах все більшого значення набуває державне регулювання безготівкового грошового обороту. Поскільки безготівковий оборот грошей здійснються по банківських рахунках і не виходить за межі банківської системи, це спрощує регулювання і контроль за законністю платіжних операцій, що створює сприятливі умови для захисту загальносуспільних інтересів, а також інтересів учасників грошового обороту.

Разом з тим депозитна форма не захищає  гроші від знецінення. Адже безпосередньо відповідальність за забезпечення депозитних грошей несе той банк, в якому відкриті рахунки. А банки, як відомо мають схильність до банкрутства, яке спричинює повну чи часткову втрату вкладниками своїх коштів. Навіть у високорозвинутих країнах щорічно банкрутують десятки банків, не кажучи вже про молоді країни, в яких банківські системи тільки формуються.

Крім  того, депозитні гроші приводяться  в рух командами, які надходять  в банки ззовні у паперовій  чи електронній формі. Це відкриває  можливості для несанкціонованого втручання у використання депозитних грошей як з боку працівників банків, так і третіх осіб. Світова банківська практика знає неодноразове втручання посторонніх в комп’ютерні мережі, завдяки чому були викрадені величезні кошти. Короткий досвід молодих незалежних країн, зокрема Росії та України, свідчить про широкі можливості розкрадання депозитних грошей за допомогою фальшивих паперових носіїв банківської інформації (фальшивих авізо, чеків), про несанкціоноване використання самими банками депозитних коштів до того, як вони надійдуть на рахунки їх власників (так зване “прокручування грошей”). Тому для власників депозитних грошей та банків потенційно існує не менша загроза їх витрати, ніж для власників готівки. Нейтралізувати цю загрозу можливо шляхом законодавчого урегулювання всіх цих питань на рівні грошової системи.

Зокрема, законодавством держави та нормативними актами центрального банку вирішуються  такі питання формування та використання депозитних грошей:

• створення системи страхування банківських вкладів юридичних і фізичних осіб;
• запровадження зберігання комерційними банками своїх резервів на рахунках в центральному банку з нормуванням залишку коштів на цих рахунках;
• створення системи міжбанківських розрахунків, що підлягає контролю з боку центрального банку;
• регламентація принципів організації безготівкових розрахунків між економічними суб’єктами;
• визначення режиму використання грошових коштів, що зберігаються на банківських рахунках (за повним розсудом власника; за певною черговістю ¾ хронологічною чи визначеною державою тощо);
• визначення форм розрахунків, стандартів документів та порядку документообігу;
• визначення режиму відповідальності сторін за порушення платіжних зобов’язань;
• встановлення нормативного сроку для виконання банками операцій по рахунку клієнтів і відповідальності банків за порушення цих норм;
• механізм захисту банківських комп’ютерних мереж від несанкціонованого втручання тощо.

Якщо  всі ці питання в країні законодавчо  врегульовані та практично вирішені, депозитні гроші та безготівкові розрахунки будуть з найбільшою ефективністю обслуговувати інтереси суспільства вціому та окремих економічних суб’єктів.

В готівковому  грошовому обороті теж є багато питань, які не вирішуються в межах  розглянутих вище елементів грошової системи (найменування грошової одиниці, види та купюрність грошових знаків). Поскільки готівка обертається поза банками, це робить її дуже зручною для обслуговування незаконних, антисуспільних операцій та видів діяльності. Мова йде про обслуговування наркобізнесу, грального бізнесу, сексбізнесу, ухилення від сплати податків, контрабанду тощо. В усіх цих випадках гроші використовуються тільки в готівковій формі. Грошові знаки піддаються також підробці. Фальшування сьогодні загрожує багатьом валютам світу, стало чи не найприбутковішим видом підпільного бізнесу, що тісно переплітається з іншими його сферами і набуває міжнародного характеру.

Зважаючи  на вказані обставини, держави не обмежуються технічними доходами по посиленню захисту купюр від  підробки чи боротьбі з фальшивомонетниками, а вводять заходи по регламентації і контролю операцій з готівкою. Хоч ці заходи в певній мірі обмежують право валсності особи на її грошові кошти, законодавство змушене йти на такі обмеження. В Україні, зокрема, зараз діють такі регламентуючі вимоги щодо операцій з готівкою:

• суб’єкти підприємницької діяльності можуть здійснювати платежі готівкою на невеликі суми, пов’язані переважно з формуванням та витрачанням грошових доходів населення;
• всі клієнти банків ¾ юридичні особи можуть тримати в своїх касах готівку лише в межах ліміту, встановленого банком відповідно до визначених НБУ правил;
• суб’єкти підприємницької діяльності зобов’язані здавати одержану готівку виручку на свої рахунки в банках; на власні потреби можуть витрачати частину виручки в межах ліміту, встановленого обслуговуючим банком відповідно до правил, визначених НБУ;
• при одержані готівкових коштів зі своїх рахунків в банках юридичні особи повинні вказувати, на які цілі вони їх одержують та зазначати суми по кожній цілі;
• витрачати одержану в банку готівку юридичні особи зобов’язані у відсутності з вказаними цілями та обсягами;
• всі клієнти банків ¾ юридичні особи зобов’язані розробляти прогнози своїх касових оборотів і представляти їх в банки для розробки таких прогнозів по регіонах і по країні в цілому.

В Україні  ведеться активна боротьба за фальшуванням грошових знаків. Українська валюта має  високий рівень захисту. Касові центри банків забезпечуються пристроями для  визначення фальшивих знаків, ведеться відповідна підготовка касових працівників. Активізуються зусилля по розкриттю злочинних груп, що займаються підробкою грошових знаків. Так молода грошова система України формує всі засоби захисту своєї національної валюти.

Регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями надзвичайно важливий і ефективний елемент грошової системи. В усіх країнах він активно використовується для захисту і забезпечення сталості національної валюти. Більш детально цей елемент буде розглянуто в розділі 4 цього підручника.

Регламентація режиму банківського проценту забезпечує регулювання ціни грошей на фінансовому ринку з метою впливу на їх масу в обігу, а отже ¾ на сталість грошей. Це важливий інструмент грошово-кредитної політики центрального банку, яка буде викладена в главі 14.

Організація обороту грошей звичайно покладається чинним законодавством на банки. Це одна з важливих функцій банків, яку  вони виконують в процесі розрахунково-касового обслуговування клієнтів. Проте важлива  роль грошового обороту, переплетіння в ньому інтересів окремих економічних суб’єктів та суспільства в цілому вимагають державного нагляду і контролю за виконанням банками сказаної функції. Кожна держава покладає це завдання на спеціальні органи регулювання грошового обороту та контролю за дотриманням законодавства з монетарних питань. В Україні таким органом є Національний банк України, що передбачено конституцією та Зконом “Про банки і банківську діяльність”. Механізм виконання НБУ цього завдання буде розглянуто конкретно в главі 14. Інші органи державного управління економікою ¾ Кабінет Міністрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів ¾ реалізуючи свої заходи економічної та фінансової політики, те ж впливають на грошовий оборот. Проте свої регулятивні дії в монетарній сфері вони повинні координувати з НБУ.