Економічні ситеми

• структуроутворюючі;
• соціально-економічні (змістовні та об’ємні й динамічні).

Відповідно до них економічні системи  бувають:

1. Системи виробничих відносин, системи функціональних зв’язків, інституційні системи.
2. Економічні системи за формами господарювання, за формаційними ознаками, по відношенню до типу технічного розвитку.
3. Економічні системи "чисті" та "змішані", статичні та такі, що історично розвиваються.

В економічній літературі визначають різні моделі, типи економічних систем. Класифікація їх залежить від різних критеріїв. Головними з них є домінуюча форма власності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління і координації економічної діяльності тощо.

Поділ економічних систем за переліченими ознаками є певною мірою умовним. Наприклад, поширеною є класифікація економічних систем за технологічним способом виробництва, рівнем розвитку продуктивних сил. Розрізняють доіндустріальне суспільство - економічну систему, в якій домінує ручна праця; індустріальне суспільство, основою якого є машинна праця; постіндустріальне суспільство, що ґрунтується на автоматизованій праці, оснащеній комп'ютерною інформацією. Однак ці системи суттєво розрізняються і механізмом господарювання, і домінуючим об'єктом власності, і різноманітністю суб'єктів економічної діяльності.

Найпоширенішою  економічній науці  є класифікація економічних систем за двома ознаками:

• За формою власності на засоби виробництва;
• За способом управління господарською діяльністю.

На основі цих ознак розрізняють  такі типи економічних систем: традиційну, ринкову, командно-адміністративну та змішану.

 

Традиційні економічні системи ґрунтуються на звичаях, обрядах тощо, які завжди передавались із покоління у покоління. Саме ці обставини визначали, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти. Зазвичай такі економічні системи недостатньо сприймали технічний прогрес і все нове, що породжує динамізм розвитку суспільства.

Основними рисами традиційної системи  є те, що:

1. виробництво, розподіл та обмін базуються на звичаях, традиціях, культових обрядах. Релігійні і кастові цінності первинні щодо нових форм економічної діяльності;
2. спадковість і кастовість чітко визначають економічну роль індивідів;
3. соціально-економічний застій «рельєфно» виражений, оскільки економіка розвивається досить повільно, протягом багатьох десятків років;
4. розвиток техніки обмежений, оскільки він об’єктивно підриває підвалини традиційної системи;
5. стійке перевищення темпів зростання чисельності населення над темпами економічного розвитку, тому наявні високий рівень безробіття і низька продуктивність праці;
6. зубожіння і бідність основної маси населення;
7. нерозвинутість ринкових відносин і ринкової інфраструктури, слабкий виробничий потенціал у країні в цілому.

Зважаючи на викладене, нині країни з суттєвими елементами традиційної  економіки є постачальниками  сировини та матеріалів у світове  господарство, виступають ринком збуту  готової продукції для розвинутих держав; потерпають від засилля іноземного капіталу і надмірного активного перерозподілу національного доходу держави.

 

Адміністративно-командна система господарювання (яку називають централізовано-плановою) характеризується тим, що в ній усі ресурси є власністю держави, яка здійснює централізоване управління економікою на всіх рівнях. Особливостями цієї системи є те, що ще до початку процесу виробництва визначається перелік і обсяги вироблюваних матеріальних і нематеріальних благ та як, ким і за допомогою яких ресурсів вони будуть вироблятись. Спостерігається надмірна централізація ресурсів, їх розподіл здійснюється не на основі попиту і пропозиції, а з єдиного центра шляхом прикріплення виробників до споживачів, завдяки залежності останніх від перших. Сфера товарно-грошових відносин обмежена, не повністю задовольняються суспільні потреби внаслідок наявності хронічного дефіциту товарів і послуг, слабко поєднуються економічні інтереси учасників виробництва, і як наслідок - їх незацікавленість в інтенсивній праці та низька ефективність виробництва. Також відбувається колективне прийняття господарських рішень за допомогою централізованого планування та централізованого ціноутворення, відсутня конкуренція, адже планом визначаються такі обсяги вироблюваної продукції, які необхідні для задоволення потреб на певному часовому проміжку.

Головні елементи цієї системи - жорстке директивне планування, контроль держави над економікою, пріоритет адміністративних стимулів виробництва над економічними, монополізм виробників і їх панування над  споживачами, переважання державного сектора в народному господарстві.

Суттєвим недоліком такої економіки  є те, що вона не створює дійових  економічних стимулів на мікрорівні, не чутлива до запитів конкретного  споживача. Ця система ґрунтується  на обмеженій диференціації доходів  для більшості споживачів, що є гальмом економічного розвитку країни в цілому, оскільки недостатньо стимулюється високопродуктивна праця.

Разом з цим такій економіці  притаманний і цілий ряд достоїнств (переваг): по-перше, вона має великі можливості оперативного нагромадження виробничих ресурсів і концентрації, перерозподілу їх у пріоритетні галузі та сфери; по-друге, такий перерозподіл ресурсів дозволяє забезпечити повну (хоч і не завжди раціональну) зайнятість населення, уникнути хронічного масового безробіття та зубожіння; по-третє, держава, враховуючи суспільні потреби та інтереси, забезпечує за рахунок централізованих коштів усім громадянам певний рівень освіти, медичного обслуговування, вирішує цілий ряд інших соціальних проблем.

Командна економіка існувала у  колишньому Радянському Союзі та соціалістичних країнах Східної Європи та Азії.

 

Ринкова економіка, за теорією А. Сміта, - це лад, заснований на приватній власності, за якого здійснюється вільна гра ринкових сил. Рушійною силою господарського розвитку є прагнення індивідуума до досягнення власних економічних інтересів, яке збільшує не тільки його добробут, а й примножує багатство суспільства. Суперечність між індивідом і суспільством відсутня.

У ринковій економіці  держава виконує другорядну роль, хоча вона відіграє важливе значення в розвитку національного господарства. Тобто держава виконує лише ті функції, які окремий індивід, без її втручання або взагалі, не може здійснити або зробить це економічно неефективно. Зокрема, такими функціями держави є організація громадського порядку, забезпечення національної оборони, організація державної поштової служби, запровадження обов'язкового шкільного навчання, емісія великих банкнот, будівництво деяких громадських споруд та їх утримання в належному стані тощо.

Основними ознаками ринкової економіки вільної конкуренції є такі:

• приватна власність на виробничі й трудові ресурси;
• необмежена кількість суб'єктів ринку, абсолютно вільний доступ на ринок і вихід з нього;
• вільна конкуренція;
• доступність всебічної інформації про ринок для кожного суб'єкта;
• свобода учасників господарської діяльності;
• самостійне встановлення цін на товари та послуги;
• стихійне ринкове регулювання економічних процесів;
• відсутність у кожного із суб'єктів ринкових відносин можливості безпосередньо впливати на рішення, які приймаються іншими суб'єктами.

Отже, ринкова  економіка - це економічна система, господарська діяльність якої базується на рівноправності різних форм і масштабів власності  та економічної ініціативи, свободі  учасників підприємницької діяльності, вільному ціноутворенні та вільній конкуренції.

Водночас зазначимо, що економічна система з названими  ознаками не існувала і ніколи не може стати реальною. Це, власне, теоретична модель ринкової системи, до якої суспільство  мало спрямовувати свій розвиток. Певною мірою такій моделі відповідав "чистий" капіталізм XIX ст. Суттєвим недоліком такої економічної системи є те, що вона не в змозі врегулювати питання виробництва і справедливого розподілу необхідних суспільних благ, непривабливих для приватного товаровиробника; не може запобігти забрудненню довкілля; спричиняє явища масових банкрутств різних виробників, безробіття. Ринкова система не забезпечує також соціальних гарантій та не в змозі нейтралізувати надмірну диференціацію в розподілі ресурсів і доходів, розшарування суспільства на бідних і багатих.

Отже, існує  цілий комплекс проблем, які неможливо  вирішити лише внаслідок дії ринкових механізмів. Саме в таких випадках якраз і необхідне регулювання  державою соціально-економічних процесів.

Ринкова економіка вільної конкуренції проіснувала приблизно до першої третини XX ст.

 

Змішана економічна система притаманна сучасним економічно розвиненим країнам. їй властиві такі основні риси:

• високий рівень розвитку продуктивних сил з високорозвиненою ринковою інфраструктурою;
• широке різноманіття форм власності та господарювання за рівноправного становища всіх суб'єктів підприємницької діяльності;
• оптимальне поєднання механізмів ринкового саморегулювання з широким використанням державних методів регулювання економіки за їх органічного переплетення та доповнення один одного;
• орієнтація на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки через збільшення витрат на освіту, охорону здоров'я, поліпшення захисту членів суспільства від загальних ризиків.

Система соціального захисту в цих країнах покликана забезпечити захист економічного та соціального існування окремих груп населення від загальних ризиків.

 

Перехідна економічна система характерна для країн, які звільняються від недоліків адміністративно-командної системи. В таких умовах трансформаційні процеси відбуваються суперечливо, бурхливо, з гострими соціально-економічними потрясіннями, кризовими явищами. Саме таке становище характерне для сучасної України та країн, що утворились на терені колишнього СРСР, країн, що відходять від командно-адміністративної моделі.

Зрозуміло, що всі згадані економічні системи не існували і не існують  в чистому вигляді, оскільки різні  форми господарювання, управління і  координації економічної діяльності функціонують паралельно, доповнюють одна одну, а часто навіть органічно  переплітаються.

Для жодної країни немає  однозначних і загальновизнаних шляхів розвитку та безболісних рецептів досягнення добробуту і прогресу. В розбудові сучасної економічної системи слід всебічно використовувати надбання і досвід функціонування світової цивілізації, враховуючи при цьому власні специфічні умови, можливості та ментальність.

 

 

Висновки

 

Економічна система — це об'єктивна  єдність закономірно пов'язаних між собою явищ і процесів економічного життя. Вона характеризується багатогранністю, усі її елементи перебувають в органічному взаємозв'язку один з одним і не існують поза її межами. Функціональна подібність до живого організму надає елементам економічної системи органічної цілісності. Цим дана система відрізняється від інших, так званих сумативних систем, що складаються з об'єктів, кожний з яких більш чи менш автономний і може існувати поза зазначеною цілісністю. Якісна однорідність системи не є абсолютною. Вона допускає і передбачає появу елементів нової якості, що відповідають етапам зрілості продуктивних сил і виробничих відносин.

Необхідні зміни в економічних  відносинах створюють проблему їх удосконалення. Розв'язати її можна, спираючись на юридичну форму виявлення виробничих, розподільних та інших економічних  відносин, а саме: сформувати новий  господарський механізм, в якому досконаліші економічне право та системи управління наблизять конкретні економічні форми господарювання до їх об'єктивних принципів, як того потребують сучасні продуктивні сили. Саме завдяки конструюванню нового чи вдосконаленню існуючого господарського механізму досягається відповідність економічних відносин потребам розвитку продуктивних сил. На цій основі формується досить рівноважна (економічні відносини відповідають вимогам продуктивних сил) і динамічна система. За такої рівноваги швидко розв'язуються економічні суперечності, що сприяє динамічному та ефективному розвитку суспільного виробництва, саме за такої рівноваги виробництво продукту забезпечується на межі виробничих можливостей.

 

 

 

 

Список використаної літератури:

 

1. Бєляєв О. О., Бебело А. С. Політична економія: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001.
2. Основи економічної теорії: політ економічний аспект: Підручник / Відп. ред. Г.Н. Климко. – 5-те вид., випр. – К.: Знання-Прес, 2004.
3. Економічна теорія: Політекономія: Підручник /За ред. В.Д.Базилевича – 6-те вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2007.
4. Грабовський В.В Основи економічної теорії: Підручник. – К.: Либідь, 1999.
5. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т. / Пер. с фр. — М.: Междунар. отношения, 2004