Діяльність національно-культурних організацій в Україні ХІХ ст

     Панас Мирний (П.Я.Рудченко) -  автор новаторських соціально-психологічних романів і повістей про народне життя (романи «Хiба ревуть воли, як ясла повнi?», повісті «Лихi люди», «Лихо давнє i сьогочасне», «Голодна воля», п'єса «Лимерiвна»). Новим для української літератури в творчості П.Мирного було те, що головна увага приділялася внутрішньому світу героїв, їх переживанням, мотивам вчинків, еволюції поглядів.

       У 70-і роки приходить до літератури І.Франко (1856-1916). Популярними стали його ліричні збірки «З вершин i низин», «Зів’яле листя», історична повість «Захар Беркут», гостросоціальний «Борислав смiється», поема «Моїсей», а психологічна драма «Украдене щастя» і досі йде на сценах театрів України, на її основі було знято декілька кінофільмів.І.Франко багато зробив для зближення літературного процесу в Західній і Східній Україні, для розширення контактів з європейськими літературами.

     Чудовою поетесою і письменницею була Леся Українка (1871-1913). В своїх поетичних  працях вона розглядала важливі філософсько-історичні  і естетичні проблеми. Від лірики письменниця йде до поем («Давня казка», «Самсон», «Роберт Брюс»), і вінчають її творчість драматичні поеми («У катакомбах», «Касандра») та поетичні драми («Лiсова пiсня»).

     Українське  село напередодні й у період революції 1905-1907 рр. показали у своїх творах М.Коцюбинський (1864-1916)(«Ціпов’яз», «Коні не винні», «Сон», «Сміх»), В.Винниченко (1880-1951) («Дисгармонія», «Великий Молох», «Брехня»), В.Стефаник (1871-1936) («Кленові листки», «Камінний хрест», «Новина», «Катруся», «Осінь»).

       До  літераторів, що писали під гаслами  модернізму, належить Ольга Кобилянська (1861 - 1942). Її непересічний талант засвідчили твори малої прози («Природа», «Некультурна», «До світла»), одним із найкращих творів письменниці є роман "Земля" (1902). О. Кобилянська однією з перших в українській літературі звернулася до проблеми емансипації жінки, створила цілісні образи жінок-інтелігенток.

     Модерністичні принципи розвиває у своїй творчості поет Микола Вороний (1871 - 1942). У збірках «Ліричні поезії», «У сяйві мрій» він прагнув розширити можливості українського вірша, вивести його на європейський і світовий рівень, наблизити до «новітніх течій» і уникнути грубо - реалістичних висловів.

     Багато  хто з цих письменників перекладав українською мовою художні твори  світової літератури.

      Провідне місце в українській,  як і в європейській культурі  кінця XIX - початку XX ст. займає стиль модерн, риси якого насамперед виявилися в розвитку української літератури. Для неї були притаманні суспільна актуальність та соціальний підхід до життя, концентрація уваги на житті знедолених верств суспільства, розширення тематики. Письменники та поети не просто показували важкі умови праці, визиск, злиденність міського життя робітників, інтелігенції та міського «дна», а й зародження протесту в їхньому середовищі. Для цього використовували всі провідні напрямки європейської модерністичної літератури того часу - натуралізм, символізм, імпресіонізм, експресіонізм та ін. 

     Термінологічний словник

     Альманах  — неперіодична літературна збірка творів різних авторів.

     Громади — осередки української інтерігенції, що проводили національно-культурну і громадсько-політичну роботу в другій половині ХІХ ст. - на початку ХХ ст. в Україні.

     Класицизм - напрям у літературі й мистецтві, сутність якого полягала в наслідуванні мистецтва та поезії Стародавньої Греції, Риму та в дотримуванні системи суворих правил відтворення дійсності.

     “Просвіти” - самодіяльні національно-культурні, економічні та освітні українські товариства, які існували як у Східній, так і в Західній Україні у 1868-1939 рр.

     Циркуляр — офіційне письмове розпорядження, що його надсилають повідомчим установам або підлеглим службовим особам.