Великі географічні відкриття та їх наслідки

 

ВАРІАНТ 17. ВЕЛИКІ ГЕОГРАФІЧНІ ВІДКРИТТЯ ТА ЇХ НАСЛІДКИ

 

ЗМІСТ

Вступ

1. Причини та періодизація географічних відкриттів;

2. Наслідки Великих географічних відкриттів;

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Географічні відкриття, що заслуговують визначення "великі", відбувалися  на нашій планеті в усі історичні  епохи, зі стародавності і до XX в. Але епохою Великих географічних відкриттів прийнято називати строго визначений історичний період. Його хронологічні рамки вітчизняні історики і географи звичайно обмежують чи серединою кінцем XV - серединою XVII ст. Жодна інша епоха не була настільки насичена географічними відкриттями, ніколи вони не мали такого виняткового значення для доль Європи й усього світу. Зусиллями декількох поколінь мореплавців і землепроходців рубежі ойкумени були розсунуті; світ немов заблискав новими фарбами, став у всій своїй чудовій розмаїтості.

Значного розвитку в Західній Європі до XVI ст. досягли виробництво і  торгівля, що зумовило зростання потреби  в грошах як у загальному засобі обміну. Металевих грошей із золота й срібла в Європі не вистачало. Монополія  італійських купців у європейській торгівлі східними товарами сприяла  відпливу золота з Європи на Схід. Крім того, після спаду торгівлі на Середземному морі в XV ст. через нестачу грошей, падіння Константинополя та захоплення турками Середньої Азії і Балкан, відновлення монополії єгипетських  султанів на Червоному морі, необхідність пошуку нових джерел надходження  золота й срібла, нових шляхів торгівлі ще більше зросла. У цих умовах нестримна  загальна жадоба грошей, нових джерел швидкого збагачення охопила в Західній Європі всі верстви населення. Це стимулювало пошук нових морських торгових шляхів з Європи в Африку, Індію та Східну Азію, де, на думку  європейців, було багато золота, срібла, самоцвітів і прянощів. Особливе значення мала Індія, з якої з найдавніших  часів доставляли в Європу спеції, ліки, тканини, слонову кістку.

 

 

 

1.ПРИЧИНИ ТА ПЕРІОДИЗАЦІЯ ГЕОГРАФІЧНИХ  ВІДКРИТТІВ

Епоха Великих відкриттів ділилася на два періоди:

1. Іспано-португальський (кінець XV —  середина XVI ст.), до якого входили  відкриття Америки (перша експедиція X. Колумба в 1492 p.), португальські  плавання до Індії і берегів  Східної Азії, починаючи з експедиції  Васко да Гама, іспанські тихоокеанські  експедиції XVI ст. від першого навколосвітнього  плавання Магеллана до експедиції  Вільяловоса (1542—1543).

2. Період російських і голландських  відкриттів (середина XVI — середина XVII ст.). До них належать: відкриття  росіянами всієї Північної Азії (від походу Т. Єрмака до  плавання Попова — Дежньова  у 1648 p.), англійські та французькі  відкриття в Північній Америці,  голландські тихоокеанські експедиції  і відкриття Австралії.

Португалія та Іспанія першими  із західноєвропейських країн розпочали  пошуки нових морських шляхів у Африку, Індію та Азію. У цьому були заінтересовані королівська влада названих країн, церква, купці й особливо дворяни. Після закінчення війни з маврами  португальські та іспанські дворяни, які з презирством ставилися  до всіх видів діяльності крім війни, залишилися по суті без діла і дуже швидко стали боржниками морських постачальників. Португалію та Іспанію охопила криза  феодальної системи господарства, яка  призвела до роздроблення феодальних володінь. Пошуки швидкого збагачення сприяли тому, що саме з дворянського середовища в XV— XVI ст. вийшли сміливі  мореплавці, жорстокі завойовники-конкістадори, колоніальні чиновники. Купці з  задоволенням фінансували морські  експедиції, оскільки сподівалися на оволодіння новими торговельними шляхами  і на швидке збагачення. Католицька церква освячувала справи конкістадорів  у надії збільшити кількість  віруючих, свої земельні володіння  й доходи. У Португалії та Іспанії  королівська влада вбачала в  оволодінні новими торговими шляхами  й колоніями надійне джерело  поповнення своєї казни, залучення  до цього численного войовничого  дворянства, яке могли використати  великі феодали в боротьбі з нею. Міська буржуазія намагалася розширити джерела первісного нагромадження капіталу.

Експансія Португалії та Іспанії була можлива тільки в напрямі невідомого Атлантичного океану, оскільки торгові  шляхи на Середземне море були захоплені  могутніми на той час морськими  містами-республіками Італії — Венецією та Генуєю, на Балтійському морі — союзом північних і центральних німецьких  міст — Ганзою. Такому спрямуванню  експансії португальців та іспанців сприяло саме географічне положення  Піренейського півострова, зсунутого  далеко на захід у напрямку невідомого тоді Атлантичного океану.

На початку XV ст. бажаючих потрапити  в "море пітьми" (так тоді європейці  називали невідому їм південну частину  Атлантичного океану) було небагато. Першими  почали освоювати океанські шляхи  Атлантики португальці. Створивши  сильний флот, уже в 20—30-х роках XV ст. португальці відкрили острів Мадейру, Азорські острови. Поступово вони одну за одною захоплювали колонії  в Африці, і нарешті Б. Діаш у 1486 р. досягнув мису Доброї Надії у південній  частині Африки, обігнув його і  вийшов в Індійський океан. Проте  його піддані, посилаючись на втому, відмовилися продовжити плавання, і  Діаш був змушений повернутись у  Лісабон, так і не діставшись до берегів  Індії.

Літом 1497 р. король Португалії підготував експедицію на чолі з Васко да Гамою  з чотирьох кораблів, щоб закінчити  пошук нових шляхів в Індію  навколо Південної Африки. Ескадра  обігнула Африку з півдня і за допомогою  арабського лоцмана 20 травня 1498 р. підійшла до одного з найбільших торгових міст Індії та Азії — Калікута. У вересні 1499 р. менше ніж з половиною  команди, що була спочатку, але з  вантажем спецій Васко да Гама повернувся в Лісабон, де його повернення урочисто відсвяткували.

Португальці, відкривши шлях в Індію  навколо Африки, дуже швидко оволоділи  морською торгівлею Південної та Східної Азії і почали жорстоку боротьбу з арабами в Індійському океані, грабуючи й топлячи їхні кораблі. Завдяки цьому вони захопили у свої руки всю морську торгівлю з Індією. У 1511 р. португальці захопили Малаккську протоку, почали торгівлю з Китаєм та Японією і вийшли в Тихий океан. Намагання арабів витіснити португальців з Індійського океану не увінчалися успіхом. Португальці мали значні переваги в озброєнні й морській техніці.

В Індії португальці не захоплювали  великих територій, а прагнули оволодіти  лише опорними пунктами на узбережжі. Поступово вони захопили всі торгові  центри між окремими районами на берегах  Індійського океану. Ця торгівля давала великі прибутки. Просуваючись далі на схід вздовж узбережжя, вони оволоділи  транзитними шляхами торгівлі прянощами. Торгівлю з Індією було проголошено  монополією португальського короля.

Із часу відкриття морського  шляху із Західної Європи в Індію  та Східну Азію і до відкриття Суецького  каналу в листопаді 1869 р. морський шлях навколо Південної Африки був  головною торговою дорогою з Європи в Азію.

З серпня 1492 р. з метою відкрити західний шлях в Індію і Східну Азію з Іспанії було відправлено  експедицію з трьох каравел під  керівництвом генуезького мореплавця Христофора Колумба. До цього Колумб запропонував свій план королям інших  країн, але дістав відмову. Франція  й Англія не мали ще необхідних коштів і флоту. Португальці на цей час  були вже близькі до відкриття  шляху в Індію навколо Африки і не потребували чужих послуг. В Іспанії склалися більш сприятливі обставини для здійснення задумів  Колумба. Після завоювання в 1492 р. Гранади  та завершення останньої війни з  арабами економічне становище іспанських монархів було тяжким. Казна спорожніла, корона більше не мала у своєму розпорядженні  вільних земель для продажу, доходи від податків на торгівлю й промисловість  були незначними. Бідність іспанських дворян і потреба промисловості  в нових ринках стали вирішальними для прийняття пропозицій Колумба. Колумб та іспанський король уклали між  собою угоду, за якою мореплавця призначали віце-королем нових відкритих  земель, він отримував чин адмірала, право на 1/10 частину доходу від нових володінь і 1/8 частину прибутку від торгівлі. Не бажаючи загострення відносин з Португалією, справжню мету цієї експедиції спочатку тримали в секреті. Через 69 днів після відплиття, 12 жовтня 1492 p., каравели Колумба досягли одного з островів Багамської групи біля узбережжя нового ще не відомого європейцям материка. Саме цей день вважається днем відкриття Америки, яку іспанці помилково вважали Індією.

Пізніше Колумб очолив ще три експедиції в Америку, під час яких відкрив  і дослідив північний берег острова  Куба. Прийнявши Кубу за один з островів Японії, Колумб відкрив Гаїті, Ямайку та інші острови Карибського моря, Східного побережжя Центральної  Америки і Венесуели. Біля берегів  Гаїті, де було більше золота, ніж на вже відкритих островах, Колумб втратив  найбільший корабель і був змушений залишити частину екіпажу на острові. Тут було збудовано форт. Укріплення Навідад стало першим іспанським поселенням у Новому світі. Проте  до кінця свого життя Колумб був  упевнений у тому, що експедиція досягла берегів Східної Азії, про багатство якої так мріяли іспанські королі, католицька церква і дворяни. Зробити висновок про  своє відкриття нового невідомого материка він так і не зміг. X. Колумб назвав відкриті ним землі Індіями, а  жителів — індійцями. Навіть під  час свого останнього мореплавання він писав в Іспанію, що Куба —  це Південний Китай, що узбережжя  Центральної Америки — це частина  Малаккського півострова, що на південь  від нього має бути протока, через  яку можна потрапити в Індію.

Повідомлення про відкриття X. Колумба  викликало в Португалії велику тривогу, португальці навіть готували військову  експедицію з метою захопити відкриті Колумбом землі. За допомогою Папи Римського  Іспанія і Португалія домовилися про поділ сфер впливу на нових  землях. Іспанії передавалося право  володіти землями на захід від  Азорських островів, а Португалії — на схід.

Всупереч очікуванням відкриття X. Колумба дали Іспанії небагато золота, і в країні швидко настало  розчарування результатами ще трьох  його експедицій. Колумб утратив усе своє майно, яке пішло на сплату заборгованості, і, всіма забутий, помер у 1506 р.

Навіть відкритий Колумбом материк  сучасники назвали не іменем великого мореплавця, а іменем італійського вченого Америго Веспуччі, який у 1499—1504 pp. брав участь у складі іспанських та португальських експедицій у дослідженні  берегів Південної Америки і  листи якого мали велику популярність та славу в Європі. "Країни ці потрібно назвати Новим світом", — писав  Америго Веспуччі. Саме він довів, що Колумб відкрив не побережжя Індії, а новий материк, названий пізніше  Америкою.

Багато інших конкістадорів  після X. Колумба в пошуках золота, рабів і прянощів розширювали  колоніальні володіння Іспанії  в Америці. У 1508 р. іспанські дворяни  отримали патент від короля на створення  колоній в Америці, і розпочалася  колонізація Центральної Америки  та Мексики.

З метою відшукати південно-західний шлях у Тихий океан і досягти  Азії із заходу 20 вересня 1519 р. п'ять  каравел Фернана Магеллана відпливли  від іспанського порту Сан-Лукан. За угодою з іспанським королем, мореплавець  мав пропливти до південних мисів  Американського материка і відкрити західний шлях в Індію. Йому даровано титул правителя та губернатора  нових земель і 1/20 всіх доходів, які  будуть надходити в казну. Це мореплавання тривало три роки і стало першим в історії кругосвітнім плаванням. Ф. Магеллан знайшов південно-західну  протоку в південній частині  Атлантичного океану, яку пізніше  назвали його іменем, і навесні 1521 р. дістався Азії західним шляхом. Продовжуючи  шлях на захід, Магеллан досяг Філіппінських  островів, де загинув у сутичці  з туземцями.

Соціально-економічні наслідки. Дізнавшись, що дорогоцінні метали надходять із Мексики, конкістадори завоювали та розгромили там державу ацтеків, у Перу — інків, захопили також Гватемалу, Гондурас, Болівію, Чилі, Аргентину; португальці завоювали Бразилію. Якщо на першому етапі іспанці захопили дорогоцінні метали, накопичені в попередній період, то з 1530 р. в Мексиці й на території Перу почали систематично експлуатувати надзвичайно багаті рудники. Із цього часу змінився характер колонізації. Загарбники відмовилися від господарського освоєння земель. Усе необхідне для іспанців-переселенців стали привозити з Європи в обмін на золото і срібло Нового світу. Характер колонізації був дворянським, феодальним, оскільки золото і срібло Америки потрапило переважно в руки дворянства. Усі завойовані землі ставали власністю корони. З 1512 р. почали видавати закони, за якими заборонялося перетворювати в рабство індіанців. Вони формально вважалися підданими короля, сплачували спеціальний податок і відробляли трудову повинність.

У першій половині XVI ст. в загальних  рисах склалася система управління іспанськими колоніями в Америці. Контроль за колоніальною торгівлею  здійснювала Севільська торгова  палата (1503), яка проводила митний огляд усіх вантажів, збирала мито, контролювала еміграційний процес. Головною галуззю в іспанських колоніях була гірнича промисловість.

Колоніальна система Португалії мала свої особливості, пов'язані з низьким  рівнем розвитку об'єктів колонізації. Основний серед них — Бразилія. Відсутність осілого населення, родовищ металів і значних  людських ресурсів визначили торговий характер її первісної колонізації. З 1500 р. почалося господарське освоєння країн з використанням рабів-негрів з Африки. Освоювали невеликі плантації, на яких працювали здебільшого раби. Білі поселенці жили переважно у  прибережній смузі замкнутими групами, займаючись торгівлею та ремеслом.

Мореплавці й купці Західної Європи, незважаючи на договір про  розподіл сфер впливу на нових землях між Португалією та Іспанією, у  пошуках багатств почали проникати  на Американський континент. Наприкінці XV ст. англійські та французькі мореплавці дослідили частину Північної  Америки, а голландці у 1606 р. відкрили Австралію.

Відкриття Нового світу й виникнення володінь Іспанії та Португалії на американському континенті припинили  самостійний розвиток його народів  і поклали початок їхньої колоніальної залежності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. НАСЛІДКИ ВЕЛИКИХ ГЕОГРАФІЧНИХ ВІДКРИТТІВ

В економічному становленні  новоєвропейської та світової макроцивілізації важливу роль відіграли великі географічні  відкриття кінця XV — початку XVI ст. їх передумовою була криза левантійської торгівлі, яка виникла після загарбання турками Константинополя у 1453 р. Континентальна торгівля теж занепадає. З XV ст. посилюється попит Західної Європи на благородні метали, екзотичні товари, сільськогосподарську продукцію та деякі види сировини. Відчувалася нестача грошей у товарному обігу. Все це було спричинене збільшенням кількості людей, безпосередньо не пов'язаних із харчовим виробництвом, подальшим соціально-майновим розшаруванням та підвищенням рівня престижного споживання привілейованих та взагалі заможних верств.