Водні ресурси України

     Серед тактичних заходів щодо ресурсозбереження слід виділити адміністративне регулювання.

     Адміністративне регулювання – це ввід відповідних нормативних стандартів і обмежень, а також прямий контроль і ліцензування процесів природокористування, який вказує виробнику рамки, яких він повинен дотримуватись. Економічні механізми - це впровадження системи платежів за забруднення, екологічних податків, субсидій, а також використання інших економічних стимулів, для того щоб зацікавити виробника у раціональному природокористуванні. Створення ринку у цій сфері через розподіл прав на забруднення, компенсація платежів і т.п. об'єднує третю групу методів [14].

     Встановлено, що управління водним господарством  України, повинно базуватися на: 1) цілісному  розумінні процесів використання, охорони  і відтворення водних ресурсів; 2) екосистемному підході до створення промислових та адміністративних структур використання водних ресурсів певної території, вибудовуванні ефективних процедур моделювання (прогнозування), планування, координації та контролю у сфері водокористування; 3) структуризації та політичній формалізації повноважень органів влади та місцевих громад у сфері управління водним господарством, розмежуванні сфер контролю та адресної відповідальності водокористувачів; 4) розробці раціональної рентної політики на державному рівні та формуванні ефективної системи стягування плати за водокористування, відповідно до обсягів, способу використання та впливу на водні об’єкти; 5) розробці методики порівняння альтернативних способів задоволення потреб водоспоживачів за рахунок вод різних водних об’єктів та явного чи неявного імпорту водних ресурсів; 6) удосконаленні нормативно-законодавчого поля у сфері водокористування, з огляду на Директиви Європейського Співтовариства, національних стандартів тощо.

     Неповне врахування при проектуванні, будівництві  та експлуатації зрошувальних систем характеру та інтенсивності їх впливу на навколишнє середовище спричинило розвиток негативних процесів - підняття рівнів та підвищення мінералізації ґрунтових вод, забруднення підземних та поверхневих вод шкідливими хімічними елементами і речовинами, вторинне засолення, осолонцювання ґрунтів, зниження їх родючості тощо.

     Не  маючи змоги порівнювати водоємність  промислової продукції з періодом до 1990 р, і зважаючи на невідповідність  темпів зниження обсягів водоспоживання і обсягів виробництва, можна  стверджувати, що за останні роки водоємність  продукції збільшується.

     Отже, кризова ситуація, що склалася у  промисловому виробництві незважаючи на значний спад водоспоживання, обумовила  різке збільшення негативних процесів, які відбиваються на екологічному стані  водоресурсних систем. [15]

     Аналіз  основних причин, які призвели до загострення проблеми водозабезпечення населення і народного господарства, свідчить про недостатню ефективність реалізації управлінських рішень, комплексних схем та програм використання і охорони водних ресурсів, що пояснюється:

• недоліками планування розвитку народного господарства, яке здійснювалося без урахування природної водозабезпеченості регіонів та екологічних наслідків господарських рішень, що приймалися; відсутністю державної програми розвитку екологічно безпечного водогосподарського комплексу;
• відсутністю органів які б відповідали за екологічний стан водоресурсних басейнів та мали правові, економічні, матеріально - технічні та фінансові можливості для управління водогосподарською діяльністю на засадах екологічної регламентації;
• недосконалістю управління станом трансграничних річок, внутрішніх водостоків на міждержавному і міжобласному рівнях, спрямованого на забезпечення екологічної рівноваги;
• відсутністю спеціалізованих служб, які б забезпечували необхідний рівень ефективності водоочищення шляхом впровадження досконалих технологічних засобів, ремонту устаткування, підготовка обслуговуючого персоналу тощо;
• слабкою проробкою організаційних питань, пов'язаних з реалізацією водоохоронних функцій у водогосподарській діяльності, недостатньою інформованістю громадськості про екологічний стан водних джерел, низьким рівнем використання наявного науково-технічного потенціалу; недостатньою координацією зусиль наукових і проектних організацій різних відомств і суб'єктів водокористування і водоохорони при визначенні напрямків розвитку господарських комплексів у водноресурсних басейнах; недосконалістю нормативно-правової, нормативно-технічної та методичної бази для екологічної регламентації водогосподарської діяльності; відсутністю економічних важелів стимулювання раціонального водокористування і водоохоронної діяльності; [16] недоліками системи контролю та обліку використання і охорони водних ресурсів, недосконалістю моніторингу стану водноресурсних джерел; недостатньою увагою до аналізу причин і оцінки наслідків надзвичайного рівня антропогенного впливу, аварійних ситуацій і їх усунення. Структурна політика проводитиметься шляхом змін у відтворювальній, інституційній та галузевих структурах економіки, визначення державних пріоритетів та фінансових джерел їх реалізації.

     Рис. 2.1. Напрямки розвитку ринку води 

     Перспективні  обсяги використання води в комунальному господарстві визначаються на основі очікуваної чисельності міського населення  і питомої норми витрат води відповідно до нормативів питного водопостачання та упорядкування міських територій. [17]

     Для досягнення рівня гарантованого  питного водопостачання міського населення  необхідно здійснити: реконструкцію, ремонт і модернізацію устаткування водопровідних, каналізаційних мереж і споруд; розроблення і впровадження раціональних норм водоспоживання, технологій водопідготовки та очищення стічних вод; впровадження засобів обліку споживання води; підвищення рівня благоустрою населених пунктів; впровадження перспективних технологічних нормативів використання питної води; збільшення використання підземних вод для питного водопостачання (у тому числі бюветного).

     Отже, першим важливим кроком до оптимізації  використання води, на сьогоднішній день, має стати стимулювання розбудови централізованого водопостачання особливо це стосується слабо урбанізованих територій [18].

     Найбільш  загальне уявлення про водопостачання населення, як сферу бізнесу, на наш  погляд, можна отримати на базі підрахунку надходжень в оплату послуг обласного водоканалу [19].

     Розвиток  водогосподарського комплексу повинен  задовольняти певні соціально-економічні і екологічні вимоги.

     Соціально-економічний  аспект цих вимог передбачає реалізацію заходів, спрямованих на удосконалення  територіально - галузевої структури і технологій водокористування; забезпечення якісною питною водою і збереження здоров'я населення; сприяння стабільному розвитку регіонів; міжнародне співробітництво в галузі використання і охорони водного фонду; урахування екологічних обмежень і вимог при прийнятті соціальних і економічних рішень.

     Реалізація  наведених вимог повинна забезпечити  динамічну рівновагу в розвитку водного господарства, ліквідувати  протиріччя між потребами суспільства  в водних ресурсах і можливостями їх задоволення при збереженні відтворюючої спроможності водно ресурсного потенціалу. [20]

     Метою розробки с визначення головних напрямків  збалансованого розвитку водогосподарського комплексу, поліпшення екологічних  умов життєдіяльності населення  за водним фактором і забезпечення господарських потреб держави із підтриманням оптимальних умов водокористування; збереження водно ресурсних систем як унікальних складових природного середовища. Все це може бути реалізовано на основі принципу усталеного розвитку – збалансованого розвитку економіки і поліпшення стану природного середовища, що передбачає:

• розробку принципів екологічної регламентації розміщення і функціонування продуктивних сил в межах водно ресурсних басейнів;
• розробку економічною механізму оптимізації водокористування і підвищення екологічної ефективності систем водозабезпечення;
• формування комплексу заходів, технологічних і технічних способів щодо раціонального використання і охорони водних ресурсів;
• розробку пропозицій по удосконаленню існуючих систем планування, організації, регулювання, контролю та обліку водогосподарської і водоохоронної діяльності з наданням переваг басейновому принципу;
• формування напрямків фундаментальних і прикладних досліджень по науковому обґрунтуванню екологічно стійкого розвитку водогосподарського комплексу [21].

     Цілком  очевидно, що в умовах суттєвого  зниження життєвого рівня населення  вирішувати великі проблеми, пов'язані  з водогосподарським комплексом і екологічним оздоровленням  водноресурсних джерел, досить складно. Про це свідчить вкрай мала сума коштів, виділених на ці цілі в державному бюджеті. Природно, що починати підвищення економічної і екологічної ефективності водокористування і створення передумов для усталеного водозабезпечення соціально-економічного розвитку розумно там. де можна отримати найбільш помітні результати при мінімальних витратах.

     Довготермінові  завдання структурної політики здійснюватимуться  в рамках схваленої Програми структурної  перебудови економіки, яка передбачає, три етапи: стабілізація економіки (2—3 р.), активізація економічного розвитку (8-10р.), становлення раціональної структури економіки (10-12р.).[22]

     Основні положення державної структурної  політики реалізовуватимуться через  цільові комплексні програми розвитку промисловості та іншої спрямованості, в тому числі розвитку систем водозабезпечення та єдиної науково - технічної політики водозбереження. Раціональному використанню і охороні водно-ресурсного фонду, як і всього природно-ресурсного потенціалу, надається пріоритетне значення в діяльності уряду.

     Очікується, що реалізація промислової політики через механізм цільових комплексних програм, розв'язання міжгалузевих проблем, виконання інвестиційних та інноваційних проектів на засадах технологічного оновлення, реконструкції і ресурсозбереження стануть дієвим фактором для створення екологічно безпечного промислового водогосподарського комплексу.[23]

     Держава бере на себе відповідальність вже  на першому етапі забезпечити  мінімум обсягів інвестицій на підтримку  функціонування основних систем життєзабезпечення, до яких належить і водне господарство, а також недопущення технологічних і екологічних катастроф.

     Держава реалізовуватиме політику сприяння швидкому створенню нових підприємств  із сучасним технологічним і економічним  рівнем, орієнтованих на виробництво  конкурентоспроможної продукції, використання інноваційних можливостей.

     В процесі розробки проекту здійснюється оцінка екологічних наслідків, а  також витрат, які пов'язані з  охороною навколишнього середовища.

     Водні ресурси являють собою «природний капітал», вичерпання яких матиме негативні наслідки для економічного розвитку тієї чи іншої країни. Тому постає проблема встановлення балансу між потребами людей у природних ресурсах та можливостями навколишнього середовища в їх задоволенні, у тому числі - майбутньому. Тому слід обмежити недбале використання водних ресурсів. Слід пам'ятати, що легше запобігти збиткам, ніж усувати їхні наслідки [Яковлев А.І., Управління інвестиційною та інноваційною діяльністю на основі проектного аналізу/ Навчальний Посібник. - Київ. Видавництво УАДУ, 2005. - 118 с.].

     В результаті скидання виробничих відходів у водоймища спостерігається  забруднення води мікроорганізмами - бактеріями, вірусами та ін.; утворення  різного роду забруднюючих речовин, як неорганічних так і органічних [Яковлев А.І., Управління інвестиційною та інноваційною діяльністю на основі проектного аналізу/ Навчальний Посібник. - Київ. Видавництво УАДУ, 2005. - 120 с.].

     Кожен інвестиційний проект має містити  план поліпшення природоохоронного  стану та джерела його фінансування.

     План  заходів щодо зменшення шкідливого впливу на довкілля включає такі основні роботи:

• визначення та короткий виклад усіх можливих несприятливих впливів на навколишнє середовище в результаті здійснення проекту;
• опис технічних сторін проведення кожного заходу, спрямованого на усунення або зменшення негативних наслідків реалізації проекту на навколишнє середовище, розробка відповідної технічної документації; вибір або проектування обладнання, опис порядку його експлуатації;
• втілення організаційних заходів, таких як розподіл обов'язків, у тому числі по контролю за виконанням необхідних заходів, фінансування, звітності, підготовки кадрів;
• складання графіків реалізації заходів, які пропонуються;
• порядок оперативного управління та коригування дій у разі настання несприятливих обставин;
• складання кошторисів з визначення величини як одночасних, так і поточних витрат, пов'язаних з реалізацією вказаних заходів;
• визначення величини збитків від можливих несприятливих впливів на навколишнє середовище та ефекту від їх усунення;
• встановлення джерел відшкодування витрат на проведення відповідних заходів. [24].